Ухвала

від 01.12.2020 по справі 910/16533/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 910/16533/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

представник позивача - Мельниченко К.Г., у порядку самопредставництва (положення від 11.06.2020 № 43),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Селена-Плюс",

представник відповідача - Танасійчук Т.Б, адвокат (ордер від 12.12.2019 № 784421),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Селена-Плюс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 (головуючий Пашкіна С.А., судді: Алданова С.О. і Зубець Л.П.)

у справі № 910/16533/19

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Селена-Плюс" (далі - Товариство)

про визнання договору укладеним.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Департамент звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про визнання укладеним договору про пайову участь у створення і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство відмовляється від підписання Договору в редакції Департаменту.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- у спірному Договорі, викладеному у позовній заяві, Департаментом визначено розмір пайового внеску в розмірі 4 295 442,60 грн, що не відповідає загальній кошторисній вартості об`єкта будівництва, зазначеній у декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 22.12.2014 № КВ143143560167 та положенням частини шостої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон), а саме існує розбіжність між вартістю об`єкта реконструкції (кошторисна вартість), що зазначена у декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 22.12.2014 № КВ143143560167 за адресою: м.Київ, вул.Червоноткацька, 78 та зазначеною у проекті Договору;

- до позовної заяви Департаментом не долучено доказів звернення до Товариства з проектом Договору, який Департамент просить визнати укладеним.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано укладеним Договір у редакції, викладеній у резолютивній частині вказаної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права, а саме статті 40 Закону, викладених у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 911/169/18, від 29.05.2019 у справі № 911/150/18, від 04.06.2019 у справі № 924/952/17, а саме того, що право на спонукання до укладення договору в судовому порядку можливе з моменту виникненням у замовника обов`язку з укладення договору про пайову участь та невиконання стороною свого обов`язку у добровільному порядку у строк, визначений Законом, а саме до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом прийнято оскаржувану постанову без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020, а рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2020 залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах № 911/169/18, № 915/1122/18, № 909/1135/19 щодо застосування положень статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 40 Закону.

Департамент подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на відсутність подібності правовідносин у даній справі та у справах, на які посилається у касаційній скарзі Товариство та на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі перегляду оскаржуваної постанови у касаційному порядку, касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.12.2020 № 29.3-02/3168 у зв`язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/16533/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Колос І.Б.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 911/169/18, № 915/1122/18, № 909/1135/19 щодо застосування положень статті 181 ГК України та статті 40 Закону у подібних правовідносинах.

Водночас у даній справі № 910/16533/19 суди встановили, що 25.07.2014 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було зареєстровано та видано Товариству декларацію про початок виконання будівельних робіт - "Реконструкції нежилої будівлі (літ. СХХVІІ) під лабораторний комплекс по вул. Червоноткацькій, 78 у Деснянському районі м. Києва".

22.12.2014 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було зареєстровано та видано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № КВ143143560167, з якої вбачається що замовником об`єкта будівництва реконструкції нежитлової будівлі (літ. СХХVІІ) під лабораторний комплекс по вул. Червоноткацькій, 78 у Деснянському районі м. Києва є Товариство, загальна площа будівлі 8 043,9 кв.м, дата закінчення будівництва 07.08.2014, строк введення об`єкта в експлуатацію IV квартал 2014.

Тобто судами попередніх інстанцій було встановлено, що об`єкт реконструкції було введено в експлуатацію і замовником об`єкта будівництва реконструкції є Товариство.

У листопаді 2017 року Товариство звернулось до Департаменту з листом № 61 про надання висновку щодо необхідності вирішення пайової участі у створенні інфраструктури міста Києва у зв`язку з проектом "Реконструкція нежитлової будівлі в літ. СХХVІІ під лабораторний комплекс за адресою вул. Червоноткацька, 78 у Деснянському районі м. Києва та надання проекту договору пайової участі з відповідним розрахунком.

Факт отримання листа № 61 відповідачем підтверджується відміткою проставленою відповідачем в правому нижньому куті.

У матеріалах справи наявний лист від 08.12.2017 № 050/08-10235, з якого вбачається, що Департамент звертався до Товариства з проектом договору про пайову участь з розрахунками у 2 примірниках, який підписаний зі сторони Департамента начальником відділу з адміністрування пайової участі О.А. Бугулян.

Департамент у серпні 2018 року звернувся до Товариства з вимогою № 050/08-5900 про укладення Договору, яка була отримана Товариством 05.09.2018.

У відповідь на вимогу від 22.08.2018 № 050/08-5900 Товариство повідомило, що повний пакет документів для укладання договору про пайову участь було подано у грудні 2017 та просило надати договір на підписання.

У подальшому, Департамент листом від 28.09.2018 № 050/08-6715 звернувся до Товариства, в якому вказав, що у зв`язку із реконструкцією нежитлової будівлі під лабораторний комплекс літ. СXXVII, загальною площею 8 043,90 кв.м. та даними технічної інвентаризації комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" від 30.07.2014, по вул. Червоноткацька, 78 у м. Києві, Департаментом виготовлено та надано для погодження представнику Товариства проект Договору пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури м. Києва з розрахунком.

Вказаний лист та два примірники проекту договору отримано представником Товариства за дорученням, про що свідчить підпис від 30.10.2018 на листі.

При цьому у справах:

- № 915/1122/18 суди, розглядаючи позовні вимоги про спонукання укласти договір про пайову участь, які обґрунтовані, зокрема тим, що позивач позбавлений можливості розпочати будівництво без укладання такого договору, встановили, що у даному випадку позивач не набув права на здійснення забудови орендованої ним земельної ділянки, а відтак у нього не виникло право вимагати укладення спірного договору, що підтверджується наступним, оскільки виходячи з умов укладеного між сторонами договору оренди, земельна ділянка була надана позивачу виключно для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників за умови збереження зелених насаджень без права забудови та оформлення права власності на нерухоме майно. Тобто об`єкт не тільки не введено в експлуатацію, а й по ньому не розпочато будівництво;

- № 911/169/18 суди встановили, що у спірних правовідносинах було введено в експлуатацію лише частину об`єкта, а тому дійшли висновку про передчасність вимог за первісним позовом та недоведеність Прокурором обов`язку Відповідача в силу закону станом на момент звернення з позовом укласти з Позивачем Договір, оскільки у Відповідача як замовника будівництва існує обов`язок щодо укладення договору про пайову участь до моменту введення Об`єкта будівництва в експлуатацію в цілому, а не його окремої частини. Тобто у разі, якщо об`єктом будівництва є комплекс будинків, будівель, споруд, то з введенням в експлуатацію лише частини цього об`єкта (одного будинку, будівлі, споруди із всього комплексу об`єкта), строк звернення замовника будівництва до органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь є таким що не сплив, а відповідний обов`язок укласти договір про пайову участь та сплатити за ним кошти пайової участі у замовника будівництва не порушено, що однак не позбавляє замовника будівництва звернутись щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури цього населеного пункту до відповідного органа місцевого самоврядування, у якого через це звернення виникає обов`язок укласти відповідний договір не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення. Також судами встановлено, що 31.07.2017 Позивач вручив Відповідачу проект договору, про що свідчить відмітка на листі від 03.07.2017 № 367-01/01/29. Відповідач 18.08.2017 надав Позивачу підписаний оригінал Договору № 17 з протоколом розбіжностей в 2-х примірниках, про що свідчить лист Відповідача від 18.08.2017 з відміткою Позивача про отримання. При цьому у встановлений законом строк Позивач не звернувся з позовом до суду стосовно врегулювання розбіжностей за Договором.

Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Що ж до посилань Товариства у касаційній скарзі на правові висновки викладені у справі № 909/1135/19, то Касаційний господарський суд зазначає, що відсутні підстави вважати, що постанова суду апеляційної інстанції у даній справі № 910/16533/19 прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1135/19, оскільки у вказаній справі рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній.

Отже, вказані обставини свідчать про відсутність подібності правовідносин у даній справі № 910/16533/19 та у справах № 911/169/18, № 915/1122/18, № 909/1135/19.

Проте подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234, 235, та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Селена-Плюс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі № 910/16533/19.

2. Поновити дію постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі № 910/16533/19, яку зупинено ухвалою Касаційного господарського суду від 22.10.2020

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Б. Львов