Рішення

від 26.11.2020 по справі 357/5880/20

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/5880/20

2/357/2597/20

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 листопада 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - Поліщук О.П., Колесник Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та виплату середнього заробітку за весь час затримки, обґрунтовуючи наступним.

З 23 травня 2018 року по 31 березня 2020 року він, ОСОБА_1 (далі - Позивач) працював на посаді директора у ТОВ "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш (далі - Відповідач).

Згідно з Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відносно нього дані про нараховану заробітну плату Відповідачем містяться за період з травня 2018 року по березень 2020 року.

При звільненні він не отримав належної йому за березень 2020 року заробітної плати, в зв`язку з тим, що Відповідач не мав коштів (зі слів Відповідача).

04 травня 2020 року він надсилав заяву про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та виплату середнього заробітку за весь час затримки до Відповідача, але відповіді не отримав.

Згідно з даними Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про суми виплачених доходів та утриманих податків, загальна сума за 1 квартал 2020 року по нарахованому доходу складає 34325,40 гри. Розрахунок з позивачем в день його звільнення проведений не був, а саме не була виплачена заробітна плата за березень 2020 року (роздруківку із зарплатного рахунку надає, як підтвердження, що надходження коштів з березень 2020 року по дату подачі позову не було).

Заборгованість по виплаті невиплаченої заробітної плати на його користь складає сумі 9157,45, 00 грн. На дату подачі цього позову йому не виплачена заборгованість по заробітній платі.

Разом з тим, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На дату подачі позову, а саме 18 червня 2020 року буде 53 робочих днів з дня звільнення його з займаної посади, із виключенням вихідних та лікарняних днів. Згідно його розрахунку розмір середнього заробітку за період з 31 березня 2020 року по 18 червня 2020 року, який Відповідач зобов`язаний сплатити на його користь складає 22867,38 (15532,45 грн./фактична заробітна плата за останні два місяці роботи / : 36 днів/ кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи/= 431,46 грн./ розмір середньоденної заробітної плати/ х 53 днів/ кількість днів затримки /= 22867,38 грн.) Суми розраховані без віднімання сум податків і зборів.

Згідно статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Так, він був прийнятий на роботу 23 травня 2018 року, а звільнений 31 березня 2020 року. Оскільки, згідно закону, тривалість щорічної основної відпустки в календарних днях: 24, а він використав 0 днів, то за період роботи з 23.05.2018 року по 31.03.2020 року він заробив 45 календарних днів відпустки із врахуванням, що 5 днів відпустки він брав за власний рахунок.

Згідно його розрахунку Відповідач зобов`язаний сплатити на його користь грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки у сумі 13531,05 грн.

Згідно його розрахунку, у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" від 21.02.2001 р. сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в період з 31 березня 2020 року складає 100,73 гривень.

Окрім того, як наслідок, він зазнав душевних страждань.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Просив суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш ідентифікаційний код юридичної особи 40442181, невиплачену заробітну плату на його користь за період з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року в сумі 9157,45 грн., стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш ідентифікаційний код юридичної особи 40442181, на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (сума станом на 18.06.2020 року складає 22867,38 грн.), стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш ідентифікаційний код юридичної особи 40442181, на його користь грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки в сумі 13531,05 грн., стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш ідентифікаційний код юридичної особи 40442181, на його користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати у сумі 100,73 грн. та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш ідентифікаційний код юридичної особи 40442181, на його користь 5000 грн. відшкодування моральної шкоди ( а. с. 1-6 ).

Ухвалою судді від 23 червня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та виплату середнього заробітку за весь час затримки була залишена без руху ( а. с. 31-33 ).

Ухвалою судді від 03 липня 2020 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та виплату середнього заробітку за весь час затримки. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін ( а. с. 37-38 ).

30 липня 2020 року за вх. № 29153 судом отримано заяву про зміну розміру позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що 23.07.2020 року Відповідач сплатив йому заборгованість по заробітній платі та розрахункові. Користуючись цим правом та у зв`язку з тим, що він дізнався уточнені цифри вважає за необхідне уточнити свої позовні вимоги за для правильного вирішення спору.

Згідно з даними Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про суми виплачених доходів та утриманих податків, загальна сума за 1 квартал 2020 року по нарахованому доходу складає 34325,40 грн., при тому виплачено лише 11636,90 грн. Повний розрахунок з Позивачем в день його звільнення проведений не був, а саме не була виплачена повністю заробітна плата за березень 2020 року (виписку із зарплатного рахунку надає, як підтвердження, що надходження коштів з березень 2020 року по дату подачі позову не було).

