Ухвала

від 01.12.2020 по справі 345/42/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/42/20

Провадження № 11-кп/4808/499/20

Категорія ч. 3 ст. 185 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду

в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря ОСОБА_6 ,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальних проваджень № 12019090170001417 та № 12020090170000219 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 та прокурора Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_9 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2020 року, згідно з яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , із неповною середньою освітою, неодруженого, офіційно ніде не працюючого, раніше судимого: 18 січня 2017 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 70 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки; 18 січня 2018 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч. 1 ст. 259 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Термін відбуття покарання ОСОБА_7 визначено обчислювати з 31 березня 2020 року, тобто з часу фактичного затримання, зарахувавши в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення. Також зараховано ОСОБА_7 в строк відбуття покарання строк перебування під вартою з 26 березня 2020 року по 27 березня 2020 року включно з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 залишено без змін до набрання вироком суду законної сили.

Цивільний позов Управління культури, національностей та релігії Калуської міської ради до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на його користь - 6022,00 гривень матеріальної шкоди, завданої злочином, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати за проведення експертиз.

Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2020 року (справа № 345/1207/20) та ухвалою слідчого судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2020 року (справа №345/1155/20).

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

за участю прокурора ОСОБА_10 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИЛА:

Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Вважає вирок суду незаконним, ухваленим з порушеннями кримінального процесуального закону. Пояснює, що до крадіжки майна з приміщення комунального закладу «Музейно-виставкового центру Калуської міської ради» не має ніякого відношення, прокурор не довів його винуватість у вчиненні цього кримінального правопорушення та не надав всіх матерів провадження. Вказує, що суд, обмежившись простим перерахуванням доказів, досліджених в судовому засіданні, не проаналізувавши їх зміст, не вказав на жоден прямий доказ на підтвердження його причетності до такого правопорушення. Зауважує, що не було встановлено того, чи є докази достатніми для прийняття відповідного судового рішення. Зазначає, що заявляв клопотання про допит як свідків його рідних та близьких, які могли б підтвердити, що в той час, коли було скоєно цю крадіжку він був вдома та переймався своїм здоров`ям. Посилається на те, що рішення суду має бути обґрунтованим та вмотивованим.

Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції змінити та призначити ОСОБА_7 більш м`яке покарання.

Посилається на те, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає тяжкості злочину та його особі. Звертає увагу, що ОСОБА_7 частково визнав вину у вчиненні інкримінованих злочинів. Пояснює, що останній визнав, що вчинив крадіжку майна потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , не оспорював фактичні обставини, ввечері наступного дня викрадені речі видав поліцейським. Також визнав, що викрав майно потерпілого ОСОБА_14 , проте заперечив викрадення зварювального апарату, всі викрадені у потерпілого речі, крім зварювального апарату, були у нього вилучені. Щодо крадіжки майна з комунального закладу «Музейно-виставкового центру Калуської міської ради», то обвинувачений свою винуватість категорично заперечив. Також він просить при призначенні покарання врахувати, що у нього невиліковна хвороба. Вказує, що суд не взяв до уваги часткове визнання вини обвинуваченим, стан здоров`я - хворіє, ВІЛ-інфекція, клінічна стадія І, та позицію потерпілих, які будь-яких претензій матеріального чи морального характеру не мають, щодо покарання покладаються на розсуд суду. Тому вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є занадто суворим. Зазначає, що обвинувачений усвідомив суспільну небезпеку вчиненого та став на шлях виправлення, просить з розумінням поставитись до нього. Враховуючи наявність декількох пом`якшуючих обставин, які в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та відсутність претензій у потерпілих, просить застосувати до ОСОБА_7 положення ст. 69 КК України, оскільки це, на його думку, є можливим та справедливим.

Прокурор а апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі.

Мотивує вимоги апеляційної скарги тим, що суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. Посилається на те, що суд не дотримався вимог закону про законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення. Вказує, що суд не врахував багатоепізодність злочинної спрямованості обвинуваченого, а також те, що він на шлях виправлення не став та повторно вчинив нові корисливі злочини проти власності. Також, зазначає, що суд не врахував і суспільну небезпеку злочину, вчиненого ОСОБА_7 . Вважає, що суд знехтував основоположним завданням кримінального покарання - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним самим, так і іншими особами, обрав покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. На його думку, призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає меті кримінального покарання та суспільним критеріям оцінки діяльності правоохоронних органів та суду.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, поєднане із проникненням в інше приміщення.

Кримінальні правопорушення вчинено за таких обставин.

ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за вчинення корисливих злочинів, маючи незняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та повторно вчинив нові корисливі злочини.

Так, близько 22.00 год. 27 листопада 2019 року ОСОБА_7 перебував у м. Калуш по вул. Ковжуна, 44, поблизу Калуського коледжу культури і мистецтв. Тоді у нього виник умисел на незаконне проникнення в приміщення Калуського коледжу культури і мистецтв та заволодіння майном, що знаходилось всередині.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, суспільно-небезпечні наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом злому замка дверей підвалу, незаконно проник в підвальне приміщення Калуського коледжу культури і мистецтв, що за адресою м. Калуш, вул. Ковжуна, 44, звідки викрав маршрутизатор марки «TP-LINK», модель TL-WR720N, вартістю 200 грн, чим завдав матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_12 на вказану суму, та два тюнери для настроювання музичних інструментів марки «AROMA», вартістю 265 грн кожен, чим завдав матеріальної шкоди потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_13 на вказану суму. В подальшому ОСОБА_7 викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 20 лютого 2020 року приблизно о 01.00 год. ОСОБА_7 перебував у АДРЕСА_2 , поблизу комунального закладу «Музейно-виставкового центру Калуської міської ради». В цей час в нього виник умисел на незаконне проникнення у вказане приміщення та таємне викрадення чужого майна, що знаходилось всередині.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом віджиму металопластикового вікна, таємно проник всередину приміщення комунального закладу «Музейно-виставкового центру Калуської міської ради», звідки таємно викрав системний блок марки «Pentium 4400\ Asus H110 MК\4Gb DDR|500 Gb H120 Gb, SSD\DVD-RW\ATX 450W» (інвентаризаційний номер10148001), вартістю 4329,00 грн та монітор марки «Philips» серії «V-line» моделі «206V6QSB6\62», діагоналлю 19,5 (інвентаризаційний номер 11136051), вартістю 1693 грн, з якими покинув місце вчинення злочину.

В подальшому ОСОБА_7 викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Тим самим ОСОБА_7 завдав комунальному закладу «Музейно-виставковому центру Калуської міської ради» матеріальну шкоду на загальну суму 6022,00 грн.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 31 березня 2020 року в нічну пору, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 перебував у АДРЕСА_3 , яке належить потерпілому ОСОБА_14 та який проживає за вказаною адресою. На території вказаного домоволодіння він побачив гаражне приміщення. Тоді у нього виник умисел на незаконне проникнення у вказане приміщення та таємне викрадення чужого майна, що знаходилось всередині.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом злому навісного замка та відважування дверей гаражного приміщення, незаконно проник всередину, звідки викрав ручний зварювальний апарат марки «Tesla Weld», модель MMA 280, вартістю 1550 грн, кутову шліфувальну машинку марки «DWT», модель WS-230 S, вартістю 1323,00 грн, електродрель виробника Ростовський завод «Электроинструмент», модель ИЭ-1035.Э У2, вартістю 633,00 грн, лобзик марки «Фиолент», модель ПМ3-600Э, вартістю 517 грн, лобзик марки «Фиолент», модель 5202 Е-ІІ, вартістю 493 грн, лобзик марки «Powertec», модель JIG SAW PT1512, вартістю 367,00 грн, електродрель марки «Unistar», модель US-13N, вартістю 450,00 грн, електродрель марки «Einhell», модель BSM 650 E, вартістю 350 грн, шуруповерт марки «Фиолент», модель ДШС-2-3, вартістю 570,00 грн, з якими покинув місце вчинення злочину. В подальшому, ОСОБА_7 викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Тим самим ОСОБА_7 завдав потерпілому ОСОБА_14 матеріальну шкоду на загальну суму 6793 грн.

Потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та представник потерпілого ОСОБА_15 в судове засідання не з`явилися, про час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, заяв про розгляд апеляційних скарг за їх участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.

Тому, оскільки згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за їх відсутності.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали свої апеляційні скарги, а апеляційну скаргу прокурора просили залишити без задоволення;

- прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора та відмовити в задоволенні апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.

Під час апеляційного розгляду досліджені докази, на які послався у вироку суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України по епізоду викрадення майна комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради».

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що в їх задоволенні належить відмовити, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_7 оспорює вирок в частині його винуватості за ч. 3 ст. 185 КК України по епізоду викрадення майна комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради», його захисник та прокурор оскаржують вирок в частині призначеного покарання.

Тому суд апеляційної інстанції перевіряє оскаржений вирок в цих частинах.

За приписами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

З дотримання вказаних вимог закону, на думку суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції було прийняте рішення стосовно винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України по епізоду таємного викрадення чужого майна (крадіжки) комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради», повторно, поєднаного із проникненням в інше приміщення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 відносно недоведеності його винуватості у викраденні майна комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради», відсутності достатніх доказів на її підтвердження, неналежної оцінки доказів судом першої інстанції в цій частині без вказівки на прямий доказ причетності до такого правопорушення, суд апеляційної інстанції вважає їх необґрунтованими.

Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції встановив, що висновки суду першої інстанції в цій частині викладені у судовому рішенні, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

На підтвердження встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення - викрадення ОСОБА_7 майна комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради» суд першої інстанції обґрунтовано послався на пояснення свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , представника потерпілого ОСОБА_15 , протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 20 лютого 2020 року, протокол огляду місця події від 20 лютого 2020 року, лист агентства журналістських розслідувань № 21/05-1 від 21 травня 2020 року, заяву ОСОБА_7 про добровільну видачу взуття, висновок експерта № 484/20-28 від 18 березня 2020 року та висновок експерта № СЕ-19/109/14/2-237 ТВ/20 від 17 квітня 2020 року.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції у відповідності з ст. 94 КПК України оцінивши наведені доказияк з точки зору належності, допустимості та достовірності, так і сукупність цих доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку достовірно встановив обставини такого кримінального правопорушення та прийняв обґрунтоване рішення в межах висунутого обвинувачення ОСОБА_7 .

Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , представник ОСОБА_15 підтверджують факт крадіжки системного блока та монітора з приміщення комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради», в яке потрапили шляхом віджиму вікна, вночі з 19 на 20 лютого 2020 року, лист агентства журналістських розслідувань № 21/05-1 від 21 травня 2020 року - час спрацювання сигналізації в о 01 год. 20 хв. та 01. год. 31 хв., що вказує на час вчинення крадіжки, а - висновок експерта № СЕ-19/109/14/2-237 ТВ/20 від 17 квітня 2020 року - фактичну вартість бувших у використанні системного блоку та монітору на момент вчинення злочину.

В той час, досліджені під час апеляційного розгляду протокол огляду місця події - приміщення комунального закладу від 20 лютого 2020 року з фототаблицями (том 3 а.п. 3-8), згідно з яким до цього приміщення проникла особа шляхом пошкодження металопластикового вікна та під час цієї слідчої дії був виявлений та зафіксований слід взуття, заява ОСОБА_7 та відповідний протокол огляду місця події (том 3, а.п. 11, 12), відповідно до яких він добровільно видав працівникам поліції своє взуття, в якому вчиняв крадіжки, що було вилучене, та висновок експерта № 484/20-28 від 18 березня 2020 року (том 3 а.п. 14-17) про те, що фрагмент сліду підошви взуття, вилучений з місця події 20 лютого 2020 року, придатний для ідентифікації за загальними ознаками, міг бути залишений взуттям, яке добровільно видав ОСОБА_7 , свідчать про те, що крадіжку майна комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради» вчинив саме він.

Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з наданим судом першої інстанції аналізом вказаної сукупності доказів, які у взаємозв`язку поза всяким розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_7 у вчинені крадіжки майна комунального закладу«Музейно-виставковийцентр Калуськоїміської ради» при встановлених у оскарженому вироку обставинах з відповідною правовою кваліфікацією дій ч. 3 ст. 185 КК України.

Безпідставними суд апеляційної інстанції вважає посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на те, що в той час, коли було скоєно цю крадіжку, він був вдома та переймався своїм здоров`ям, що можуть підтвердити його рідні та близькі.

Так, суд першої інстанції надав оцінку та проаналізував пояснення матері обвинуваченого ОСОБА_20 , яка була допитана в якості свідка, про те, що ОСОБА_7 приходить не пізніше 10-ї години вечора. Суд першої інстанції зазначив, що такі пояснення спростовуються тим фактом, що ОСОБА_7 в нічний час вчинив епізоди крадіжок з приміщення Калуського коледжу культури і мистецтв та гаражу потерпілого ОСОБА_14 , що ним самим визнається.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 про його невинуватість у викраденні майна комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради», оскільки вони не відповідають встановленим обставинам кримінального провадження, повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції доказів і є способом захисту від пред`явленого обвинувачення.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно доч.ч.1,2ст.65КК Українисуд призначаєпокарання: умежах,установлених усанкції статті(санкціїчастини статті)Особливої частиницього Кодексу,що передбачаєвідповідальність завчинене кримінальнеправопорушення,за виняткомвипадків,передбачених частиноюдругою статті53цього Кодексу; відповіднодо положеньЗагальної частиницього Кодексу; враховуючиступінь тяжкостівчиненого кримінальногоправопорушення,особу винногота обставини,що пом`якшуютьта обтяжуютьпокарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Перевіривши доводи апеляційних скарг захисника та прокурора, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вище вимог закону. При цьому, врахував всі обставини, на які посилаються сторони в апеляційних скаргах, та навів належне обґрунтування рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Суд першої інстанції, що знайшло своє відображення у вироку, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, обставини кримінального правопорушення, а також думку потерпілих і позицію прокурора.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував: характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, те, що він має постійне місце проживання, раніше притягався до кримінальної відповідальності і знову вчинив корисливі умисні злочини, маючи незняту та непогашену судимість, офіційно ніде не працює - тобто немає постійного місця роботи і стабільних засобів для існування, стан його здоров`я - діагноз щодо невиліковного захворювання, його перебування на обліку в лікаря-психіатра, часткове відшкодування завданої матеріальної шкоди шляхом повернення викраденого майна.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції визнав часткове відшкодування завданої шкоди, не вбачав наявності щирого каяття за вчинені діяння зі сторони обвинуваченого.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому, суд першої інстанції не встановив.

Суд першої інстанції взяв до уваги думку прокурора про призначення ОСОБА_7 покарання відповідно до найнижчої межі санкції ч. 3 ст. 185 КК України - три роки позбавлення волі, думку потерпілих і представника потерпілого, що поклались на розсуд суду.

Також, суд першої інстанції зауважив на висновок досудової доповіді органу пробації про те, що виправлення ОСОБА_7 без позбавлення волі або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства, так як існує висока ймовірність вчинення повторного правопорушення.

Оцінюючи всі обставини у сукупності, в тому числі ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд першої інстанції зробив висновок про те, що виправлення і перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства і йому необхідно призначити покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі, на строк, враховуючи позицію сторони обвинувачення та поганий стан здоров`я обвинуваченого, найнижчої межі санкції ч. 3 ст. 185 КК України, що суд апеляційної інстанції вважає правильним.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки, суд першої інстанції належним чином врахував обставини вчиненого кримінального правопорушення, що вчинене кримінальне правопорушення відноситься відповідно до ст. 12 КК України до тяжкого злочину, передбачене санкцією ч. 3 ст. 185 КК України покарання, дані про особу винного, як дані про його здоров`я, так і про судимість, його ставлення до вчиненого, обставину, яка пом`якшує покарання, визнану судом такою, що ніким не заперечувалось, відсутність обставин, які обтяжують покарання, думку потерпілих, представника та прокурора, а також усі інші обставини.

Згідно з оскарженим вироком, суд першої інстанції не вбачав можливості призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, враховуючи те, що останній вже не вперше притягується до відповідальності за вчинення корисливих злочинів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Застосування ст. 69 КК України можливе лише за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом`якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.

Як під час розгляду провадження в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, не встановлено підстав для висновку про можливість застосування ст. 69 КК України, а саме, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, є справедливим.

Таким чином, покарання призначене ОСОБА_7 за оскаржуваним вироком відповідає меті та загальним засадам призначення покарання.

З огляду на наведене, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для зміни чи скасування оскарженого сторонами судового рішення.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 та прокурора Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2020 року відносно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5