Рішення

від 24.11.2020 по справі 754/9816/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/9816/18

Провадження № 2/752/1009/20

РІШЕННЯ

Іменем України

24.11.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2018 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Санамян О.О. звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просила суд усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що із 1999 року позивач та ОСОБА_3 почали проживати однією сім`єю, та 05.06.2015 року вони зареєстрували шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві було зроблено відповідний актовий запис. Весь час подружжя проживало або за місцем реєстрації позивача, або в будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . Зазачений будинок до 2012 року належав матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (10/12 часток) та дядьку ОСОБА_3 - ОСОБА_5 (2/12 часток). Після смерті матері, ОСОБА_3 та його рідна сестра, звернувшись до нотаріуса, прийняли спадщину в рівних частинах. Однак, ОСОБА_3 оформити спадкові права через нотаріуса не зміг, та рішенням суду від 22.06.2015 року, за ОСОБА_3 було визнано право власності на 2/12 частин будинку та земельної ділянки за вказаною адресою. В зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_3 та необхідністю коштів на лікування, останній, домовився зі своєю сестрою ОСОБА_6 про продаж будинку, однак, здійснити це не вдалось та ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Позивач, як єдиний спадкоємець першої черги, звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Однак, згодом дізналась, що до нотаріуса із заявою про прийняття спадщии звернувся ще один спадкоємець - син ОСОБА_3 , якого позивач не знала та жодних розмов із чоловіком, в яких би він вказував про те, що має сина між ними за його життя не було. Позивач вважає, що відповідач, як спадкоємець, знаючи про існування батька, був зобов`язаний допомагати батьку за його життя. З огляду на стан здоров`я чоловіка та його довготривалу хворобу, останній, потребував допомогу, яку надавала йому лише позивач. Похованням чоловіка займалась позивач за допомогою фізичної та фінансової допомоги друзів та рідних. Будь-якої участі відповідач в похованні батька не приймав. Останній мав можливість за життя батька допомогати принаймі фізично. Саме відсутність реальної фізичної допомоги зі сторони близьких, окрім неї, та достатньої кількості коштів на проведення необхідних операцій, безумовно скоротили вік чоловіка. З огляду на викладене, а також в зв`язку із ухиленням відповідча від виконання обов`язку щодо утримання батька, який через похилий вік, тяжкі хвороби потребував стороннього догляду, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 30.07.2018 року, справу було передано для розгляду за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

29.08.2018 року справа надійшла до канцелярії Голосіївського районного суду м. Києва.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_7 від 14.09.2018 року, справу було призначено в порядку загального позовного провадження.

В зв`язку з відстороненням судді ОСОБА_7 від здійснення правосуддя, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 281 від 01.12.2019 року, справу було повторно автоматично розподілено та визначено головуючого суддю ОСОБА_8 .

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_8 від 01.02.2019 року, справу було прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.10.2019 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

В зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_8 , на підставі розпорядження керівника апарату суду № 414 від 18.06.2020 року, справу було повторно автоматично розподілено та визначено головуючого суддю Чередніченко Н.П.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що він є сином померлого ОСОБА_3 , та спадкоємцем за законом. Про смерть батька дізнався випадково, його ніхто про це не повідомляв. За будь-якою допомогою до нього ані батько, ані його дружина не зверталась. Вважав, що відсутні підстави для усунення його від спадкування щодо майна його рідного батька.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 05.06.2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві було зроблено актовий запис № 453, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Відповідно до копій свідоцтв про право на спадщину за законом від 28.12.2012 року, син ОСОБА_4 - ОСОБА_3 успадкував після смерті матері 5/12 частин земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:79:142:0113 відповідає номеру 79142113, розташованої на території АДРЕСА_1 , а також 5/12 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності за ОСОБА_3 було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Крім того, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.06.2015 року у спрві № 752/6627/15-ц, було визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/12 частин житлового будинку та 2/12 частин земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .

З наданих суду копій квитанцій вбачається, що позивач та її чоловік, проживаючи за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_2 , сплачували за отримані житлово-комунальні послуги.

В матеріалх справи наявні медичні документи, надані стороною позивача, які вказують на те, що за життя ОСОБА_3 хворів, однак, достатніх доказів, які б вказували на ступінь тяжкості хвороб, останнього, та те, що він потребував дорого вартісних операцій, матеріали справи не містять, та будь-яких клопотань в частині витребування доказів та/або призначення у справі судової експертизи з цих питань стороною позивача в ході розгляду справи заявлено не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, та витрати на його поховання були оплачені позивачем ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 23.03.2018 року, ОСОБА_3 із 24.07.1972 р. по 17.01.2018 р. був зареєстрований за адесою: АДРЕСА_3 .

19.01.2018 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса КМНО Дегтярьової І.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3

19.01.2018 року приватним нотаріусом КМНО Дегтярьовою І.В. було заведено спадкову справу № 1/2018 щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11.06.2018 року до приватного нотаріуса КМНО Дегтярьової І.В. надійшла заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_3 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та його батьком зазначено ОСОБА_3 .

Позивач в обґрунтування позових вимог вказує, що про наявність у чоловіка сина не знала, з останнім за життя чоловіка не була знайома, відповідач, як син чоловіка, за життя йому не допомагав, а тому, в зв`язку із ухиленням відповідча від виконання обов`язку щодо утримання батька, який через похилий вік, тяжкі хвороби потребував стороннього догляду, позивач вказує про наявність підстав для усунення відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказував про те, що батько не звертався до нього за допомогою, мав іншу сім`ю, про його стан здоров`я він не знав та про смерть батька він дізнався випадково, однак, ці обставини не є підставами для усунення його від спадкування щодо майна його рідного батька.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що статтею 1216 ЦК України, передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1, 2 ст. 1223 ЦК України, передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з вимогами ст.ст. 1269, 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Частина 1 ст. 1270 ЦК України передбачає, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. ч. 1,3 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленогост. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Так, посилаючись на норму ч. 5 ст. 1224 ЦК України, якою визначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, позивач просить усунути відповідача від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 .

Статтею 1224 ЦК України визначено коло осіб, які позбавляються суб`єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого строку.

З аналізу норм ст. 1224 ЦК України вбачається, що законодавець визначив дві групи негідних спадкоємців - осіб, які усуваються від права на спадкування.

До першої належать особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом, ні за законом (частини 1-2 ст.1224 ЦК України).

До другої групи (ч.ч.3-5 ст.1224 ЦК України) належать спадкоємці, чиї проступки не становлять настільки великої суспільної небезпеки, як правопорушення осіб, зазначених у частинах 1,2 даної статті, а тому ці особи усуваються тільки від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями у тексті заповіту у спадкоємця зберігається.

Виходячи з положень частини 3 статті 1224 Цивільного кодексу України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітті діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялись від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Як роз`яснено у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 Про судову практику у справах про спадкування , правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України.

Виходячи з наведеного, правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема, й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім цього, принципове значення має питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України, не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За змістом частини п`ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року № 7, правило частини п`ятоїстатті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

При цьому, слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року по справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року по справі № 756/11676/16-ц.

Звертаючись з позовом до суду, позивач посилається на те, що відповідач, як син померлого, за життя батька та, знаючи про його існування, був зобов`язаний допомагати батьку. З огляду на стан здоров`я ОСОБА_3 та його довготривалу хворобу, останній, потребував допомогу, яку надавала йому лише позивач. Будь-якої участі відповідач в похованні батька не приймав. Останній мав можливість за життя батька допомогати принаймі фізично, а тому в зв`язку із ухиленням відповідча від виконання обов`язку щодо утримання батька, який через похилий вік, тяжкі хвороби потребував стороннього догляду, наявні підстави для його усунення від спадкування, передбачені ч. 5 ст. 1224 Цивільного кодексу України.

Позивач, в свою чергу, за життя чоловіка допомагала йому, останній, потребував операцій, на що у подружжя не вистачало коштів, а також після смерті чоловіка нею було вжито заходів щодо поховання чоловіка.

Заперечуючи проти вимог позову, відповідач вказував, що не знав про стан здоров`я батька, останній, ніколи за допомогою до нього не звертався, та він, в разі звернення, не відмовив би йому, про його смерть він дізнався випадково від сторонніх осіб.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України, обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вважає, що в ході розгляду справи стороною позивача не доведено достатніми доказами те, що відповідач ухилявся від надання допомоги своєму батьку при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані та те, що спадкодавець мав потребу у постійному, довічному сторонньому догляді.

Не зважаючи на заяви та пояснення сторони позивача, належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог перед судом не доведено.

Стороною позивача не доведено винної поведінки відповідача та обставин свідомого ухилення відповідача від надання допомоги померлому. Зокрема, позивачем не доведено, що померлий потребував допомоги саме від відповідача, оскільки, позивачем визнається та матеріалами справи підтверджено отримання померлим допомоги від позивача.

Допитані в суді свідки винної поведінки відповідача не підтверджують та не свідчать про наявність у відповідача можливості надавати допомогу батьку, інші докази достатнього матеріального стану відповідача, матеріали справи також не містять.

Оскільки факт ухилення відповідачем від утримання батька та надання йому допомоги як особі, яка через похилий вік і тяжку хворобу був у безпорадному стані не доведені, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав, які б давали можливість усунути відповідача, як рідного сина, від спадкування за законом щодо майна його рідного батька.

Враховуючи викладене, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження підстави, з якими закон пов`язує можливість усунення відповідача від спадкування щодо майна його батька, суд приходить до висновку, що вимоги позову є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 315, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, - відмовити.

Судові витрати у справі залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Н.П. Чередніченко