Так, 23.07.2020 року йому було сплачено заборгованість по виплаті невиплаченої заробітної плати у сумі 9157,45 грн. та розрахункові (компенсація за невикористану відпустку) у сумі 13531,05 грн.

Однак, на дату подачі цього позову йому була не виплачена заборгованість по заробітній платі.

Разом з тим, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно його розрахунку розмір середнього заробітку за період з 31 березня 2020 року по 23 липня 2020 року, який Відповідач зобов`язаний сплатити на його користь складає 33222,42 грн (15532,45 грн./фактична заробітна плата за останні два місяці роботи / : 36 днів/ кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи/ 431,46 грн./розмір середньоденної заробітної плати/ х 77 днів/ кількість днів затримки /= 33222,42 грн. Суми розраховані без віднімання сум податків і зборів.

Згідно його розрахунку, у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати від 21.02.2001 р. сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну в період з 31 березня 2020 року складає 100,73 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача.

Окрім того, він зазнав душевних страждань у зв`язку із неправомірною поведінко з боку відповідача.

Просив суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш ідентифікаційний код юридичної особи 40442181, на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 33222,42 грн., стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш ідентифікаційний код юридичної особи 40442181, на його користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати у сумі 100,73 грн. та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш ідентифікаційний код юридичної особи 40442181, на його користь 5000 грн. відшкодування моральної шкоди ( а. с. 43-47 ).

18 серпня 2020 року за вх. № 31497 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до Статуту Товариства, що затверджений Протоколом зборів Засновників № 1 від 14.04.2016 року, учасниками ТОВ є громадянин України ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий ТУМ Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві 15.03.2012; зареєстрований АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 та громадянин України ОСОБА_3 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий Солом`янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 24.05.2014; зареєстрований: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податку: НОМЕР_4 .

Пунктом 8.4. Статуту Товариства визначено, що повноваження щодо обрання та відкликання Виконавчого органу Товариства відносяться виключної компетенції Зборів Учасників.

21 травня 2018 року директором ТОВ "НВП "Машинобудівний "Ремполімермаш" було обрано ОСОБА_1 , реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт № НОМЕР_6 виданий 3210, 05.07.2019 року, засоби зв`язку: НОМЕР_7 .

До виконання обов`язків директора ОСОБА_1 приступив 22 травня 2018 року на підставі Наказу № 18-К.

Статтею 32 зазначеного вище Закону передбачено, що виконавчий орган Товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлені про це кожному учаснику товариства. Повідомлення надсилається поштова відправленням з описом вкладення.

31.03.2020 року, знаючи про те, що учасників товариства не повідомлені про проведення позачергових зборів, а один із них перебуває за межам України, діючи навмисно та переслідуючи злочинну мету, всупереч чинному законодавству та Статуту Товариства, ОСОБА_1 , самостійно склав Протокол № 1 Зборів Засновників ТОВ "НВП "Машинобудівний завод "Ремполімермаш" і одноосібно прийняв рішення "звільнити ОСОБА_1 з посади директора Товариства за згодою сторін 31.03.2020 року".

Вказаний протокол № 1 містить підписи вчинені ОСОБА_1 , чи іншою особою за обох учасників ТОВ "НВП "Машинобудівний завод "Ремполімермаш", тобто є підробленим, недійсним і не має визнаватись доказом в даному процесі.

Заяви про звільнення та скликання загальних зборів від Позивача не надходило (в журналі вхідної кореспонденції не зареєстровано).

Згідно пункту 9.6 Статуту "Збори Учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники ТОВ, що володіють у сукупності більш, як 60 (шістдесятьма) відсотками голосів від загальної кількості голосів учасників ТОВ".

31.03.2020 року, ні він особисто, ні учасник ТОВ ОСОБА_2 , який на той час і по сьогодні перебував і перебуває за кордоном в Республіці Кіпр, не погоджували питання про звільнення, не отримували повідомлення про скликання зборів і фізично не були на них присутніми та не підписували протокол зборів.

На підставі сфальсифікованого Протоколу зборів Засновників Товариства, отриманим в результаті вчинення злочину передбаченого ст. 364, 366 КК України, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів і з метою заволодіння коштами Товариства та інших осіб і Держави, реалізуючи завідомо підроблений документ ОСОБА_1 звільнив себе з посади директора згідно наказу № 2-к від 31.03.2020 року, та власноручно вніс запис у трудову книжку. Таким чином був реалізований підроблений протокол зборів учасників, та як наслідок наказ про звільнення є незаконним і не має визнаватись доказом в даному процесі.

Усвідомивши характер вчинених дій, їх суть та юридичні наслідки Учасники Товариства (Відповідача) були вимушені провести загальні збори учасників, для подальшого звільнення з посади Позивача в законний спосіб проведення перевірки його діяльності та внесення відповідних змін до єдиної реєстру підприємств установ організацій.

18.06.2020 року, рішенням загальних зборів учасників Товариства ОСОБА_1 було звільнено з посади директор ТОВ "НВП "Машинобудівний завод "Ремполімермаш" з 18 червня 2020 року. Обов`язки директора Товариства покладено на ОСОБА_3 з 1 червня 2020 року.

Оскільки, ОСОБА_2 до цього часу тимчасово перебуває за кордоном, його інтереси представляє ОСОБА_3 на підставі довіреності посвідченої ОСОБА_4 першим секретарем з консульських питань Посольства України Республіці Кіпр 17.06.2020 року за реєстром № 213 ( а. с. 60-62 ).

21 серпня 2020 року за вх. № 32056 судом отримано відповідь на відзив, в якому позивач зазначив про наступне.

Так, пунктом 9.3 статті 9 статуту Відповідача затвердженого протоколом Зборів Засновників ТОВ НВП "Машинобудівний завод "Ремполімермаш" (Протокол №1 від 14.04.2016 року), (далі - Статут), наданого Відповідачем, передбачено, що до компетенції Зборів Учасників належить обрання та відкликання Виконавчого органу ТОВ, а пунктом 9.3.1. закріплено наступне Повноваження передбачені пунктом 9.3 ст.9 цього Статуту відносяться до виключної компетенції Зборів Учасників.

Водночас, пунктом 1.3 статті 1 вищевказаного статуту визначено учасниками ТОВ Відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відтак, посилання представника Відповідача на те що, Позивач склав Протокол №1 Зборів засновників Відповідача і одноосібно прийняв рішення є неправомірним, оскільки, Позивач не має таких повноважень, а вказані повноваження відносяться до виключної компетенції учасників ТОВ Відповідача, а тобто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Разом з тим, на спірному протоколі наявні підписи учасників зборів Відповідача. Зокрема, підпис ОСОБА_2 та підпис ОСОБА_3 , про наявність якого (останнього) не заперечує Представник Відповідача.

Окрім цього, вказаним Статутом передбачено, що Голова ТОВ організовує ведення протоколу Зборів, водночас, Позивач не являється головою ТОВ.

Позивач відповідно до пункту 10.1.3. статті 10 Директор ТОВ діє від імені та в інтересах ТОВ... . Так, підпунктом 5 пункту 10.3. статті 10 директор ТОВ у межах своєї компетенції приймає на роботу та звільняє з роботи.

Так, Позивач був найманим працівником і йому не виплачували заробітну плату, чим порушували його права. Відтак, він змушений був звільнитись. Оскільки, в його повноваження входило звільнення з роботи, Позивач написав відповідну заяву про звільнення і видав наказ про припинення трудового договору (контракту) № 2-к - 0000000012 в останній свій робочий день ( а. с. 100-104 ).

В судовому засіданні позивач підтримав уточнені позовні вимоги частково, надав пояснення аналогічні викладеним в ній та просив суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 33222,42 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та витрати понесені на правову допомогу у розмірі 5 500 гривень. В частині позовних вимог щодо стягнення втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати у розмірі 100,73 гривень вимоги не підтримав.

Представник відповідача ТОВ НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш Поліщук О.П. в судовому засіданні визнав вимоги частково, підтвердив та не спростував, що дійсно після звільнення позивача з останнім в день його звільнення не був вчинений повний розрахунок, але наголошував на тому, що така заборгованість виникла за період з 18.06.2020 року по 23.07.2020 року.

Представник відповідача ТОВ НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш Колесник Т.А. в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача ОСОБА_1 та просила відмовити в задоволенні вимог в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш з 23 травня 2018 року по 31 березня 2020 року та обіймав посаду директора у ТОВ "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш , що підтверджується наявною в матеріалах справи трудовою книжкою ( а. с. 10-11 ), Протоколом № 3 Зборів Засновників ТОВ "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш від 21 травня 2018 року, на якому було вирішено обрати на посаду директора Товариства з 23 травня 2018 року ОСОБА_1 ( а. с. 12-13 ) та Наказом № 18-к від 22 травня 2018 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 приступає до обов`язків директора Товариства "НВП" Машинобудівний завод Ремполімермаш з 22.05.2018 року. Підстава - протокол № 3 Загальних зборів учасників ТОВ НВП машинобудівний завод Ремполімермаш від 21.05.2018 року ( а. с. 16 ).

Наказом № 2-к - 0000000012 про припинення трудового договору ( контракту ) з 31 березня 2020 року звільнено ОСОБА_1 з посади директора за згодою сторін ( а. с. 17 ).

Отже, звертаючись до суду з вказаною позовною заявою, позивач ОСОБА_1 уточняючи свої вимоги та надаючи пояснення в судовому засіданні та підтримуючи частково уточне вимоги, вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 33222,42 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та витрати понесені на правову допомогу в розмірі 5 500 гривень.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею ст. 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 ч.1 ст. 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплено статтею 115 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України Про оплату праці .

Зарплата виплачується працівникам регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а у разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №910/4518/16 зазначено, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Пункт 21 зазначеної постанови передбачає, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Отже, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок).

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівникові обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В судовому засіданні встановлено та не спростовано сторонами, що відповідач зробив розрахунок з позивачем 23 липня 2020 року, про що в матеріалах справи свідчить Видатковий касовий ордер на суму 18 264,23 гривень, підстава - виплата заробітної плати, розрахункові за березень 2020 року ( а. с. 48 ).

Позивач звертаючись до суд в частині стягнення середнього заробітку зазначає, що такий заробіток складається за період з 31 березня 2020 року ( день звільнення ) по 23 липня 2020 року ( повний розрахунок ), та сума яка підлягає стягненню становить 33 222,42 гривень (15532,45 грн./фактична заробітна плата за останні два місяці роботи / : 36 днів/ кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи/ 431,46 грн./розмір середньоденної заробітної плати/ х 77 днів/ кількість днів затримки /.

Однак, суд не може погодитися в повному обсязі з доводами позивача щодо стягнення середнього заробітку, який складається за період з 31 березня 2020 року ( день звільнення ) по 23 липня 2020 року ( повний розрахунок ), та із зазначеною сумою позивача виходячи з наступного.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений у статті 16 ЦК України.

Особа, право якої порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, визначеним статтею 16 ЦК України.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначено однією з підстав припинення трудового договору (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Так, відповідно до приписів статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач був обраний директором ТОВ НВП Машинобудівний завод Ремполімермарш на підставі Протоколу № 3 Зборів Засновників Товариства від 21 травня 2018 року.

Директор згідно із положеннями частини першої статті 62 Закону України Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент вчинення відповідної процесуальної дії), є одноособовим виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (ст. 99 ЦК України).

Статтею 61 Закону України Про господарські товариства передбачена періодичність скликання загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менше як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніше як за 25 днів до початку зборів.

Відповідно до частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Разом з тим, особливість звільнення директора Товариства полягає в том, що воно віднесено законодавством до компетенції загальних зборів учасників/засновників Товариства.

У пункті 3 статті 65 Господарського кодексу України зазначено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Таким чином, директор Товариства має статус посадової особи.

Водночас, пунктом 110.1 статті 110 Податкового кодексу України визначено, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, у випадку з Товариством - відповідальною посадовою особою є керівник його виконавчого органу (директор).

Відповідно до пункту 13 статті 39 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Тому в разі звільнення директора до закінчення строку договору (контракту) або розірвання договору, укладеного на невизначений строк, він насамперед має повідомити про це учасників, тобто ініціювати загальні збори учасників товариства протягом двох тижнів з дати складання заяви про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП.

Протокол загальних зборів учасників, яким зафіксовано прийняття рішення про звільнення директора та призначення нового, є підставою для видання наказу про звільнення, видачі директору трудової книжки та проведення з ним остаточного розрахунку.

Також потрібно внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), надавши Заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР (форма 3), затверджену наказом Мін`юсту від 18.11.2016 р. №3268/5, і примірник рішення загальних зборів товариства про зміни, що вносяться до ЄДР.

Доти, доки зміни до ЄДР не внесені, керівник формально залишиться на своїй посаді.

