Постанова

від 02.12.2020 по справі 482/512/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.12.20

22-ц/812/1927/20

Провадження №22-ц/812/1927/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 грудня 2020 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Дмитренка І.М., представника відповідача - адвоката Саченко А.П.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №482/512/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення , яке постановив Новоодеський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Демінської Олесі Іванівни у приміщенні цього суду 28 жовтня 2020 року, повний текст якого складений в той же день, у справі за позовом ОСОБА_1 до Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,

в с т а н о в и л а :

У березні 2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області (далі - Себинська сільрада) про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що 21 лютого 2018 р. він був прийнятий на посаду завідуючого Себинським сільським клубом Новоодеського району Миколаївської області. 11 березня 2020 р. розпорядженням сільського голови Себинської сільської ради № 4/04-03 від 06 березня 2020 р. він був звільнений з роботи за прогул робочого дня 03 березня 2020 р. без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважає зазначене розпорядження незаконним у зв`язку із тим, що 02 березня 2020 р. ним було подано секретарю сільської ради заяву про надання відгулу 03 березня 2020 р. у зв`язку з сімейними обставинами, а саме необхідність відвідання лікаря у м. Миколаєві, за відпрацьований вихідний день 08 лютого 2020 р. Заяву було подано секретарю сільської ради, оскільки сільський голова Жадан Н.М. знаходилася у відпустці. Наприкінці робочого дня 02 березня 2020 р. секретарем сільської ради в усній формі було погоджено його відгул 03 березня 2020 р. Проте вже 04 березня 2020 р. ним на вимогу сільського голови ОСОБА_2 були надані пояснення щодо відгулу, а 11 березня 2020 року його було повідомлено про звільнення за прогул, з розпорядженням ознайомлюватися не дали та трудову книжку видати відмовилися. Зазначені документи були ним отримані лише 17 березня 2020 р.

Посилаючись на те, що звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки його відсутність на роботі 03 березня 2020 року не є прогулом, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження сільського голови Себинської сільської ради № 4/04-03 від 06 березня 2020 року Про звільнення , поновити його на роботі на посаді завідуючого Себинським сільським клубом Новоодеського району Миколаївської області з 11 березня 2020 року, а також стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 березня 2020 року до дня поновлення на роботі.

13 квітня 2020 р. на адресу суду від представника відповідача - адвоката Саченко А.П. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого він просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на його безпідставність, встановлення факту прогулу позивачем без поважних причин.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Дмитренко І.М. позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позові. Позивач до суду не з`явився.

Представники відповідача Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області - адвокат Саченко А.П. та голова Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області Жадан Н.М. проти задоволення позову заперечили, вказавши на його безпідставність, повне дотримання чинного трудового законодавства при звільненні позивача у зв`язку із прогулом.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2020 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що доказів залучення позивача до роботи у вихідні або святкові дні, в тому числі і 08 лютого 2020 року та 29 лютого 2020 року, з можливістю отримання ним відгулу у інший робочий день, суду не надано, як не надано і доказів погодження відсутності позивача на робочому місці 03 березня 2020 року, факт чого позивачем підтверджено у позовній заяві.

Сам по собі факт подання позивачем заяви на ім`я голови Себинської сільської ради про надання йому відгулу 03 березня 2020 року без існування відповідного розпорядження про задоволення заяви не свідчить про існування поважних причин відсутності позивача на робочому місця протягом 08 годин робочого часу.

З урахуванням існування заяви позивача про надання йому відгулу 03 березня 2020 року у зв`язку із сімейними обставинами суд не визнав поважною причиною його відсутності на роботі протягом усього робочого часу звернення до лікарняного закладу, врахувавши , що у письмових поясненнях позивача, які надавалися ним на вимогу голови Себинської сільської ради з приводу відсутності на роботі, останній не вказував факт відвідування ним лікарняного закладу та існування нагальної потреби у цьому.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухваленим без врахування всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати й задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно не прийняв до уваги такі факти: позивач був відсутній на роботі 03 березня 2020 року з дозволу посадової особи - секретаря сільської ради, що підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_3 , специфіку роботи на посаді директору клубу, а саме - роботу у вихідні дні, а за такого право позивача на відгули. Суд також неправомірно не взяв до уваги, що звернення до медичного закладу позивача свідчить про поважність причин його відсутності на роботі, що у доповідній записці секретаря про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці відсутні причини такої відсутності, а в акті №1 вказано про відсутність на роботі без попередження про свою відсутність, що не відповідає дійсності. Факт відсутності позивача на роботі працівники сільської ради почали фіксувати лише 04 березня 2020 року, про що могли знати лише з інших слів. Суд не врахував тяжкість проступку і те, що звільнення з роботи є крайнім заходом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Саченко А.П. просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що голова Себінської сільської ради Жадан Н.І. 02 березня 2020 року у відпустці не перебувала, погодження щодо надання позивачу відгулу не надавала. Враховуючи, що ОСОБА_1 не отримав згоди власника на відгул, тому використання права на відгул на власний розсуд без відповідного розпорядження вважається неявкою на роботу без поважних причин та могло бути підставою для звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП. Доказів залучення позивача до роботи у вихідні або святкові дні в тому числі 08 лютого 2020 року та 29 лютого 2020 року з можливістю отримання відгулу у іншій робочий день суду не надано. Щодо посилань позивача на поважність причин відсутності на роботі, то позивач у день відсутності на роботі був працездатним і проходив медичне обстеження в м. Миколаєві за власною ініціативою, що не є поважною причиною для неявки на роботі. У поясненнях щодо причин відсутності на роботі позивач не посилався на хворобу, відвідування лікарні, а довідку надав лише при зверненні з позовною заявою. Тому відповідач вважає, що така поведінка позивача має ознаки недобросовісності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні .

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним положенням процесуального закону відповідає рішення суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 розпорядженням №5/0 від 13 лютого 2018 року з 21 лютого 2018 року прийнятий на роботу у Себинський сільський клуб на посаду завідуючого та розпорядженням Себинського сільського голови №4/04-03 від 06 березня 2020 року звільнений із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з 11 березня 2020 року (а.с. 6).

Згідно з розпорядженням №4/04-03 від 06 березня 2020 року (а.с. 7) підставою для розірвання трудового договору є прогул одного робочого дня - 03 березня 2020 року.

Відповідно до доповідної секретаря сільської ради Селецької І.І. 04 березня 2020 року на ім`я Себинського сільського голови Жадан Н.М. ОСОБА_1 03 березня 2020 року не вийшов на роботу і був відсутній на робочому місці з 08.00 по 17.00 год.

Згідно акту №1 про відсутність на робочому місці від 04 березня 2020 року, складеному та підписаному секретарем сільської ради ОСОБА_4 , спеціалістом з земельних питань ОСОБА_5 , фахівцем з соціальної роботи ОСОБА_6 , зафіксована відсутність на робочому місці ОСОБА_1 03 березня 2020 року в період з 08.00 до 17.00 год. без поважних причин, без будь-яких виправдувальних документів, та який письмово пояснив, що був відсутній на робочому місці згідно власної заяви, яку подав секретарю сільської ради.

У письмових поясненнях на ім`я Себинського сільського голови ОСОБА_2 позивач вказав, що він був відсутній на робочому місці 03 березня 2020 року у зв`язку із поданою ним заявою на ім`я секретаря Себинської сільської ради Селецької І.І. 02 березня 2020 року о 15.00 год. у зв`язку із перебуванням голови Себинської сільської ради у відпустці.

За даними реєстрації журналу робочого часу 03 березня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці.

Факт відсутності на робочому місці протягом усього робочого дня 03 березня 2020 року позивачем визнається, підтверджений ним у позовній заяві, згідно з якою він вважав свою відсутність на роботі погодженою керівництвом сільської ради на підставі його заяви про надання одного дня відгулу як компенсації відпрацьованого вихідного дня 08 лютого 2020 року. Також зазначив, що відгул йому був потрібен для звернення до лікаря-невропотолога, який здійснює амбулаторний прийом в м. Миколаєві, що підтверджується довідкою лікаря від 03 березня 2020 року.

Відповідно до досліджених у судовому засіданні довідки поліклініки КНП Миколаївської міської ради Міська лікарня № 5 від 03 березня 2020 року та листа КНП Миколаївської міської ради Міська лікарня № 5 №1594 від 16 липня 2020 року, отриманих судом на виконання ухвали суду від 22 червня 2020 року про витребування доказів, ОСОБА_1 звертався до вказаного лікарняного закладу 03 березня 2020 року за медичною допомогою та був проконсультований лікарем-невропатологом наприкінці прийому, коли запису до лікаря не було і талонів на прийом теж. У зв`язку із больовим синдромом фахівець надала йому консультативну допомогу та рекомендації щодо лікування та видала довідку про звернення для подальшого спостереження та лікування за місцем проживання, що підтверджується витягом з журналу амбулаторного прийому хворих від 03 березня 2020 року. Листок непрацездатності при цьому не видавався, амбулаторна картка не заводилась.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення і тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Таким чином, результат аналізу зазначених правових норм у їх сукупності з нормами статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким необхідно розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган відповідно до статті 149 КЗпП України повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення; за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення; при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника; стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини 1 статті 147 КЗпП України).

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Тобто прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому).

Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 76 ЦПК України.

Як роз`яснено у пункті 24 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Як встановив суд першої інстанції, 03 березня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі протягом всього робочого дня, надавши напередодні заяву про використання дня відгулу за відпрацьований вихідний день 08 лютого 2020 року.

В силу положень частини 1 статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Однак, надання іншого дня відпочинку на підставі статті 72 КЗпП України можливе лише у разі виконання працівником роботи у вихідний день та за погодженням з власником або уповноваженою ним особою. Самовільне використання днів відгулу свідчить про відсутність на роботі без поважних причин, тобто є прогулом.

Відповідач - Себинсіька сільська рада Миколаївської області заперечує, що позивач працював у вихідний день 08 лютого 2020 року та що він мав право на надання іншого дня відпочинку. Наявні у справі докази (журнал реєстрації робочого часу на а.с. 34, організаційно-масові заходи на 2020 рік на а.с. 35) такі обставини не підтверджують.

Також суду не було надано і доказів погодження роботодавцем позивача - Себинською сільською радою Миколаївської області у встановленому законом порядку, шляхом видання розпорядження (наказу) надання ОСОБА_1 дня відпочинку 03 березня 2020 року.

Оскільки сторонами не надано та судом не здобуто доказів як наявності у позивача права на відгул через роботу у вихідний день, так і погодження відповідачем надання позивачу 03 березня 2020 року вихідного дня, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 був самовільно, тобто без достатніх правових підстав, використаний день відгулу 03 березня 2020 року.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відвідування лікаря 03 березня 2020 року позивачем не може вважатися поважною причиною відсутності його на роботі впродовж всього робочого дня.

Так, суд першої інстанції вірно врахував, давши оцінку тій обставини, що ОСОБА_1 про необхідність відвідання лікаря у заяві на надання дня відгулу 03 березня 2020 року відповідача не повідомив. Докази того, що звернення до лікаря 03 березня 2020 року було викликано раптовим погіршенням стану здоров`я та мало невідкладний характер ні відповідачу при з`ясуванні причин відсутності на роботі ні суду під час розгляду справи не надавались.

Зокрема, не зазначив позивач про звернення за медичною допомогою і в поясненнях, які 04 березня 2020 року надавав відповідачу стосовно причин відсутності на роботі 03 березня 2020 року, довідку про відвідування лікаря 03 березня 2020 року подав лише разом із позовною заявою до суду, що позбавило роботодавця надати оцінку такій причині неявки позивача на роботу.

За такого роботодавець, не отримавши доказів поважності причин відсутності на робочому місці, які б могли свідчити про поважність причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 (листок непрацездатності, довідка медичної установи тощо), прийняв правомірне рішення про звільнення останнього за прогул.

Звільнення позивача відбулося 11 березня 2020 року, тобто в межах строку притягнення до дисциплінарної відповідальності. Доказів того, що позивач є членом профспілкової організації матеріали справи не містять, а тому звільнення позивача проведено без узгодження з виборним органом профспілкової організації.

З урахуванням викладеного, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 03 березня 2020 року був відсутній на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, що є підставою для звільнення відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 263-255 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги.

Щодо доводів про усне погодження секретарем Себинської сільської ради ОСОБА_4 відсутності позивача на роботі 03 березня 2020 року, то наявність такого погодження не підтверджена належними та допустимими доказами, а саме - відсутнє розпорядження (наказ) про надання вихідного дня 03 березня 2020 року, тоді як сам лише факт подання заяви не є підставою для отримання вихідного дня, а усне погодження спростовується поясненнями допитаною судом у якості свідка ОСОБА_4 .

Не ґрунтується на наявних у справі доказах і твердження ОСОБА_1 про його роботу у вихідний день 08 лютого 2020 року, а тому безпідставним є посилання на наявність права на відгул.

Щодо звернення до медичного закладу, то суд першої інстанції правильно виходив з того, що таке звернення позивача 03 березня 2020 року не є поважною причиною відсутності на роботі впродовж усього робочого дня, оскільки про необхідність звернення за медичною допомогою позивача не повідомив роботодавця, звернувшись із заявою 02 березня 2020 року, а також надавши пояснення про причини відсутності на роботі.

Щодо обізнаності осіб, які підписали акт №1 про відсутність позивача на роботі, то позивач підтверджує факт своєї відсутності, викладений у цьому акті.

Щодо того, що судом при вирішення спору не враховано тяжкість проступку і те, що звільнення з роботи є крайнім заходом.

Суд першої інстанції дав належну оцінку відповідності застосованого роботодавцем заходу і, оцінивши досліджені у справі докази у їх сукупності, приймаючи до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 проступку, а саме - його відсутність на робочому місці протягом усього робочого дня, відсутність поважних причин такої тривалої відсутності, дійшов висновку, що обраний відповідачем захід дисциплінарного стягнення відповідає скоєному позивачем порушенню трудової дисципліни, з чим апеляційний суд погоджується.

Оскільки при ухваленні рішення суду першої інстанції правильно застосовував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 02 грудня 2020 року