Постанова

від 26.11.2020 по справі 910/18921/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. Справа№ 910/18921/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Невкритий В.Ю.;

від відповідача: Уколов О.Л.;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року (повний текст складено 14.08.2020 року)

у справі №910/18921/19 (суддя: Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп"

до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІ-ТРЕЙД"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІ-ТРЕЙД" (далі - третя особа) про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір поруки № 4Э13489Д/П від 04.11.2016 року був вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої ст. 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Так, скаржник вказав, що у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, вважаємо, що банк не мав на меті передати Товариству документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних для нашого Товариства активів, а лише використовувало інформацію про такі активи для спонукання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов.

Тобто, договір поруки №4Э13489Д/П від 04.11.2016 року було укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема як такий, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, скаржник вказав що відповідач свідомо ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" , оскільки банк не мав намірів виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, в тому числі внаслідок відсутності відповідних документів, чи їх припинення з тих чи інших обставин.

Крім того, скаржника наголосив на тому, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, а тому твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2020 року справу № 910/18921/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/18921/19 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/18921/19 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Ткаченко Б.О., Демидова А.М.

На стадії відкриття апеляційного провадження суддею Демидовою А.М., заявлено самовідвід від розгляду справи №910/18921/19 з метою недопущення сумнівів в неупередженості, які можуть виникнути в зв`язку з тим, що близький родич судді розглядав дану справу у суді першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 року заяву про самовідвід судді Демидової А.М. у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року у справі №910/18921/19 задоволено. Матеріали справи № 910/18921/19 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2020 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., суддів: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18921/19 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року у справі №910/18921/19 своєю ухвалою від 26.10.2020 року.

03.11.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що жодних доказів, які б підтверджували доводи скаржника, на підтвердження власної позиції останнім додано не було, а тому суд цілком законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав, визначених в мотивувальній частині.

05.11.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшли письмові заперечення на відзив на апеляційну скаргу, у яких скаржник, зокрема зазначив, що позивач мав намір отримати прибуток від укладення спірного договору поруки у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитними договорами (зокрема, шляхом можливого звернення стягнення на майно, або укладення договору заміни грошових зобов`язань на майнові в т.ч. корпоративні права , або приєднання, злиття, поглинання, тощо в залежності від волевиявлення сторін та обраного ним правового взаємовигідного правового механізму реалізації своїх прав передбачених законом.

Представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 26.11.2020 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду - скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 26.11.2020 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Третя особа своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник третьої особи у судове засідання 26.11.2020 року не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника третьої особи, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 04.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста-шоп" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (банк) було укладено кредитний договір № 4С16108Г (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4100000000,00 грн для фінансування поточної діяльності (а.с. 18-24).

Згідно п. 2.2.1 договору позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору.

Крім того, позичальник зобов`язався сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Відповідно до п. 6.1 договору останній в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 28.12.2015 року, укладеної сторонами (п. 7.9 договору).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про електронні довірчі послуги" до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 04.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста-шоп" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки № 4Э13489Д/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІ ТРЕЙД" своїх зобов`язань за кредитними договорами №4Э13489Д від 16.08.2013 року, №4Э13500Д від 19.08.2013 року, №4Э13513И від 20.08.2013 року, №4Э14031И від 21.01.2014 року.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п.5 договору поруки).

Відповідно до п. 6 договору поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору.

Згідно п. 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору поруки).

Згідно з п. 17 договору поруки останній договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 28.12.2015 року, укладеної сторонами.

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного договору поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Так, за твердженням позивача, укладенню вказаних договорів (Кредитного договору № 4С16108Г від 04.11.2016 та Договору поруки № 4Э13489Д/П від 04.11.2016), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста - Шоп" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 року №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" кредитного боргу "старих боржників".

При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

Позивач вказує, що на виконання вказаних договорів поруки ним як поручителем були перераховані на користь банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4 031498222,44 грн. Сума отриманого від Банку кредиту за кредитним договором майже точного співпадає із загальною сумою, що була погашена позивачем за зобов`язаннями старих боржників .

Разом з тим, у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, позивач вважає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

Протягом періоду з 2017 року по 2019 рік позивач намагався у судовому порядку отримати відповідні документи від банку, проте як виявлено та встановлено судовими рішеннями Банк і не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу, хоча саме їх отримання і було метою укладення спірного договору кредиту та договорів поруки.

За таких обставин, позивач вважає, що банк ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав відповідача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі №910/9879/18.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що договір поруки №4Э13489Д/П від 04.11.2016 року було укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема як такий, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, відповідач навмисно ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним договору поруки №4Э13489Д/П від 04.11.2016 року на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором від 16.08.2013 року №4Э13489ДД, за Кредитним договором від 19.08.2013 року №4Э13500Д, за Кредитним договором від 20.08.2013 року №4Э13513И, Кредитним договором від 21.01.2014 року №4Э14031И - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІ ТРЕЙД").

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного договору поруки, які насправді наступити не можуть.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги протокол №02-11/2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" від 02.11.2016 року (наявний в матеріалах справи), відповідно до якого, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4100000000,00 грн для фінансування поточної діяльності товариства.

Так, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 31.10.2016 року, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" є фінансування поточної діяльності (том 2, а.с. 13).

Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 31.10.2016 року цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення - за рахунок основної діяльності (том. 2, а.с. 14).

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, жоден пункт Кредитного договору №4С16108Г від 04.11.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Водночас, колегія суддів відзначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про розірвання договору поруки №4Э13489Д/П від 04.11.2016 року (справа №910/4330/18).

Позовна заява була обґрунтована істотним порушенням відповідачем умов Договору поруки, яке полягає у ненаданні товариству належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків боржників за кредитними договорами, що значною мірою позбавило Товариство з обмженою відповідльністю "Сієста Шоп" того, на що він розраховувало при укладенні договорів поруки

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 року у справі 910/4330/18, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для розірвання Договору поруки №4Э13489Д/П від 04.11.2016, оскільки, в тому числі, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ним було повністю виконано зобов`язання з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов`язань та строків їх виконання. Часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Таким чином, беручи до уваги наявні в матеріалах даної справи докази та обставини, встановлені судами у справі №910/4330/18, суд вважає недоведеними та необґрунтованими твердження позивача про відсутність у банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІ ТРЕЙД" за Кредитним договором від 16.08.2013 року №4Э13489ДД, за Кредитним договором від 19.08.2013 року №4Э13500Д, за Кредитним договором від 20.08.2013 року №4Э13513И, Кредитним договором від 21.01.2014 року №4Э14031И.

Враховуючи, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як, за висновком суду першої інстанції, позивачем вказаних обставин (складових) не доведено.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17.

При цьому, колегія суддів відзначає, що дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем відповідних обставин (складових) для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману не доведено, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у позові.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року у справі №910/18921/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року у справі №910/18921/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18921/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко

Дата складення повного тексту 03.12.2020 року.