Враховуючи наведене, написання особою, як директором Товариства, заяви на звільнення та по закінченні чотирнадцяти денного терміну від дати подання Товариству зазначеної заяви видання наказу про своє звільнення на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України із внесенням відповідного запису у трудову книжку може бути недостатнім для остаточного припинення трудових відносин з Товариством, беручи до уваги ситуацію коли учасники/засновники Товариства не прийняли рішення про звільнення цієї особи з посади директора.

При цьому, вирішення зазначеного питання можливе шляхом звернення до суду з позовом про розірвання укладеного трудового договору.

Пунктом 8.4. Статуту Товариства визначено, що повноваження обрання та відкликання Виконавчого органу Товариства відносяться виключної компетенції Зборів Учасників.

Пунктом 9.5.3 Статуту Товариства передбачено, що голова ТОВ зобов`язаний протягом 20 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових Зборів Учасників з порядком денним, запропонованим Ревізійною комісією ТОВ, Виконавчим органом ТОВ.

Згідно пункту 9.6 Статуту, Збори Учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники ТОВ, що володіють у сукупності більш, як 60 (шістдесятьма) відсотками голосів від загальної кількості голосів учасників ТОВ.

Згідно п. 10.1.4 цього Статуту, директор ТОВ підзвітний Зборам Учасників і організує виконання їх рішень. Директор не вправі приймати рішення, обов`язкові для Учасників ТОВ ( а. с. 65-75 ).

Встановлено, що та не спростовано в судовому засіданні позивачем, що останній не повідомляв про своє звільнення для ініціювання загальних зборів для вирішення зазначеного питання засновників товариства, не зареєстрував заяву про своє звільнення від 30.03.2020 року та лише залишив її в кабінеті одного з засновників ОСОБА_3 , про яку останній дізнався та побачив лише 07 травня 2020 року.

Встановлено, що Засновниками Товариства є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Встановлено, що один з Засновників Товариства ОСОБА_2 з початку березня 2020 року перебуває в Республіці Кіпр по теперішній час, що підтверджується наявним в матеріалах справи закордонним паспортом ( а. с. 80-84 ).

17 червня 2020 року ОСОБА_2 надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, як учасника ТОВ НВП Машинобудівний завод Ремполімермаш ( а. с. 85-86 ).

18 червня 2020 року Протоколом № 1 Загальних зборів учасників ТОВ НВП Машинобудівний завод Ремполімермаш вирішено звільнити директора Товариства ОСОБА_1 за угодою двох сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України 18 червня 2020 року. Вирішено покласти виконання обов`язків директора Товариства на засновника ОСОБА_3 та вирішено привести у відповідність Статут ТОВ НВП Машинобудівний завод Ремполімермаш відповідно до Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю № 2275-VIII від 06.02.2018 року та зареєструвати нову редакцію Статуту ( а. с. 58-59 ).

Наказом № 18/06/20-1 від 18 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ТОВ НВП МЗ Ремполімермаш 18 червня 2020 року за уголою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Підстава - протокол Загальних зборів учасників ТОВ НВП МЗ Ремполімермарш № 1 від 18.06.2020 року.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з займаної посади вважається саме 18 червня 2020 року після прийняття вказаного рішення Загальними Зборами Товариства.

Посилання позивача на те, що 31 березня 2020 року відбулися Збори Засновників ТОВ НВП МЗ Ремполімермарш , Протокол № 1, яким було вирішено звільнити останнього з посади директора Товариства за згодою сторін з 31.03.2020 року ( а. с. 111 ) не заслуговують на увагу, так як в судовому засіданні було встановлено, що Голова Зборів Засновників ОСОБА_2 не міг підписати зазначений Протокол та бути присутнім, так як останній з початку березня 2020 року і по теперішній час перебуває за межами України, на що наголошував представник відповідача ОСОБА_3 , а також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, надані з боку представника відповідача, про що вищезазначено.

Сам же ОСОБА_3 в судовому засіданні наголошував, що Протокол Зборів № 1 Засновників ТОВ НВП МЗ Ремполімермарш від 31.03.2020 року ним та іншим засновником Товариства ОСОБА_2 не підписувався та у зв`язку з чим 14 серпня 2020 року він звернувся до Солом`янського УП ГУ НП України в м. Києві з заявою про вчинення злочину ( а. с. 89-90 ).

Отже, лише 17 червня 2020 року ОСОБА_2 надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, як учасника ТОВ НВП Машинобудівний завод Ремполімермаш , після чого 18.06.2020 року і відбулися Збори Засновників Товариства, на якому було розглянуто заяву позивача та звільнено останнього з посади директора з згодою сторін.

