Постанова

від 26.11.2020 по справі 487/6063/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.11.20

22-ц/812/1625/20

Провадження №22-ц/812/1625/20

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2020 року м. Миколаїв

справа № 487/6063/18

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Малого приватного підприємства ТФТ , треті особи: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Саламандра-Україна , ОСОБА_3 , про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 31 липня 2020 року під головуванням судді Притуляк І.О. , повний текст судового рішення складений 10 серпня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Малого приватного підприємства ТФТ (далі - МПП ТФТ ) про відшкодування шкоди. Позивач вказував, що 31 березня 2018 року о 12 год. 30 хв. з вини водія ОСОБА_2 , який працює в МПП ТФТ та керував транспортним засобом РУТА 20 , номерний знак НОМЕР_1 , сталося ДТП, внаслідок якого автомобіль позивача - Hyundai Sonta Fe , номерний знак НОМЕР_2 , під його керуванням, отримав механічні пошкодження. Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Як зазначав позивач, згідно рахунку на оплату № БАН-000186 від 05 квітня 2018 року вартість відновлювального ремонту його транспортного засобу складає 151 839 грн. 70 коп. Цивільно-правова відповідальність МПП ТФТ на час скоєння ДТП була застрахована в СК Саламандра Україна , згідно полісу № АК/7577707, код 107. Відповідач ОСОБА_2 свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнав, однак матеріальні збитки не відшкодовує.

За твердженням ОСОБА_1 , йому також завдана і моральна шкода, яка полягає у тому, що внаслідок дорожньо-транспортної-пригоди був пошкоджений його автомобіль, а він сам потребував медичної допомоги, тривалий час не міг використовувати свій автомобіль за призначенням, що призвело до порушення звичайного укладу його життя, оскільки не міг реалізувати життєві плани. Більш того, відповідач взагалі відмовляється відшкодовувати завдану шкоду, що призводить до його моральних страждань та переживань. Через переживання, щодо невідшкодування моральної шкоди в нього були постійні нервові зриви та погіршився стан здоров`я.

Посилаючись на викладене, просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та МПП ТФТ завдану йому матеріальну шкоду у розмірі 151 839 грн. 70 коп. та моральну шкоду, яку він оцінює у 20 000 грн.

24 січня 2019 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву в якій просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 177 332 грн. 69 коп. майнової шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди. На підтвердження завданої майнової шкоди надав висновок експерта Коваля І.М. № ЕС-1707-2-1231.18 від 10 січня 2019 року, згідно якого сума завданого йому матеріального збитку складає 177 332 грн. 69 коп.

Відповідач ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що автомобіль РУТА 20 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), власником якого він не є, на момент ДТП здійснював пасажирські перевезення, як маршрутне таксі. Також зазначав, що не є належним відповідачем у справі з огляду на те, що не перебував у трудових відносинах з МПП ТФТ . Просив суд не приймати до уваги, наданий позивачем рахунок на оплату в сумі 151 839 грн. 70 коп. оскільки він є належним та допустимим доказом. Зазначав, що сума відновлювального ремонту склала 99966 грн. 33 коп., що підтверджується Звітом №03\04\18 від 19.04.2018 року, виконаним страхувальником. На підставі даного звіту ПрАТ СК Саламандра Україна було складено Страховий Акт №0018198.03.18\1 та проведено розрахунок страхового відшкодування на суму 84675 грн. 27 коп., що підтверджується листом ПрАТ СК Саламандра Україна від 26.11.2018 року. Також ОСОБА_2 вказував на недоведеність вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Відповідач МПП ТФТ також позов не визнало, посилаючись на те, що ОСОБА_2 у трудових відносинах із ними не перебував, а є працівником ОСОБА_3 - власника автомобіля РУТА 20 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з яким 05.03.2018 року МПП ТФТ уклало договір оренди транспортного засобу з екіпажом для обслуговування міських маршрутів. За умовами цього договору екіпаж, що обслуговує транспортний засіб, перебуває у трудових відносинах з орендодавцем, а відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам орендованим транспортом, несе орендодавець та його екіпаж в солідарному порядку. За такого МПП ТФТ вважало, що не має відповідати за спричинену ОСОБА_2 шкоду під час виконання трудових обов`язків.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2019 року у прийнятті уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , МПП ТФТ , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Як вказав апелянт, судом першої інстанції зроблено висновок, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з власником транспортного засобу РУТА , реєстраційний номер НОМЕР_1 , гр. ОСОБА_3 , а також те, що водій ОСОБА_2 виконував договір найму транспортного засобу, що був укладений між ОСОБА_3 та МПП ТФТ . Але, при цьому судом не було враховано, що ОСОБА_2 не є стороною договору найму автомобіля від 05.03.2018 року, немає у справі і доказів перебування водія ОСОБА_4 у трудових відносинах з ОСОБА_3 . Натомість документи, які є в матеріалах справи спростовують вище викладений висновок суду першої інстанції, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення БД № 092421 від 31.03.2018 року інспектором поліції зафіксовано зі слів водія ОСОБА_2 , що місцем його роботи є МПП ТФТ . Крім цього відповідачем ОСОБА_2 був наданий Поліс про страхування № АК 7577707 від 13.10.2017 року, де страхувальником автомобіля РУТА № НОМЕР_1 є МПП ТФТ , а наданий відповідачем МПП ТФТ договір найму транспортного засобу з ОСОБА_3 укладений тільки 05.03.2018 року. Також судом не враховано, що посилання відповідача МПП ТФТ на укладений договір найму транспортного засобу від 05.03.2018 року з гр. ОСОБА_3 не може бути доказом перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з власником автомобіля РУТА і непричетності МПП ТФТ до відшкодування майнової шкоди позивачу, оскільки наданий до справи договір найму укладений у простій письмовій формі, чим порушено вимоги чинного законодавства, відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦК України, а тому є нікчемним і не створює юридичних наслідків. Вважає, що суд першої інстанції, оцінюючи ці доводи позивача, неправильно застосував норму матеріального права, а саме ч. 2 ст. 220 ЦК України. Крім того апелянт зазначає, що про залучення судом у якості відповідача ОСОБА_3 він неодноразово заявляв клопотання, у тому числі, і до закінчення підготовчого провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначав, що доводи ОСОБА_1 про його перебування у трудових відносинах з МПП ТФТ не ґрунтуються на матеріалах справи та жодним документом не підтверджені, стверджує, що на час ДТП перебував у трудових відносинах із ОСОБА_3 і виконував роботи з обслуговування маршруту № 16 на належному ОСОБА_3 транспортному засобі Рута 20 , державний номерний знак НОМЕР_1 , на підставі договору оренди, укладеного між ОСОБА_3 та МПП ТФТ , між ним ( ОСОБА_2 ) та МПП ТФТ договір на обслуговування маршруту не укладався.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22.10.2020 року відповідно до п. 1 ч.1 ст. 365 ЦПК України залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 .

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Кучерява Т.Ю. - підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача МПП "ТФТ" - адвокат Дорошенко А.П., відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Мілюченко В.А. - просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Представник третьої особи - ПрАТ СК Саламандра - в судове засідання вдруге не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про відкладення справи не надходило.

Представник залученого до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 - адвокат Баженов Д.В. - вважав апеляційну скаргу обґрунтованою.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

За положеннями ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За загальними правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень статей 1166 , 1167 , 1187 , 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина перша статті 1172 ЦК України).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд зобов`язаний оцінити належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за правилами статті 89 цього Кодексу.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи , що 31 березня 2018 року о 12:30 год. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом "Рута 20", державний номерний знак НОМЕР_1 , в м.Миколаєві, рухаючись по пр. Центральному, 141 у м.Миколаєві, був неуважний, не впевнився в безпеці свого маневру, не обрав безпечної дистанції, та допустив зіткнення з зупинившимся попереду в попутному напрямку транспортним засобом "Hyndai Sаnta Fe", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_1 , який є власником цього автомобіля.

Власником транспортного засобу "Рута-20", державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 , право власності на даний транспортний засіб за ним було зареєстровано на підставі Договору СГ№2683/01/2018 від 17.01.2018 року.

Внаслідок ДТП, транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.05.2018 року у справі №487/1666/18 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 340 грн.

На момент ДТП цивільно - правова відповідальність власника транспортного засобу "Рута 20", державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ "СК Саламандра-Україна , що підтверджується Полісом №АК/7577707 від 13.10.2017 року з лімітом відповідальності за майнову шкоду - 200000грн., франшизою - 510 грн.

Відповідно до Звіту №03/04-18 про оцінку вартості (розміру) збитків, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 на замовлення ПрАТ "СК Саламандра-Україна , та ремонтної калькуляції №03/04-18 від 19.04.2018 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Hyundai Santa Fe", державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 99966грн.33коп.

Відповідно до Страхового акту №0018198.03.18/1 від 24 липня 2018 року та розрахунку страхового відшкодування до даного страхового акту, начальником Департаменту врегулювання збитків ПрАТ СК "Саламандра-Україна" було прийнято рішення про проведення ОСОБА_1 виплати відшкодування в розмірі 84675,24 грн.

Отримання вказаної суми відшкодування ОСОБА_1 було підтверджено його представником у суді.

Також на підтвердження розміру майнової шкоди, спричиненої позивачу внаслідок пошкодження його транспортного засобу, його представником до суду було надано Висновок судового експерта Коваля І.М. №ЕС-1707-2-1231.18 судової авто-товарознавчої експертизи від 10.01.2019 року, за якою вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, в результаті його пошкодження в ДТП, що сталася 31.03.2018 року, станом на дату проведення експертизи була визначена в розмірі 177 332 грн. 69 коп.; вартість відновлювального ремонту - 163 566 грн. 91 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 та МПП "ТФТ" є неналежними відповідачами у справі та не несуть відповідальність безпосередньо перед позивачем за шкоду, спричинену пошкодженням його транспортного засобу внаслідок ДТП. При цьому суд виходив з того, що зібраними у справі доказами доведено, що транспортний засіб "Рута 20", державний номерний знак НОМЕР_1 , на підставі договору оренди транспортного засобу з екіпажом від 05.03.2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та МПП ТФТ , було орендовано останнім в цілях здійснення перевезень пасажирів на міських маршрутах. За умовами цього договору екіпаж, що обслуговує транспортний засіб, перебуває у трудових відносинах з орендодавцем ОСОБА_3 . За такого, оскільки транспортним засобом марки "Рута 20" на момент ДТП керував ОСОБА_2 , здійснюючи як водій пасажирські перевезення по встановленому маршруту, фактично перебуваючи у трудових правовідносинах з власником транспортного засобу ОСОБА_3 , а не МПП ТФТ , то згідно приписів ч. 1 ст. 1172 ЦК України відповідальність за спричинення шкоди діями працівника ОСОБА_2 несе його роботодавець ОСОБА_3 , який також є власником транспортного засобу "Рута 20", державний номерний знак НОМЕР_1 а не з МПП ТФТ , а ОСОБА_2 відповідає перед роботодавцем в порядку регресу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 11 постановим Верховного Сулду України від 18.12.2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до довідки директора МПП "ТФТ" від 26.11.2018 року за вих. №132 ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з даним підприємством станом на 31.03.2018 року та в штатному розкладі не значився (т. 1 а.с. 56).

У трудовій книжці ОСОБА_2 відсутні записи про його працевлаштування як на МПП "ТФТ", так і у ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 61).

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що 05 березня 2018 року між ОСОБА_3 , як Орендодавцем, та МПП "ТФТ", як Орендарем, було укладено Договір оренди транспортного засобу з екіпажом №16/4927 та Додаткову угоду №1 до договору оренди транспортного засобу з екіпажом (далі Договір) (т. 2 а.с. 29-31), на підставі якого МПП "ТФТ" використовувало транспортний засіб "Рута 20", державний номерний знак НОМЕР_1 , в цілях здійснення перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Миколаєві відповідно ст. 805 ЦК України.

Приписами частини 1 статті 805 ЦК України передбачено, що управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажом, провадяться його екіпажом. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

За умовами укладеного ОСОБА_3 та МПП "ТФТ" Договору, транспортний засіб "Рута-20", державний номерний знак НОМЕР_1 , обслуговує екіпаж у складі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , які перебувають у трудових відносинах з орендодавцем протягом усього строку дії договору. Відповідно до п. 2.1 Договору ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання здійснювати керівництво діяльністю членів екіпажу з управління та технічної експлуатації даного автомобіля, за свій рахунок оплачувати працю членів екіпажу (водіїв); надавати екіпаж, що має всі навички та відповідні документи на здійснення перевезень пасажирів; контролювати здійснення екіпажем управління та технічну експлуатацію автомобіля; нести витрати на утримання екіпажу; контролювати додержання екіпажем норм робочого часу та відпочинку водія та нести персональну відповідальність у випадках їх порушення.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Баженов Д.В. - підтвердив факт укладання між ОСОБА_3 та МПП "ТФТ" вищевказаного Договору оренди.

З пояснень ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції вбачається, що він у трудових чи цивільно-правових відносинах із МПП ТФТ ніколи не перебував, на час ДТП виконував роботи з обслуговування маршруту № 16 на належному ОСОБА_3 транспортному засобі Рута 20 , з коштів, отриманих від пасажирів за проїзд, він відраховував заробітну плату за свою роботу, а залишок, за відрахуванням витрат на пальне та стоянку автомобіля, через свого напарника ОСОБА_6 передавав власнику транспортного засобу Рута 20 , тобто ОСОБА_3 .

Викладені обставини свідчать про доведеність факту перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ОСОБА_3 , якого було фактично допущено до роботи, а порушення щодо оформлення трудових відносин із ОСОБА_2 не спростовує зазначених обставин.

Посилання ОСОБА_1 на нікчемність укладеного ОСОБА_3 та МПП "ТФТ" Договору оренди у зв`язку із недодержанням вимог закону щодо нотаріальної форми цього договору також не доводять протилежного, оскільки дотримання вимог щодо форми договору має значення для цивільно-правових наслідків цього договору для його контрагентів. Між тим згідно вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За такого, вказаний Договір є належним доказом у даній справі, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з МПП ТФТ є недоведеними.

Також не підтверджують цього і доводи апеляційної скарги про те, що договір найму транспортного засобу з ОСОБА_3 був укладений тільки 05.03.2018 року, тоді як Поліс про страхування № АК 7577707, де страхувальником автомобіля РУТА , державний № НОМЕР_1 , є МПП ТФТ - від 13.10.2017 року, оскільки на час укладання цього договору страхування вказаним автомобілем МПП ТФТ користувалося на підставі договору позички транспортного засобу від 30.11.2016 року, укладеного між ними та ОСОБА_7 , який на той час був власником цього автомобіля (т. 3 а.с. 238-239).

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. А відтак зазначення у вступній частині постанові про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, що він працює у МПП ТФТ не має преюдиційного значення. Не доводить факту таких трудових відносин і зазначення про це у протоколі про адміністративне правопорушення, особою, яка складала цей протокол.

Отже доводи апеляційної скарги у цій частині також не заслуговують на увагу.

За такого судом першої інстанції вірно встановлено, що транспортним засобом марки "Рута 20" на момент ДТП керував ОСОБА_2 , здійснюючи як водій пасажирські перевезення по встановленому маршруту, фактично перебуваючи у трудових правовідносинах з власником транспортного засобу ОСОБА_3 , а не з МПП ТФТ .

За таких обставин суд дійшов вірного висновку про те, що відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України відповідальність за спричинення шкоди діями працівника ОСОБА_2 несе його роботодавець ОСОБА_3 , який також є власником транспортного засобу "Рута 20", державний номерний знак НОМЕР_1 , а не МПП ТФТ ,

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 не є неналежним відповідачем по справі з огляду на те, що він не є стороною укладеного між ОСОБА_3 та МПП ТФТ договору оренди, а тому передбачена п. 4.1. цього договору солідарна відповідальність Орендодавця та водія за шкоду, заподіяну третім особам орендованим транспортом, не породжує для ОСОБА_2 юридичних наслідків, та матеріали справи не містять інших доказів на підтвердження досягнення згоди між ним та ОСОБА_3 щодо солідарної відповідальності за спричинення шкоди транспортним засобом марки "Рута 20".

За таких обставин, встановивши, що залучені у справі відповідачі МПП ТФТ і ОСОБА_2 не є відповідальними за спричинену позивачу шкоду, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений до них ОСОБА_1 позов задоволенню не підлягає.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, оскільки вони не спростовують висновки суду, які відповідають обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Ухвалою суду першої інстанції від 16.12.2019 року у прийнятті уточненої позовної заяви ОСОБА_1 , якою ним у якості третього відповідача було заявлено і ОСОБА_3 , було відмовлено в зв`язку із пропуском процесуальних строків на її подання, передбачених ст. 51 ЦПК України.

Цивільно-правовим законодавством не передбачена можливість на стадії апеляційного перегляду справи залучити до участі у справи в якості відповідача ОСОБА_3 , в зв`язку із чим ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22.10.2020 року відповідно до п. 1 ч.1 ст. 365 ЦПК України його залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 31 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: І.В. Лівінський

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 02 грудня 2020 року.