Постанова

від 24.11.2020 по справі 480/342/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 р.Справа № 480/342/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Осіпова О.О. м. Суми) від 10.07.2020 року (повний текст рішення складено 20.07.2020 року) по справі № 480/342/20

за позовом Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш"

до Офісу великих платників податків ДПС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДПС

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДПС, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.10.2019р. № 0000105413.

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки висновок контролюючого органу про заниження земельного податку за січень-березень 2019 року не відповідає положенням чинного законодавства, адже на виконання ст.13, 18, 23 Закону України «Про оцінку земель» рішенням від 06.05.2015р. № 4307- МР Сумська міська рада затвердила технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Суми, розроблену ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст ДІПРОМІСТО ім. Ю.М. Білоконя» , та рекомендувала управлінню Держземагенства у Сумському районі Сумської області, ДПІ у м. Сумах, ГУ Міндоходів у Сумській області при передачі земельних ділянок у власність, оренду та за цивільно- правовими угодами для визначення ставок земельного податку і розміру орендної плати за землю прийняти до відома та використовувати у роботі до розрахунків зазначену нормативну грошову оцінку. Відповідно до п. 3 Рішення Сумської міської ради від 06.05.2015р. № 4307-МР вказана нормативна грошова оцінка набуває чинності з 01.01.2016 року, а з урахуванням положень ст. 18 Закону України «Про оцінку землі» є чинною до 01.01.2021 - 01.01.2023р., при умові відсутності рішення Сумської міської ради про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Суми. У зв`язку з вищевикладеним, позивач правомірно здійснив розрахунок земельного податку за січень-березень 2019 рік з використання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.02.2016р. № 439-2/01-11, від 18.02.2016р. № 439-2/02-11, а висновок відповідача про заниження земельного податку у сумі 397 389,34грн., підставою для прийняття якого були дані щодо нормативно грошової оцінки земельних ділянок, вказані в листі Міжрайонного управління в м. Сумах та Сумському районі ГУ Держгеокадастру від 21.08.2019р. № 1239/115-19, є таким, що прийнятий з порушенням вимог законодавства України, оскільки: правоустановчий документ на вказані земельні ділянки, а саме державний акт на право постійного користування землею серія СМ 0017, не був змінений та/або замінений на інший; присвоєння земельним ділянкам кадастрових номерів не є елементом обчислення бази оподаткування або іншим елементом визначення податку; у спірний період Сумська міська рада не затверджувала технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Суми.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Позивач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про заниження підприємством земельного податку за січень-березень 2019 року. Зазначив, що оскільки належним доказом нормативної грошової оцінки земельної ділянки є саме витяг з технічної документації про її нормативну грошову оцінку, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, то підприємством правомірно здійснено розрахунок земельного податку з використання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.02.2016р. № 439-2/01-11, від 18.02.2016р. № 439-2/02-11. Натомість, висновки податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, щодо необхідності застосування даних щодо нормативно грошової оцінки земельних ділянок, які вказані у листах Міжрайонного управління в м. Сумах та Сумському районі ГУ Держгеокадастру від 21.08.2019р. № 1239/115-19 є помилковими та такими, що суперечать діючому законодавству.

Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками Харківського управління Офісу великих платників податків ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку АТ "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2016 по 31.03.2019, за результатами якої складено акт № 65/28-10-50-16-07/05785448 від 04.09.2019.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема, п.п.269.1.2 п.269.1 ст.269, пп. 270.1.1 п. 270.1 ст.270, п. 271.1 ст. 271, п.286.1 ст.286, п.287.1 ст.287, п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження земельного податку на суму 400 214,40 грн., у т.ч. за січень 2019 року на суму 132 855,58 грн., за лютий 2019 року на суму 133 679,41 грн. та за березень 2019 року на суму 133 679,41 грн.

На підставі вищевказаного акту, Офісом великих платників податків ДПС прийняте податкове повідомлення - рішення від 02.10.2019р. N90000105413, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 400214,40грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 100053,60грн.

Не погоджуючись із правомірністю вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач провів процедуру його адміністративного оскарження, за наслідком якої, рішення ДПС Українивід 11.12.2019р. № 12650/6/99-00-08-05-05 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок суми земельного податку здійснено контролюючим органом за наявності відомостей, обов`язковість яких обумовлена нормами Податкового кодексу України, а відтак, висновки про заниження позивачем земельного податку у перевіряємий період є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - законним.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.п. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок-обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п. 271.1 ст. 271 ПК України).

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п. 286.2 ст. 286 ПК України).

Статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено перелік відомостей про земельні ділянки, які включаються до Державного земельного кадастру, зокрема, кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» , відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Відповідно до п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Таким чином, нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

Правові засади проведення оцінки земель визначені Законом України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 року № 1378-IV.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону, нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Згідно зі ст. 18 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій» .

За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» , підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 23 зазначеного Закону, технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

При цьому, положеннями статті 20 Закону визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» ).

Так, центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Відповідно до п. 2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) на отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

При цьому, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно.

Отже, з аналізу положень статей 1, 18, 23 Закону України Про оцінку земель , належним доказом нормативної грошової оцінки земельної ділянки є витяг з технічної документації про її нормативну грошову оцінку, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Тобто, не можуть вважатися належними доказами щодо правильності здійсненого відповідачем розрахунку земельного податку, площі земельної ділянки, за яку було нараховані податкові зобов`язання із земельного податку, інформація щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, викладені у листі Держгеокадастру.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21.08.2019 у справі № 805/2108/17-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено під час розгляду справи, при визначенні податкового зобов`язання позивачем використовувався розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначений у Витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.02.2016р. № 439-2/01-11 та № 439-2/02-11, які видані центральним органом виконавчої влади.

Натомість, збільшуючи податкове зобов`язання відповідач керувався даними, які містяться у листі Міськрайонного управління в м. Сумах та Сумському районі ГУ Держгеокадастру від 21.08.2019 № 1239/115-19, який не є належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки в розумінні Закону України Про оцінку земель .

Посилання податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, на той факт, що за наслідком проведеної інвентаризації земель підприємства була зроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), на підставі якої здійснена державна реєстрація земельних ділянок АТ «Сумський завод «НАСОСЕНЕРГОМАШ» з кадастровими номерами: 5910136600:06:007:0012 (площею 0,9099 га за адресою: м. Суми, вул. 2-га Залізнична, 2/1), 5910136600:16:003:0005 (площею 15,4259 га за адресою: м. Суми, площа Привокзальна, 1), 5910136600:16:003:0004 (площею 0,0498 га за адресою: м. Суми, площа Привокзальна, 1), колегія суддів вважає такими, що не свідчать про правомірність обрахування контролюючим органом розміру земельного податку у січні-березні 2019 року, оскільки вказана технічна документація затверджена лише у квітні 2019 року (рішення Сумської міської ради від 24.04.2019 року №№ 4985-МР, 4986-МР, 4987-МР).

При цьому, суд першої інстанції безпідставно послався на дані, які містяться у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які були витребувані під час розгляду справи (т. 2, а.с. 59-61), оскільки вказані витяги були сформовані 15.01.2020 року, тобто вже після проведеної перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючий орган при прийнятті ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв не у межах та не у відповідності до положень податкового законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так, Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі ТОВ Полімерконтейнер проти України (Заява №23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі Ятрідіс проти Греції [ВП], №31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах Хентріх проти Франції , від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A №296-A, та Кушоглу проти Болгарії , №48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення, не довів під час розгляду справи правомірність виявлених під час перевірки порушень та обґрунтованість визначення позивачу суми грошового зобов`язання, а також застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

У відповідності дост. 139 КАС України, судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 24015 грн. 06 коп. підлягають розподілу, шляхом стягнення вказаних сум за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року по справі № 480/342/20 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" до Офісу великих платників податків ДПС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДПС.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000105413 від 02.10.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДПС (код ЄДРПОУ 43141471) на користь Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" (код ЄДРПОУ 05785448) витрати зі сплати судового збору у розмірі 24015 (двадцять чотири тисячі п`ятнадцять) грн. 06 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 03.12.2020 року