Постанова від 24.11.2020 по справі 910/9908/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9908/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Пільков К.М., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Шпорт О.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до ОСОБА_1

про стягнення 100 000,00 грн,

за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання договору недійсним.

(У судове засідання представники сторін не з`явилися)

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі повернути грошові кошти, надані відповідачу, як фізичній особі-підприємцю, в кредит позивачем на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017. Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом (основний борг) у розмірі 100 000,00 грн.

05.09.2019 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору від 16.05.2017.

В обґрунтування поданого ним зустрічного позову ОСОБА_2 вказав, що він не є клієнтом АТ КБ "Приватбанк" та ніколи не укладав кредитних договорів з вказаною банківською установою. Більше того, ОСОБА_1 стверджував, що ніколи не звертався до АТ КБ "Приватбанк" за отриманням електронно-цифрового підпису, а між сторонами не укладалась угода про використання такого електронно-цифрового підпису. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначив, що анкета-заява про приєднання до умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017 не містить істотних умов кредитного договору, зокрема, сторонами не визначений предмет договору та розмір кредиту.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, позивачем за первісним позовом долучено до матеріалів справи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги КУБ від 16.05.2017 (далі - анкета-заява), сторонами якої є АТ КБ Приватбанк та ФОП Луцишин Ю.М., як клієнт та позичальник банку.

Згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 18.11.2015, а припинення вказаного суб`єкта господарювання відбулось 30.08.2017, однак, не зважаючи на те, що станом на день звернення АТ КБ Приватбанк до суду з позовом у даній справі, яке відбулось 22.07.2019, діяльність ФОП Луцишин Ю.М. було припинено, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 позивачем, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача з втратою його статусу як ФОП не припинились.

Так, Положеннями п. 1 вищевказаної анкети-заяви визначені наступні істотні умови кредитного договору:

- вид кредиту - строковий (п. 1.1);

- розмір кредиту визначається ПриватБанком, вказується у профайлі позичальника на сайті kub.pb.ua (п. 1.2);

- строк кредиту 12 місяців з моменту видачі коштів (п. 1.3);

- проценти (комісія) за користування кредитом - 2% в місяць від початкового розміру кредиту (п. 1.4);

- порядок погашення заборгованості за кредитом - щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів (п. 1.5);

- у випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в п. 1.5 цієї заяви, проценти за користування кредитом становлять розмір 4% на місяць від суми заборгованості. При цьому сплачується неустойка в розмірі і згідно розділу 3.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг (п. 1.6).

На підтвердження наявності у відповідача за первісним позовом заборгованості перед банком у розмірі 100 000,00 грн АТ КБ Приватбанк також долучив до матеріалів справи банківські виписки за рахунками НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , відкритими на ім`я ФОП Луцишина Ю.М.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 у справі № 910/9908/19 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/9908/19 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., у задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 910/9908/19 рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 залишені без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що відсутні докази отримання відповідачем за первісним позовом електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів, у тому числі у позивача за первісним позовом. Тобто позивачем за первісним позовом не доведено підписання заяви та використання електронного цифрового підпису. У свою чергу, відповідач за первісним позовом заперечує факт отримання електронного цифрового підпису, в тому числі у АТ КБ Приватбанк , а також факт підписання анкети-заяви від 16.05.2017. Сторони також не надали суду відповідної письмової угоди про використання у правовідносинах, що виникають між ними, електронного цифрового підпису. За таких обставин, позивачем за первісним позовом не доведено факт укладення між сторонами кредитного договору у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги КУБ від 16.05.2017, який є підставою позову, що, в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі, черговість погашення заборгованості та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань. Водночас, правовою підставою позову є саме надання відповідачу за первісним позовом кредиту на умовах договору, укладеного відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, у той час, як позивачем за первісним позовом не доведено наявність підстав для користування відповідачем кредитними коштами банку, у зв`язку із чим первісний позов задоволенню не підлягає. Зазначене узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 910/361/14 та від 12.10.2016 у справі № 916/16/16.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічний позов задоволенню не підлягає, оскільки АТ КБ Приватбанк не довів факту укладення між сторонами кредитного договору у формі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання послуги КУБ від 16.05.2017 та у матеріалах справи також відсутні докази фактичного виконання такого кредитного договору, такі як користування кредитними коштами або їх часткове повернення банку тощо.

Задовольняючи частково заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав на те, що частина послуг, наданих ОСОБА_1 не є юридичними послугами та не може бути віднесена до жодного з видів правничої допомоги, а відтак витрати на них не можуть бути покладені судом на іншу сторону. Водночас апеляційний господарський суд вказав на те, що позивач за первісним позовом заперечуючи проти покладення на нього витрат відповідача на правничу допомогу, вказуючи на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи й фактично наданими послугами, не навів та не надав до матеріалів справи № 910/9908/19 доказів на спростування реальності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу. Саме лише зазначення позивачем за первісним позовом про неспівмірність, не є такими доказами.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1 Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2020, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 910/9908/19, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" та відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Підставою касаційного оскарження є пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник зазначає, що у справі № 910/9908/19 необхідно відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Зокрема, у справі № 342/180/17 розглядався спір між пересічним споживачем банківських послуг у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" та АТ КБ "Приватбанк", вид кредитування - споживче кредитування, що є відмінним від спірних правовідносин. Крім того, на спірні правовідносини не розповсюджується Закон України "Про захист прав споживачів".

Заявник вважає, що 16.05.2017 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, який є договором приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017. Так, ОСОБА_1 підписав з використанням електронного цифрового підпису заяву про приєднання до зазначених Умов. На виконання умов спірного договору, позивач надав відповідачу кредит, перерахувавши на його поточний рахунок грошові кошти у сумі 100 000 грн, однак у подальшому ОСОБА_1 не сплатив зазначену суму заборгованості.

Крім того, оскільки жодних доказів щодо шахрайських дій стосовно персональних даних ОСОБА_1 надано не було, відсутні підстави вважати, що інша особа, а не відповідач підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017. Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 909/454/19, постановах Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/9992/19, від 10.02.2020 у справі № 910/5369/19.

Також заявник вважає, що стягнення 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеним, неспівмірним із обсягом наданих послуг та часом виконання робіт, а вартість години роботи у сумі 5000 грн є неспівмірним зі складністю справи.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. зв`язку із перебування судді Могила С.К. на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 19.11..2020 визначено для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Волковицька Н.О. - головуючий, судді Пільков К.М., Случ О.В.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Як свідчать матеріали справи, касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що при вирішенні справи судами попередніх інстанцій застосовано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, від яких необхідно відступити.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Отже розглядаючи касаційну скаргу у межах її доводів та вимог, які зводяться до необхідності відступлення від висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, Верховний Суд зазначає таке.

Мотивуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що відповідачем у справі № 342/180/17-ц була фізична особа, споживач послуг у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів, що є відмінним від справи № 910/9908/19, у якій відповідач на момент виникнення спірних відносин був фізичною особою-підприємцем.

Так, у справі № 342/180/17-ц за позовом АТ КБ "Приватбанк" до фізичної особи про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування чужими коштами та пені, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-144цс14, та, посилаючись на положення статей 207,626, 628, 638, 626, 1054, 1055, 633, 634, 1056-1, 1048, 1049, 1050, 549, 551 ЦК України, дійшла наступних висновків:

- визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки;

- умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений;

- умови та правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування;

- ураховуючи, що позивач вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України не заявляв, позовні вимоги аргументовані умовами кредитного договору з посиланням на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості за процентами за користування чужими коштами та пені за порушення умов кредитного договору, та відмовила у цій частині у задоволенні позову;

- при цьому, щодо стягнення тіла кредиту Велика Палата Верховного Суду зауважила, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Водночас колегія суддів переглядаючи у касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 910/9908/19, встановила, що з аналізу змісту оскаржуваних рішень не убачається застосування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц. У текстах спірних рішень суди попередніх інстанцій не посилалися на зазначену постанову, як і не убачається застосування зазначеної правової позиції під час розгляду справи № 910/9908/19.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави з урахуванням приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

5.4. Предметом позовних вимог в оскаржуваній частині є стягнення грошових коштів внаслідок невиконання умов кредитного договору у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги КУБ від 16.05.2017.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або у письмовій (електронній) формі.

У відповідності до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановили суди попередніх інстанцій, позивач за первісним позовом стверджував, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання послуги КУБ від 16.05.2017 підписана сторонами правочину шляхом накладення їх електронно-цифрових підписів, натомість відповідач за первісним позовом вказану обставину заперечував.

На момент складення анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги КУБ від 16.05.2017 і виникнення спірних правовідносин відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису були врегульовані Законом України Про електронний цифровий підпис , який втратив чинність 07.11.2018.

Статтями 1, 3 Закону України Про електронний цифровий підпис було визначено, що електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 4 Закону України Про електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Відповідно до статті 6 Закону України Про електронний цифровий підпис сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Пунктом 1.1.1.32 Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ Приватбанк , в редакції станом на 01.05.2016, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Умови та правила) було визначено, що електронно-цифровий підпис, ключ (ЕЦП) - електронний аналог власноручного підпису клієнта, який являє собою унікальну послідовність символів, створених у процесі реєстрації і є засобом захисту інформації під час роботи в системі Приват24.

При укладанні договорів та угод, або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до Умов та правил надання банківських послуг (або у формі Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом першого підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі (п. 3.2.1.1.16 вищевказаних Умов та правил).

Згідно з п. 3.8.4.1 Умов та правил визначено, що Центр - це Акредитований центр сертифікації ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , Клієнт - це суб`єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа-підприємець), що отримує послуги електронного цифрового підпису

Відповідно до п. 3.8.4.2 Умов та правил Центр надає Клієнту, а Клієнт приймає і сплачує послуги електронного цифрового підпису (ЕЦП) на умовах, визначених цим Договором, а саме: обслуговування посилених сертифікатів відкритих ключів підписувачів (далі - сертифікатів): Центр реєструє підписувачів, формує сертифікати, зберігає, розповсюджує їх, управляє статусом сертифікатів, розповсюджує інформацію про статус сертифікатів; за бажанням Клієнта Центр надає додаткові послуги: формування позначки часу, повідомлень про статус сертифікатів у реальному часі за підписом Центру; за бажанням Клієнта Центр надає додаткові (окрім розповсюджуваних Центром на веб-сайті http://www.acsk.privatbank.ua) консультації щодо створення, перевірки та використання ЕЦП, засобів генерації особистого та відкритого ключів, а також допомагає при генерації ключів, створенні заявки на формування сертифіката.

Пунктом 3.8.4.3.1 Умов та правил встановлено, що Договір укладається з уповноваженою на такі дії фізичною особою, яка має надати документи для встановлення особи і документи про повноваження на укладення Договору від імені Клієнта.

Здійснюючи розгляд справи № 910/9908/19, судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме відповідачем за первісним позовом підписано електронним цифровим підписом заяву від 16.06.2011 про приєднання до Умов, Тарифів ПАТ КБ "Приватбанк". Відсутні докази отримання відповідачем за первісним позовом електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів, у тому числі у позивача за первісним позовом. Тобто позивачем за первісним позовом не доведено підписання заяви та використання електронного цифрового підпису. Крім того, анкета-заява не містить зразків підписів та/або відбитки печатки відповідача, відсутні докази укладення між сторонами угоди щодо надання відповідачу доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк. Сторони також не надали суду відповідної письмової угоди про використання у правовідносинах, що виникають між ними, електронного цифрового підпису. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 22.05.2017, не вбачається факту користування відповідачем за первісним позовом кредитними коштами.

Таким чином, суди попередніх інстанцій надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи та встановили, що позивач за первісним позовом не довів факт укладення між сторонами кредитного договору у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги КУБ від 16.05.2017, який є підставою позову, що, в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі, черговість погашення заборгованості та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань.

У зв`язку із цим, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини щодо непідписання ОСОБА_1 спірної заяви від 16.05.2017, вказали на недоведеність АТ КБ "Приватбанк" обставин щодо укладення угоди про використання електронного цифрового підпису та отримання відповідачем за первісним позовом електронного цифрового підпису. Таким чином, доводи скаржника про те, що ОСОБА_1 підписав з використанням електронного цифрового підпису спірну заяву фактично стосуються переоцінки обставин та доказів у справі, необхідності надати перевагу іншим доказам, що відповідно до статті 300 ГПК України не належить до повноважень Верховного Суду.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання заявника на правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 909/454/19, постановах Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/9992/19, від 10.02.2020 у справі № 910/5369/19 з огляду на таке.

Зі змісту постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 909/454/19 убачається, що судом викладалася правова позиція щодо юрисдикції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Водночас Верховний Суд вказав на те, що доводи касаційної скарги не стосувалися заявленого АТ КБ "Приватбанк" до стягнення розміру основної заборгованості за кредитним договором від 10.10.2017

Таким чином, у справі № 909/454/19 Верховним Судом не викладалася правова позиція, яка не була б врахована судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду

Таким чином, правові позиції викладені у постановах Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/9992/19, від 10.02.2020 у справі № 910/5369/19 не є такими, які обов`язкові для врахування Верховним Судом.

З наведеного убачається, що доводи, викладені у касаційній скарзі щодо наявності підстав для скасування рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди, ґрунтуються на переоцінці обставин справи, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" у цій частині.

5.5. Щодо доводів скаржника в частині оскарження рішень судів щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Розглядаючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив, що 10.01.2019 ОСОБА_1 заявив клопотання про відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн у відзиві на первісний позов, який є першою заявою сторони по суті спору.

27.01.2020 ОСОБА_1 подав детальний розрахунок витрат на правову допомогу.

12.02.2020 до суду надійшла подана ОСОБА_1 заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив стягнути з АТ КБ Приватбанк витрати на професійну правничу допомогу розмірі 59 600,00 грн, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом первісного позову.

03.03.2020 ОСОБА_1 подав уточнення клопотання про ухвалення додаткового рішення, в якому просив стягнути з АТ КБ Приватбанк судові витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом первісного позову в розмірі 73 900,00 грн.

На підтвердження понесених ним судових витрат ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи:

- договір про надання правової допомоги № 77 від 29.07.2019, укладений з адвокатським об`єднанням Інвеніо (далі - договір № 77);

- договір про надання правової допомоги № 78 від 30.08.2019, укладений з адвокатським об`єднанням Інвеніо (далі - договір № 78);

- договір про надання правової допомоги № 43 від 23.09.2019, укладений з адвокатським об`єднанням Володимира Лисенка (далі - договір № 43);

- акт передачі-приймання юридичних послуг № 1 від 20.09.2019 до договору № 77 на загальну суму 37 500,00 грн (7,5 годин);

- акт передачі-приймання юридичних послуг № 1 від 20.09.2019 до договору № 78 на загальну суму 30 000,00 грн (6 годин);

- акт передачі-приймання юридичних послуг від 21.01.2020 до договору № 43 на загальну суму 34 000,00 грн (10 годин);

- квитанцію до прибуткового касового ордеру № 77/1 від 20.09.2019 на суму 37 500,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру № 78/1 від 20.09.2019 на суму 30 000,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1 від 21.01.2020 на суму 34 000,00 грн.

- ордери, видані ОСОБА_1 .

Положеннями договору про надання правової допомоги № 77 передбачено, що:

- на підставі цього договору замовник доручає, а адвокат зобов`язується за винагороду забезпечити замовника адвокатським захистом та правничою допомогою в рамках господарської справи № 910/9908/19 за позовною вимогою АТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення (п. 1.1);

- у процесі надання правової допомоги адвокат зобов`язується розумно здійснювати необхідні дії для захисту інтересів замовника, дотримуватись вимог конфіденційності, (згідно з умовами цього договору), інформувати замовника про хід надання правничої допомоги, відповідати на звернення замовника з питань діючого законодавства (п. 2.1);

- вартість правничої допомоги за договором визначається актом передачі приймання юридичних послуг з переведенням погодинної роботи адвоката в грошовий еквіваленті з урахуванням, що одна година роботи адвоката оцінюється у 5 000,00 грн (п. 3.1).

Положеннями договору про надання правової допомоги № 78 передбачено, що:

- на підставі цього договору замовник доручає, а адвокат зобов`язується за винагороду забезпечити замовника адвокатським захистом та правничою допомогою в рамках господарської справи № 910/9908/19 за позовною вимогою ОСОБА_1 до АТ КБ Приватбанк про визнання договору недійсним (п. 1.1);

- у процесі надання правової допомоги адвокат зобов`язується розумно здійснювати необхідні дії для захисту інтересів замовника, дотримуватись вимог конфіденційності, (згідно з умовами цього договору), інформувати замовника про хід надання правничої допомоги, відповідати на звернення замовника з питань діючого законодавства (п. 2.1);

- вартість правничої допомоги за договором визначається актом передачі приймання юридичних послуг з переведенням погодинної роботи адвоката в грошовий еквіваленті з урахуванням, що одна година роботи адвоката оцінюється у 5 000,00 грн (п. 3.1).

Положеннями договору про надання правової допомоги № 43 передбачено, що:

- на підставі цього договору замовник доручає, а адвокат зобов`язується за винагороду забезпечити замовника адвокатським захистом та правничою допомогою в рамках господарської справи № 910/9908/19 за позовною вимогою АТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення та ОСОБА_1 до АТ КБ Приватбанк про визнання договору недійсним (п. 1.1);

- у процесі надання правової допомоги адвокат зобов`язується розумно здійснювати необхідні дії для захисту інтересів замовника, дотримуватись вимог конфіденційності, (згідно з умовами цього договору), інформувати замовника про хід надання правничої допомоги, відповідати на звернення замовника з питань діючого законодавства (п. 2.1);

- вартість правничої допомоги за договором визначається актом передачі приймання юридичних послуг з переведенням погодинної роботи адвоката в грошовий еквівалент з урахуванням, що одна година роботи адвоката з урахуванням знижки оцінюється у 3 400,00 грн (п. 3.1).

Суд першої інстанції частково задовольняючи заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, вказав на те, що послуги, надані адвокатським об`єднанням "Володимира Лисенка" (безпосереднє подання документів до суду, тощо) не є юридичними послугами та не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, а відтак витрати на них не можуть бути покладені судом на іншу сторону.

Водночас апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що позивач за первісним позовом заперечуючи проти покладення на нього витрат відповідача на правничу допомогу, вказуючи на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи й фактично наданими послугами, не навів та не надав до матеріалів справи № 910/9908/19 доказів на спростування реальності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу. Саме лише зазначення позивачем за первісним позовом про неспівмірність, не є такими доказами.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

Колегія суддів досліджуючи вимоги касаційної скарги у цій частині, також не убачає підстав для її задоволення. Зокрема, аналізуючи зміст клопотання АТ КБ "Приватбанк", про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, подане до суду першої інстанції, Верховний Суд доходить висновку, що позивачем фактично не наведено доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, нерозумність, нереальність розрахунку витрат. Доводи позивача фактично зводяться до узагальненого заперечення понесених витрат. Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно вказав на необґрунтованість поданого позивачем клопотання про зменшення витрат.

За таких обставин, зважаючи, що твердження скаржника у цій частині стосуються незгоди із частковим задоволенням заяви про розподіл витрат, доводів про завищення вартості послуг, які у суді першої інстанції жодним чином не обґрунтовувалися, а також враховуючи відсутність доводів щодо ненадання судами оцінки відповідним аргументам, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення, додаткове рішення і постанову в оскаржуваній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020, постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/9908/19 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді К.М. Пільков

О. В. Случ