Постанова

від 24.11.2020 по справі 140/4057/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 140/4057/20 пров. № А/857/9995/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І.,

за участі секретаря судового засідання Гербут Н.М.,

представник позивача: не з`явився

представник відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 140/4057/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРАГРО до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції - Каленюк Ж.В.

час ухвалення рішення - 14 год. 50 хв.,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - 09.07.2020,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПАРАГРО звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень Комісії Головного управління ДПС у Волинській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 25 жовтня 2019 року №1315382/43094736 та від 25 жовтня 2019 року №1315416/43094736 та зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, подані Товариством з обмеженою відповідальністю ПАРАГРО від 16 вересня 2019 року №1 та від 21 вересня 2019 року №10.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки контролюючому органу були надані усі первинні документи щодо вчинення господарських операцій, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано копій всіх необхідних документів, що підтверджують реальність вчинення господарських операцій, а саме, документів щодо підтвердження факт реєстрації транспортних засобів, які здійснювали послуги по перевезенню пасажирів. Крім того, вказує, що позивач, скориставшись процедурою досудового врегулювання спору, пропустив тримісячний строк звернення до суду з вказаним позовом.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 140/4057/20 залишити без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ ПАРАГРО зареєстроване як юридична особа 05 липня 2019 року; основним видом його діяльності є вантажний автомобільний транспорт (код Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) 49.41), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

01 серпня 2019 року між ТзОВ ПАРАГРО (перевізник) та ПП Агро-Експрес-Сервіс (замовник) укладено договір №220-ПЕ з перевезення вантажів автомобільним транспортом в межах України, на виконання умов якого ТзОВ ПАРАГРО надало ПП Агро-Експрес-Сервіс послуги з перевезення вантажу за маршрутом Млинівський район Рівненської області - смт Мар`янівка Волинської області. Факт надання послуг засвідчено сторонами договору в актах наданих послуг від 16 вересня 2019 року №1, від 21 вересня 2019 року №10. Крім того, матеріали справи містять приймальні квитанції від 16, 20-21 вересня 2019 року, які підтверджують факт отримання товару, поставленого за договором товару, а також товарно-транспортні накладні, які підтверджують перевезення вантажу (цукрового буряка) перевізником ТзОВ ПАРАГРО для замовника ПП Агро-Експрес-Сервіс.

За фактом цих господарських операції позивачем як постачальником послуг сформовано податкову накладну від 16 вересня 2019 року №1 на суму постачання 80794,77 грн., в тому числі ПДВ 13465,80 грн., та податкову накладну від 21 вересня 2019 року №10 на сума постачання 44156,06 грн., в тому числі ПДВ 7359,34 грн., які надіслано для реєстрації в ЄРПН 11 жовтня 2019 року.

Як вбачається із квитанцій від 11 жовтня 2019 року, податкові накладні доставлено до ДФС України, однак відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України їх реєстрація зупинена: обсяг постачання товару/послуги (49.41) перевищує величину залишку обсягу придбання товару/ послуги та обсягу його постачання, що відповідає підпункту 2.1 пункту 2 Критеріїв ризиковості здійснення операцій. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної /розрахунку коригування в ЄРПН.

23 жовтня 2019 року ТзОВ ПАРАГРО подало в електронному вигляді пояснення та копії документів для реєстрації вказаних податкових накладних, що підтверджується повідомленням №1, квитанцією №2. До повідомлення додано копії таких документів: договору від 01 серпня 2019 року №220-ПЕ, укладеного між ТзОВ ПАРАГРО та ПП Агро-Експрес-Сервіс; товарно-транспортних накладних від 16, 20, 21 вересня 2019 року та приймальних квитанцій; виписки по рахунку ТзОВ ПАРАГРО на підтвердження оплати замовником послуг з перевезення згідно з договором від 01 серпня 2019 року №220-ПЕ; актів надання послуг від 16 вересня 2019 року №1 та від 21 вересня 2019 року №10. Ці докази засвідчують факт надання послуг за вказаний період на суму 80794,77 грн. та 44156,06 грн. відповідно та факт оплати замовником послуг у повному обсязі.

Комісією ГУ ДПС у Волинській області за результатами розгляду цих документів прийнято рішення 25 жовтня 2019 року №1315416/43094736 про відмову у реєстрації податкової накладної від 16 вересня 2019 року №1 та від 25 жовтня 2019 року №1315382/43094736 про відмову у реєстрації податкової накладної від 21 вересня 2019 року №10 з підстав ненадання платником податку копій документів, а саме: первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційних описів), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.

01 листопада 2019 року ТзОВ ПАРАГРО оскаржило зазначені рішення в адміністративному порядку, однак рішеннями комісії ДПС України від 05 листопада 2019 року №41123/43094736/2 та №41143/43094736/2 скарги позивача було залишено без задоволення, а рішення комісії ГУ ДПС у Волинській області - без змін.

Не погоджуючись із цими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені письмові докази є достатніми для висновку про проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, такі документи були надані контролюючому органу, який не навів доводів щодо їх неналежності, недостовірності, недопустимості чи недостатності, а тому правові підстави для відмови позивачу у реєстрації податкових накладних від 16 вересня 2019 року №1 та від 21 вересня 2019 року №10.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та наявні у них докази, вважає, що даний позов слід залишити без розгляду зважаючи на наступні обставини справи.

Пунктом 201.10 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Підпунктом 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України надано визначення поняттю податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

З вказано слідує, що право на формування податкового кредиту прямо залежить від факту реєстрації податкової накладної, а відтак, і на визначення податкових зобов`язань, що підлягають сплаті у звітному періоді.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, датою виникнення податкових зобов`язань є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України. На дату виникнення податкових зобов`язань платник податків зобов`язаний скласти податкову накладну і зареєструвати її в ЄРПН. В подальшому податкові зобов`язання відображаються у податковій декларації за звітний період і підлягають сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації.

Таким чином, у процедурі реєстрації податкових накладних суттєве значення мають наслідки відмови у її реєстрації або реєстрації із порушенням граничних строків. При цьому, у випадку відмови у реєстрації податкової накладної негативні наслідки більшою мірою несе покупець (отримувач) товарів, який, внаслідок відсутності податкової накладної в ЄРПН, позбавлений права на формування податкового кредиту у звітному періоді.

Необхідно зазначити, що різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов`язань або інші рішення) об`єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю у підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їхнє оскарження.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як уже зазначено, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Отже, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Законом України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень (далі - Закон № 657-VII) були внесені зміни до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 ПК України шляхом виключення в ньому положення про нарахування грошового зобов`язання та поширення застосування спеціального тривалішого строку на оскарження будь-яких рішень контролюючих органів, з урахуванням строку давності, визначеного статтею 102 ПК України. Водночас до пункту 56.19 статті 56 ПК України аналогічні зміни не були внесені.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № К/9901/16396/19 відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН становить 1095 днів, викладеного в постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року (справа № 640/46/19), від 14 лютого 2019 року (справа № 813/4921/17).

Конституційний Суд України рішенням від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми частини четвертої статті 99 КАС України у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб`єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено (абзаци шостий, чотирнадцятий пункту 6.1).

Цей висновок Конституційного Суду України судова палата вважає релевантним щодо нинішнього стану нормативно-правового регулювання.

Отже, із прийняттям чинної редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною четвертою статті 122 КАС України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення. Вказана обставина позивачем не доведена.

Судом першої інстанції було встановлено, що рішення за результатами адміністративного оскарження позивачем були отримані та долучені до матеріалів справи, що засвідчує про їх направлення податковим органом в строк, визначений пунктом 56.23 статті 56 ПК України ( протягом 10-ти днів). Вказана обставина позивачем не заперечувалась.

Як слідує з матеріалів справи, рішеннями Комісії Головного управління ДПС у Волинській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 25 жовтня 2019 року №1315382/43094736 щодо податкової накладної від 21.09.2019 № 10 та від 25 жовтня 2019 року №1315416/43094736 щодо податкової накладної від 16 вересня 2019 року відмовлено у їх реєстрації.

01 листопада 2019 року позивачем на адресу ДФС України було подано скарги, у яких позивач просив скасувати спірні рішення комісії Головного управління ДПС у Волинській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН або відмову в такій реєстрації.

За результатами розгляду вищевказаних скарг, рішеннями комісії центрального рівня від 05.11.2019 № 41123/43094736/2, № 41143/43094736/2 залишено такі без задоволення та рішення комісії регіонального рівня про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних - без змін.

Таким чином, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю ПАРАГРО скористався досудовим порядком вирішення спору, а саме адміністративним порядком оскарження відповідних рішень, який визначений ПК України.

До суду позивач звернувся з позовом лише 18.03.2020, тобто позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.

Позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду в обґрунтуванням якої зазначає, що, проаналізувавши норми Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство з обмеженою відповідальністю ПАРАГРО вважало, що строк оскарження рішення комісії ДФС становить 1095 днів, як це передбачає ст.56.18 Податкового кодексу України, а також до 11.10.2019 такої ж позиції дотримувався Верховний Суд.

Разом з тим, вказані обставини не свідчать про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску не повідомлено.

Крім того, відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

У пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства ).

З огляду на викладене, відповідно до статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України слід скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та залишити адміністративний позов без розгляду.

Відтак, суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та залишення позову без розгляду.

Керуючись ч.4 ст.229, ч. 3 ст. 243, ст. ст. 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 140/4057/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРАГРО до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 03 грудня 2020 року.