Постанова

від 03.12.2020 по справі 691/1381/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1851/20Головуючий по 1 інстанції Справа № 691/1381/19 Категорія: 302000000 Черненко В. О. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М.

за участю секретаря Любченко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Довбія Юрія Юрійовича на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_3 , третя особа - Журавська сільська рада Городищенського району Черкаської області, про усунення перешкод, пов`язаних з оформленням права власності на землю , -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року представник позивача звернувся в суд із даним позовом, в обґрунтування якого вказував на те, що позивач є спадкоємцем за законом ОСОБА_4 щодо права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка на день вчинення правочину, перебувала у комунальній власності територіальної громади с. Журавка Городищенського району Черкаської області, розміром 0,98 умовних кадастрових гектарів, з яких 0,25 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і 0,73 га - для ведення особистого селянського господарства, яке виникло у спадкодавця на підставі рішення Журавської сільської ради від 30.11.2009 року.

За життя спадкодавець фактично був землекористувачем, але не виготовив відповідної технічної документації та й меж не було визначено в натурі (на місцевості).

Після смерті землекористувача його спадкоємці прийняли спадщину, а саме житловий будинок із надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину. Спадкоємці у встановленому законом порядку набули право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку. Спадкоємці померлого, в тому числі і позивач, набули право власності на житловий будинок разом із правом користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (спадкодавця), а саме у розмірі 0,98 га.

Позивач, починаючи з 01.01.2017 року відкрито та безперервно користується земельною ділянкою в розмірі 0,82 га по АДРЕСА_1 і сплачує за неї необхідні платежі, здійснює її обробку. На підставі звернення позивача від 10.08.2016 року Журавська сільська рада рішенням від 07.10.2016 року надала дозвіл на розробку проектної документації її землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована за вищезгаданою адресою орієнтовною площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства.

В процесі виготовлення проектної документації землевпорядна організація відмовилась від виконання замовлення, оскільки частина бажаної землі в розмірі 0,66 га, починаючи з лютого 2018 року відноситься до державної форми власності.

За таких обставин, позивач звернулась до компетентного органу державної влади із заявою від 18.09.2019 року про надання дозволу на проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення ОСГ, що на території села Журавка, включаючи частину земель у розмірі 0,66 га, яка не входить до складу цього району за адресою АДРЕСА_1 .

Наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 09.10.2019 року за номером 23-4305/14-19-4 позивачеві було відмовлено у відведенні земельної ділянки орієнтовною площею 0,66 га., для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що частина бажаної земельної ділянки перебуває у приватній власності, як стало відомо, ОСОБА_3 , який 23.03.2018 року зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку.

Враховуючи викладене, просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , яку було здійснено 16.02.2018 року відділом у Городищенському районі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області в частині щодо 0,66 га від загальної площі зареєстрованої землі; скасувати присвоєння кадастрового номера 7120383000:02:001:0817; скасувати державну реєстрацію права власності громадянина ОСОБА_3 на земельну ділянку розміром 0,66 га від загальної площі, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , яку проведено 23.03.2018 року державним реєстратором ВК Корсунь - Шевченківської міської ради Черкаської області.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що Журавська сільська рада, при наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства із якої 0,66 га земельної ділянки знаходилося в державній власності, діяла з перевищенням повноважень, наданих їй законом.

Крім того, на думку суду, отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновком Великої палати Верховного Суду, наведеного в постанові від 28.11.2018 року у справі №826/5735/16.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, видавши наказ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га з кадастровим номером 7120383000:02:001:0817 в адміністративних межах Журавської сільської ради, діяло в межах повноважень, визначених законом.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвоката Довбій Ю.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що виражається у неправильному тлумаченні закону та у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В мотивування поданої апеляційної скарги, крім доводів викладених у позовній заяві, вказує, що позивач на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем, а тому вважається такою, що прийняла спадщину за законом, так як протягом шести місяців з дня її відкриття не відмовилася від неї. Натомість інший спадкоємець (рідна сестра) не проживав постійно із спадкодавцем і тому подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, згідно якої останнім було видане йому відповідне свідоцтво.

Вказує, що в порушення вимог статті 117 ЗК України, фактично відбулась неправомірна передача землі, яка за законом не могла бути передана в державну власність: без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну власність, в якому повинно бути обов`язково зазначені кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні, а так само без складання відповідного акту приймання-передачі.

Також зазначає, що на стадії розгляду документів землевпорядною організацією з`ясувалося, що винесена в натурі земельна ділянка в розмірі 0,66 га перетинає частину іншої більшої земельної ділянки, яка належить відповідачу - ОСОБА_3 , що унеможливлює внесення її до кадастру, а тому в порядку статті 152 ЗК України позивач і звернулась до суду про усунення порушень її законних прав.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків.

Згідно до вимог частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Пунктом "г" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 вказувала, що вона є спадкоємцем ОСОБА_4 , однак жодного належного доказу в підтвердження зазначеної обставини, суду не надала.

Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З доданого позивачем до позовної заяви Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого держаним нотаріусом Городищенської державної нотаріальної контори 16.12.2014 року, спадкоємцем майна ОСОБА_4 , 1926 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,25 га, державний акт на земельну ділянку не видавався, - є ОСОБА_5 , тобто, інша особа.

Доказів прийняття та отримання позивачем спадщини після ОСОБА_4 , представник позивача не надав, пославшись на те, що позивач є спадкоємцем згідно укладеного договору про поділ спадщини, проте копії цього договору, суду також не надав.

В апеляційній скарзі позивач стверджує, що прийняла спадщину у порядку частини 3 статті 1268 ЦК України, оскільки постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Знову ж таки доказів на підтвердження вказаних доводів до суду апеляційної інстанції також не надано.

Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що доказів, які б підтверджували перехід права користування спірною земельною ділянкою в порядку спадкування від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , позивачем, до справи не додано.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Журавської сільської ради від 07.10.2016 року, №12-8/VІІ, позивачу був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства.

Згідно довідки Головного управління ДФС у Черкаській області від 10.07.2018 року, №5048/23-00-51-52-029, позивач, станом на 10.07.2019 року не має податкового боргу, недоїмки зі сплати земельного податку. Земельна ділянка в розмірі 0,82 га рахується за платником з 01.01.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 06.03.2018 року, №23-1099/14-18-СГ, за погодженням з Журавською сільською радою, було затверджено проект землеустрою та надано у власність відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га з кадастровим номером 7120383000:02:001:0817 в адміністративних межах Журавської сільської ради.

Згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (станом на 31.12.2015 року, виданої Відділом у Городищенському районі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 04.01.2018 року, №6/161-18, місце розташування земельної ділянки, наданої у власність відповідача ОСОБА_3 , Городищенський район, в адміністративних межах Журавської сільської ради (за межами населеного пункту), орієнтовна площа ділянки, 2,00 га, земельна ділянка (землі) державної власності (запас), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, обмеження відсутні.

Крім того, згідно довідки виданої Відділом у Городищенському районі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 31.05.2019 року, №18-23-0.230-117/101-19 на адресу виконавчого комітету Журавської сільської ради, відповідно до Національної кадастрової системи, земельна ділянка з кадастровим номером 7120383000:02:001:0817 відноситься до земель державної власності.

Відповідно до пункту б ч.1 ст.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу

Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За правилами ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, наведеними нормами права встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.

Так, відповідно до ч.1 та ч.4 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже судом першої інстанції вірно зазначено про те, що Журавська сільська рада, при наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства, та Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видавши наказ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га з кадастровим номером 7120383000:02:001:0817 в адміністративних межах Журавської сільської ради, діяли на підставі наведених норм закону.

Проте, в судовому засіданні встановлено, що Журавська сільська рада в своєму рішенні від 07.10.2016 року, №12-8/VІІ, два рази вирішила питання щодо надання позивачу дозволу: 1) … на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 0,16 га в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства (рілля), яка знаходиться у фактичному користуванні відповідно до поданої заяви… і 2) ...на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому, рішенням Журавської сільської ради від 03.08.2018 року, №30-13/7, в зв`язку з проведенням обміру земельної ділянки та встановлення факту розташування площі 0,66 га із загальної площі земельної ділянки 0,82 га за межами населеного пункту, були внесені зміни в рішення Журавської сільської ради від 07.10.2016 року, №12-8/VІІ, згідно яких, позивачу, з врахуванням всіх обтяжень, був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність у межах с.Журавка, яка знаходиться у фактичному користуванні 0,16 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини підтверджуються витягом з рішення Журавської сільської ради від 07.10.2016 року, №12-8/VІІ, наданим представником позивача, та копіями рішень Журавської сільської ради від 07.10.2016 року, №12-8/VІІ та від 03.08.2018 року, №30-13/7, наданими представником третьої особи.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частини 1, 2 статті 84 ЗК України).

Відповідно до проекту роздержавлення земель КСГП ім. Горького Городищенського району земельний масив, в який входе земельна ділянка площею 0,66 га віднесена до земель запасу з 1996 року та не була внесена у межі села Журавка.

Як вже було зазначено земельна ділянка надана ОСОБА_3 відноситься до земель запасу та є державною власністю, а тому Журавська сільська рада не наділена повноваженнями у відповідності до закону розпоряджатися даними землями.

Отже, висновки суду першої інстанції, що Журавська сільська рада, при наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства із якої 0,66 га земельної ділянки знаходилося в державній формі власності, діяла з перевищенням повноважень, наданих їй законом, є правильними та обґрунтованими.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено про те, що отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові Великої палати Верховного суду від 28.11.2018 року №826/5735/16.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що фактично відбулась неправомірна передача землі, яка за законом не могла бути передана в державну власність, оскільки не дотримано норм статті 117 ЗК України, то колегія суддів їх відхиляє, з огляду на те, що дана земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту та не була у комунальній власності.

Отже, суд дійшов до законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Довбія Юрія Юрійовича - залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 грудня 2020 року.

Судді: