Постанова

від 01.12.2020 по справі 904/1103/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/1103/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Романчук Д. В.,

за участю представників сторін:

позивача - Ромащенка К. В.,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" та Нікопольської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 (судді: Мороз В. Ф. - головуючий, Чередко А. Є., Кузнецов В. О.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 (суддя Бєлік В. Г.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н"

до Нікопольської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (далі - ТОВ "Апекс Н") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 77-58/VII "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" (далі - рішення від 31.01.2020); визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989 (далі - договір оренди землі від 15.07.2017), у редакції, наведеній у прохальній частині позову, за змістом якої розмір орендної плати з 06.11.2019 вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від чинної нормативної грошової оцінки земель м. Нікополя на рік з урахуванням щорічного коефіцієнта індексації.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірним рішенням Нікопольської міської ради фактично було поновлено попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" (далі - рішення від 27.03.2015) стосовно встановлення для позивача ставки орендної плати у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі, проте який (пункт) скасовано згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18. При цьому жодної уніфікації ставок оренди за землю відповідач не здійснив, фактично проігнорувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18.

Таким чином, на думку позивача, відповідач згідно зі спірним рішенням продовжив створювати для позивача дискримінаційні умови ведення господарської діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання, які діють на ринку торгівлі у м. Нікополі та яким було встановлено менший розмір орендної ставки від діючої нормативної грошової оцінки землі. Позивач наголосив, що неможливість встановлення відсоткової ставки у розмірі більше, ніж 3 % від нормативної грошової оцінки землі підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі № 904/401/18, під час вирішення спору у якій було з`ясовано, що визначення відсоткової ставки у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі для земельної ділянки з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) так само є антиконкурентними та дискримінаційними діями.

1.2. Нікопольська міська рада у відзиві на позов просила відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на те, що ставка оренди визначена Нікопольською міською радою правомірно, виходячи з виключних повноважень органу місцевого самоврядування; договір оренди землі від 15.07.2015 є чинним; у рішенні адміністративної колегії Дніпропетровського обласного відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 не зазначено про невідповідність вимогам законодавства будь-якої зі ставок оренди; позивач у проєкті додаткової угоди до договору від 15.07.2015, запропонованому до укладення у судовому порядку, самостійно визначив розмір орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що є мінімальним, зважаючи на положення Податкового кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020, позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020; в решті позову відмовлено; здійснено розподіл судових витрат.

2.2. Задовольняючи позов у частині визнання протиправним і скасування спірного рішення органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив із відсутності у відповідача єдиного підходу до визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі, що має наслідком допущення стосовно позивача дискримінації під час повторного встановлення йому орендної плати у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі згідно з рішенням від 31.01.2020, тобто підвищеної орендної плати за землю в порівняні з іншими аналогічними землекористувачами.

Відмовляючи у позові в частині визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 суди виходили, зокрема, із того, що визнання укладеним судом договору оренди земельної ділянки комунальної власності за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу позивачеві цієї земельної ділянки в оренду є порушенням виключної компетенції органу місцевого самоврядування на розпорядження землями від імені народу України; визначення ставок орендної плати, що підлягають застосуванню в межах Податкового кодексу України, належить до компетенції органу місцевого самоврядування та реалізується шляхом прийняття відповідного рішення; позивач не довів підстав для визнання укладеною додаткової угоди до спірного договору на визначених ним умовах.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

3.1. ТОВ "Апекс Н", не погоджуючись із рішенням і постановою у справі в частині відмови у позові, подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Апекс Н" про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 15.07.2015, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги.

ТОВ "Апекс Н" у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (стосовно застосування стандарту доказування "вірогідність доказів") та від 20.06.2020 у справі № 922/2155/18 (стосовно способів захисту права у земельних спорах). Водночас скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник, зокрема, вважає, що під час ухвалення рішення і постанови у справі в частині відмови у позові суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права; застосували норми процесуального права у редакції, яка вже не була чинною на час ухвалення судового рішення. Водночас, досліджуючи обставини та оцінюючи докази у справі, суди не застосували стандарт доказування "вірогідність доказів", який на відміну від "достатності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття "укладення договору оренди землі" та "зміна умов договору оренди землі/внесення змін у договорі оренди землі"; наголошує на обґрунтованості та доведеності позивачем встановлення для позивача ставки орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі. Скаржник також акцентує, що суди у наведеному випадку не забезпечили ефективний захист прав позивача та їх поновлення.

3.2. Водночас до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою звернулася Нікопольська міська рада, яка у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/1103/20 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Водночас скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Нікопольська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про подання касаційної скарги на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18, та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Скаржник наголошує на порушенні судами норм матеріального права (частини 4 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"), та процесуального права (статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України); зазначає, що встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься виключно до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду; рішенням Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 не встановлено дискримінаційність саме оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування. Скаржник наголошує на ненаданні судами оцінки доказам, наданим Нікопольською міською радою на спростування позову, які підтверджують відсутність факту порушення антиконкурентного законодавства стосовно ТОВ "Апекс Н" (рішення Нікопольської міської ради, акти обстежень відповідних земельних ділянок в натурі) та при цьому акцентує, що на території м. Нікополь усім супермаркетам встановлювалася орендна плата у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі, що підтверджується відповідними рішеннями Нікопольської міської ради, та свідчить про дотримання відповідачем єдиного підходу при наданні земельних ділянок у користування аналогічним позивачу суб`єктам господарювання.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивача Нікопольська міська рада просила залишити її без задоволення, а судові рішення у справі в частині відмови у позові - без змін.

3.4. Від ТОВ "Апекс Н" надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/1103/20 на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. Від ТОВ "Апекс Н" 27.11.2020 надійшли додаткові пояснення у справі, які, по суті, є доповненнями касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Крім цього, у разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Оскільки зазначені додаткові пояснення подані поза межами строку на касаційне оскарження судових рішень та без доказів надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, вказані додаткові пояснення залишаються колегією суддів без розгляду.

3.6. Стосовно клопотання Нікопольської міської ради, викладеного у прохальній частині касаційної скарги, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми при вирішенні питання, чи можливе встановлення факту дискримінаційності рішення органу місцевого самоврядування в інакший спосіб, аніж згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", колегія суддів зазначає, що правових підстав для задоволення такого клопотання у наведеному випадку немає з огляду на таке.

За змістом частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Зміст викладеного у клопотанні обґрунтування не свідчить про наявність правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду; скаржник безпідставно ототожнює повноваження Антимонопольного комітету України, визначені нормами відповідного Закону, із повноваженнями суду під час вирішення спору із врахуванням завдань та основних засад господарського судочинства. Водночас, скаржник не обґрунтовує в чому саме полягає правова невизначеність із вказаного питання у справі № 904/499/19. Зважаючи на викладене підстав вважати, що справа № 904/1103/20 містить виключну правову проблему і така передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у наведеному випадку немає.

До того ж при передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність наявного їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Виключність правової проблеми належить оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи і заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з рішенням Нікопольської міської ради від 27.03.2015 було затверджено технічну документацію зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, кадастровий номер 1211600000:03:009:0024, на території м. Нікополь, по вул. Шевченка, 81-а ТОВ "Апекс Н" та надано цьому товариству в оренду терміном на 10 (десять) років земельну ділянку площею 0,1418 га на вул. Шевченка, 81-а для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07).

У пункті 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 встановлено орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

У подальшому 15.07.2015 на виконання цього рішення органу місцевого самоврядування між ТОВ "Апекс Н" (орендар) та Нікопольською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, загальною площею 0,1418 га, кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:009:0024, розташовану у м. Нікополь, по вул. Шевченка, 81-а.

Договір укладено на 10 (десять) років (пункт 8 договору).

Згідно із пунктом 9 цього договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у виді відсотків від діючої нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополь із урахуванням щорічного коефіцієнту індексації; розмір орендної плати становить 12 %.

30.01.2018 адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України ухвалила рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради стосовно прийняття нею рішень (у тому числі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийнятті рішень міської ради 2016-2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим у пункті 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним у абзаці 8 частини 2 статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно із конкурентами.

Згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020, позов ТОВ "Апекс Н" було задоволено, визнано недійсним пункт 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015.

05.12.2019 позивач направив на адресу відповідача проєкт додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 щодо внесення змін до договору в частині розміру ставки орендної плати (з 12 % на 3 %).

Утім, відповідні зміни до зазначеного договору оренди землі сторонами внесені не були. Натомість, як установили суди попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, 31.01.2020 Нікопольська міська рада ухвалила рішення № 77-58/VІІ "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщення нежитлової будівлі", відповідно до якого орендна плата на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81-а, становить 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель. Тобто, як зазначили суди, Нікопольська міська рада цим рішенням фактично поновила попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 (стосовно ставки орендної плати за землю для позивача у розмірі 12 %), який було скасовано згідно з судовим рішенням у справі № 904/2403/18, яке набрало законної сили.

Під час вирішення спору у цій справі, що розглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій установили відсутність у Нікопольської міської ради єдиного підходу до визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі у м. Нікополі для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності, та нездійснення цим органом місцевого самоврядування уніфікації ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, та як наслідок встановлення для суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, що призвело у наведеному випадку до необґрунтованого повторного встановлення позивачеві орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Апекс Н" про визнання протиправним і скасування рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 (щодо зміни розміру орендної плати) у редакції позивача.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін згідно з постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020; в решті позову відмовлено.

4.4. Як уже зазначалося, позивач і відповідач не погодилися з ухваленими у справі судовими рішеннями та оскаржили їх до суду касаційної інстанції.

4.5. Зокрема, ТОВ "Апекс Н" оскаржив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Апекс Н" про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 15.07.2015; аргументував подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди під час ухвалення оскаржених судових рішень не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (стосовно застосування стандарту доказування "вірогідність доказів") та від 20.06.2020 у справі № 922/2155/18 (стосовно способів захисту права у земельних спорах). Водночас скаржник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.6. Нікопольська міська рада, у свою чергу, не погодилася із ухваленими у справі судовими рішеннями в частині задоволення вимог позову про визнання протиправним і скасування рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020; аргументувала подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, по-перше, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18, а, по-друге, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

4.7. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.8. Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, а також матеріали справи, Верховний Суд зазначає таке.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Стосовно касаційної скарги Нікопольської міської ради

Щодо наведених у касаційній скарзі посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що у цій постанові викладено правовий висновок щодо дотримання права на захист у кримінальному провадженні, у тому числі й забезпечення ефективного захисту та створення умов для вільного вибору захисника. При цьому предметом заяви у цій справі № 320/948/18 було встановлення факту, що має юридичне значення, а саме порушення прав особи на захист під час розгляду кримінальної справи у суді касаційної інстанції.

Натомість предметом спору у справі № 904/1103/20, є визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання укладеним додаткової угоди до договору оренди землі в редакції позивача. Як на підставу цього позову позивач посилався на порушення органом місцевого самоврядування конкурентного законодавства під час встановлення позивачеві ставки орендної плати. Тобто предмет і підстави позовів, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, а також правове регулювання спірних правовідносин у цій справі, що розглядається, та у зазначених справах, є різними, що виключає подібність правовідносин у таких справах.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Щодо посилань Нікопольської міської ради на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів їх відхиляє.

Згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Верховний Суд у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, у яких брала участь Нікопольська міська рада як відповідач за подібних правовідносин (предметом позовів, зокрема, були вимоги про визнання недійсними і скасування пункту рішень Нікопольської міської ради про встановлення позивачам завищеної ставки орендної плати у порівнянні з іншими аналогічними землекористувачами, підставою позовів визначено порушення Нікопольською міською радою конкурентного законодавства під час встановлення позивачам ставки орендної плати), неодноразово наголошував на тому, що відсутність у Нікопольської міськради єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності та як наслідок встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, так як вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку, пославшись при цьому на положення статі 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Отже, Верховний Суд у своїх постановах викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі Нікопольської міської ради.

Висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову про визнання протиправним і скасування спірного рішення органу місцевого самоврядування, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеного у його постановах у зазначених справах, та не суперечать їй.

Правових підстав для відступу від сформованих Верховним Судом висновків, які викладені у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, колегія суддів не вбачає.

За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/1103/20, відкритого на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Стосовно касаційної скарги ТОВ "Апекс Н"

Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі просив скасувати рішення і постанову у справі лише в частині відмови у позові про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 15.07.2015 та акцентував на тому, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції у зазначеній частині, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (стосовно застосування стандарту доказування "вірогідність доказів") та від 20.06.2020 у справі № 922/2155/18 (стосовно способів захисту права у земельних спорах).

Дослідивши наведені доводи та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги ТОВ "Апекс Н".

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів" .

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів звертає увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Втім, залишаючи без змін судове рішення про відмову у позові в частині визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015, з огляду на недоведеність позову у цій частині, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, що також залишилося поза увагою суду першої інстанції, помилково застосував норми Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка вже не діяла на час ухвалення судового рішення. Ухвалюючи судові рішення у справі в частині відмови у позові, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що позивач звернувся з цим позовом до суду, зокрема, з метою врегулювання правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою, наданою йому в оренду згідно з укладеним між позивачем і відповідачем договором оренди землі від 15.07.2015, в частині розміру орендної плати, який є істотною умовою договору оренди землі; у додатковій угоді до спірного договору позивач визначив ставку орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки землі на рік, наголосивши на відсутності єдиного підходу у визначенні ставки орендної плати за землю для землекористувачів, що знаходяться в однакових умовах, є конкурентами і орендують земельні ділянки одного цільового призначення з однією метою - розміщення будівлі торгівлі, та акцентуючи на тому, що окремим землекористувачам, які відповідають наведеним критеріям, Нікопольська міська рада визначила орендну ставку у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, і встановлення та сплата ставки орендної плати у більшому розмірі, ніж 3 % від нормативної грошової оцінки землі, призведе до необґрунтованого та свавільного (без легітимної мети) втручання у право мирного володіння майном позивача шляхом накладення додаткового фінансового зобов`язання. ТОВ "Апекс Н" упродовж усього розгляду спору наголошувало на тому, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення позивачеві ставки орендної плати у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі було скасовано, як протиправне, однак зміни в укладений між сторонами у справі договір оренди землі в частині розміру орендної плати внесено не було, і наявність судового рішення про часткове задоволення позову у цій справі без задоволення вимог стосовно визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі шляхом внесення до нього спірних змін не призведе у наведеному випадку до припинення порушення прав позивача та їх поновлення та не убезпечить позивача від свавільних дій відповідача у подальшому, зокрема щодо вставлення позивачеві завищеної ставки орендної плати за користування землею порівняно з іншими аналогічними землекористувачами. Проте належна оцінка наведеним доводам судами надана не була.

З урахуванням наведеного підтвердилася наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання ТОВ "Апекс Н" у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки скаржник не зазначає конкретних норм права щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення спору.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. Ураховуючи наведене, ухвалені у справі рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині відмови у позові не можна вважати законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим вони підлягають скасуванню у зазначеній частині, із залишенням без змін у решті судових рішень, а касаційна скарга ТОВ "Апекс Н" - частковому задоволенню.

5.4. Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстави для касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та наведені у касаційній скарзі Нікопольської міської ради, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу також дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1103/20.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/1103/20, відкрите з підстав, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/1103/20 скасувати в частині відмови у позові про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015, і в цій частині справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. У решті рішення та постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак