Постанова

від 30.11.2020 по справі 369/13776/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 396/13776/19

головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.

провадження № 22-ц/824/11321/2020

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙСУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Писаної Т.О.,

Суддів Приходька К.П., Журби С.О.

за участі секретаря судового засідання Костецької М.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Іскорка» Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила поновити її на роботі на посаді помічника вихователя ДНЗ ясла-садок «Іскорка» з 06 вересня 2019 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2019 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування вимог зазначила, що 19 жовтня 2018 року вона була прийнята на посаду помічника вихователя ДНЗ ясла-садок «Іскорка» на 1,25 ставки з посадовим окладом 2 555 грн згідно штатного розкладу на час декретної відпустки ОСОБА_2 на підставі наказу №107 від 19 жовтня 2018 року.

Посилалась на те, що 31 липня 2019 року уклала контракт з Міністерством Оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на 3 роки, на підставі якого позивача було прийнято на військову службу, починаючи з 31 липня 2019 року у військову частину НОМЕР_1 .

31 липня 2019 року позивачка подала заяву на ім`я завідуючої ДНЗ ясла-садок «Іскорка» ОСОБА_3 про звільнення її від посадових обов`язків у зв`язку з призовом на військову службу.

Така заява була отримана завідуючою ДНЗ ясла-садок «Іскорка» ОСОБА_3 лише 02 вересня 2019 року, що посвідчується відміткою на заяві.

Після отримання вказаної заяви завідуюча ДНЗ ясла-садок «Іскорка» ОСОБА_3 10 вересня 2019 року перетелефонувала позивачу і повідомила, що її звільнено з роботи.

Вказувала, що 10 вересня 2019 року отримала витяг з наказу №78 від 06 вересня 2019 року та трудову книжку із записом про звільнення з роботи у зв`язку з відсутністю на робочому місці протягом усього робочого дня без поважних причин. Спроба позивача пояснити, що її відсутність на робочому місці була пов`язана з проходженням військової служби завідуючою ДНЗ ясла-садок «Іскорка» до уваги прийнята не була.

Як на підставу поважності причин пропуску місячного строку на звернення до суду з позовною заявою послалась на те, що у період з 31 липня 2019 року по 06 вересня 2019 року перебувала в казармі в 169-му навчальному центрі «Десна», а тому не мала можливості звернутись за юридичною допомогою для складання позову про поновлення її на роботі.

На підставі викладеного, просила поновити строк на звернення до суду та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не з`ясував всі обставини справи, оскільки місячний строк на звернення до суду позивачем було пропущено з поважних причин, а саме у зв`язку з перебуванням на казарменному положенні за межами міста Києва та пов`язаними з цим обмеженнями у свободі пересування та утрудненням звернення за юридичною допомогою.

На підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду долучає до апеляційної скарги наступні докази: витяг з послужного списку особової справи солдата ОСОБА_1 ; лист тимчасово виконуючого обов`язки командира частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 від 27 липня 2020 №1/1/60/439, згідно яких позивач з 31 липня 2019 року по 28 жовтня 2019 року перебувала на службі.

Зауважує, що вищенаведені докази об`єктивно не могли бути подані позивачем раніше, оскільки ОСОБА_1 змогла їх отримати лише у липні 2020 року.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник відповідача ДНЗ ясла-садок «Іскорка» - адвокат Бенедюк С.О. проти апеляційної скарги заперечував та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанціївизнав встановленими;невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушенням чинного законодавства, проте ОСОБА_1 , отримавши 10 вересня 2019 року трудову книжку та витяг з наказу №78 від 06 вересня 2019 року про звільнення, звернулась до суду з позовом про поновлення її на роботі з порушенням місячного строку та не зазначила при цьому жодних поважних причин пропуску такого строку.

Відповідачем рішення суду першої інстанції в частині встановлення обставин про звільнення позивача з порушеннями законодавства не оскаржене.

Перевіряючи оскаржуване рішення в частині не встановлення обставин для поновлення пропущеного строку звернення до суду, апеляційний суд не погоджується із висновком суду в цій частині, вважає його є помилковими і такими, що не відповідає обставинам справи.

Судом установлено, що 19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду помічника вихователя ДНЗ ясла-садок «Іскорка» на 1,25 ставки з посадовим окладом 2 555 грн згідно штатного розкладу на час декретної відпустки ОСОБА_2 , що підтверджується наказом №107 від 19 жовтня 2018 року.

31 липня 2019 року позивач уклала контракт з Міністерством Оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на 3 роки.

На підставі вказаного контракту позивача було прийнято на військову службу, починаючи з 31 липня 2019 року у військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №1/3329 від 02 серпня 2019 року, витягом з наказу №46-РС від 31 липня 2019 року та контрактом про проходження військової служби у Збройних Силах України від 31 липня 2019 року.

На час укладення контракту, а саме: в період з 01 липня 2019 року по 08 серпня 2019 року позивач перебувала у щорічній відпустці, що під час розгляду справи визнавалось сторонами.

Доказів перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати за період з 08 серпня 2019 року по 22 серпня 2019 року матеріали справи не містять.

Як зазначалось стороною позивача, 02 вересня 2019 року завідуючою ДНЗ ясла-садок ОСОБА_3 отримана заява ОСОБА_1 від 31 липня 2019 року, що не заперечувалось відповідачем та вказана обставина була визнана у протоколі №3 засідання комісії по трудовим суперечкам ДНЗ ясла-садок «Іскорка» від 04 вересня 2019 року.

04 вересня 2019 року на засіданні комісії по трудовим суперечкам ДНЗ ясла-садок «Іскорка» було розглянуто питання щодо звільнення позивача за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зазначено причину звільнення - відсутність на робочому місці 08 серпня 2019 року та неповідомлення роботодавця про поважність причини такої відсутності. У протоколі №3 від 04 вересня 2019 року зазначено, що комісією були розглянуті акти про невихід на роботу ОСОБА_1 та доповідна записка про невихід на роботу. Прийнято рішення - надати дозвіл ОСОБА_3 звільнити позивачку з роботи з посади помічника вихователя.

06 вересня 2019 року на засіданні профспілкового комітету та адміністрації ДНЗ «Іскорка» було постановлено надати дозвіл завідуючій ДНЗ ясла-садок «Іскорка» на звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпК України.

Того ж дня позивача було звільнено із займаної посади помічника вихователя у зв`язку з відсутністю працівника на робочому місці протягом усього робочого дня без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується наказом №78 від 06 вересня 2019 року.

Звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач посилалась на те, що 31 липня 2019 року уклала контракт з Міністерством Оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на 3 роки, на підставі якого позивача було прийнято на військову службу, починаючи з 31 липня 2019 року у військову частину НОМЕР_1 , що є гарантією збереження за нею робочого місця та середнього заробітку.

За правилами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року - моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Указ Президента України від 24 червня 2016 року № 271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» та Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» не містять положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосуються лише проведення звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатоване виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

У Постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), суд аналізуючи Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вказав, що закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період.

Ураховуючи наведене, та те, що позивач була прийнята на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, закон гарантує їй збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві, в якому вона працювала на час вступу на військову службу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України призов або вступ працівника на військову службу є підставою припинення трудового договору, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 була прийнята на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, на неї поширюються гарантії щодо збереження за нею місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підставою звільнення позивача із займаної посади помічника вихователя в наказі №78 від 06 вересня 2019 року зазначено: у зв`язку з відсутністю працівника на робочому місці протягом усього робочого дня без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Як зазначено вище, заява ОСОБА_1 про увільнення від виконання посадових обов`язків від 31 липня 2019 року разом з доданими до заяви копією контракту про проходження військової служби та довідки про прийняття на військову службу за контрактом №1/3329 отримана завідуючою ДНЗ ясла-садок ОСОБА_3 02 вересня 2019 року, що не заперечувалось відповідачем.

Вказана обставина визнана у протоколі №3 засідання комісії по трудовим суперечкам ДНЗ ясла-садок «Іскорка» від 04 вересня 2019 року.

02 вересня 2019 року завідуючою ДНЗ ясла-садок ОСОБА_3 складено подання, в якому остання просить розглянути питання та надати дозвіл на звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з відсутністю на роботі працівника протягом місяця з 08 серпня 2019 року.

Протоколом №2 засідання профспілкового комітету та адміністрації ДНЗ «Іскорка» від 06 вересня 2019 року надано дозвіл на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, з`ясування обставин щодо відсутності працівника на робочому місці майже протягом місяця та процедуру звільнення відповідачем проведено вже після отримання 02 вересня 2019 року заяви позивача про увільнення від посадових обов`язків разом з доказами прийняття на військову службу за контрактом.

Отже, протягом періоду з 08 серпня 2019 року (закінчення відпустки) по 02 вересня 2019 року (подання про звільнення) відповідачем не порушувалось питання щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за прогули, не фіксувався факт відсутності позивача на робочому місці більше трьох годин без поважних причин, тобто відповідачем, як роботодавцем, протягом місяця не вчинялось жодних дій, спрямованих на встановлення обставин відсутності працівника на роботі та вжиття відповідних заходів. Така поведінка відповідача, а саме не реагування на відсутність працівника на робочому місці майже місяць, свідчить про визнання відповідачем відсутності працівника на роботі з поважних причин.

З огляду на зазначене, звільнення позивача за прогул відбулось зі спливом майже місячного терміну з дня, наступного за останнім днем відпустки ОСОБА_1 , подання про звільнення складено лише 02 вересня 2019 року вже після отримання заяви позивача про увільнення від посадових обов`язків разом з доказами прийняття її на військову службу, у протоколі №3 засідання комісії по трудовим суперечкам ДНЗ (ясла-садок) «Іскорка» членами комісії досліджувались обставини, за якими заява позивача про увільнення від посадових обов`язків подана з пропуском строку, а в контракті відсутній припис «особливий період» та контракт підписано «добровільно», що на переконання відповідача стало достатньою підставою для звільнення позивача за прогул. При цьому, жодних актів про відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом майже місяця відповідачем суду не надано.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача були порушені спірним наказом відповідача про її звільнення із займаної посади, оскільки вона прийнята на військову службу під час дії особливого періоду, тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення її з роботи.

Відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржено та відповідні обставини не спростовано.

Таким чином, звільнення позивача з 06 вересня 2019 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю працівника на роботі протягом усього робочого дня без поважних причин за вищевикладених обставин та за наявності встановлених законом гарантій, є незаконним, а тому ОСОБА_1 відповідно до частини першоїстатті 235 КЗпП Українипідлягає поновленню на попередній роботі.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

У пункті 8 цього Порядку зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З довідки про розмір заробітної плати позивача вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за два останніх повністю відпрацьованих місяці (травень червень 2019 року) перед звільненням складала 11832,83 грн, кількість відпрацьованих днів 43 дні, а тому середньоденний заробіток становить 275,18 грн (а.с. 92).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 вересня 2019 року по 01 грудня 2020 року складає 124381,36 грн (275,18 грн х452 д.), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з подальшим відрахуванням усіх необхідних платежів та зборів.

Щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позовом колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, слід кваліфікувати такі, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Як особисто зазначила ОСОБА_1 у позовній заяві, вона отримала трудову книжку та витяг з наказу про звільнення 10 вересня 2019 року, проте позов пред`явила 20 жовтня 2019 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 233 КЗпП України строку.

При цьому, позивач зазначила, що в період з 31 липня 2019 року по 06 вересня 2019 року перебувала за межами Київської області, проживала в казармі в 169-му навчальному центрі «Десна» Чернігівської області і не мала можливості звернутись за юридичною допомогою для складання позову про поновлення на роботі.

Таким чином, оскільки на час отримання особисто спірного наказу про звільнення, ОСОБА_1 проходила військову службу і певним чином була обмежена у можливості захисту своїх трудових прав, колегія суддів уважає, що встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк був пропущений позивачем з поважних причин, а тому піддягає поновленню. Окрім того, колегія суддів бере до уваги те, що пропущений позивачем строк на звернення є незначним, оскільки складає 10 днів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2019 року у справі №587/590/18.

Проте, суд першої інстанції встановивши, що строк на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі пропущено без поважних причин, залишив поза увагою, що позивач уклала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України 31 липня 2019 року строком на 3 роки та на підставі вказаного контракту позивача було прийнято на військову службу, починаючи з 31 липня 2019 року у військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується контрактом, довідкою №1/3329 від 02 серпня 2019 року та витягом з наказу №46-РС від 31 липня 2019 року.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову на підставі ст. 376 ЦПК України.

Згідно з положеннями частин 1, 13 статті141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною шостою вказаної статті встановлено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено дві вимоги (немайнова про поновлення на роботі та майнова про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) та при зверненні до суду з позовною заявою не сплачено судовий збір.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Проте, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви станом на час звернення складав 768,40 грн за немайнову вимогу (поновлення на роботі) та 768,40 грн за майнову вимогу (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

За подання апеляційної скарги розмір судового збору становить 1152,60 грн за немайнову вимогу (поновлення на роботі) та 1152,60 грн за майнову вимогу (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1152,60 грн (а.с. 131-133).

Зважаючи на викладене, з дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Іскорка» на користь держави підлягає стягненню судовий збір, передбачений за вимогу про поновлення на роботі у розмірі 768,40 грн та судовий збір за подання позовної заяви за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 768,40 грн, який позивачем не був сплачений.

З дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Іскорка» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн та 1152,60 грн судового збору на користь держави за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в частині вимог про поновлення на роботі.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Іскорка» Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Іскорка» Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області з 06 вересня 2019 року.

Стягнути з дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Іскорка» Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (ЄДРПОУ 22208439) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 вересня 2019 року по 01 грудня 2020 року у розмірі 124 381 (сто двадцять чотири тисячі триста вісімдесят одну грн) 36 коп. з подальшим відрахуванням усіх необхідних платежів і зборів, 1152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві грн) 60 копійок судового збору.

Стягнути з дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Іскорка» (ЄДРПОУ 22208439) на користь держави 2725 (дві тисячі сімсот двадцять п`ять грн) 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року.

ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіК.П. ПриходькоС.О. Журба