Постанова

від 03.12.2020 по справі 820/914/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 820/914/17

адміністративне провадження № К/9901/21518/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №820/914/17

за позовом Головного управління Держгеокадастру в Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області; за участю третьої особи - ОСОБА_1 - про скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, ухвалену у складі: головуючого судді Полях Н.А., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Чалого І.С., суддів Зеленського В.В., П`янової Я.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Головне управління Держгеокадастру в Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Харківській області, позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ в Харківській області, відповідач) з вимогою скасувати постанову від 07 лютого 2017 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Харківській області Пугач Н.В. у виконавчому провадженні №50646407.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що своєчасно та в повному обсязі виконав рішення суду в справі №820/5797/15, у зв`язку з чим підстав для застосування до нього штрафних санкцій не було.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/5797/15 визнано протиправною відмову ГУ Держземагенства в Харківській області від 28 квітня 2015 року №19-20-11-10106/0/9-15 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 29,4718 га, кадастровий №6323182500:02:000:0347 та наданні такої земельної ділянки в довгострокову оренду для ведення фермерського господарства; зобов`язано ГУ Держземагенства в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 березня 2015 року та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням висновків суду.

4. 06 січня 2016 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області відкрито виконавче провадження № 50646407 з примусового виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/5797/15.

5. 11 квітня 2016 року боржник повідомив ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області про виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/5797/15.

6. Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області від 15 липня 2016 року виконавче провадження №50646407 було закінчено з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України Про виконавче провадження (у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

7. Постанова була мотивована тим, що боржником на виконання вказаного рішення суду було надано обґрунтовану письмову відповідь від 03 вересня 2015 року № С-96/0/14-180/0/21-15.

8. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року №820/4284/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, постанову ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області від 15 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження №50646407 визнано протиправною та скасовано.

9. Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області від 08 листопада 2016 року виконавче провадження №50646407 відновлено.

10. 18 січня 2017 року боржником було повідомлено про виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/5797/15. Боржник зазначав, що листом від 27 грудня 2016 року №31-20-14-39495/0/19-16 надав стягувачеві обґрунтовану відповідь на його заяву, у якій відмовив йому у наданні в оренду земельної ділянки площею 29,4718 га, кадастровий №6323182500:02:000:0347. Відмова була мотивована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 06 липня 2015 року №29 земельну ділянку з кадастровим номером №6323182500:02:000:0347 було включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу права оренди на земельних торгах, що виключає можливість передачі її в оренду безоплатно. Боржник також звертав увагу, що Законом України від 18 лютого 2016 року №1012-VIII до Земельного кодексу України були внесенні зміни, після яких передача громадянам земельних ділянок для створення та ведення фермерського господарства на безконкурентних засадах не дозволяється.

11. Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області від 07 лютого 2017 року за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні №50646407 на боржника було накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.

12. Накладаючи штраф на боржника, відповідач виходив з того, що постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/5797/15 боржник виконав не в повному обсязі, адже під час повторного розгляду заяви позивача про надання в оренду земельної ділянки №6323182500:02:000:0347 висновків, викладених у вказаному рішенні суду, не врахував.

13. Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

14. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

15. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем обґрунтовано накладено на позивача штраф за невиконання рішення суду.

16. Суди попередніх інстанцій уважали, що підстави для відмови у наданні позивачеві в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6323182500:02:000:0347, викладені в листах від 03 вересня 2015 року №С-96/0/14-180/0/21-15, від 27 грудня 2016 року №31-20-14-39495/0/19-16 були тотожними тим, що оцінювалися судами у межах справи №820/5797/15 і були визнані необґрунтованими.

17. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про безпідставність посилань позивача на зміни, що були внесені до Земельного кодексу України з прийняттям Закону України від 18 лютого 2016 року №1012-VIII, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання цими змінами чинності.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

18. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

19. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо невиконання ним рішення суду в справі №820/5797/15.

20. Позивач доводить, що листом від 27 грудня 2016 року №31-20-14-39495/0/19-16 повторно розглянув заяву позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, навів у ній вичерпні підстави, чому надати такий дозвіл неможливо, у зв`язку з чим підстав для застосування до нього штрафу не було.

21. Відповідач у запереченні на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішення немає.

22. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження .

23. 15 грудня 2017 року, у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

24. 13 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

25. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Бевзенка В.М., суддів Шарапи В.М., Данилевич Н.А.

26. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 28 квітня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

27. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

28. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №?2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

30. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

32. Водночас пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

33. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX.

34. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

36. Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

38. Відповідно до частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

39. Згідно з частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

40. Частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

41. Відповідно до частини третьої статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

42. Частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

43. Згідно з частиною другою статті 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

VI. Позиція Верховного Суду

44. Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

45. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

46. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид та обсяг яких залежить від характеру правовідносин, суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання та мотивів рішення, яке примусово виконується.

47. Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що позивач не виконав постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/5797/15 і не довів наявності поважних причин, які б перешкоджали її виконанню у строки, визначені Законом №1404-VIII.

48. Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

49. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, зміст покладеного на позивача рішенням суду у справі №820/5797/15 зобов`язання полягав у необхідності повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 березня 2015 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для відведення у довгострокову оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 29,4718 га, кадастровий №6323182500:02:000:0347.

50. Повторно розглянувши вказану заяву, ГУ Держгеокадастру в Харківській області відмовило в її задоволенні, мотивувавши це тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 06 липня 2015 року №29 земельну ділянку з кадастровим номером №6323182500:02:000:0347 було включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу права оренди на земельних торгах, що виключає можливість передачі її в оренду безоплатно (лист ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 27 грудня 2016 року №31-20-14-39495/0/19-16).

51. Суди правильно уважали, що цими ж підставами ГУ Держземагентства в Харківській області та ГУ Держгеокадастру в Харківській області обґрунтовувало свої попередні відмови на заяву позивача від 28 березня 2015 року, що були оформлені листами від 28 квітня 2015 року №19-20-11-10106/0/9-15 та від 03 вересня 2015 року №С-96/0/14-180/0/21-15.

52. Як установили суди попередніх інстанцій, за наслідками розгляду адміністративних справ №820/5797/15 та №820/4284/16 зазначені мотиви були визнані такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

53. У цих справах суди виходили з того, що вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування визначений у статті 123 Земельного кодексу України, і намір суб`єкта, який здійснює розпорядження земельною ділянкою, реалізувати права на неї на земельних торгах чи включення її до відповідного списку не є підставою для відмови у задоволенні вказаної заяви.

54. Суди у рішеннях за наслідками розгляду справ №820/5797/15 та №820/4284/16 також зазначили, що у частині другій статті 134 Земельного кодексу України міститься заборона на продаж на конкурентних засадах (земельних торгах) земельних ділянок у разі передачі їх громадянам для ведення фермерського господарства.

55. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що позивач у своїй відмові, оформленій листом від 27 грудня 2016 року №31-20-14-39495/0/19-16, висновків судів у справах №820/5797/15 та №820/4284/16 (зокрема щодо необхідності навести передбачені у Земельному кодексі України підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою) не врахував.

56. Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначені у відмові, оформленій листом від 27 грудня 2016 року №31-20-14-39495/0/19-16, додаткові підстави у вигляді змін до чинного законодавства, що за своїм змістом виключають можливість передачі фізичним особам земельних ділянок для створення та ведення фермерського господарства на безконкурентних засадах, не свідчать про наявність поважних причин для невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/5797/15.

57. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що зміни до статті 134 Земельного кодексу України в частині неможливості передачі прав на земельні ділянки державної або комунальної власності для створення та ведення фермерського господарства на безконкурентних засадах набрали чинності 03 квітня 2016 року.

58. Суд зауважує, що рішення суду у справі №820/5797/15 набрало законної сили 05 серпня 2015 року і з цього моменту підлягало обов`язковому виконанню.

59. З огляду на положення частини третьої статті 123 Земельного кодексу України рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні боржник повинен був прийняти не пізніше 06 вересня 2015 року.

60. Водночас до 03 вересня 2016 року (майже рік), у тому числі й після відкриття виконавчого провадження, позивач як боржник дій для виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/5797/15 не вчиняв.

61. Наведені обставини дають підстави стверджувати, що реалізувати своє право на отримання у користування відповідної земельної ділянки позивач не міг у зв`язку з бездіяльністю самого боржника. З урахуванням викладеного законодавчі новели, на які посилається боржник, не можуть бути підставою для звільнення його від виконання обов`язку, що виник до уведення в дію змін до Земельного кодексу України в частині умов відведення земельних ділянок.

62. Отже, Суд не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушень норм процесуального права і погоджується з їхніми висновками про необґрунтованість позовних вимог.

63. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

64. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

65. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

66. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

67. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

68. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

69. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області залишити без задоволення.

70. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №820/914/17 залишити без змін.

71. Судові витрати не розподіляються.

72. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

Н.В. Шевцова