Крім того, Наказом № 18/06/20 від 18 червня 2020 року у зв`язку з порушенням процедури звільнення директора ТОВ НВП МЗ Ремполімермаш , не проведення загальних зборів учасників товариства, Наказ № 2-к від 31.03.2020 року про припинення трудового договору ( контракту ) з ОСОБА_1 визнано не дійсним.

Як встановлено та не спростовано сторонами в судовому засіданні та документально підтверджено, відповідач розрахувався з позивачем 23 липня 2020 року.

Отже, в порушення вимог статті 116 КЗпП України відповідач не здійснив виплати всіх сум, що належали останньому від Товариства в день його звільнення.

Так, час затримки при звільненні складається з 18 червня 2020 року ( день звільнення ) по 23 липня 2020 року ( повний розрахунок ).

Посилання представника відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні, що така затримка відбувалася у зв`язку із фінансовими труднощами не заслуговує на увагу, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності ( п. 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").

За таких обставин, з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З довідки відповідача від 19 жовтня 2020 року вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 складає за лютий 2020 року 6 375 гривень, за березень 2020 року 8 500 гривень, де розмір середньоденної заробітної плати становить 413,19 гривень.

А тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки при звільненні у розмірі 9 923,58 гривень (14 875 грн./фактична заробітна плата за останні два місяці роботи / : 36 днів/ кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи/ 431,46 грн./розмір середньоденної заробітної плати/ х 23 днів/ кількість днів затримки /.

Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, суд приходить до наступного.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пунктом 13 зазначеної постанови передбачено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б останнього вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Свої вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. ОСОБА_1 обґрунтував тим, що невиплати належних йому грошових сум призвело до втрати нормальних життєвих зав`язків, і вимусило прикладати додаткових зусиль для організації свого життя та пошуку джерел доходу для оплати кредиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й беручи до уваги конкретні обставини у даній справі, характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідки, що наступили, вважає за необхідне позовні вимоги в цій частині задовольнити частково, та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд, дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають до частково задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Звертаючись до суду з клопотанням, яке отримане судом 06.11.2020 року за вх. № 42820 про відшкодування судових витрат позивачем надано наступні документи: копію Договору про надання правової допомоги № 19 від 09.06.2020 року; копію Додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги № 19 від 09.06.2020 року, укладений 17.06.2020 року; копію Додатку 1 до Договору про надання правової допомоги № 19 від 09.06.2020 року - розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги, укладеного 20 жовтня 2020 року; копію Акту про надані послуги за Договором про надання правової допомоги № 19 від 09.06.2020 року, укладеного 20.10.2020 року.

Згідно розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги та Акту про надані послуги за Договором про надання правової допомоги № 19 від 09.06.2020 року, всього до сплати належить 5 500 гривень.

Однак, жодного належного доказу тому, що позивач дійсно сплатив зазначену суму за надання правової допомоги останнім суду не надано ( квитанція, касовий ордер, тощо ).

Тому, клопотання позивача про відшкодування судових витрат понесених на правову допомогу у розмірі 5 500 гривень є таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК Країни якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, а також враховуючи те, що позивача на підставі Закону України Про судовий збір частково звільнено від сплати судового збору при зверненні з позовом з декількома вимогами, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 102 ( дві тисячі сто дві ) гривень.

Також, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 гривень, які були понесені позивачем та документально підтверджені ( а. с. 36 ).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 1, 21, 23, 24, 38, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 11, 15, 16, 23, 98, 99 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 263, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, Законом України Про господарські товариства , п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш на користь позивача середній заробіток за час затримки при звільненні в розмірі 9 503,37 гривень, моральну шкоду в розмірі 1000 гривень та судовий збір в сумі 840,80 гривень, загалом 11 344,17 гривень ( одинадцять тисяч триста сорок чотири гривні сімнадцять копійок ).

В іншій частині вимог, - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівельний завод Ремполімермаш на користь держави судовий збір в розмірі 2 102 ( дві тисячі сто дві ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , паспорт № НОМЕР_6 , виданий 3210 05.07.2019 року, ІНП: НОМЕР_5 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю НВП Машинобудівний завод Ремполімермаш ( юридична адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, буд. 16, ЄДРПОУ: 40442181 ).

Повне судове рішення буде складено 01 грудня 2020 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов