Рішення

від 02.12.2020 по справі 918/800/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/800/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф. за участі секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Рівненської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Дім Сервіс" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення заборгованості з орендної плати та пені, дострокове розірвання договору оренди, повернення орендованого майна

За участю представників сторін:

від позивача - Шпак Андрій Андрійович;

від відповідача - не з`явився

від 3-ї особи Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради - Єфіменко Олена Миколаївна;

від 3-ї особи Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради - Борисова Ірина Вячеславівна;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2020 року Рівненська міська рада звернулася до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Дім Сервіс" про стягнення заборгованості з орендної плати та пені, дострокове розірвання договору оренди, повернення орендованого майна.

Ухвалою суду від 10.08.2020 року (суддя Войтюк В.Р.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/800/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.09.2020 року та залучено до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а саме Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

07 вересня 2020 року розгляд підготовчого засідання відкладено на 21.09.2020 року.

Ухвалою суду від 17.09.2020 року відмовлено представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Дім Сервіс" у задоволенні заяви про відвід судді Войтюка В.Р. від розгляду справи № 918/800/20, задоволено заяву судді Войтюка В.Р. про самовідвід від розгляду справи, постановлено матеріали справи № 918/800/20 передати для здійснення визначення складу суду автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 ГПК України. Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020 року справу № 918/800/20 передано для розгляду судді Церковній Н.Ф.

Ухвалою суду від 18.09.2020 року справу № 918/800/20 прийнято до провадження суддею Церковною Н.Ф.

Представником Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради 18.09.2020 року суду подано пояснення щодо позовної заяви та заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Дім Сервіс" .

У зв`язку із перебуванням судді Церковної Н.Ф. у відпустці, підготовче засідання , яке було відкладено ухвалою суду від 07.09.2020 року (суддя Войтюк) на 21.09.2020 року не відбулося. Ухвалою суду від 23.09.2020 року розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 20.10.2010 року.

Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради 20.10.2020 року подано письмові пояснення щодо позову.

Ухвалою суду від 20.10.2020 року за клопотанням позивача та відповідача розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 04.11.2020 року.

Ухвалою суду від 04.11.2020 року закрито підготовче засідання у справі №918/800/20 за позовом Рівненської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Дім Сервіс" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення заборгованості з орендної плати та пені, дострокове розірвання договору оренди, повернення орендованого майна. Призначено справу до судового розгляду по суті на 17.11.2020 року. Ухвалою суду від 17.11.2020 року розгляд справи по суті відкладено на 02 грудня 2020 року.

В судовому засіданні 02.12.2020 року позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на систематичне порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди від 27.04.2018 року щодо повноти та своєчасності внесення орендних платежів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 948719,87 грн станом на 01.07.2020 року. За прострочення сплати орендних платежів відповідачу нараховано пеню у розмірі 62464,78 грн. Треті особи підтримали вимоги позивача.

Відповідач у судове засідання не з`являвся, натомість від представника відповідача 02.12.2020 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням останнього у іншому судовому засіданні у Волинській області. Просив суд, визнати причини неявки поважними та відкласти розгляд справи.

Розглянувши зазначене вище клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи суд відхиляє його як необґрунтоване, з огляду на наступне.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В даному випадку, представником відповідача не надано жодних доказів, які унеможливлюють вирішення спору в даному судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, суд призначаючи справу до розгляду, надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також враховуючи те, що ухвалою суду від 17.11.2020 року про відкладення розгляду справи, явка учасників у справі не визнавалась обов`язковою, а також попереджено про те, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, до поданого клопотання про відкладення розгляду справи скаржником не надано відповідних доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно апаратного комплексу Акорд.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, суд

ВСТАНОВИВ:

Рівненською міською радою (далі - Позивач, Орендодавець) 27.04,2018 року укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю Рівне Дім Сервіс (далі - Відповідач, Орендар) договір оренди цілісного майнового комплексу житлово - комунального підприємства Перспективне вартістю 8293000,00 грн. з метою надання житлових та комунальних послуг - послуги з управління багатоквартирним будинком. Договір укладено строком на п`ять років, до 26.04.2023 року.

Згідно п.3.1 вказаного Договору орендна плата за цим договором визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, і є власністю територіальної громади міста Рівного, затвердженої рішенням Рівненської міської ради від 15.05.2014 року № 3987 та становить 64837,32 грн.

Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, (п.3.2. Договору).

Орендна плата в повному обсязі перераховується до міського бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (п.3.3.Договору).

Згідно п.5.3 Договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до міського бюджету.

Орендар систематично та тривалий період не виконує взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати. Так, станом на 01.07.2020 року за Відповідачем рахується заборгованість з орендної плати в розмірі 948719,87 грн.

Орендна плата, яка перераховується пізніше 15 числа місяця, слідуючого за розрахунковим, стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату розрахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, (п. 3.4 Договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, (п. 9.2 Договору).

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачеві нараховано пеню у розмірі 62464,78 грн.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами письмові докази , суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 4 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, що діє на день розгляду спору) визначено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Частиною 3 статті 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, що діяла на момент укладення договору), орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи доведено невиконання відповідачем зобов`язань щодо повноти та своєчасності внесення орендної плати, відтак позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 948719,87 грн підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.4 Договору орендна плата, яка перераховується пізніше 15 числа місяця, слідуючого за розрахунковим, стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату розрахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Таким чином, позивачем нараховано штрафну санкцію у розмірі 62 464,78 грн. (розрахунок пені залучено до матеріалів справи а.с.14).

Відповідач у своєму відзиві заперечив щодо розрахунку пені посилаючись на наступне.

Відповідачем зокрема зазначено, що відповідно до п. 3.3. Договору оренди ЦМК згідно з яким орендна плата в повному обсязі перераховується до міського бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітнім, а також вимоги п. 2.1. Договору оренди ЦМК в орендаря виник обов`язок здійснити оплату орендної плати лише за 15 днів червня 2018 року, тобто за час фактичного користування цілісним майновим комплексом Житлово-комунального підприємства Перспективне в розмірі 34856,54 грн обрахованого відповідно до вимог Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади м. Рівне, затвердженої Рішенням Рівненської міської ради № 3987 від 15 травня 2014 року . Оплата орендної плати за 15 днів червня 2018 року мала бути здійснена Орендарем до 15 липня 2018 року. Відповідно до платіжного доручення № 2163 від 13.07.2018 року, Орендарем було сплачено орендну плату в розмірі 34856,54 грн., а тому твердження Позивача щодо заборгованості з орендної плати в розмірі 35239,96 грн. станом на червень 2018 року не відповідає дійсності. Таким чином, поданий Позивачем розрахунок орендної плати до договору оренди ЦМК ЖКП Перспективне в частині зазначення заборгованості з орендної плати за кожний місяць 2018 року та по липень 2019 року є невірним, з огляду на своєчасну сплату орендарем орендної плати відповідно до умов Договору оренди ЦМК, а відтак і розрахунок пені є невірним.

Однак, суд не може погодитись з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Згідно п. 3.1 Договору орендна плата за цим договором визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Рівного, затвердженої рішенням Рівненської міської ради від 15.05.2014 року № 3987.

Пунктом 3 Методики передбачено, що розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем.

У відповідності до п. 3.2 Договору, орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на Індекс інфляції за наступний місяць. Тобто, орендна плата за червень = орендна плата за травень + індекс Інфляції за червень.

Таким чином, орендна плата за червень 2018 року з урахуванням індексу інфляції нарахована в розмірі 66074,93 грн, а до сплати підлягало 35239,96 грн, тобто починаючи з 15 червня 2018 року. Проте, відповідачем сплачено 34856,54 грн. Таким чином, не доплачено 383,42 грн. На зазначену суму заборгованості і нараховано пеню в розмірі 11,40 грн.

За умовами п. 3.3. Договору орендна плата в повному обсязі перераховується до міського бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Орендна плата, яка перераховується пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату розрахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, (п. 3.4 Договору).

Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до міського бюджету (п. 5.3 Договору).

Отже, факт порушення грошових зобов`язань відповідачем є доведеним. Судом перевірено правильність нарахування пені та встановлено, що заявлена до стягнення сума пені підлягає задоволенню.

Крім того, Позивач просить розірвати договір оренди цілісного майнового комплексу житлово - комунального підприємства Перспективне від 27.04.2018 року та зобов`язати Відповідача звільнити приміщення цілісного майнового комплексу за адресою: м. Рівне, вул. Будівельників, 1 та підписати акт прийому - передачі ЦМК Управлінню комунальної власності.

За змістом частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. В свою чергу, частиною 3 статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, що діяла на момент укладання договору) унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до п. 2 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, що діє на день розгляду спору), договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

За умовами п. 10.4. Договору за ініціативою однієї із сторін цей Договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Матеріалами справи доведено факт несплати відповідачем орендних платежів за період більш, ніж три місяці.

За приписами частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент укладання договору), у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, що діє на день розгляду спору), у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

За умовами пункту 10.6. Договору, в разі припинення (розірвання) дії договору оренди орендар зобов`язаний повернути орендодавцю об`єкт оренди в строк і на умовах, визначених договором та в установленому Законом порядку надати документи, що підтверджують відсутність будь-яких зобов`язань за об`єктам оренди.

Згідно п. 2.4. Договору зокрема, орендар повертає Підприємство Орендодавцю (або юридичній особі, вказаній Орендодавцем) у порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

Підприємство вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі.

У свою чергу, Відповідач також заперечив щодо розірвання договору оренди посилаючись на той факт, що у міського голови відсутні повноваження підписувати позовну заяву від імені Рівненської міської ради та необхідність згоди (рішення) Рівненської міської ради на розірвання договору оренди.

Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. При цьому, необхідність згоди (рішення) Рівненської міської ради на розірвання договору оренди необхідна лише для вирішення питання відчуження майна, визначення умов договорів та угод, що укладаються при фінансуванні та використанні об`єктів комунальної власності ( ст.25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ). У даному випадку Рівненська міська рада звернулася за припиненням (розірванням) договору за рішенням суду, а не шляхом укладення певної угоди про припинення договірних відносин між позивачем та відповідачем. Отже, з наведеного вбачається можливість розірвання угоди без рішення Рівненської міської ради.

Щодо повноважень міського голови підписувати позовну заяву від імені Рівненської міської ради, суд зазначає, що таке право передбачене Законом України Про місцеве самоврядування в Україні . Відповідно до ст.10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 12 Закону визначено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста і відповідно до відомостей, що містяться в єдиному державному реєстрі юридичних осіб є підписантом без обмежень від імені Рівненської міської ради. Отже, враховуючи вищевикладене, вимоги щодо розірвання договору оренди та звільнення і повернення майна є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Стосовно заявленого у відзиві клопотання Відповідача про зменшення застосованих Позивачем штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Таким чином, керуючись наведеними вище положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з`ясувавши наявність "перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: "об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".

Відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства, зменшення оплати споживачами за комунальні послуги, заблокованими рахунками товариства.

З огляду на вищевказані норми Відповідач довів належними та допустимими доказами наявність істотних обставин для зменшення розміру неустойки. За таких обставин, враховуючи викладене, суд вбачає підстави для зменшення нарахованих Позивачем сум пені на 50 відсотків та стягнення з Відповідача 31 232,39 грн. - пені.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів наявність заборгованості по орендній платі зі сторони Відповідача, а Відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу житлово - комунального підприємства "Перспективне" від 27.04.2018 року, у зобов`язанні відповідача звільнити приміщення цілісного майнового комплексу та стягнення з Відповідача в розмірі 948719,87 грн. - основного боргу, 31232,39 грн. - пені. В задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 31232,39 грн. - слід відмовити.

Як роз`яснено в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 19 371,77 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 196, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Розірвати договір оренди цілісного майнового комплексу житлово - комунального підприємства "Перспективне" від 27.04.2018 року укладеного між Рівненською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Рівне Дім Сервіс .

3.Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Рівне Дім Сервіс (33016, м. Рівне, вул. Будівельників, 1, код ЄДРПОУ 38342629) звільнити приміщення цілісного майнового комплексу житлово - комунального підприємства "Перспективне" за адресою : м. Рівне, вул. Будівельників, 1 та підписати акт прийому - передачі ЦМК.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Рівне Дім Сервіс (33016, м. Рівне, вул. Будівельників, 1, код ЄДРПОУ 38342629) на користь Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12 а, код ЄДРПОУ 34847334) 948719,87 грн - основного боргу, 31232,39 грн - пені та 19 371,77 грн - судового збору.

5.У задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 31 232,39 грн. - відмовити.

6.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2020 року.

Суддя Церковна Н.Ф.