Постанова

від 03.12.2020 по справі 420/1247/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1247/20 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кравця О.О. судді - Домусчі С. Д. судді - Коваля М.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у справі № 420/1247/20 прийнятого у складі судді Марина П.П. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРСЬКИЙ КЛУБ ТЦФ", Південно-західного апеляційного господарського суду, суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

про визнання протиправним невжиття заходів, зобов`язання вжити заходів загального характеру, припинення порушення прав, стягнення матеріальної та моральної шкоди ,зобов`язання звернення із зворотними вимогами,-

ВСТАНОВИВ:

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:

14.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "МОРСЬКИЙ КЛУБ ТЦФ", Південно-західний апеляційний господарський суд, суддя Ярош Алла Іванівна, суддя Діброва Галина Іванівна, суддя Принцевська Наталія Миколаївна та просив суд:

визнати протиправним невжиття заходів державою Україна в особі Кабінету Міністрів України щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, яке призвело до непрямої дискримінації Південно-західним апеляційним господарським судом ОСОБА_1 за ознаками належності його до фізичних осіб та осіб з інвалідністю;

зобов`язати державу Україна в особі Кабінету Міністрів України в межах дискреційних повноважень, визначених ст.13 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , вжити заходів загального характеру для припинення Південно-західним апеляційним господарським судом подальшого порушення прав і основоположних свобод людини стосовно ОСОБА_1 шляхом непрямої дискримінації за ознаками належності його до фізичних осіб та осіб з інвалідністю;

стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 4723 грн. моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача через протиправний примус особи з обмеженими фізичними можливостями ОСОБА_1 до вимушеного докладання додаткових зусиль для реалізації Конституційного прав на доступ до правосуддя;

стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн. матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України з метою задоволення потреб ОСОБА_1 у проведенні реабілітаційних медичних заході профілактичної спрямованості, а також з метою додаткової компенсації фізичних і душевних страждань, спрямованих на компенсацію негативних наслідків протиправної бездіяльності відповідача;

зобов`язати державу Україна в особі Кабінету Міністрів України виставити солідарні зворотні вимоги суддям Південно-західного апеляційного господарського суду: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дії яких призвели до списання за рішенням суду коштів з єдиного казначейського рахунку для компенсації позивачу моральної шкоди у розмірі 1504723 (один мільйон п`ятсот чотири тисячі сімсот двадцять три) грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що орган державної влади (Південно-західний апеляційний господарський суд) під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження та винесення ухвали від 02.12.2019 по справі №916/1288/19 вийшов за межі наявних у нього процесуальних повноважень шляхом штучного включення, на власний розсуд, до кола учасників справи №916/1288/19, на яких поширюються положення ст.ст.258, 259, ГПК України, не наділеного процесуальною дієздатністю суб`єкта - Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України , без постановлення відповідної ухвали про залучення останньої до участі у цій справі №916/1288/19 в якості її учасника, а також залишивши без руху подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу, з підстав визначених п. 3 ч. 3 ст.258 та ч.2 ст.260 ГПК України, через не надання останнім, доказів направлення її копії не наділеному процесуальною дієздатністю суб`єкту - Одеській філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України . При цьому, аналогічних умов відкриття апеляційного провадження для іншого учасника справи №916/1288/19 третьої особи (ТОВ МОРСЬКИЙ КЛУБ ТЦФ ), органом державної влади (Південно-західний апеляційний господарський суд) не встановлювалось. Отже, на переконання позивача, вказані дії органу державної влади (Південно-західний апеляційний господарський суд) свідчать про спрямованість вказаних протиправних вимог виключно на позивача ( ОСОБА_1 який є фізичною особою з інвалідністю), з метою примушення останнього робити те, що не передбачено ані Конституцією України, ані господарським процесуальним законом, а саме - надавати докази направлення копії процесуального документу Одеській філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", яка взагалі не наділена процесуальною дієздатністю особисто здійснювати процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки учасника господарського процесу по справі №916/1288/19.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, просив його скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що судом 1-ї інстанції допущено неповне з`ясування обставин протиправного перебирання на себе органом державної влади під час вирішення процесуального питання про відкриття апеляційного провадження по справі №916/1288/19, непритаманних судам функцій довільного збільшення лише для однієї особи кількості осіб, що беруть участь у справі, шляхом включення до складу учасників справи №916/1288/19, без постановлення відповідної ухвали, Одеської філії ДП АМПУ , на адресу якої, ОСОБА_1 мусив здійснити надсилання копії своєї апеляційної скарги на виконання висунутих органом державної влади умов доступу до правосуддя, не вимагаючи виконання аналогічного обов`язку від третьої особи.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження. .

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду 03 вересня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, представники сторін до судового засідання не з`явилися , про причини неявки суд не сповістили, враховуючи вимоги постанови КМУ №956 від 13.10.2020 року Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029, № 67, ст. 2168; № 78, ст. 2511) ), строк карантину продовжено до 31 грудня 2020 року, відповідно до ст.311 КАС України апеляційний суд продовжує розгляд справи у письмовому провадженні.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 19.11.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга виконавчого директора Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ Бондаренко Т.А. на рішення Господарського суду Одеської області від 25 жовтня 2019 року у справі №916/1288/19.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 року у справі №916/1288/19 апеляційну скаргу виконавчого директора Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ Бондаренко Т.А. - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ строк 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у розмірі 30460 грн. 43 коп.

Також до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга учасника товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 25 жовтня 2019 року у справі №916/1288/19.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 року у справі №916/1288/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з тим, що останнім не виконано вимоги п. 3 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, а саме: не направлено копії апеляційної скарги Одеській філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України та Товариству з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ. Вищевказаною ухвалою апелянту встановлено 10-денний строк з дня вручення її копії для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду відповідних доказів направлення копії апеляційної скарги з додатками іншим сторонам у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.12.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, до якої додано квитанцію, поштову накладну, опис вкладення в цінний лист від 09.12.2019 року, які підтверджують направлення апеляційної скарги, копію пенсійного посвідчення на адресу Одеської філії Державного підприємства АМПУ, а також опис вкладення в цінний лист з розпискою виконавчого директора Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ про отримання копії апеляційної скарги нарочним 18.11.2019 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 року відкрито апеляційне провадження по справі №916/1288/19 за апеляційною скаргою учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 25 жовтня 2019 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 року апеляційну скаргу виконавчого директора Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ Бондаренко Т.А. на рішення Господарського суду Одеської області від 25 жовтня 2019 року у справі №916/1288/19 - повернуто скаржнику без розгляду з огляду на невиконання вимог ухвали суду від 02.12.2019 року та неусунення недоліків апеляційної скарги.

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 25 жовтня 2019 року у справі №916/1288/19, оскільки з рішення суду, що оскаржується, не виникають будь-які права чи обов`язки ОСОБА_1 як суб`єкта в корпоративних відносинах та носія корпоративних прав, відповідні питання в судовому акті не вирішувались, а будь-які припущення та потенційні загрози впливу виконання рішення про стягнення з Товариства заборгованості на майнові інтереси скаржника як учасника ТОВ "Морський клуб ТЦФ" не можуть братись до уваги. При цьому, колегія суддів зауважила, що той факт, що ОСОБА_1 може бути позбавлений можливості отримувати дивіденди від господарської діяльності товариства внаслідок стягнення заборгованості з ТОВ "МОРСЬКИЙ КЛУБ ТЦФ" оскаржуваним рішенням, є наслідком насамперед господарської діяльності відповідача як суб`єкта господарювання.

Також, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалою Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 11.03.2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 у справі № 916/1288/19.

Разом з тим, судом встановлено, що ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26.03.2020 року №869/1дп/15-20 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 стосовно суддів Південно-західного апеляційного господарського суду ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Зі змісту даної ухвали вбачається, що 21 лютого 2020 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № Б-1308/0/7-20 надійшла скарга ОСОБА_1 на дії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду Ярош А.І., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за дії під час розгляду справи № 916/1288/19. За результатами попередньої перевірки скарги доповідачем членом Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б. складено висновок про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи, оскільки доводи скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням (пункт 4 частини першої статті 45 Закону України Про Вищу раду правосуддя ).

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ,АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

ТА ОЦІНКА СУДУ:

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені в Законі України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні від 6 вересня 2012 року № 5207-VI.

Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст. 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні :

дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Принцип недискримінації у законодавстві України визначені в ст. 2 зазначеного Закону, відповідно до якої законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.

Згідно ч.2 -4 ст.14 КАС України ,судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом .

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, перше речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019, мотивувальна частина рішення КСУ№ 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) від 28 серпня 2020 року за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів« , положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік« , абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення« Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік« ).

Згідно зі статтею 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів« судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (перше речення частини другої); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть ухвалювати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (абзац другий частини сьомої).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають:

- при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

- з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Згідно ст.15 Закону України, від 29.06.2004, № 1906-IV "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.

У статті 2 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Згідно з ст. 7 Загальної декларація прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

Статтею 8 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має прав она ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Статтею 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.

У пункті "а" частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Згідно ст.14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16.09.2014, № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України у рішенні№ 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) від 28 серпня 2020 року узагальнив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі „Осовська та інші проти України« від 28 червня 2018 року (заява № 2075/13 та інші) зазначив, що юридична визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судових рішень (§ 26). Крім того, у пілотних рішеннях у справах „Юрій Миколайович Іванов проти України« від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) та „Бурмич та інші проти України« від 12 жовтня 2017 року (заява № 46852/13 та інші) цей суд вказав на системне невиконання остаточних судових рішень в Україні.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та рішення у справі Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року п.52;57).

Згідно п. 63,64 Рішення ЄСПЛ по справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), рішення набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року, стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).

Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Суддівський імунітет створений на користь громадськості, в інтересах якої судді повинні маги свободу здійснювати свої функції незалежно та без побоювання наслідків, тоді як громадяни, які беруть участь в цивільних справах, можуть захистити себе від судових помилок, подавши скарги в апеляцію, не вдаючись до позовів про особисту відповідальність суддів ( див.рішення Європейського Суду з прав людини у справах (CASE OF SERGEY ZUBAREV v. RUSSIA /Application no. 5682/ 06 5 February 2015; CASE OF GRYAZNOV v. RUSSIA (Application no. 19673/03). 12 June 2012) .

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (див., рішення у справі «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielskiand PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62 та у справі «Воловік проти України» (Volovik v. Ukraine) від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.).

Термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції ( 995_004 ) спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".( додатково див.п.23 -24 рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року

(1) Оцінка доводів учасників справи і висновку суду першої інстанції

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України, враховуючи вимоги ч.1-5 ст.242 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).

Оскарження дій і бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені .

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц.

З огляду на те, що вимоги позивача стосовно невжиття заходів державою Україна в особі Кабінету Міністрів України щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, яке призвело до непрямої дискримінації Південно-західним апеляційним господарським судом ОСОБА_1 за ознаками належності його до фізичних осіб та осіб з інвалідністю та зобов`язання держави Україна в особі Кабінету Міністрів України в межах дискреційних повноважень, визначених ст.13 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , вжити заходів загального характеру для припинення Південно-західним апеляційним господарським судом подальшого порушення прав і основоположних свобод людини стосовно ОСОБА_1 шляхом непрямої дискримінації за ознаками належності його до фізичних осіб та осіб з інвалідністю, обґрунтовані тим, що він є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ з часткою у статутному капіталі Товариства в розмірі 70%, рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/1288/19 стосується його прав, інтересів та обов`язків, 02.12.2019 року органом державної влади (Південно-західний апеляційний господарський суд) в один день постановлено дві ухвали по справі №916/1288/19 про залишення без руху вказаних апеляційних скарг позивача ( ОСОБА_1 ) і третьої особи (ТОВ МОРСЬКИЙ КЛУБ ТЦФ ) , зазначається про включення Південно-західним апеляційним господарським судом, на власний розсуд, до кола учасників справи №916/1288/19, не наділеного процесуальною дієздатністю суб`єкта - Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України , без постановлення відповідної ухвали про залучення останньої до участі у цій справі №916/1288/19 в якості її учасника, а також, що залишивши без руху подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу, з підстав визначених п. 3 ч. 3 ст.258 та ч.2 ст.260 ГПК України, через не надання останнім, доказів направлення її копії не наділеному процесуальною дієздатністю суб`єкту - Одеській філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України , апеляційний суд вважає , що вони мають розглядатися в межах справи №916/1288/19 із відповідною оцінкою щодо наявності чи відсутності дискримінації ОСОБА_1 за ознакою належності його до осіб з 2 групою інвалідності та не можуть бути предметом розгляду у справі № 420/1247/20.

Суд адміністративної юрисдикції не може надавати оцінку рішенням Південно-західного апеляційного господарського суду, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Згідно із правовим висновком , вказаним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі №916/1288/19 юридична особа, суб`єкт господарювання як сторона зобов`язальних (договірних) правовідносин несе відповідальність за договірними зобов`язаннями самостійно. У спірних правовідносинах відповідальною за невиконання зобов`язань зі своєчасної та повної сплати орендних платежів за договором оренди державного рухомого майна від 01.09.2015 є саме сторона цього договору - Товариство з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ як юридична особа. Спір у цій справі є спором, що виник при виконанні Товариством з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ договору оренди державного рухомого майна від 01.09.2005 у господарській діяльності. Цей спір не має ознак корпоративного, взагалі не стосується корпоративних відносин та корпоративних прав учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ . Спір виник саме із зобов`язальних відносин щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ орендних платежів, тобто щодо виконання господарських зобов`язань, і не впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 як учасника цього Товариства, який відповідно до частини 3 статті 96 Цивільного кодексу України не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи. Тобто ОСОБА_1 як учасник Товариство з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ (відповідача) не є учасником цих спірних правовідносин.

Наведене також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17.

Апеляційний суд, керуючись принципом верховенства права, практикою ЄСПЛ , як джерела права, вимогами чинного процесуального закону та враховуючи практику Верховного Суду , вважає, що вказана справа не належить до юрисдикції адміністративного суду, який в цьому випаду , у розумінні статті 6 Конвенції, не є судом встановленим законом , ухвалюючи рішення, суд 1-ої інстанції не врахував того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер.

Вимоги щодо стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн. матеріальної та моральної шкоди, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог ч.5 ст.21 КАС України разом із похідними вимогами щодо зобов`язання держави Україна в особі Кабінету Міністрів України виставити солідарні регресивні вимоги суддям Південно-західного апеляційного господарського суду: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дії яких призвели до списання за рішенням суду коштів з єдиного казначейського рахунку для компенсації позивачу моральної шкоди у розмірі 1504723 (один мільйон п`ятсот чотири тисячі сімсот двадцять три) грн.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду 1-ої інстанції не спростовують, а ґрунтуються на невірному розумінні апелянтом норм матеріального та процесуального права та обставин справи .

(2) Висновки апеляційного суду:

Суд апеляційної інстанції також доходить до висновку про порушення судом 1-ої інстанції норм процесуального права , що виразилося у невірному застосуванні норм ст.19 КАС України , що призвело до неправильного вирішення справи , у зв`язку з чим рішення суду 1-ої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.3,8,9,19,55 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,6,7,19,20,238,239,242,308,309,311,п.3 ч.1 ст.315, 317,321,322 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року- скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення:

Провадження у справі № 420/1247/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРСЬКИЙ КЛУБ ТЦФ", Південно-західного апеляційного господарського суду, суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання протиправним невжиття заходів, зобов`язання вжити заходів загального характеру, припинення порушення прав, стягнення матеріальної та моральної шкоди ,зобов`язання звернення із зворотними вимогами - закрити.

Роз`яснити особі, яка подала позовну заяву, що справу щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди , зобов`язання звернення із зворотними вимогами віднесено до юрисдикції місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, а повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене та підписане 03.12.2020 року

Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Домусчі С.Д. Коваль М.П.