Постанова
від 19.11.2020 по справі 911/2669/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2020 р. м.Київ Справа№ 911/2669/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Хрипуна О.О.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Цибульському Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 19.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс"

на рішення Господарського суду Київської області

від 25.02.2020 (повний текст рішення складено 10.03.2020)

у справі №911/2669/19 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, в інтересах держави

в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс"

про визнання договору оренди недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" (далі - відповідач) про визнання недійсним Договору оренди від 25.09.2015.

Позов обгрунтовано тим, що позивачем, як органом уповноваженим на здійснення функцій держави щодо надання земельних ділянок у користування, не приймалось в установленому законом порядку жодних розпорядчих документів щодо передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:02:211:0045 та не уповноважувалось будь-яких осіб діяти від імені Головного управління щодо укладання договорів оренди землі, зокрема і оспорюваного.

Крім того, позивач наголошував, що наказ №10-9392/15-14-СГ, який міг бути підставою для укладення Договорів оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:02:211:0045, за своєю структурою не відповідає вимогам нумерації, встановленим за період з 2014 по 2015 роки. Водночас, ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" зверталося до Головного управління з клопотанням від 21.06.2015 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, зареєстроване за №27-11189/0/16-15-ксг, за результатами розгляду листом Головного управління від 09.07.2015 за №27-10-0.31-3602/0/38-15-СГ надано вмотивовану відмову (земельна ділянка кадастровий номер 3222988000:03:001:0045).

Також, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016110220000444 від 23.07.2016 встановлено, що керівник ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" ОСОБА_1 особисто не укладав Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,9855 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,5 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 .

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач в обгрунтування заперечень на позов посилався на те, що прокурором належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування підстав, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України, необхідних для визнання недійсним оспорюваного договору.

Крім того, відповідачем було заявлено про застосування до вимог прокурора строку позовної давності з огляду на те, що про допущені порушення закону було відомо з 23.07.2016 (що є датою реєстрації у Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального провадження № 120161102200004444), і відповідач вказував, що трирічний строк позовної давності щодо заявлених вимог - сплив, що з огляду на ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.02.2020 у справі №911/2669/19 позов Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" про визнання Договору оренди недійсним - задоволено повністю. Вирішено визнати недійсним Договір оренди б/н земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки ОСОБА_2 та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" в особі керівника Шатохіна Є.Г. Також, вирішено стягнути з ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" на користь прокуратури Київської області 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- оспорюваний Договір оренди землі від 28.09.2015 підписано від імені Головного управління Держгеокадастру у Київській області не уповноваженою на те особою. А тому, відсутність волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору, свідчить про порушення його прав і є підставою для визнання договору недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України;

- в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016110220000444 від 23.07.2016 встановлено, що керівник ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" ОСОБА_1 особисто не укладав Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,9855 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,5 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 ;

- в матеріалах справи відсутнє відповідне рішення уповноваженого органу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про затвердження документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, а також рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки державної власності в оренду відповідачу;

- укладення відповідачем договору на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та проведення державної експертизи землевпорядної документації - технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за відсутності рішення уповноваженого на розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення органу, не може свідчити про прийняття таким органом відповідного рішення про передачу земельної ділянки в оренду;

- заява прокурора про поновлення строку позовної давності визнано обгрунтованим, а у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності - відмовлено, оскільки порушене право підлягає судовому захисту, гарантованому Конституцією України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач (ТОВ "Миронівський Агрокомплекс") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 у справі №911/2669/19 та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно було прийнято до уваги відомості кримінального провадження № 120161102200004444, зокрема пояснення гр. ОСОБА_1 , які не можуть бути прийняті в якості доказів. Крім того, гр. ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного правочину був директором відповідача, який здійснював дії щодо укладення правочинів від імені відповідача. Також, дійсність оспорюваного правочину протягом тривалого часу не заперечувалась Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, а відповідачем здійснювалось фактичне користування земельною ділянкою на умовах оренди.

Крім того, відповідач посилався на те, що ним було отримано у власність нежитлові приміщення за спірній земельній ділянці, а тому в силу приписів ст. 120 Земельного кодексу України відповідач отримав відповідне право користування спірною земельною ділянкою.

Також, скаржник наголошував на тому, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме в частині повноважень заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, зокрема не враховано приписи ст. 23 Закону України Про прокуратуру , оскільки не зазначено в чому саме полягає порушення інтересів держави.

Крім того, відповідач посилався на те, що про допущені порушення закону щодо надання спірної земельної ділянки в оренду, було відомо з 23.07.2016 (що є датою реєстрації у Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального провадження № 120161102200004444), і відповідач вказував, що трирічний строк позовної давності щодо заявлених вимог - сплив, що з огляду на ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

26.06.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли додаткові письмові пояснення, в яких скаржник додатково надав пояснення стосовно документообігу позивача, зокрема і щодо реєстрації розпорядчих документів,а також наголошував, що наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 14.07.2015 скаржнику надавало не Головне управління Держгеокадастру у Київській області, а Головне управління Держземагенства у Київській області. Крім того, наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 14.07.2015 має № 10-5395/15-14-сг, а в листі Головного управління Держгеокадастру у Київській області , що надав позивач у якості доказу, містяться інші номери наказів.

Крім того, скаржник просив визнати поважним причину ненадання додаткового доказу та долучити до матеріалів справи на стадії апеляційного розгляду наказ Головного управління Держземагенства у Київській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою № 10-5395/15-14-сг від 14.07.2015, який не було подано до суду першої інстанції внаслідок його передачі разом з усією землевпорядною документацією новому власнику нерухомості, що розташована за земельній ділянці.

30.09.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли додаткові письмові пояснення, в яких скаржник додатково надав пояснення по суті спору.

26.10.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів звернення з адвокатським запитом до позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Дикунська С.Я., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 у справі №911/2669/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків, а саме: подати докази направлення апеляційної скарги та доданих до неї документів Кагарлицькій місцевій прокуратурі та Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області за адресами їх юридичного місцезнаходження.

04.05.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги до якого долучено докази надсилання апеляційної скарги з доданими до неї документами Кагарлицькій місцевій прокуратурі та Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області, а саме: оригінали фіскальних чеків від 29.04.2020 та описів вкладення до цінного листа.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 у справі №911/2669/19, відкрито апеляційне провадження у справі №911/2669/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020, встановлено учасникам справи строк на подання заяв, клопотань, відзивів, розгляд справи призначено на 18.06.2020, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 у справі №911/2669/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 02.07.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 розгляд справи відкладено до 16.07.2020.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2020, у зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №911/2669/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 16.07.2020 для розгляду справи №911/2669/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2020 справу №911/2669/19 прийнято до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В. для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2020 справу призначено до розгляду в судовому засіданні 08.09.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №911/2669/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 для розгляду справи №911/2669/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 справу №911/2669/19 прийнято до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Дикунська С.Я. для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020, розгляд справи ухвалено здійснити раніше призначеному судовому засіданні 08.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 розгляд справи №911/2669/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 відкладено на 01.10.2020.

01.10.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на лікарняному до 10.10.2020.

У зв`язку з перебуванням з 12.10.2020 судді Дикунської С.Я. , яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відпустці, здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.10.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 справу №911/2669/19 прийнято до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Хрипун О.О. для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020, розгляд справи призначено до розгляду в судовому засіданні 19.11.2020.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 19.11.2020 з`явився представник скаржника (відповідача) та прокурор.

Представник скаржника в судовому засіданні 19.11.2020 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Прокурор в судовому засіданні 19.11.2020 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області у судове засідання 19.11.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Держгеокадастру у Київській області - не надходив, проте, згідно з частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники Головного управління Держгеокадастру у Київській області, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників Головного управління Держгеокадастру у Київській області, що не з`явились у судове засідання.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників Головного управління Держгеокадастру у Київській області у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи,у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.09.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миронівський агрокомплекс" (за договором - орендар) укладено Договір оренди землі (далі - Договір) згідно умов п. 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори), загальною площею 5,5000 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

Відповідно до п. 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3222988000:03:001:0045, площею 5,5000 га для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори). Форма власності - державна. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 2122408,92 грн. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна.

Пунктом 6 Договору визначено, що Договір укладено на 21 (двадцять один) рік. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно п. 13 Договору, земельна ділянка передається в оренду для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори).

Пунктом 14 Договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення, для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори).

Згідно Акту приймання-передачі об`єкта оренди від 28.09.2018 року позивач передав відповідачу у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 5,5000 га, яка знаходиться на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

На підставі вказаного Договору, державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. 02.12.2015 за №26678365 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в провадженні слідчого відділу Миронівського відділу Національної поліції в Київській області перебуває кримінальне провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 за ознаками кримінального порушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України за фактом можливого підроблення посадовими особами ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" документів на земельні ділянки на території Миронівського району.

В рамках кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 встановлено, що згідно інформаційної довідки №136996047 від 07.09.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.09.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки начальника Шумського А.Г. та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" в особі керівника Шатохіна Є.Г. укладено Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:04:211:0018 площею 5,9855 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Росавської сільської ради Миронівського району Київської області.

Крім того, на підставі вказаного Договору б/н від 28.09.2015, державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Набок В.М. 10.02.2016 року за №28169535 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:04:211:0018 площею 5,9855 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, в рамках кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 встановлено, що згідно інформаційної довідки №136996487 від 07.09.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.09.2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки начальника Шумського А.Г. та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" в особі керівника Шатохіна Є.Г. укладено Договір оренди б/н земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

На підставі вказаного Договору б/н від 28.09.2015, державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. 02.12.2015 за №26678365 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 накази про надання дозволу про розроблення документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою на вказані земельні ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області - не видавались, а договори оренди на вказані ділянки між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" - не укладалися.

Прокурор у позові посилався на те, що право користування набуте ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" без рішення органу, який уповноважений розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, тобто - Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Разом з тим, прокурор вказує, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016110220000444 від 23.07.2016 встановлено, що керівник ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" ОСОБА_1 особисто не укладав Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,9855 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,5 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 .

Згідно листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Валігури Г.В. №91/01-16 від 18.11.2016, нею лише посвідчено довіреність за зверненням Шатохіна Є.Г., інші нотаріальні дії не вчинялись.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 пояснено, що відповідачем - ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" 21.06.2015 подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного виробництва площею 5,5 га, яка розташована на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

За результатами розгляду Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області у задоволенні вказаного клопотання відмовлено, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують досвід роботи в у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду, - визначається чинним законодавством в якості обов`язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки. Отже, правовою підставою для укладення договорів оренди є накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Однак, як вказувалось прокурором у позові, накази Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області - не видавались, Договір оренди б/н від 28.09.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" - не укладався.

Враховуючи викладене, прокурор вказував, що Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га в адміністративних межах Тувинської сільської ради Миронівського району Київської області, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, в особі виконуючого обов`язки начальника Шумського А.Г., та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс", в особі керівника Шатохіна Є.Г., - підлягає визнанню недійсним, оскільки, такий Договір Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не укладався, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018.

Позивачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області вказувалось про те, що:

- Головне управління Держгеокадастру у Київській області здійснює облік та реєстрацію, вхідної кореспонденції, з використанням програмного забезпечення "ДОК проф Степ 3.0";

- вказана програма призначена для автоматизації процесів загального діловодства, діловодства за зверненнями громадян, контролю виконання доручень керівництва, тощо. Інформація в "ДОК проф Степ 3,0" про прийняття та реєстрацію Головним управлінням наказу про укладання договору оренди земельної ділянки з кадастровим 3222986700:02:211:0045 відсутня, також в архіві Головного управління не виявлено наказ №10-9392/15-14-СГ в паперовому вигляді;

- в архіві Головного управління Держгеокадастру у Київській області наявний наказ за період з 2014 року по 2015 рік за номером, який частково співпадає, а саме, накази №10-9392/36-15-СГ від 14.12.2015 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_3 , №10-9393/36-15-СГ від 14.12.2015 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_4 , №10-9392/15-14-сг від 06.11.2014 ро затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки гр. Гавриленко Ніні Іванівні;

- наказ №10-9392/15-14-СГ, який міг бути підставою для укладення Договорів оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:02:211:0045,за своєю структурою не відповідає вимогам нумерації, встановленим за період з 2014 по 2015 роки;

- ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" зверталося до Головного управління з клопотанням від 21.06.2015 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, зареєстроване за №27-11189/0/16-15-ксг, за результатами розгляду листом Головного управління від 09.07.2015 року за №27-10-0.31-3602/0/38-15-СГ надано вмотивовану відмову (земельна ділянка кадастровий номер 3222988000:03:001:0045).

Враховуючи викладене, позивач зазначав та документально обгрунтовував, що ним не приймалося жодних розпорядчих документів щодо передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:02:211:0045 та він не уповноважував будь-кого діяти від імені Головного управління щодо укладання договорів оренди землі спірних земельних ділянок. Крім того, Шумського Анатолія Григоровича призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області 08.07.2015 (наказ Держгеокадастру від 08.07.2015 №650-мо), а 22.09.2015 його звільнено з вказаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю (наказ Держгеокадастру від 22.09.2015 №1211-мо).

