Постанова

від 25.11.2020 по справі 913/71/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2020 р. Справа №913/71/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Гребенар О.В., свідоцтво ЗП№001311 від 29.06.2017 року, ордер АР№1018289 від 30.06.2020 року;

першого відповідача - не з`явився;

другого відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк , м.Сєвєродонецьк, Луганська область, (вх.№2911Л/1-40) на рішення Господарського суду Луганської області від 05.10.2020 року у справі №913/71/20,

за позовом Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк , м.Сєвєродонецьк, Луганська область,

до 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина , с.Огульчанськ, Луганська область,

2. ОСОБА_1 , с.Огульчанськ, Луганська область,

про стягнення 6044928,36 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2020 року Акціонерне товариство Державний ощадний банк України в особі філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до першого відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина та другого відповідача - ОСОБА_1 про:

- стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за договором кредитної лінії від 15.05.2014 року №249 станом на 20.01.2020 року у сумі 5348139,90 грн., у т.ч.: строкові проценти за користування кредитом за період з 01.01.2020 року по 19.01.2020 року - 34262,30 грн., прострочені проценти за користування кредитом за період з 06.04.2016 року по 31.12.2019 року - 2466885,22 грн., 3% річних за прострочення боргу за кредитом за період з 06.04.2016 року по 19.01.2020 року - 341065,57 грн., 3% річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 06.04.2016 року по 19.01.2020 року - 264112,18 грн., інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з березня 2016 року по грудень 2019 року - 1359000,00 грн., інфляційні втрати за прострочення процентів за користування кредитом за період з березня 2016 року по грудень 2019 року - 882814,63 грн.;

- стягнення з першого відповідача заборгованості за договором кредитної лінії від 15.05.2014 року №249 за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року у сумі 696788,46 грн., у тому числі: прострочені проценти за користування кредитом за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року - 400950,37 грн., 3% річних за прострочення боргу за кредитом за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року - 54675,05 грн.; 3% річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року - 23255,04 грн.; інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з березня 2015 року по березень 2016 року - 150000,00 грн., інфляційні втрати за прострочення процентів за користування кредитом за період з березня 2015 року по березень 2016 року - 67908,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.05.2014 року між АТ Ощадбанк як банком та СТОВ Мирна долина як позичальником укладено договір кредитної лінії №249. Однак, позичальник порушив умови договору щодо погашення кредиту та своєчасної сплати процентів за користування ним. Для забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 15.05.2014 року між позивачем, першим відповідачем та другим відповідачем укладено договір поруки №249/31, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов`язання, у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов кредитного договору.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 05.10.2020 року у справі №913/71/20 (суддя Смола С.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк 3% річних за прострочення сплати кредиту в сумі 395740,62 грн., інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту в сумі 1502700,00 грн.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина на користь Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк судовий збір у сумі 14238,30 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк судовий збір у сумі 14238,30 грн.

У решті позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 05.10.2020 року:

- в частині відмови у стягненні солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина та ОСОБА_1 строкових процентів за користування кредитом за період з 01.01.2020 року по 19.01.2020 року - 34262,30 грн., прострочених процентів за користування кредитом за період з 06.04.2016 року по 31.12.2019 року - 2466885,22 грн., 3% річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 06.04.2016 року по 19.01.2020 року - 264112,18 грн., інфляційних втрат за прострочення процентів за користування кредитом за період з березня 2016 року по грудень 2019 року - 882814,63 грн.;

- в частині відмови у стягненні з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина прострочених процентів за користування кредитом за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року - 400950,37 грн., 3% річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року - 23255,04 грн.; інфляційних втрат за прострочення процентів за користування кредитом за період з березня 2015 року по березень 2016 року - 67908,00 грн.;

- у відповідних частинах прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі;

- вирішити питання стосовно розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховані норми матеріального права, а саме ст.ст. 536, 599, 631, 1048, 1054 Цивільного кодексу України.

Скаржник вказує, що сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку. Оскільки позичальник не виконав зобов`язання щодо погашення кредиту та своєчасної сплати процентів за користування кредитом, що було підтверджено виписками по рахункам позичальника, то зобов`язання за кредитним договором не припинилось і банк правомірно посилаючись на п. 2.7.2. кредитного договору, нарахував проценти за період з 28.08.2015 року по 19.01.2020 року.

Апелянт зазначає, що судом не надано оцінку тому факту, що існує два рішення суду з різними періодами стягнення процентів: №913/806/15 за яким стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина на користь банку суму заборгованості, складовою якої є проценти по кредиту по 27.08.2015 року (рішення суду набрало законної сили 31.10.2015); №426/5596/15-ц за яким стягнуто на користь банку з ОСОБА_1 , який є солідарним боржником з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мирна долина суму заборгованості, складовою якої є проценти по кредиту по 05.04.2016 року (рішення суду набрало законної сили 19.02.2018 року).

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що припинення зобов`язання спричиняє не будь-яке, а лише належне його виконання. Наявність судового рішення про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов`язання, відкриття виконавчих проваджень за цим рішенням, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішення суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання (добровільного чи примусового) не є підставою для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Так, заборгованість за кредитом не погашена, рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2015 року у справі №913/806/15 та рішення Сватівського районного суду Луганської області від 13.05.2016 року у справі №426/5596/15-ц відповідачами не виконані, а отже кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення необґрунтовано дійшов до висновку щодо відмови в задоволенні вимог банку стосовно стягнення 3% річних по прострочених процентах за період з 28.08.2015 року по 19.01.2020 року та інфляційних втрат за прострочення процентів за користування кредитом за період з серпня 2015 року по грудень 2019 року і такий висновок здійснено без належного дослідження наданого позивачем розрахунку.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 року клопотання Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк на рішення Господарського суду Луганської області від 05.10.2020 року у справі №913/71/20. Відповідачам встановлено строк на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу та встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень у справі. Призначено справу №913/71/20 до розгляду в судове засідання на 25.11.2020 року, а також роз`яснено учасникам справи їх право на участь у судовому засіданні та шляхи реалізації такого права.

Ухвала суду від 04.11.2020 року про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду була надіслана до Єдиного державного реєстру судових рішень та опублікована на сайті 09.11.2020 року.

Крім того, враховуючи, що припинено приймання поштових відправлень на/з територію(ї) Донецької та Луганської областей до/з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, зокрема до місцезнаходження відповідачів, на офіційному веб-порталі Судова влада України було здійснено оголошення про прийняття апеляційної скарги по даній справі до провадження, про час та місце судового засідання.

Відповідачі відзиву на апеляційну скаргу не надали, своїх представників у судове засідання не направили, про причини неявки суд не сповістили.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідачів.

У судовому засіданні 25.11.2020 року представник позивача оголосив зміст апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 15.05.2014 року між Публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України , яке у подальшому перейменоване на Акціонерне товариство Державний ощадний банк України , як банком та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мирна долина як позичальником укладено договір кредитної лінії №249, за умовами якого банк зобов`язався надати на умовах цього договору, а позичальник зобов`язався отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором (п.2.1 договору).

Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 14.05.2015 року (п.2.2 договору).

У пункті 2.3 договору сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 3000000,00 грн.

Згідно з пп.2.3.2 п.2.3 договору сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком: до 28.02.2015 року (включно - 3000000,00 грн., 01.03.2015 року по 31.03.2015 року (включно) 2400000,00 грн., 01.04.2015 року по 14.05.2015 року (включно) 1400000,00 грн.

З метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору позичальник зобов`язаний не пізніше останнього банківського дня періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоді діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

У разі якщо діючий ліміт кредитування буде вичерпано, позичальник має право отримати наступний транш у межах діючого ліміту кредитування лише за умови погашення попередньої заборгованості за договором.

Відповідно до пп.2.3.3 п.2.3 договору позичальник зобов`язується здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування.

Кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку на поповнення обігових коштів (п.2.4 договору).

Згідно з п.2.7 договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються банком фіксованою процентною ставкою. При нарахуванні та сплаті процентів за користування кредитом сторони повинні керуватись наступним: проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки у розмірі 22 процентів річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором (пп.2.7.1 п.2.7 договору); проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його) до розрахунку процентів не включається (пп.2.7.2 п.2.7 договору); нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень п.2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше п`ятого числа місяця наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 05.06.2014 року (пп.2.7.3 п.2.7 договору).

Відповідно до п.2.10 договору за надання банківських послуг позичальник сплачує банку такі комісійні винагороди: за надання кредиту сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 15000,00 грн. не пізніше наступного робочого дня після укладення цього договору (пп.2.10.1 п.2.10 договору); за резервування коштів на невикористану частину кредиту сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 1 відсоток річних від суми невикористаної частини кредиту щомісячно в строк до 05 числа місяця, наступного за звітним місяцем (пп.2.10.2 п.2.10 договору); за зміну умов цього договору за ініціативою позичальника, зокрема, але не виключно за зміну кінцевого терміну повернення кредиту, зазначеного в п.п.2.2 цього договору, заміну виду або предмета забезпечення, зміну розміру плати за користування кредитом (процентної ставки, комісійних винагород), зміну обов`язків за цим договором, зміну строків діючого ліміту кредитування, зміну розміру діючого ліміту кредитування, за виключенням збільшення суми (розміру) максимального ліміту кредитування. Сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,25 відсотка від суми діючого ліміту кредитування на дату підписання відповідного додаткового договору до цього договору про зміну його умов в строк до 05 числа місяця, наступного за місяцем, в якому підписано відповідний додатковий договір (договори) про зміну умов кредитування (пп.2.10.3 п.2.10 договору).

У відповідності до пп.3.1.1 п.3.1 договору банк відкриває рахунок (рахунки) для обліку заборгованості позичальника за кредитом відповідно до правил, що діють у банку та законодавства. Банк надає кредит в безготівковій формі в один із наступних способів: 1) шляхом сплати з рахунку для обліку заборгованості за кредитом платіжних документів, наданих позичальником, на користь його контрагентів згідно з цільовим призначенням, відповідно до п.2.4 цього договору; 2) шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий в банку.

Виконання позичальником зобов`язання за цим договором (у тому числі і додатковими договорами до нього) забезпечується: заставою сільськогосподарської техніки та інвентарю, що знаходиться за адресою: Луганська область, Краснодонський район, с.Огульчанськ, вул.Совхозна, буд.16, кв.1; технологічне обладнання, що знаходиться за адресою: Луганська область, Краснодонський район, с.Огульчанськ, вул.Совхозна; поголів`я ВРХ та свиней, що знаходиться за адресою: Луганська область, Краснодонський район, с.Огульчанськ, вул.Совхозна; майбутнього врожаю озимої пшениці, що знаходиться на території Пархоменковської с/р; насіння соняшнику Ясон, насіння соняшнику Форвард, що знаходиться за адресою: Луганська область, Краснодонський район, с.Огульчанськ, вул.Совхозна, що надається в заставу СТОВ Мирна долина (пп.4.1.1 п.4.1 договору); порукою ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) (пп.4.1.2 п.4.1 договору); заставою (іпотекою) іншого рухомого і нерухомого майна (активів), порукою та іншими видами забезпечення на підставі правочинів, що можуть бути укладені в майбутньому між сторонами та/або між банком та третіми особами відповідно до умов цього договору та законодавства (документи забезпечення) (пп.4.1.3 п.4.1 договору).

У пункті 9.1 договору сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України до 10 років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього договору.

Положеннями ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, порукою.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Так, в забезпечення виконання зобов`язань першого відповідача 15.05.2014 року між Публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України , яке у подальшому перейменоване на Акціонерне товариство Державний ощадний банк України , як кредитором, ОСОБА_1 як поручителем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мирна долина як боржником укладено договір поруки №249/31 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов`язання, у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов кредитного договору (п.2.1 договору поруки).

У пункті 2.2 договору поруки сторони передбачили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, але не виключно у разі: часткового невиконання боржником зобов`язання, зокрема, щодо сплати процентів та/або погашення частини кредиту та/або щодо сплати комісійних винагород в строки, визначені кредитним договором, в тому числі графіком погашення кредиту (за наявності) (пп.2.2.1 п.2.2 договору поруки); невиконання боржником зобов`язання щодо погашення кредиту при закінченні строку користування ним (пп.2.2.2 п.2.2. договору поруки); виникнення підстав для дострокового повного/часткового погашення зобов`язання за вимогою кредитора (пп.2.2.3 п.2.2 договору поруки).

Відповідно до п.2.6 договору поруки поручитель погоджується та зобов`язується солідарно відповідати за виконання зобов`язання правонаступника (спадкоємцями) боржника чи будь-якою іншою особою, на яку буде переведено борг за кредитним договором та/або яка буде визначена боржником за зобов`язаннями відповідно до законодавства.

Згідно з пп.3.2.1 п.3.2 договору поручитель зобов`язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання боржником зобов`язання перед кредитором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє протягом 30 років з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (пп.10.1.1 п.10.1 договору поруки).

У пп.10.1.2 п.10.1 договору поруки сторони передбачили, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цього договору (у тому числі щодо всіх грошових зобов`язань поручителя - повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), застосовується строк позовної давності тривалістю у 30 років.

Як встановлено судом першої інстанції банк свої зобов`язання за договором кредитної лінії №249 в частині надання грошових коштів виконав, що підтверджується банківськими виписками (а.с.44-54).

З огляду на умову п. 2.2. договору перший відповідач мав повернути кредит не пізніше 14.05.2015 року (остаточний термін повернення). Натомість перший відповідач з серпня 2014 року порушував умови кредитного договору в частині строків повернення кредиту.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

У зв`язку з порушенням умов договору кредиту позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Так, рішенням Господарського суду Луганської області від 20.10.2015 року у справі №913/806/15 за позовом ПАТ Ощадбанк до СТОВ Мирна долина про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії від 15.05.2014 року №249 у сумі 5229175,00 грн. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача:

- прострочений борг по кредиту за період з 02.03.2015 року по 27.08.2015 року у сумі 3000000,00 грн.;

- строкові відсотки по кредиту за період з 01.08.2014 року по 27.08.2015 року у сумі 48821,92 грн.;

- прострочені відсотки по кредиту за період з 07.07.2014 року по 27.08.2015 року у сумі 716054,79 грн.;

- 3% річних по простроченому основному боргу за період з 02.03.2014 року по 27.08.2015 року у сумі 33156,16 грн.;

- 3% річних по прострочених відсотках за період з 07.07.2014 року по 27.08.2015 року у сумі 12077,81 грн.;

- інфляційні втрати по простроченому основному боргу за період з 02.03.2014 року по 31.07.2015 року у сумі 349980,00 грн.;

- інфляційні втрати по прострочених відсотках за період з 07.07.2014 року по 31.07.2015 року у сумі 203181,81 грн.

- судовий збір в сумі 65449,09 грн.

У решті позову відмовлено.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 13.05.2016 року у справі №426/5596/15-ц за позовом ПАТ Ощадбанк до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог СТОВ Мирна долина про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії - позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії від 15.05.2014 року №249 у розмірі 4930659,67 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 73959,90 грн. та витрати, пов`язані з розміщенням оголошення у пресі про виклик відповідачів до суду в розмірі 420,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факти, встановлені вищевказаними судовими рішеннями, зокрема, щодо видачі кредиту та тривалого невиконання відповідачами зобов`язань за кредитним договором, мають доведений характер та не підлягають доказуванню позивачем у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що наявність судових рішень про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов`язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов`язань.

Матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості за рішеннями суду.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідачів:

- строкові проценти за користування кредитом за період з 01.01.2020 року по 19.01.2020 року у сумі 34262,30 грн.;

- прострочені проценти за користування кредитом за період з 06.04.2016 року по 31.12.2019 року - 2466885,22 грн.;

- 3% річних за прострочення боргу за кредитом за період з 06.04.2016 року по 19.01.2020 року - 341065,57 грн.;

- 3% річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 06.04.2016 року по 19.01.2020 року - 264112,18 грн.;

- інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з березня 2016 року по грудень 2019 року - 1359000,00 грн.;

- інфляційні втрати за прострочення процентів за користування кредитом за період з березня 2016 року по грудень 2019 року - 882814,63 грн.;

Одноособово з першого відповідача:

- прострочені проценти за користування кредитом за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року - 400950,37 грн.;

- 3% річних за прострочення боргу за кредитом за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року - 54675,05 грн.;

- 3% річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 28.08.2015 року по 05.04.2016 року - 23255,04 грн.;

- інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з березня 2015 року по березень 2016 року - 150000,00 грн.;

- інфляційні втрати за прострочення процентів за користування кредитом за період з березня 2015 року по березень 2016 року - 67908,00 грн.

Однак, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 поручився перед позивачем за виконання СТОВ Мирна долина своїх зобов`язань за кредитним договором, про що укладений відповідний договір поруки №249/31, який є чинним та припиненим не визнавався.

Рішення Господарського суду Луганської області від 05.10.2020 року в частині стягнення 3% річних за прострочення сплати кредиту в сумі 395740,62 грн., інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту в сумі 1502700,00 грн. не оскаржується.

Колегія суддів, надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частина 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 Цивільного кодексу України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала на таке.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

У постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 Цивільного кодексу України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18).

Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що строк кредитування першого відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, тобто право позивача на здійснення нарахування відсотків за користування кредитом припинилось 14.05.2015 року у зв`язку з чим правомірно відмовив у стягненні строкових проценти за користування кредитом за період з 01.01.2020 року по 19.01.2020 року у сумі 34262,30 грн. та прострочених процентах за користування кредитом за період з 28.08.2015 року по 31.12.2019 року у сумі 2867835,59 грн. Відповідно не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення коштів (3% річних та інфляційних втрат) нарахованих щодо таких відсотків.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наразі апелянтом, всупереч приписів ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено та необґрунтовано наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Луганської області від 05.10.2020 року у справі №913/71/20 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 05.10.2020 року у справі №913/71/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30 листопада 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов