Постанова

від 07.04.2021 по справі 911/2669/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/2669/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2020 року (головуючий - Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Хрипун О.О.) і рішення Господарського суду Київської області від 25 лютого 2020 року (суддя Заєць Д.Г.) у справі

за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс"

про визнання договору оренди недійсним.

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Скрипка М.В. та представник Відповідача - Токар А.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини спору

1. 28.09.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миронівський агрокомплекс" (за договором - орендар) укладено Договір оренди землі (далі - Договір оренди) згідно умов п. 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори), загальною площею 5,5000 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

1.1. Відповідно до п. 2 Договору оренди, в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3222988000:03:001:0045, площею 5,5000 га для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори). Форма власності - державна. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 2122408,92 грн. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна.

1.2. Пунктом 6 Договору оренди визначено, що договір укладено на 21 (двадцять один) рік. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

1.3. Згідно п. 13 Договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори).

1.4. Пунктом 14 Договору оренди передбачено, що цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення, для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори).

2. Згідно Акту приймання-передачі об`єкта оренди від 28.09.2018 орендодавець передав орендарю у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 5,5000 га, яка знаходиться на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

3. На підставі вказаного Договору оренди, державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. 02.12.2015 за № 26678365 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4. Поряд із цим, в провадженні слідчого відділу Миронівського відділу Національної поліції в Київській області перебуває кримінальне провадження № 12016110220000444 від 23.07.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України за фактом можливого підроблення посадовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" документів на земельні ділянки на території Миронівського району.

4.1. В рамках згаданого кримінального провадження з посиланням на лист Головного управління Держгеокадастру в Київській області № 10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 було, зокрема, встановлено, що наказ про надання дозволу про розроблення документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою на вказану земельну ділянку (№ 3222988000:03:001:0045) Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не видавався, а Договір оренди з Товариством з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" не укладався.

4.2. Крім цього, в ході досудового розслідування також було установлено, що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" ОСОБА_1 особисто не укладав Договір оренди земельної ділянки площею 5,5 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно, що підтверджується його поясненнями.

4.3. Згідно листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 91/01-16 від 18.11.2016, нею лише посвідчено довіреність за зверненням ОСОБА_1, однак інші нотаріальні дії не вчинялись.

5. Разом з цим, листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 також пояснено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" 21.06.2015 подавало клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного виробництва площею 5,5 га, яка розташована на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, проте за результатами розгляду вказаного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області у його задоволенні було відмовлено, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують досвід роботи в у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

6. Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" (далі - Відповідач, ТОВ "Миронівський Агрокомплекс") про визнання недійсним Договору оренди від 25.09.2015.

6.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачем, як органом уповноваженим на здійснення функцій держави щодо надання земельних ділянок у користування, не приймалось в установленому законом порядку жодних розпорядчих документів щодо передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:02:211:0045 та не уповноважувалось будь-яких осіб діяти від імені Головного управління щодо укладання договорів оренди землі, зокрема і оспорюваного.

6.2. Крім цього, Прокурор наголошував на тому, що наказ № 10-9392/15-14-СГ, який міг бути підставою для укладення Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:02:211:0045, за своєю структурою не відповідає вимогам нумерації, встановленим за період з 2014 по 2015 роки.

6.3. Прокурор також зазначав, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016110220000444 від 23.07.2016 було встановлено, що керівник ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" ОСОБА_1 , особисто не укладав Договір оренди земельної ділянки з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно.

Короткий зміст заперечень проти позову

7. Відповідач в обґрунтування заперечень на позов посилався на те, що Прокурором належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) не доведено існування підстав, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), необхідних для визнання недійсним оспорюваного Договору оренди.

7.1. Відповідач стверджував, що відповідно до протоколу № 61079 від 13.03.2015 та протоколу № 76815 від 24.04.2015 електронних торгів, проведених системою електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ), ним отримано у власність нежитлову будівлю площею 1565,80 кв.м. та секції паркану, що розташовані на спірній земельній ділянці.

Згідно його заяви від 21.04.2015, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було видано наказ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" № 10-5395/15-14-сг від 14.07.2015, відповідно до та на підставі якого з ТОВ "Візир-7" було укладено Договір на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки № 71/0309-15 від 03.09.2015 і відповідно до умов вказаного договору було розроблено таку технічну документацію. В подальшому, згідно наказу "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" ТОВ "Миронівський агрокомплекс" № 10-9393/15-14-СГ від 25.09.2015 та Висновку державної експертизи землевпорядної документації № 330-15110 від 25.09.2015, затвердженого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області і було укладено оспорюваний Договір оренди.

7.2. Крім того, Відповідачем було заявлено про застосування до вимог Прокурора строку позовної давності з огляду на те, що про допущені порушення закону могло було відомо ще з 23.07.2016 (що є датою реєстрації у Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального провадження № 120161102200004444).

Короткий зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.02.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020, позов у даній справі задоволено повністю.

8.1. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- оспорюваний Договір оренди підписано від імені Головного управління Держгеокадастру у Київській області не уповноваженою на те особою, а саме особою, яка на час його підписання вже була звільнена із займаної посади;

- в матеріалах справи відсутнє відповідне рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про затвердження документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, а також рішення про передачу земельної ділянки в оренду Відповідачу;

- наявність документальної відмови Позивача у видачі відповідних наказів, відсутність повторного клопотання Відповідача про їх видачу, відсутність відомостей щодо видачі таких наказів, в сукупності ставить під сумнів належність, допустимість та достовірність поданих Відповідачем доказів (накази Головного управління Держгеокадастру № 10-5396/15-14-сг від 14.07.2015 та № 10-5395/15-14-сг від 14.07.2015), які останній визначає підставою для укладення оспорюваного Договору оренди;

- разом з цим, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016110220000444 встановлено, що і керівник ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" ОСОБА_1 особисто не укладав Договір оренди з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно, що підтверджується поясненнями відповідної особи;

- укладення Відповідачем договору на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та проведення державної експертизи землевпорядної документації - технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за відсутності рішення уповноваженого на розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення органу, не може свідчити про прийняття таким органом відповідного рішення про передачу земельної ділянки в оренду;

- факт набуття Відповідачем у власність нерухомості та наявності права на передачу земельної ділянки в користування не нівелює обов`язку дотримання, встановленої законодавством процедури отримання такої ділянки в оренду;

- у даному випадку має місце пропуск Прокурором строку позовної давності, однак причини з яких її пропущено є поважними, а тому порушене право держави підлягає захисту, а заявлений позов - задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погодившись із судовими рішеннями, посилаючись при цьому на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 і рішення Господарського суду Київської області від 25.05.2020 скасувати, а дану справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги (узагальнено)

10 . У касаційній скарзі ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" стверджує, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій порушено ряд норм процесуального права (зокрема статей 13, 53, 73, 74, 76, 77, 78, 236, 269 ГПК України) та неправильно застосовано ряд норм матеріального права (зокрема статей 203, 207, 215, 256, 257, 261, 267, 638 ЦК України, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Скаржник зазначає, що рішення і постанову ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судами висновки не відповідають встановленим обставинам.

10.1. Обґрунтовуючи наведене Відповідач зазначає про те, що

- судами безпідставно було прийнято до уваги відомості кримінального провадження № 120161102200004444, зокрема пояснення гр. ОСОБА_1 , які (на думку заявника) не можуть бути прийняті в якості доказів;

- суди не врахували, що дійсність оспорюваного правочину протягом тривалого часу не заперечувалась Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, а Відповідачем здійснювалось фактичне користування земельною ділянкою на умовах оренди;

- суди проігнорували, що Відповідачем було отримано у власність нежитлові приміщення за спірній земельній ділянці, а тому в силу приписів Земельного кодексу України він отримав відповідне право користування спірною земельною ділянкою;

- суди не приділили достатньої уваги тому, що наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 14.07.2015 скаржнику надавало не Головне управління Держгеокадастру у Київській області, а Головне управління Держземагенства у Київській області; крім того, наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 14.07.2015 має № 10-5395/15-14-сг, а в листі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, що надав Позивач у якості доказу, містяться інші номери наказів;

- судами не враховано, що у даному випадку були відсутні підстави для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача, оскільки першим не було зазначено в чому полягає таке порушення інтересів держави та в чому проявляється неможливість захисту цих інтересів Позивачем самостійно (у цій частині скаржник акцентує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", які було викладено у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 19.01.2021 у справі № 904/71/19, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19, від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 15.05.2019 у справі № 904/585/18, від 19.03.2019 у справі № 910/2491/18;

- про допущені порушення закону щодо надання спірної земельної ділянки в оренду, Прокурору було відомо з 23.07.2016 (дата реєстрації у Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального провадження № 120161102200004444), і Відповідач вказував, що трирічний строк позовної давності щодо заявлених у даній справі вимог - сплив. Вказане, з огляду на приписи ЦК України було підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, проте суди цього не врахували та помилково не застосували наслідки спливу позовної давності (у цій частині скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм матеріального права, якими врегульовано "інститут позовної давності", які було викладено у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі касаційного перегляду

11. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Вище вже зазначалося, що звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення у даній справі, в якості підстав для касаційного оскарження Відповідачем визначено приписи пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (вказаний пункт став підставою для відкриття касаційного провадження - ухвала Касаційного господарського суду від 22.02.2021).

12.1. Водночас, згаданим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України чітко передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12.2. Як вказав Касаційний господарський суд у постанові від 12.11.2020 у справі № 904/3807/17 - при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

12.3. В той же час, аналіз поданої Відповідачем касаційної скарги дає підстави стверджувати, що прийнятними та такими, що відповідають наведеним вище процесуальним критеріям ("фільтрам") є виключно два блоки наведених ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" доводів, які стосуються:

- неправильного застосування апеляційним господарським судом приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- неправильного застосування апеляційним господарським судом положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України (позовна давність).

12.4. Інші доводи касаційної скарги Верховним Судом розглядатися не будуть, оскільки вони не охоплюються дією, наведеного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (скаржник стверджує про неправильне застосування і порушення судами правових норм, але не наводить висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо правильного застосування цих норм, як і не вказує про те, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновкам касаційного суду).

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

13. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

14. Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

15. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

15.1. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

16. Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

17. Водночас у розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

17.1. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

17.2. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

17.3. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

18. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

19. Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернувся.

20. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

20.1. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

21. Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)".

22. Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі Прокурор вказав, що у даному випадку має місце незаконна передача у користування земельної ділянки державної форми власності, що прямо суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені, зокрема, в статті 14 Конституції України та статті 5 Земельного кодексу України.

Прокурор також зазначив, що починаючи з липня 2016 року проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016110220000444 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України за фактом можливого підроблення посадовими особами ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" документів на земельні ділянки на території Миронівського району.

Проте, незважаючи на викладене, до цього часу уповноваженим органом на розпорядження землями державної власності - ГУ Держгеокадастру у Київській області, за наявності факту порушення інтересів держави та обізнаності з цим фактом, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам, своєчасних заходів щодо визнання недійсним Договору оренди не вжито, що в свою чергу надає право Прокурору здійснювати представництво порушених інтересів держави в суді.

23. Оцінивши наведені обґрунтування та докази в їх підтвердження, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у даному випадку дійсно має місце бездіяльність компетентного органу державної влади, що в силу приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надає Прокуророві право захищати інтереси держави, шляхом заявлення позову у цій справі.

24. Верховний Суд не вбачає у здійсненому судами попередніх інстанцій правозастосуванні жодних порушень про які стверджує Відповідач у своїй касаційній скарзі. Більше того, здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування повністю узгоджується із актуальною практикою Верховного Суду, зокрема, і з тими висновками, на які посилається ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" (висновки Верховного Суду з тих постанов є аналогічними тим, якими керується колегія суддів Касаційного господарського суду у даній справі).

25. Доводи скаржника про те, що Прокурором не надано доказів, яким підтверджується наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі є необґрунтованими, оскільки відповідні докази у матеріалах справи містяться (листування з Позивачем, Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

25.1. Аргумент скаржника про те, що подання Позивачем позову до Відповідача в іншій справі (№ 911/2669/19) свідчить про належність здійснюваного ГУ Держгеокадастру у Київській області захисту інтересів держави, колегією суддів Касаційного господарського суду також відхиляється, позаяк предметом позову у тій справі було визнання недійсним договору оренди іншої земельної ділянки, а щодо спірної - жодних дій Позивачем не вчинено.

26. Колегія суддів вважає необхідним повторитися та ще раз звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яку було викладено у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 і відповідно до якої "прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим."

26.2. Зі змісту положень статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" слідує, що саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права. Відповідно ж до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

26.3. Останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у питанні застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є вже неодноразово згадана позиція, що викладена у постанові від 26.05.2020 справі № 912/2385/18 і висновки судів попередніх інстанцій такій позиції повністю відповідають.

27. За викладеного, підстав вважати, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у даній справі, немає.

28. Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

28.1. За частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

28.2. Відповідно до положень частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

29. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

30. За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

31. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

31.1. Питання поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

32. Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.

33. Колегія суддів Касаційного господарського суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

34. У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц (на неврахування висновків з цієї постанови посилається скаржник у справі № 911/2669/19), зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

34.1. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 так: (на неврахування висновків з цієї постанови також посилається скаржник у справі № 911/2669/19) - позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

35. Звертаючись до суду з позовом у даній справі № 911/2669/19 (жовтень 2019 року) Прокурор стверджував, що Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо про факт укладення спірного Договору оренди в жовтні 2018 року після отримання та опрацювання інформації в ході розслідування кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016.

35.1. Проте суди з наведеним не погодились та вказали, що з матеріалів справи вбачається, що про факт укладення спірного Договору оренди землі прокурору стало відомо з моменту порушення кримінального провадження № 12016110220000444 від 23.07.2016 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України за фактом можливого підроблення посадовими особами ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" документів на земельні ділянки на території Миронівського району.

35.2. Таким чином, застосовуючи положення наведених вище статей ЦК України (регулюють позовну давність) суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовну даність з вимогами у даній справі Прокурором пропущено і зроблені судами висновки повністю узгоджуються із наведеними вище правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду.

35.3. В цій частині безпідставними є доводи скаржника про протилежне, адже фактично суди підтримали позицію саме Відповідача щодо початку відліку строку позовної давності і жодної неузгодженості із практикою касаційного суду у даному випадку не вбачається.

36. Але, разом із цим, суди установили, що Прокурором у позовній заяві викладалося клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, яке суди визнали обґрунтованим, а тому відповідно дійшли висновку про можливість задоволення заявлених позовних вимог.

36.1. Жодних заперечень у цій частині касаційна скарга не містить, а тому і оцінка вказаним діям судів Верховним Судом не надається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

37. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

37. Так, в ході здійснення касаційного провадження у даній справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій положень правових норм з наведених у касаційній скарзі та прийнятних доводів, а тому і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних рішення і постанови касаційний суд не вбачає.

38. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миронівський Агрокомплекс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2020 року і рішення Господарського суду Київської області від 25 лютого 2020 року у справі № 911/2669/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Волковицька Н.О.

Зуєв В.А.