Відповідач в обгрунтуванян заперечень посилався на те, що:

- в серпні 2012 року він відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 14.05.2012, укладеного з ПрАТ "Науково-виробнича фірма "Урожай", отримав у власність нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Київська область. Миронівський район. с. Росава, вул. Бібліотечна, 23;

- вказані об`єкти розташовані на земельній ділянці загальною площею 5.9855 га. кадастровий номер 3222986700:04:211:0018 (цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення: господарські будівлі та двори), яка знаходиться за межами населеного пункту на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області;

- відповідно до протоколу №61079 від 13.03.2015 та протоколу №76815 від 24.04.2015 електронних торгів, проведених системою електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ), отримано у власність нежитлову будівлю площею 1565,80 кв.м. та секції паркану, що розташовані за адресою: Київська область, Миронівський район, с.Тулинці, вул. Барвіночна, 15 ж;

- вказані об`єкти розташовані на земельній ділянці загальною площею 5.5 га. кадастровий номер 3222988000:03:001:0045 (цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення: господарські будівлі та двори), яка знаходилась за межами населеного пункту на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

Відповідач наголошував на тому, що відповідно до його заяви від 21.04.2015 позивачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видано наказ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" №10-5396/15-14-сг від 14.07.2015, згідно та на підставі якого ТОВ "Візир-7" укладено Договір на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки №69/0309-15 від 03.09.2015. Також, згідно умов договору було розроблено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка надається в оренду ТОВ "Миронівський агрокомплекс" на території Росавської сільської ради (за межами населеного пункту) Миронівського району Київської області, загальною площею 5.9855 га (під господарськими будівлями і дворами), кадастровий номер земельної ділянки - 3222986700:04:211:0018. Відповідно до наказу "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ТОВ "Миронівський агрокомплекс" №10-9392/15-14-СТ від 25.09.2015 та Висновку державної експертизи землевпорядної документації №329-15140 від 25.09.2015, затверджений Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, зі слів відповідача, було укладено Договір оренди від 28.09.2015. Також, згідно заяви відповідача від 21.04.2015, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видано наказ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" №10-5395/15-14-сг від 14.07.2015, згідно та на підставі якого ТОВ "Візир-7" було укладено Договір на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки №71/0309-15 від 03.09.2015. Відповідно до умов договору, було розроблено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка надається в оренду ТОВ "Миронівський агрокомплекс" на території Тулинської сільської ради (за межами населеного пункту) Миронівського району Київської області, загальною площею 5,5 га (під господарськими будівлями і дворами), кадастровий номер земельної ділянки - 3222988000:03:001:0045. Відповідно до наказу "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" ТОВ "Миронівський агрокомплекс" №10-9393/15-14-СГ від 25.09.2015 року та Висновку державної експертизи землевпорядної документації №330-15110 від 25.09.2015 року, затвердженого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, зі слів відповідача, було укладено Договір оренди від 28.09.2015.

Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області проведено державну реєстрацію прав та обтяжень, внесено записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - про право оренди земельних ділянок, кадастровий номер: 3222988000:03:001:0045 та 3222986700:04:211:0018. При цьому, директором відповідача на час укладання вказаних договорів оренди земельних ділянок з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області був ОСОБА_1 , який згідно повноважень здійснював дії щодо укладання правочинів від імені відповідача.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом вище, 28.09.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миронівський агрокомплекс" (за договором - орендар) укладено Договір оренди землі (далі - Договір) згідно умов п. 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори), загальною площею 5,5000 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

Згідно Акту приймання-передачі об`єкта оренди від 28.09.2018, позивач передав відповідачу у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 5,5000 га, яка знаходиться на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

Відповідач наголошував, що ним набуто право власності на майно, розташоване на спірній земельній ділянці, відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 14.05.2012 року, укладеного між ПрАТ "Науково-виробнича фірма "Урожай" та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс".

Згідно приписів ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, позивач з моменту набуття права власності на нерухоме майно, набуває права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташоване у тому самому обсязі та умовах, які були у третьої особи.

Відповідно до п. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Позивач у позовній заяві заперечує щодо наявності наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність (оренду).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018, ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" 21.04.2015 було подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного виробництва площею 5,9854 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області. За результатами розгляду Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом від 09.07.2015 №27-10-0.31-3354/0/38-15-СГ у задоволенні клопотання відмовлено у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують досвід роботи в у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Також, ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" 21.06.2015 подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного виробництва площею 5,5 га, яка розташована на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області. За результатами розгляду Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом №27-10-0.31-3602/0/38-15-СГ від 09.07.2015 у задоволенні клопотання відмовлено, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують досвід роботи в у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано представником відповідача ні на стадії розгляду справи судом першої інстанції, ні на стадії апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, інших клопотань про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду до Головного управління Держгеокадстру у Київській області Товариство з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" - в установленому законом порядку не подавало.

Також, вказаним листом начальника Головного управління Держгеокадстру у Київській області Л.О.Приходько №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 повідомлено, що Головне управління не приймало жодних розпорядчих документів щодо передачі в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 3222986700:02:211:0018 та 3222986700:02:211:0045 та не уповноважувало будь-кого діяти від імені Головного управління щодо укладення договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3222986700:02:211:0018 та 3222986700:02:211:0045.

Таким чином, враховуючи наявність відмови позивача у видачі відповідних наказів, відсутність повторного клопотання відповідача, відсутність відомостей щодо видачі такого наказу, в сукупності ставить під сумнів належність, допустимість та достовірність таких доказів, як накази Головного управління Держгеокадастру №10-5396/15-14-сг від 14.07.2015 року та №10-5395/15-14-сг від 14.07.2015 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, щодо яких відповідач вказує як на належні докази в обґрунтування підстав укладення оспорюваного договору.

Ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи наведене, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Статями 215, 216 Цивільного кодексу України визначено, що суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивач у письмових поясненнях поданих суду першої інстанції вказував, зокрема, що оспорюваний Договір підписано зі сторони орендодавця ОСОБА_2 , який на момент вчинення правочину був звільнений з управління згідно наказу Держгеокадастру №1211-то від 22.09.2015.

В матеріалах справи міститься наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.09.2015 №170-к про оголошення наказу від 22.09.2015 про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України.

Таким чином, з зазначених вище доказів вбачається, що з 24.09.2015 ОСОБА_2 в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області не працював, і відповідно, його повноваження к посадової особи вказаного органу припинились в силу вимог закону. Разом з тим, оспорюваний правочин вчинено саме ОСОБА_2 28.09.2015, тобто вже після звільнення його з управління, а отже, і поза межами визначених законом повноважень посадової особи вказаного органу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, матеріали справи не містять, а учасниками спору, зокрема і скаржником, не спростовано обставину відсутності схвалення оспорюваного правочину саме позивачем.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оспорюваний Договір оренди землі від 28.09.2015 підписано від імені Головного управління Держгеокадастру у Київській області не уповноваженою на вчинення відповідних дій особою,а тому відсутність волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору, свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі уповноваженого органу в контексті спірних правовідносин, зокрема і щодо користування землею, яка є національним багатством та її користування в межах визначених законом підстав становить імперативний обов`язок учасників таких правовідносин дотримуватись суспільного порядку при отриманні та наданні землі у користування, за належного волевиявлення особи щодо оформлення такого користування, що відповідає інтересам держави і суспільства в цілому. Проте, під час укладеня оспорюваного правочину обумовлений порядок не було дотримано, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016110220000444 від 23.07.2016 встановлено, що керівник ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" ОСОБА_1 особисто не укладав Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,9855 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,5 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 .

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 18 та пп. "а" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, як, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

За змістом ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення відповідної документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України).

За змістом частини 4 зазначеної норми проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.

Право розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 5,5 га, розташованою за межами населеного пункту на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, яку визначено як предмет спірного договору, належить ГУ Держгеокадастру.

В свою чергу, скаржник посилавяс на те, що згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 14.07.2015 №10-5395/15-14-сг ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 5,5 га, цільове призначення - для ведення товарного виробництва, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 24 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Чинним законодавством передбачено, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутнє відповідне рішення уповноваженого органу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про затвердження документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, а також рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки державної власності в оренду.

Скаржник в свою чергу посилався на те, що підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 14.07.2015 №10-5395/15-14-сг було укладено Договір з ТОВ "Візир-7" на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки і розроблено таку документацію. Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 25.09.2015 №10-9393/15-14-СГ та Висновку державної експертизи землевпорядної документації від 25.09.2015 №330-15НО, затвердженого ГУ Держгеокадастру у Київській області було укладено спірний Договір оренди б/н від 28.09.2015.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржник просив визнати поважним причину ненадання додаткового доказу та долучити до матеріалів справи на стадії апеляційного розгляду наказ Головного управління Держземагенства у Київській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою № 10-5395/15-14-сг від 14.07.2015, який не було подано до суду першої інстанції внаслідок його передачі разом з усією землевпорядною документацією новому власнику нерухомості, що розташована за земельній ділянці.

Враховуючи приписи статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що сторонами спору були надані документи в підтвердження своїх вимог та заперечень, а отже суд апеляційної інстанції з метою повного та всебічного розгляду справи, керуючись правами, наданими вищенаведеними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України, здійснює оцінку наданих сторонами доказів в сукупності з усіма обставинами справи та іншими наявними у справі доказами з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених в ст.ст. 124, 129 Конституції України та ст.ст. 2, 3, 4, 5, 7, 8, 11, 13, 14, 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, а також ст.ст. 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених в ст.ст. 124, 129 Конституції України та вищенаведених нормах процесуального закону, приймає надані відповідачем додаткові докази стосовно суті спірних правовідносин, проте, їх оцінка здійснюється судом апеляційної інстанції в процесі розгляду справи в сукупності з усіма наявними у справі документами.

Дослідивши наявні матеріали справи в сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем обставини не підтверджують прийняття ГУ Держгеокадастру у Київській області відповідного рішення про затвердження документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки і передачу земельної ділянки державної власності в оренду, оскільки, відповідних документів та доказів на які посилається відповідач у відзиві до матеріалів справи не додано, а ГУ Держгеокадастру у Київській області заперечує факт прийняття таких рішень (наказів). Крім того, відповідач зазначав, що між ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" і ТОВ "Візир-7" укладено Договір від 03.09.2015 №71/0309-15 на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Згідно з висновком державної експертизи землевпорядної документації 25.09.2015 №330-15НО, на замовлення ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" здійснено державну експертизу технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи положення п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель", підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Частинами 1, 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що укладення відповідачем договору на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та проведення державної експертизи землевпорядної документації - технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за відсутності рішення уповноваженого на розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення органу, не можуть свідчити про прийняття таким органом відповідного рішення про передачу земельної ділянки в оренду, а також не можуть підміняти собою визначений законом розпорядчий акт (як волевиявлення держави в особі уповноваженого органу).

Доводи скаржника про те, що ним було отримано у власність нежитлові приміщення за спірній земельній ділянці, а тому в силу приписів ст. 120 Земельного кодексу України відповідач отримав відповідне право користування спірною земельною ділянкою - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що навіть в разі встановлення факту набуття у власність скаржником нерухомості та наявності права на передачу земельної ділянки в користування, надання такої земельної ділянки та її подальше надання в користування на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" новому власнику об`єктів нерухомості має вирішуватись компетентним органом державної влади у відповідності до норм чинного законодавства, а набуття розташованих на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна на підставі цивільно - правового правочину, не є підставою для висновку стосовно законності набуття відповідачем в користування земельної ділянки в контексті правовідносин даного спору. При цьому, скаржник, як власник нерухомості, не позбавлений реалізувати права, обумовлені саме ст. 120 Земельного кодексу України з дотриманням визначеної законом процедури та у встановленому порядку.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені прокурором, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі щодо визнання недійсним договору оренди б/н земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки Шумського А.Г., та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс", в особі керівника Шатохіна Є.Г.

В свою чергу, як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачем до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, було заявлено про застосування до вимог прокурора строку позовної давності з огляду на те, що про допущені порушення закону було відомо з 23.07.2016 (що є датою реєстрації у Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального провадження № 120161102200004444), і відповідач вказував, що трирічний строк позовної давності щодо заявлених вимог - сплив, скільки з відповідним позовом прокурор звернувся у жовтні 2019 року, що з огляду на ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, прокурором у позові було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з позовом до суду 28.10.2019, що підтверджується відбитком штампу на позовній заяві вх.№2775/19 від 28.10.2019.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 Цивільного кодексу України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Прокурор зазначав, що про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо у жовтні 2018 року в ході кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016. В ході вказаного кримінального провадження встановлено, що між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" укладено Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки 5,5 га з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 та на підставі вказаного Договору 02.12.2015 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки. Однак, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 наказ про надання дозволу про розроблення документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою на дану земельну ділянку Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не видавалось, а спірний Договір оренди вказаної земельної ділянки з ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" не укладався.

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру", на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Так, прокурор звертаючись до суду з позовною заявою зазначав, що у даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки, незаконна передача земельної ділянки суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України. Крім того, починаючи з липня 2016 року проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016110220000444 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України за фактом можливого підроблення посадовими особами ТОВ "Миронівський агрокомплекс" документів на земельні ділянки на території Миронівського району.

Проте, позивачем, у свою чергу, тривалий час не було вжито заходів, які б були направлені на відновлення порушеного державного права, зокрема, щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045. Враховуючи зазначені обставини, прокурор вказує на неналежне здійснення захисту інтересів держави відповідним органом - ГУ Держгеокадастру у Київській області, що відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" надає право прокурору здійснювати представництво в суді.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що про факт укладення спірного Договору оренди землі позивачу стало відомо з моменту порушення кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України за фактом можливого підроблення посадовими особами ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" документів на земельні ділянки на території Миронівського району.

Як зазначає прокурор, Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо про факт укладення спірного Договору оренди землі в жовтні 2018 року після отримання та опрацювання інформації в ході розслідування кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016.

В свою чергу, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах (п.п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року).

При цьому, саме на прокурора покладено обов`язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15.

Звертаючись з даним позовом до господарського суду прокурор зазначив, що уповноваженим органом на розпорядження землями державної власності - ГУ Держгеокадастру у Київській області за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам, своєчасних заходів щодо визнання недійсним Договору оренди б/н від 28.09.2015 не вжито, що стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області з позовом до суду в інтересах держави.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Розглянувши заявлене в позовній заяві клопотання прокуратури щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку має місце порушене право держави щодо незаконного розпорядження земельною ділянкою та незаконна передача такої земельної ділянки в оренду і єдиний можливий спосіб захисту інтересів держави є поновлення пропущеного строку на звернення до суду. При цьому, ГУ Держгеокадастру у Київській області жодних цивільно-правових заходів щодо відновлення прав держави на спірну земельну ділянку - не вживало.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про поновлення строку позовної давності обґрунтованою, у зв`язку з чим в клопотання відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, а порушене право підлягає судовому захисту, гарантованому Конституцією України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що визнання недійсним спорюваного правочину у даній справі - є наслідком порушення законодавства під час здійснення оформлення передачі спірної земельної ділянки в оренду, а визнання його недійсним відновить попередній стан сторін та відновить права держави в особі Українського народу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу , при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з розпорядженням земель із державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена), зокрема правочину на підставі якого відповідний орган розпорядився земельною ділянкою, поза встановленої законом процедури, такому суспільному інтересу не відповідає.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що право оренди - є різновидом майнового права на майно, і набуття певною особою права користування (як одного з складових права власності) земельною ділянкою, фактично стосується питання щодо розпорядження земель із державної власності.

За таких обставин суд апеляційної інстанції наголошує, що у даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору - є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передання у користування земель державної власності всупереч встановленому законом порядку та визначеної компетенції органу, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України, як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права обраним прокурором шляхом.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

Так, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, а поведінка осіб при наданні земельної ділянки в оренду в контексті правовідносин даного спору - не відповідала вимогам закону.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора у позові є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі, у зв`язку з чим судом першої інстанції обгрунтовано ухвалено рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також поновлено строк позовної давності, з метою захисту порушеного права в судовму порядку, гарантованому Конституцією України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 у справі № 911/2669/19, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Крім того, оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена судом апеляційної інстанції з огляду на поновлення скаржнику строку на апеляційне оскарження, що узгоджуваось з ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду рішення суду першої інстанції залишено в силі, а тому його дія підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" на рішення Господарського судуКиївської області від 25.02.2020 у справі № 911/2669/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 у справі № 911/2669/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс".

4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2020 у справі № 911/2669/19.

5. Матеріали справи № 911/2669/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 02.12.2020.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.О. Хрипун

О.В. Тищенко


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	19.11.2020
Оприлюднено	02.12.2020
Номер документу	93227332
Судочинство	Господарське

Станік С.Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 19.11.2020 по справі 911/2669/19ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/2669/19

Постанова від 19.11.2020

Постанова
від 19.11.2020 по справі 911/2669/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД