Постанова

від 02.12.2020 по справі 902/494/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року Справа № 902/494/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2019 року в справі №902/494/19, повний текст рішення складено 27 вересня 2019 року (суддя - Яремчук Ю.О.)

час та місце ухвалення: 19 вересня 2020 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 27 вересня 2019 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля І"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля"

про стягнення 1 121 403 грн 57 коп..

за участю представників сторін:

від Позивача - не зёявився;

від Відповідача -не зёявився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Поділля I звернулося в Господарський суд Вінницької області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Поділля (надалі - Відповідач) про стягнення 900000 грн заборгованості за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № 9 від 26 квітня 2016 року, 46 307 грн трьох відсотків річних від простроченої суми, та 175096 грн 57 коп. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 26 квітня 2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 9. На виконання умов договору Позивачем перераховано Відповідачу кошти на загальну суму 900 000 грн, в підтвердження чого в справі містяться платіжне доручення №1 від 26 квітня 2016 року на суму 400 000 грн та платіжне доручення № 2 від 26 квітня 2016 року на суму 500 000 грн.

Відповідачем в свою чергу не повернуто надану йому фінансову допомогу за договором.

Позивачем надіслано на адресу Відповідача вимогу № 10-23/08/17 від 23 серпня 2017 року щодо повернення протягом 15-ти робочих днів з дня отримання вимоги поворотної фінансової допомоги в сумі 900 000 грн. Як вказує Позивач, не повернення Відповідачем отриманої позики в добровільному порядку, слугувало підставою звернення Позивача з даним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2019 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 900 000 грн боргу, 46 307 грн відсотків річних та 175096 грн 57 коп. інфляційних нарахувань.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених правових норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені Позивачем, не спростував, заявлені вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача заборгованості за Договором про надання поворотної фінансової допомоги є нормативно та документально доведеними, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 900 000 грн. Також судом розглянуто та було задоволено позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 46 307 грн річних та 175 096 грн 57 коп. інфляційних втрат.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 5-10), в якій з підстав, що вказані у ній просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Позивача.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що вказаний договір про надання зворотної фінансової допомоги було підписано за обидві сторони однією ж і тією ж особою - ОСОБА_1 , який на момент підписання договору займав посаду директора в обох товариствах одночасно, що на переконання Відповідача є порушенням статті 238 Цивільного кодексу України. Також, апелянт зауважив, що місцевим господарським судом не було належним чином досліджено платіжні доручення, долучені Позивачем до матеріалів справи, які на переконання Відповідача є платіжними дорученнями за зовсім іншими договором.

Окрім того, Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначив, що Відповідач не отримав письмової вимоги про повернення суми поворотної фінансової допомоги, яку ніби-то направляв Позивач.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2019 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 19 вересня 2019 року в справі та запропоновано Позивачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали, подати відзив на апеляційну скаргу Відповідача.

16 грудня 2019 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив з приводу апеляційної скарги Позивака, в котрому Позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача та залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказав, що Відповідачем були проведені маніпуляції з поштовими відправленнями, оскільки в матеріалах справи містяться належні докази щодо направлення на адресу Відповідача письмової вимоги про повернення коштів.

Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 20 грудня 2019 року було призначено справу № 902/494/19 до розгляду на 29 січня 2020 року об. 15:00 хв. (том 2, а.с. 71).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 грудня 2019 року було задоволено клопотання представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та призначено справу в режимі відеоконференції на базі Господарського суду Вінницької області.

Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 29 січня 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 3 лютого 2020 року об 15:00 год..

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 3 лютого 2020 року за №01-04/54, на підставі службової записки головуючого судді по справі №902/494/19 від 3 лютого 2020 року, було призначено заміну судді-члена колегії у справі №902/494/19. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 лютого 2020 року було визначено колегії суддів для розгляду даної справи у складі: Василишина А.Р., головуючий суддя; суддів - Розізнаної І.В., Петухов М.Г..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 лютого 2020 року справу №902/494/19 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддів Розізнаної І.В., Петухова М.Г..

Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 3 лютого 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 26 лютого 2020 року об 15:00 год..

Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, апеляційне провадження по справі №902/494/19 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в справі №902/75/20 за позовом Відповідача до Позивача про визнання недійсним договору.

Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 2 листопада 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, було поновлено апеляційне провадження у справі №902/494/19 та призначено розгляд апеляційної скарги на 2 грудня 2020 року об 14:00 год..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 23 листопада 2020 року надійшла заява від представника Позивача про розгляд справи без представника Позивача, в якій також Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання від 2 грудня 2020 року представники Позивача та Відповідача не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 2 листопада 2020 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на почтовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача та Позивача за наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі й з огляду на закінчення шістдесятиденного строку розгляду даної апеляційної скарги та зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Відповідача в якій висвітлена його позиція з приводу винесеного рішення, та відзив на апеляційну скаргу, в котрому висвітлена позиція Позивача з приводу позову та апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що 26 квітня 2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 9 про надання поворотної фінансової допомоги (надалі - Договір; том 1, а.с. 9).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач надає Відповідачу поворотну фінансову допомогу, а Відповідач зобов`язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним Договором.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що: поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 900 000 грн, без ПДВ; поворотна фінансова допомога надається на протязі 1 (одного) року з дати підписання даного Договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Відповідача з розрахункового рахунку Позивача.

Згідно із пунктом 3.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою Позивача.

Відповідно до пункту 7.1 Договору, Позивач має право вимагати дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги, письмово попередивши про це Відповідача за 15 робочих днів.

Як передбачено пунктом 8.1 Договору: Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 25 квітня 2017 року; Договір може бути скасовано за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно протоколу загальних зборів Позивача від 10 серпня 2017 року №02 було вирішено погодити, затвердити та схвалити правочини укладені Позивачем, а саме: Договір про надання поворотної фінансової допомоги №9 від 26 квітня 2016 року; договір про надання поворотної фінансової допомоги №11 від 27 квітня 2016 року; договір про надання поворотної фінансової допомоги №13 від 5 травня 2016 року (том 1, а.с. 44).

Як вбачається з доказів, долучених Позивачем до матеріалів справи, на виконання умов Договору Позивачем було перераховано Відповідачу кошти на загальну суму 900 000 грн, а саме: платіжне доручення №1 від 26 квітня 2016 року на суму 400 000 грн із призначенням платежу поворотна фінансова допомога згідно договору б/н від 26 квітня 2016 року без ПДВ ; платіжне доручення № 2 від 26 квітня 2016 року на суму 500 000 грн із призначенням платежу поворотна фінансова допомога згідно договору б/н без ПДВ (том 1, а.с. 15).

Однак, Відповідачем в порушення пункту 3.1 Договору, кошти не повернуто.

Позивачем на адресу Відповідача було направлено вимогу № 1 від 23 серпня 2017 року за №10-23/08/17, зі змісту якої вбачається, що Позивач просив Відповідача протягом 15-робочих днів з дня отримання цієї вимоги повернути отриману, згідно Договору, фінансову допомогу в розмірі 900000 грн, в іншому випадку Позивач буде звертатися до суду з даним позовом (том 1, а.с. 10).

Позивачу в підтвердження обставин, щодо направлення такої вимоги на адресу Відповідача було долучено до матеріалі справи опис вкладення у цінний лист (відповідно до якого прослідковується весь перелік документів які були направлені Відповідачу), фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що 1 вересня 2017 року дане відправлення було вручено особисто Рип`янчик С.Б. (том 1, а.с. 11).

У зв`язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 900000 грн заборгованості по Договору, 46307 грн 3% річних та 175096 грн 57 коп. інфляційних втрат.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, як визначено приписами статті 629 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Апеляційний господарський суд констатує, що в даному випадку між сторонами у справі виникли договірні відносини, які за своєю правовою природою є договором позики.

В силу дії статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З системного аналізу визнання договору позики таким, що є укладеним вбачається, що вказаний правочин опосередковує відносини передання позикодавцем грошових коштів у власність позичальника, а також обов`язок останнього повернути такі кошти у визначений правочином термін.

Тобто, метою укладання даного договору є саме отримання позичальником відповідної суми грошових активів.

Зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо обставин, які пов`язані із укладенням та дійсністю Договору (зокрема щодо повноважень директора Позивача та Відповідача на час укладення Договору - Слободянюка А.Л.) на підставі якого було отримано поворотну фінансову позику, колегія суддів дослідивши докази, долучені до матеріалів справи зауважує наступне.

Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, апеляційне провадження по справі №902/494/19 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в справі №902/75/20 за позовом Відповідача до Позивача про визнання недійсним договору № 9 про надання поворотної фінансової допомоги від 26 квітня 2016 року.

Господарським судом Вінницької області 22 вересня 2020 року було винесено рішення по справі № 902/75/20, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору № 9 про надання поворотної фінансової допомоги від 26 квітня 2016 року.

Зокрема в даному рішенні було зазначено наступне: як встановлено судом, згідно протоколу Загальних зборів ТОВ "Поділля І" від 10.08.2017 №02 було вирішено погодити, затвердити та схвалити значні правочини укладені Слободянюком А.Л., а саме: договір №9 від 26.04.2016, договір №11 від 27.04.2016, договір №13 від 05.05.2016.

Відтак, оспорюваний Договір схвалено Загальними зборами ТОВ "Поділля І" відповідно до вимог ст. 241 ЦК України, за змістом якої, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого її представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, правові підстави для визнання Договору недійсним з тих підстав, що його було вчинено директором ТОВ Поділля І з перевищенням повноважень відсутні.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили

Отже, виходячи з вищевикладеного, обставини, встановлені судовим рішенням у справі №902/75/20 щодо дійсності та укладення Договору, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини не потребують повторного доведення.

Наявність встановлених у судовому рішенні обставин вчинення сторонами (Позивачем та Відповідачем) дій на виконання Договору, виключають наявність підстав вважати такий правочини недійсним та неукладеним.

Укладення Договору однією і тією ж особою, яка на час укладення Договору була на посаді директора як Позивача так і Відповідача ніяким чином не впливає на обставини укладення та виконання Договору, як доказів наявності волі настання певних правових наслідків.

Відтак враховуючи встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України та не спростовану в межах справи № 902/75/20 (про визнання недійсним договору) в порядку статті 215 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності Договору, апеляційний господарський суд вважає його належною (у розумінні статтей 11, 509 Цивільного кодексу України та статтей 173, 174 Господарського кодексу України) підставою для виникнення та існування обумовлених таким Договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін, що нівелює твердження апеляційної скарги щодо недійсності та неукладеності Договору.

Що ж стосується заперечень Відповідача, наведених в апеляційній скарзі, з-приводу безпідставного віднесення платіжних доручень (том 1, а.с. 15) до суми поворотної фінансової допомоги за даним Договором, зважаючи на укладення між Позивачем та Відповідачем цілої низки договорів поворотньої фінансової допомоги, то колегія судів відхиляє такі твердження з таких підстав.

По-перше, дані платіжні доручення в графі призначення платежу містять покликання на дату договору, а саме 26 квітня 2016 року, яка співпадає із датою Договору по даній справі.

По-друге, сукупна сума по долучених до матеріалів справи платіжних дорученнях (900000 грн) повністю співпадає із сумою допомоги, яка була отримана Відповідачем, зазначеної в пункті 2.1 Договору, в той час як із інших договорів поворотньої фінансової позики вбачається, зовсім інший розмір такої допомоги (том 1, а.с. 100-110).

В той же час, окрім заперечень, наведених Відповідачем в апеляційній скарзі, матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо перерахування допомоги в сумі 900000 грн Позивачем на рахунок Відповідача на підставі платіжних доручень (платіжне доручення від 26 квітня 2016 року № 1 на суму 400 000 грн та платіжне доручення від 26 квітня 2016 року № 2 на суму 500 000 грн), на виконання будь-яких інших договорів про надання поворотньої фінансової позики, а ніж Договору на котрий вказує Позивач по даній справі.

Що ж стосується заперечень Відповідача, наведених у апеляційній скарзі, з-приводу неотримання ним письмової вимоги про повернення суми поворотньої фінансової позики, то такі заперечення колегія суддів відхиляє та вони спростовуються наступним.

Суд констатує, що Позивачем в підтвердження обставин, щодо направлення такої вимоги на адресу Відповідача було долучено до матеріалі справи опис вкладення у цінний лист (відповідно до якого прослідковується весь перелік документів які були направлені Відповідачу, а саме: Договір, банківська виписка та акт звірки, підписаний Позивачем) на котрому міститься відтиск штемпеля Укрпошти та підпис працівника який перевірив відповідне відправлення. При цьому, фіскальний чек від 23 серпня 2017 року та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення в графі вручено та особисто містить галочкау про вручення відправлення із зазначенням дати (1 вересня 2017 року) та прізвища особи, яка отримала його Рип`янчик С.Б. (який станом на 26 травня 2017 року був та є керівником Відповідача; том 1, а.с. 72-73).

Окрім того, відповідно до пункт 8.1 Договору, даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 25 квітня 2017 року.

В той же час, зважаючи на умови пункту 8.1 Договору, та на закінчення строку дії Договору (25 квітня 2017 року), апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо добровільного виконання своїх зобов`язань зі сторони Відповідача та повернення отриманої фінансової допомоги в сумі 900 000 грн.

Разом з тим у Розділі 3 Договору сторонами погоджено строки повернення поворотної фінансової допомоги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд ще раз наголошує на тому, що доказів повернення вищезазначених коштів Відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із доказів, долучених до матеріалів справи, на виконання умов Договору, Позивач перерахував Відповідачеві суму позики у розмірі 900 000 грн, однак Відповідач у встановлені Договором строк до 25 квітня 2017 року (пункт 2.3 Договору) їх не повернув.

Відтак, враховуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові (факт не виконання Відповідачем своїх зобов`язань з повернення фінансової допомоги за Договором, відсутність у матеріалах справи доказів сплати цього боргу) в площенні існування преюдиційних обставини (дійсності Договору), колегія суддів прийшла до висновку, що вимога Позивача щодо стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 900 0000 грн є обґрунтованою та правомірною, а відтак суд стягує з Відповідача 900000 грн.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом, а відтак апеляційного господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення 175096 грн 57 коп. інфляційних втрат та 46307 грн 3% річних, то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок Позивача (том 1, а.с. 16) та здійснивши власний розрахунок (за допомогою системи "Законодавство") інфляційних нарахувань за визначений Позивачем період (вересень 2017 року - травень 2019 року) встановила, що ним було вірно проведено розрахунки в межах зазначеного нарахування, тому вимога про стягнення 175096 грн 57 коп. втрат від інфляції є такою, що підлягає задоволенню.

Під час перерахунку заявлених до стягнення 3% річних (за допомогою системи "Законодавство"), колегія суддів прийшла до висновку, що Відповідачем вірно здійснено нарахування 46307 грн 3% річних за період з 25 вересня 2017 року по 13 червня 2019 року. Відтак, апеляційний господарський суд задоволює позовні вимоги про стягнення 175096 грн 57 коп. інфляційних втрат та 46307 грн річних та стягує їх з Відповідача на користь Позивача.

Дане рішення в цій частині було прийняте і місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідачем, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Відповідачем апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2019 року в справі №902/494/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2019 року в справі №902/494/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №902/494/19 повернути Господарському суду Вінницької області області.

Повний текст постанови виготовлено 3 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Петухов М.Г.