Постанова

від 30.11.2020 по справі 904/5144/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2020 року м.Дніпро Справа № 904/5144/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Чередка А.Є., Коваль Л.А.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства "ВТБ Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 (суддя Соловйова А.Є.) у справі

за заявою ОСОБА_1 , м. Дніпро

до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "ЮВІС", м. Дніпро

про забезпечення позову

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 у даній справі заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову громадянки ОСОБА_1 до подання позову: накладено арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "ЮВІС" (ідентифікаційний код: 19093004, місцезнаходження: 49044, місто Дніпро, вул. Володимира Моссаковського, буд. 1А), а саме на: адміністративний комплекс загальною площею 1915,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37927812101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який посвідчується Свідоцтвом про право власності на адміністративний комплекс, виданим Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 18 вересня 2000 року на підстав Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1616 від 20 липня 2000 року, та земельну ділянку загальною площею 0,3846 га, кадастровий номер 1210100000:03:299:0013, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку (серія ДП № 025228), виданим 27 грудня 2002 року Дніпропетровською міською радою на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1496 від 16 липня 2002 року; заборонено будь-яким та всім суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема державним реєстраторам прав на нерухоме майно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо наступного нерухомого майна: адміністративний комплекс загальною площею 1915,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37927812101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який посвідчується Свідоцтвом про право власності на адміністративний комплекс, виданим Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 18 вересня 2000 року на підстав Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1616 від 20 липня 2000 року, та земельну ділянку загальною площею 0,3846 га, кадастровий номер 1210100000:03:299:0013, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку (серія ДП № 025228), виданим 27 грудня 2002 року Дніпропетровською міською радою на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1496 від 16 липня 2002 року.

Ухвала місцевого господарського суду умотивована тим, що заявлені заходи забезпечення позову є обґрунтованими та адекватними, оскільки невжиття таких заходів може призвести до вибуття з володіння ТОВ ВКП Ювіс предмета іпотеки, що позбавить заявника ефективного захисту його прав.

ІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

2.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скарги

Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Аргументуючи апеляційну скаргу скаржник посилається на те, що на момент підписання протоколу загальних зборів №01/11/13 спадкоємці померлого ОСОБА_2 не були учасниками товариства та не мали права впливати на діяльність ТОВ ВКФ "Ювіс", а учасника товариства, які на момент смерті ОСОБА_2 володіти 66,6 % від загальної кількості голосів загальних зборів учасників, діяли в межах своїх повноважень, встановлених статутом та чинним законодавством України.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №57 від 09.11.2010 між АТ "ВТБ Банк" та ТОВ ВКФ "Ювіс" укладено іпотечний договір від 09.11.2010, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є: адміністративний комплекс, загальною площею 1915,9 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,3846 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №46/07МВ від 15.06.2007 та додаткових угод до нього, між АТ "ВТБ Банк" та ТОВ ВКФ "Ювіс" укладено іпотечний договір від 20.11.2013, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є: адміністративний комплекс та земельну ділянку, площею 0,3846 га, що знаходяться за адресою: м.Дніпро, вул.К.Цеткін, 1-а.

Відтак, скаржник стверджує, що договірні відносини між АТ "ВТБ Банк" та ТОВ ВКФ "Ювіс" виникли ще у 2007 році, що спростовує правомірність постановлення оскаржуваної ухвали.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2018 розпочато процедуру ліквідації АТ "ВТБ Банк".

З урахуванням норм ч.ч.1,2,3 ст.1, ч.1 ст.34, ч.6 ст.38, п.7 ч.2 ст.46, ст.48, ч.2 ст.50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" будь-які обтяження чи обмеження в період здійснення ліквідаційної процедури банку не допускаються; будь-які дії, які вчинюються в період ліквідації банку - направлені на захист прав і законних інтересів вкладників банків.

Щодо підстав для оскарження ухвали суду заявник апеляційної скарги зазначає, що він є іпотекодержателем майна відповідача, на яке ухвалою суду від 11.11.2019 накладено арешт та заборону вчинення реєстраційних дій. Проте вжиття судом першої інстанції відповідних заходів забезпечення позову перешкоджає реалізації банком пріоритетного перед будь-якими іншими особами права на звернення стягнення на це майно та унеможливлює задоволення заставодержателем своїх грошових вимог до відповідача - заставодавця та боржника за кредитними зобов`язаннями в позасудовому порядку.

2.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу господарського суду залишити без змін.

Заявник вважає, що доводи скаржника по суті заявлених позовних вимог не можуть бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції до моменту ухвалення судом першої інстанції рішень у відповідній справі.

Апелянт вводить суд в оману щодо дати виникнення правовідносин між ним та товариством на підставі іпотечного договору.

Скаржником не надано обґрунтувань, які б свідчили про те, що оскаржуваним рішенням встановлено обтяження щодо майна банку, чим було б порушено вимоги Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оскаржувана ухвала не вирішує питання про права та (або обов`язки) апелянта, а відтак у останнього відсутнє право на оскарження цієї ухвали.

ІІІ. Апеляційне провадження

3.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2020 апеляційну скаргу акціонерного товариства "ВТБ Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07.09.2020 касаційну скаргу акціонерного товариства "ВТБ Банк" задоволено частково; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 904/5144/19 скасовано; справу № 904/5144/19 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ВТБ Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019, призначено справу до розгляду на 09.11.2020.

09.11.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 30.11.2020.

30.11.2020 учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників.

Частинами 11,12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що про час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належними чином, неявка повноважних представників не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.

30.11.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

3.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт на нерухоме майно товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "ЮВІС" (ідентифікаційний код: 19093004, місцезнаходження: 49044, місто Дніпро, вул. Володимира Моссаковського, буд. 1А), а саме на: адміністративний комплекс загальною площею 1915,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37927812101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який посвідчується Свідоцтвом про право власності на адміністративний комплекс, виданим Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 18 вересня 2000 року на підстав Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1616 від 20 липня 2000 року, та земельну ділянку загальною площею 0,3846 га, кадастровий номер 1210100000:03:299:0013, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку (серія ДП № 025228), виданим 27 грудня 2002 року Дніпропетровською міською радою на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1496 від 16 липня 2002 року; заборонити будь-яким та всім суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема державним реєстраторам прав на нерухоме майно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо наступного нерухомого майна: адміністративний комплекс загальною площею 1915,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37927812101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який посвідчується Свідоцтвом про право власності на адміністративний комплекс, виданим Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 18 вересня 2000 року на підстав Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1616 від 20 липня 2000 року, та земельну ділянку загальною площею 0,3846 га, кадастровий номер 1210100000:03:299:0013, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Клари Цеткін, 1-А, право власності на яку посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку (серія ДП № 025228), виданим 27 грудня 2002 року Дніпропетровською міською радою на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1496 від 16 липня 2002 року.

В обґрунтування заявлених вимог, заявниця посилається на те, що вона, як учасник ТОВ ВКП Ювіс , має намір звернутися із позовом про визнання недійсним рішень загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства Ювіс , оформлених протоколом № 01/11/13 від 01 листопада 2013 року, на яких було прийнято рішення про надання згоди на укладення іпотечного договору між АТ ВТБ Банк та ТОВ ВКП Ювіс та надання необмежених повноважень директору ТОВ ВКП Ювіс на визначення умов договору.

На підставі зазначеного рішення зборів 20 листопада 2013 року між ТОВ ВКП Ювіс та АТ ВТБ Банк укладено іпотечний договір, за умовами якого предметом іпотеки є належне відповідачу на праві власності нерухоме майно, а саме: адміністративний комплекс загальною площею 1915,9 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,3846 га, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Клари Цеткін, буд.1-а.

Іпотекодержатель листом повідомив, що у разі непогашення ТОВ ВКП «Ювіс» заборгованості він буде ініціювати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про ризик втрати ТОВ ВКП «Ювіс» майна на підставі іпотечного договору, законність укладення якого оспорюється заявником.

Права іпотекодержателя були виставлені на торги та вже відбулася спроба реалізувати їх третім особам.

Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до вибуття з володіння відповідача предмета іпотеки, що фактично позбавить позивача можливості ефективного захисту його прав та суттєво ускладнить поновлення його порушених прав та інтересів, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

3.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення у судовому засіданні присутніх учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Положенням статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо наявності у акціонерного товариства "ВТБ Банк" права на апеляційне оскарження ухвали господарського суду про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, колегія суддів враховує таке.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У п.8 ч.1 ст.129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

За правилами статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Одночасно вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована посиланням на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до вибуття з володіння відповідача предмета іпотеки, що фактично позбавить заявника можливості ефективного захисту його прав та суттєво ускладнить поновлення його порушених прав та інтересів, за захистом яких він має намір звернутися.

В апеляційній скарзі на вказану ухвалу суду першої інстанції скаржник, який не був залучений до участі у справі, стверджував про порушення оскаржуваною ухвалою його законного майнового інтересу, як іпотекодержателя майна відповідача, на яке накладено арешт та заборону вчинення реєстраційних дій; вжиття судом першої інстанції відповідних заходів забезпечення позову перешкоджає реалізації скаржником пріоритетного перед будь-якими іншими особами права на звернення стягнення на це майно та унеможливлює задоволення заставодержателем своїх грошових вимог до відповідача - заставодавця та боржника за кредитними зобов`язаннями в позасудовому порядку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Колегія суддів враховує, що метою забезпечувального зобов`язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов`язання майна боржника (предмета застави (іпотеки), що прямо випливає зі змісту статті 1 Закону України "Про заставу", статей 1, 3 Закону України "Про іпотеку".

Особливістю таких правовідносин є те, що заставодавець хоча і залишається власником переданого в заставу майна, проте на період забезпечення позбавлений правомочності розпорядження цим майном, а заставодержатель у свою чергу у випадку порушення боржником забезпеченого зобов`язання має право у будь-який момент переважно перед іншими кредиторами такого боржника задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно. У зв`язку з чим заставодержатель має власний пріоритетний майновий інтерес до отриманого в заставу майна боржника, який може бути реалізований ним у будь-який момент у разі порушення забезпеченого зобов`язання.

За таких обставин, не зважаючи на те, що скаржник формально не є учасником спірних правовідносин, проте винесена з метою забезпечення даного позову ухвала суду про накладення арешту на заставлене майно відповідача та заборону вчинення реєстраційних дій очевидно та безпосередньо впливає на майновий інтерес заставодержателя цього майна, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, скаржник набув право на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Стосовно наявності або відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Приписами статті 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Згідно до вимог частини першої статі 137 Господарського процесуального кодексу позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, аналіз положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Враховуючи положення частини одинадцятої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог.

У даному випадку ОСОБА_1 заявила про намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсним рішень загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства Ювіс , оформлених протоколом № 01/11/13 від 01 листопада 2013 року, на яких було прийнято рішення про надання згоди на укладення іпотечного договору між АТ ВТБ Банк та ТОВ ВКП Ювіс та надання необмежених повноважень директору ТОВ ВКП Ювіс на визначення умов договору.

Оскільки ОСОБА_1 заявила про намір звернутися до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку підлягає дослідженню така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 09.11.2010 в забезпечення зобов`язань за кредитним договором №57 від 09.11.2010, а також договорів про внесення змін та доповнень до нього, між АТ "ВТБ Банк" та ТОВ ВКФ "Ювіс" укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є: адміністративний комплекс, загальною площею 1915,9 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,3846 га, що знаходяться за адресою: м.Дніпро, вул.К.Цеткін, 1-а.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №46/07МВ від 15.06.2007 та додаткових угод до нього, між АТ "ВТБ Банк" та ТОВ ВКФ "Ювіс" укладено іпотечний договір від 20.11.2013, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є: адміністративний комплекс та земельну ділянку, площею 0,3846 га, що знаходяться за адресою: м.Дніпро, вул.К.Цеткін, 1-а.

Відповідно до п.3.1.3 іпотечного договору від 20.11.2013, предмет іпотеки є предметом іпотеки по іпотечному договору від 09.11.2010, укладеному між іпотекодавцем та ПАТ "ВТБ БАНК" в забезпечення зобов`язань за кредитним договором №57 від 09.11.2010.

Таким чином, станом на час прийняття загальними зборами товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "ЮВІС" рішення, оформленого протоколом №01/11/13 від 01.11.2013, спірне нерухоме майно перебувало в іпотеці ПАТ "ВТБ БАНК".

За приписами ст.1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 зазначеного Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки; пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2018 розпочато процедуру ліквідації АТ "ВТБ Банк", призначено ліквідатора.

У відповідності до статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

До повноважень виконавчої дирекції Фонду у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку входить визначення порядку та способів реалізації майна банку, що ліквідується (пункт 14 частина 5 статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Пунктом 2 частини 1 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.

Згідно ч.2 ст.50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно, що є об`єктом довірчої власності, інше майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.

Відповідно до п.7 ч.2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці АТ "ВТБ Банк", а також заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього нерухомого майна, фактично призводить до позбавлення АТ "ВТБ Банк" можливості захистити його права та законні інтереси способом, який передбачений укладеними з відповідачем договорами іпотеки.

3.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами апеляційного перегляду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду є такою, що не відповідає нормам процесуального права, постановлена при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала господарського суду - скасуванню.

3.5. Розподіл судових витрат

Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.269,275,277,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 у справі №904/5144/19 задовольнити.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "ВТБ Банк" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 102,00 грн.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова складена у повному обсязі 03.12.2020

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді А.Є.Чередко

Л.А.Коваль