Рішення

від 20.11.2020 по справі 923/831/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 року м.Херсон Справа № 923/831/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. , за участю серктаря судового засідання Кудак М.І., розглянувши справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" м.Нова Каховка Херсонської області, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 38680167,

до Відповідача : Приватного підприємства "ШАТО" м. Нова Каховка Херсонської області,ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 30593533,

про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу овочів

№ 2017-о-15 від 25.07.2017.

Представники сторін - не прибули

в с т а н о в и в:

24 вересня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Шато" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу овочів № 2017-о-15 від 25.07.2017. Позовні вимоги, на підставі ст. ст. 203, 207, 215, 216 ЦК України обґрунтовані тим, що керівником ТОВ "Ресурс Агропостач" вищевказаний договір не підписувався та дії, направлені на його виконання ними не вживались.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.10.2019р. позов задоволено повністю. Суд (суддя Нікітенко С.В.) визнав недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу овочів № 2017-о-15 від 25.07.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Дружби, 17, код ЄДРПОУ 38680167) та Приватним підприємством "ШАТО" (74900, Херсонська область, м.Нова Каховка, проспект Дніпровський, 97, код ЄДРПОУ 30593533).

Також суд стягнув з Приватного підприємства "ШАТО" (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, проспект Дніпровський, 97, код ЄДРПОУ 30593533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Дружби, 17, код ЄДРПОУ 38680167) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1726,00 грн. та суму витрат за проведення почеркознавчої експертизи у розмірі 2250,24 грн.

Відповідно до постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020р. рішення Господарського суду Херсонської області від 18.10.2019 р. у справі № 923/831/18 залишено без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства Шато м. Нова Каховка - без задоволення.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. касаційну скаргу приватного підприємства Шато задоволено частково. рішення Господарського суду Херсонської області від 18.10.2019 р. та постанова Південно-Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020р. у даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу розподілено судді Пінтеліній Т.Г.

Суд зазначає, що за приписами п.5 ст.310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 120,232-234,310 ГПК України, суд відповідно до ухвали від 12.08.2020р. прийняв справу до свого провадження, постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив розгляд справи у підготовчому провадженні на 03 вересня 2020р., запропонував позивачу та відповідачу у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали надати до суду заяви, клопотання з процесуальних питань або по суті справи з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.07.2020р. у даній справі. Ухвала надіслана учасникам справи для відома.

Копія ухвали від 12.08.2020 направлена на адресу позивача, повернулась до суду з відміткою Укрпошти "організація вибула". Проте суд зазначає, що адреса місцезнаходження позивача відповідає відомостям, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

25.08.2020 на адресу суду від відповідача надійшла заява про витребування доказів з метою проведення почеркознавчої та технічної експертизи,

Ухвалою від 03.09.2020р. суд розгляд справи у підготовчому провадженні переніс (відклав) на 08 жовтня 2020 р., відповідне повідомлення (оголошення) про розгляд справи розмістив на сайті судової влади (Господарського суду Херсонської області), клопотання відповідача Приватного підприємства "Шато" про витребування доказів задовольнив, витребував у позивача ТОВ Ресурс Агропостач оригінали документів щодо укладення та виконання договірних зобов"язань, рахунки ПП Шато на продаж сільськогосподарської продукції.

З метою повідомлення усіх учасників справи у встановленому порядку на сайті судової влади зроблено відповідне оголошення про розгляд справи. Копія ухвали надіслана усім учасникам справи, позивачу ТОВ "Ресурс Агропостач" зокрема на адресу: 74900, Херсонська область, м.Нова Каховка, проспект Перемоги, буд.7, а також на адресу керівника - Філатова Дмитра Владиславовича, АДРЕСА_1 .

Проте, станом на 08.10.2020р. позивачем ТОВ "Ресурс Агропостач" вимоги ухвали суду не виконані. В судове засідання 08.10.2020р. прибув тільки представник відповідача. Відповідач не забезпечив явку в судове засідання свого представника, про причини неявки не повідомив.

Ухвалою від 08.10.2020р. суд підготовче провадження у справі закрив, справу призначив до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 09 листопада 2020р.

Ухвалою від 09.11.2020р., відповідно до приписів ст.202 ГПК України суд розгляд справи по суті відклав на "20" листопада 2020р., відповідне повідомлення (оголошення) про розгляд справи розмістив на сайті судової влади (Господарського суду Херсонської області).

В судове засідання 20.11.2020р. представник позивача не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач подав клопотання про розгляд справи без його представника.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про повну відмову у задоволенні позову на підставі наступного.

Як зазначає позивач ТОВ "Ресурс Агропостач" (далі - товариство, позивач), на його адресу надійшла позовна заява від ПП "ШАТО" (далі - підприємство, відповідач), у якій воно просить стягнути з ТОВ "Ресурс Агропостач" на свою користь боргу відповідно до договору купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07 2017 року (далі - Договір).

Провадження по даній справі № 923/723/18 відкрито 03.09.2018 року Господарським судом Херсонської області.

З зазначеного позову ТОВ "Ресурс Агропостач" дізнався про існування договору купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07.2017 року та боргу відповідно до вказаного договору, оскільки ніяких договірних відносин між ТОВ "Ресурс Агропостач" та ПП "ШАТО", не існувало, а указаний в позовній заяві договір ніколи не укладався.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на приписи чинного законодавства. Так, згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Відповідно до вимог ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права якої порушено вчиненням правочину.

За змістом ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів зазначається в статті 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З метою захисту своїх законних прав від неправомірного нарахування боргу за недійсним договором Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, позивач стверджує, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підписів підтверджує наміри учасників правочину і є доказом їх волевиявлення. Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленого ст. 627 ЦК України.

Пунктом 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Позивач заявляє та доводить, що відповідно до Статуту ТОВ "Ресурс Агропостач" виконавчим органом, який керує поточною діяльністю товариства, є директор. Директор діє від імені Товариства на підставі Статуту без довіреності.

Відповідно до Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наказу № 1 від 19.07.2013 р., особою, яка уповноважена представляти ТОВ "Ресурс Агропостач" є його керівник, підписант - ОСОБА_1 , яка є директором з 19.07.2013 року.

ТОВ "Ресурс Агропостач" стверджує, що дослідив договір 17-0-15 від 25.07 2017 року, який було додано ПП "ШАТО" до Позовної заяви по справі № 923/723/18.

Відповідно до умов наданого ПП "ШАТО" Договору купівлі-продажу овочів № 17-о-15 від 25.07 2017 року, його підписантом виступала саме ОСОБА_1 : ...Покупець ТОВ "Ресурс Агропостач", в особі директора ОСОБА_1 , діючого на основі статуту заключили договір про таке... .

За результатами дослідження копії договору купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07 2017 року, Позивач прийшов висновку, що вони були підписані не директором ТОВ "Ресурс Агропостач", а невідомою особою.

Директором Позивача не передавалися повноваження для підписання договору купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07 2017 року іншій особі.

Крім того, на договорі купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07 2017 року міститься печатка для рахунків та накладних , яка не може ставитися при укладанні договорів.

Інші документи, додані до вказаної позовної заяви (рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні), взагалі містять посилання на інший невідомий договір.

Позивач зазначає, що договірних відносин між ТОВ "Ресурс Агропостач" та ПП "ШАТО" у 2017 році не було.

Позивач заперечує факт укладення сторонами Договору купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07.2017 року та заявляє, що договір підписаний невідомою особою, тому не може породжувати будь-які договірні зобов`язання для ТОВ "Ресурс Агропостач" та мати будь-які юридичні наслідки.

Відсутність волевиявлення учасника правочину - позивача - на його укладення, є порушенням вимог ч. З ст. 203 ЦК України, а відтак оспорюваний правочин слід визнати недійсним в порядку ст. 215 ЦК України з моменту вчинення.

На виконання вимог ст. 162 ГПК України Позивач додатково зазначає наступне.

У позивача наявні наступні оригінали доказів, доданих до цієї позовної заяви: установчі документи ТОВ "Ресурс Агропостач".

У позивача відсутній оригінал договір купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07 2017 року.

Інші оригінали письмових доказів (договір купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07 2017 року, рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні,), копії яких додано до даного позову, у позивача відсутні, вони знаходяться у відповідача.

Керуючись ст.ст.15,16,203,207,215, 216, ЦК України, статтями 4, 123, 162-164, 171, 172, 176 Господарського процесуального кодексу України, позивач просить визнати договір купівлі-продажу овочів № 17-0-15 від 25.07 2017 року укладений між ТОВ "Ресурс Агропостач" та ПП "ШАТО", недійсним з моменту укладання.

Відтак, підставою позову зазначено статтю 203, 207, 215, 216 Цивільного кодексу України. Позов обґрунтовано тим, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" вищевказаний договір підписано не керівником, а невідомою особою, позивачем дії направлені на його виконання не вчинялись.

Згідно з умовами оспорюваного договору купівлі - продажу овочів від 25.07.2017 № 2017-о-15 Приватне підприємство "Шато" м. Нова Каховка зобов`язується поставити покупцю - Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" м. Нова Каховка овочі сезону 2017 року, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.2. цього договору найменування товару, його кількість, вартість, термін передачі товару покупцю та базис поставки, а також інші умови, крім тексту цього договору узгоджуються та фіксуються у рахунках на кожну партію товару. Відповідно до пунктів 2.1.-2.3. договору строки поставки товару: з 25.07.2017.

Партії, найменування та графіки поставок товару узгоджуються додатково, шляхом подання заявок електронною поштою або іншими засобами зв`язку. Транспортування товару в розрізі асортименту відбувається транспортом покупця. Згідно з пунктами 3.1.- 3.4. договору вартість, об`єм та асортимент товару вказується у рахунках. Покупець здійснює оплату товару шляхом попередньої оплати у розмірі 100 % за кожну замовлену партію товару, згідно з рахунком продавця. Покупець сплачує вартість товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. Платіжні реквізити продавця вказані в кінці тексту договору.

Зміна способу та порядку розрахунку за товар можливі лише за письмовою згодою сторін (акт, протокол, зміни та доповнення до цього договору). Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" стверджує, що про існування цього договору дізналось лише після порушення провадження у справі № 923/723/18 за позовом Приватного підприємства "Шато" про стягнення заборгованості за цим договором в сумі 1 784 991,25 грн, з яких: 1 284 736,67 грн - основний борг, 376 218, 86 грн - пеня, 32 247,32 грн - штраф, 91 788,40 грн - інфляційні втрати.

Відповідно до статуту підприємства виконавчим органом, який керує поточною діяльністю товариства, є директор. Директор діє від імені товариства на підставі статуту без довіреності. З 19.07.2013 керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" є ОСОБА_1 .

Під час дослідження договору позивачем встановлено, що за його умовами покупцем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" в особі директора Кірієнко Н.В., що діє на основі статуту, однак підпис на договорі виконано не директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач", а невідомою особою.

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи Херсонського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 16.05.2019 № 91-ПТ досліджуваний підпис від імені директора Кірієнко Н.В. ОСОБА_1 у розділі "Юридичні адреси і реквізити сторін" у графі "Покупець" у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу овочів від 25.07.2017 № 2017-о-15 виконаний не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою.

Суд критично оцінює доводи ТОВ "Ресурс Агропостач" про те, що директором підприємства ОСОБА_1 оспорюваний договір купівлі-продажу овочів № 2017-о-15 від 25.07.2017 не підписувався, а тому зазначений договір не може породжувати будь-яких договірних зобов"язань для Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач".

Приватне підприємство "Шато" правомірно зазначає про необхідність застосування положеннь статей 92 про цивільну правоздатність юридичної особи та ст. 241 Цивільного кодексу України про вчинення правиочину з перевищенням повноважень , з урахуванням висновку щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Суд враховує висновок щодо застосування норм статей 640, 642 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17. Висновок про відсутність волевиявлення керівника ТОВ "Ресурс Агропостач" ОСОБА_1 на укладення спірного договору купівлі-продажу овочів базується лише на висновку експертизи, згідно якої підпис на договорі виконано не ОСОБА_1 .

При цьому суд враховує, що на спірному договорі окрім підпису ОСОБА_1 є іще й печатка покупця, що факт наявності волевиявлення на укладення спірного договору та обізнаності ОСОБА_1 підтверджується видатковими та податковими накладними, актами звірки розрахунків, тим що Кірієнко Н.В. здійснила попередню оплату, використовуючи свій цифровий підпис, та подала електронну звітність до податкового органу, в якій відображено укладення договору між Приватним підприємством "Шато" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" у липні 2017 року.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 Цивільного кодексу України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Під час нового розгляду справи суду не вдалось з"ясовувати коло осіб, у яких існують повноваження на представництво юридичної особи позивача у відносинах з третіми особами. Це пояснюється тим, що позивач не виконав приписів жодної з ухвал суду протягом підготовчого провадження та розгляду справи по суті.

Також не вдалось встановити обставини щодо можливого підписання спірного договору купівлі - продажу овочів від 25.07.2017 № 2017-о-15 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" його представником, у тому числі, особою на яку вказував відповідач, а також вчинення юридичною особою дій які свідчать про схвалення правочину цією особою.

Су зазначає, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 Господарського кодексу України).

Разом з тим суд враховує наступне. Відповідно до положень статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною першою статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина восьма статті 181 Господарського кодексу України). З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Матеріалами справи встановлено існування між сторонами відносин з постачання відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" сільськогосподарської продукції урожаю 2017 року протягом липня-листопада 2017 року та оформлення за наслідками господарських операцій відповідних первинних документів.

Щодо твердження про те, що наявні у матеріалах справи первинні бухгалтерські документи та документи податкової звітності не містять посилання на договір купівлі - продажу овочів від 25.07.2017 № 2017-о-15, а тому відсутні підстави вважати, що існування цих документів свідчить про схвалення договору, то суд зазначає, що відсутність вказівки на номер договору в рахунках на оплату та видаткових накладних, за відсутності укладених між сторонами інших договорів купівлі-продажу, не може бути обставиною, яка впливає на дійсність правочину.

За встановлених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу овочів № 2017-о-15 від 25.07.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс Агропостач" та Приватним підприємством "Шато".

Суд зазначає, що згідно ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України унормовано , що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд зазначає, що вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.11.2020р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна