Постанова

від 02.12.2020 по справі 580/1304/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1304/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

П.Г. Паламар

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мотив+ на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мотив+ до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Черкаській області №ЧК 660/585/АВ/ТД-ФС-6 від 14.01.2020 про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено цивільно-правові договори про надання послуг, тому відсутні порушення трудового законодавства внаслідок роботи працівників без укладення трудового договору. Позивач зазначає, що зі ОСОБА_1 було укладено цивільно-правовий договір, який виконано згідно актів приймання-передачі послуг, а виконання цивільно-правового договору із ОСОБА_2 не відбулося через її відмову від виконання, тобто з нею відносини з надання послуг фактично не відбулися. При цьому, позивач вказує, що судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.03.2020 у справі №712/477/20, якою провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 (директор ТОВ Мотив+ ) за ч. 3 ст. 41 КУпАП закрито, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення щодо допуску вказаних осіб до роботи без оформлення трудового договору. Тому позивач вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Мотив+" (далі - ТОВ "Мотив+"), ідентифікаційний код 42016149 зареєстроване 23.03.2018, основним видом діяльності є "Діяльність у сфері проводного електрозв`язку".

До Управління Держпраці у Черкаській обласні 10.12.2020 надійшов лист Управління Служби Безпеки України в Черкаській області від 03.12.2019 №30/7175 щодо необхідності проведення інспекційного відвідування ТОВ "Мотив+" в наслідок використання праці фізичних осіб, без оформлення трудових відносин за адресою вул. Університетська 33 в м. Черкасах.

Наказом управління Держпраці у Черкаській області від 10.12.2019 №1276-Н "Про проведення інспекційного відвідування ТОВ "Мотив+" наказано провести інспекційне відвідування з питань оформлення трудових відносин у ТОВ Мотив+ в період з 10.12.2019 по 21.12.2019 та оформлено направлення від 10.12.2019 №1225.

За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 21.12.2019 №ЧК-660/585/АВ, підписаний без зауважень директором ТОВ Мотив + ОСОБА_3 .

Згідно акту від 21.12.2019 №ЧК-660/585/АВ встановлено порушення ТОВ Мотив+ вимог статей 21, 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які виявились у допущенні працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівника на роботу, шляхом укладання цивільно-правових угод, які мають ознаки трудових договорів.

На підставі акту від 21.12.2019 №ЧК-660/585/АВ заступником начальника управління Держпраці у Черкаській області Жарковою М.В. 14.01.2020, внаслідок вчиненого ТОВ Мотив+ порушення, винесено постанову про накладення штрафу №ЧК-660/585/АВ/ТД-ФС-6, якою на ТОВ Мотив+ накладено штраф в розмірі 250380,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Не погодившись з такою постановою, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що працівники виконували трудові функції в діяльності ТОВ Мотив+ , а саме виконували завдання операторів телефонного зв`язку, що обумовлені специфікою його діяльності, та не є послугами, які надаються за цивільно-правовими договорами про надання послуг у розумінні чинного законодавства. Тому позивач був зобов`язаний укласти із працівниками саме трудові договори, але такого обов`язку не виконав, що свідчить про правомірність притягнення його до відповідальності шляхом прийняття управлінням Держпраці в Черкаській області постанови №ЧК 660/585/АВ/ТД-ФС-6 від 14.01.2020 про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті Закону України Про охорону праці працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Згідно з пункту 2 частини 5 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Відповідно до статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до частини 4 статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю).

Згідно з пунктом 1 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Постанова №509), порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення (далі - штрафи).

У відповідності до пункту 2 Постанови №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Колегія суддів зазначає, що підстави перевірки або дії посадових осіб під час її проведення позивачем не оскаржуються. Предметом оскарження у даній справі є постанова про накладення штрафу з підстав відсутності, на думку позивача, фактів вчинення порушень законодавства про працю. Визначальним для вирішення спірних правовідносин у даній справі є наявність ознак трудових правовідносин між позивачем та особами: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Верховний Суд у постанові від 12.11.2020 по справі №819/1342/16 надав правовий висновок, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ Мотив+ в особі директора ОСОБА_3 укладено зі ОСОБА_1 цивільно-правовий договір про надання послуг від 04.10.2019 №80 та складено акт приймання-передачі надання послуг від 30.11.2019, а з ОСОБА_2 укладено цивільно-правовий договір про надання послуг від 05.12.2019 №110.

Згідно п. 1.1. вказаних договорів, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати телекомунікаційні послуги, а саме: інформувати потенційних клієнтів замовника про товари/послуги, що реалізуються замовником за допомогою телефонного або електронного зв`язку з метою отримання замовлень на придбання товарів/послуг замовника та отримувати такі замовлення.

Пунктом 1.2 договорів передбачено, що місце надання послуг: устаткований телекомунікаційним обладнанням call-центр замовника, розташований за адресою: Університетська 33 . Замовник дозволяє виконавцю при наданні послуг безоплатно використовувати обладнання замовника та його приміщення. Послуги можуть надаватися виконавцем в будь-якому іншому місці, на його розсуд, за умови попереднього узгодження місця надання послуг із замовником.

Пунктом 4.1 договорів передбачено, що за виконання послуг за договором замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 28,00 грн. за 1 отримане замовлення на придбання товарів/послуг замовника.

Відповідно п. 7.1 договорів, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 90 днів.

При цьому, згідно штатного розпису позивача, введеного в дію з 01.06.2019, копія якого міститься в матеріалах справи, робота за вказаними договорами про надання послуг відповідає посаді оператор контакт-центру .

Під час здійснення відповідачем інспекційного відвідування ТОВ Мотив+ були виявлені вказані особи, які виконували роботи оператора телефонного зв`язку, що обумовлені специфікою діяльності підприємства. Такі обставини позивачем не заперечуються.

Посилання позивача на те, що між вказаними особами мали місце відносини цивільно-правового характеру, а не трудового, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки із зазначених договорів вбачаються відносини, які за своєю суттю є трудовими. Зокрема, договори про надання послуг не містять конкретного переліку завдань роботи, об`єму виконання робіт, очікуваного кінцевого результату, що підлягає якісним та кількісним характеристикам. Крім того, договорами регулюється процес організації діяльності, що не є властивим для цивільно-правових договорів.

Отже, відносини позивача зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно вказаних договорів за своїм характером є трудовими. Надання позивачем акту приймання-передачі наданих ОСОБА_1 послуг у період з 04.10.2019 по 30.11.2019 не спростовують зазначених вище обставин і вірність висновків суду першої інстанції.

Щодо посилань позивача на те, що із ОСОБА_2 фактично не відбулося правовідносин з надання послуг через її відмову, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалося, під час здійснення відповідачем інспекційного відвідування ТОВ Мотив+ була виявлена ОСОБА_2 , яка виконувала роботиу оператора телефонного зв`язку. Такі обставини позивачем не спростовуються.

Крім того, під час інспекційного відвідування ОСОБА_2 надала відповідачу письмові пояснення, копія яких міститься в матеріалах справи, де вказала, що проходить стажування в ТОВ Мотив+ на посаду оператора сall - центру. Працює з 25 жовтня 2019 року. За роботу їй обіцяли виплачувати від 7000 грн. в місяць готівкою. Під час стажування обслуговувала підприємства Ростелеком та Альфа банк . Офіційно влаштувати на роботу їй обіцяли через 3 місяці.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій осіб та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами.

Зокрема, згідно з положеннями ст. 29 Закону України Про зайнятість населення можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.

Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.

Також статтею 35 вказаного Закону передбачена можливість проходження стажування безробітними.

Укладення між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним договору у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачено Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 №1029/23562.

Проте, позивачем не надано суду жодних договорів щодо проходження стажування ОСОБА_2 . При цьому, випробування при прийнятті на роботу може бути обумовлене виключно при укладенні трудового договору, а ознайомлення з умовами праці відбувається до початку роботи працівника, але вже за укладеним трудовим договором.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем під час проведення перевірки підтверджено факт перебування вказаної особи на робочому місці, яка надала відповідні письмові пояснення, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що має місце факт допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору (контракту) та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Пояснення ОСОБА_1 , отримані під час здійснення інспекційного відвідування ТОВ Мотив+ відповідачем суду не надано, проте фактична наявність з ним трудових відносин вбачається із вже зазначних судом обставин.

Колегія суддів вважає необгрунтованими посилання позивача на те, що постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.03.2020 у справі №712/477/20 встановлено відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), яка має преюдиціальне значення, а тому оскаржувана постанова має бути скасована.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.03.2020 у справі №712/477/20, яка набрала законної сили 17.03.2020, встановлено наступні обставини. Управлінням держпраці в Черкаській області, у період з 10.12.2019 по 21.12.2019, проведено інспекційне відвідування ТОВ Мотив+ . За результатами перевірки відносно директора ТОВ Мотив+ ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.41 КУпАП. В якості підтвердження вини ОСОБА_3 матеріали справи містять: протокол про адміністративне правопорушення №ЧК-660/585/АВ/П/ПТ від 21.12.2019; акт інспекційного відвідування (невиїздного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЧК-660/585/АВ від 21.12.2019. За таких обставин суд прийшов до висновку про безпідставність притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Колегія суддів зазначає, що за вказаним судовим рішенням зазначені договори про надання послуг не були предметом дослідження щодо наявності ознак трудових відносин між ТОВ Мотив+ та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Крім того, судом встановлено необгрунтованість складення саме протоколу про адміністративне правопорушення та здійснення провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 з підстав ненадання суду належних доказів. Отже, вказане судове рішення не має приюдиціального значення для даної справи в частині щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови №ЧК 660/585/АВ/ТД-ФС-6 від 14.01.2020, яка прийнята на підставі акту інспекційного відвідування від 21.12.2019 №ЧК-660/585/АВ. Протокол про адміністративне правопорушення №ЧК-660/585/АВ/П/ПТ від 21.12.2019, який був предметом дослідження у справі №712/477/20, не був підставою для прийняття оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач був зобов`язаний укласти із вказаними працівниками саме трудові договори, але такого обов`язку не виконав, що свідчить про правомірність притягнення його до відповідальності шляхом прийняття управлінням Держпраці в Черкаській області постанови №ЧК 660/585/АВ/ТД-ФС-6 від 14.01.2020 про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мотив+ залишити без задоволення, а Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов