Рішення

від 16.09.2020 по справі 369/5792/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5792/19

Провадження № 2/369/1042/20

РІШЕННЯ

Іменем України

16.09.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Пінкевич Н.С.

секретаряОдинцова О.С.

за участюпредставника позивача Вакуленка М.Г.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Крюківщина, Києво-Святошинського району Київської області, до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 про визнання незаконними рішень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

встановив:

У травні 2019 року перший заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади села Крюківщини Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду із даним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №5/8 від 23.09.2014 року Про затвердження проекту землеустрою передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_3 , було затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0463 га, з кадастровим номером3222484001:01:023:5050, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

В подальшому ОСОБА_3 на підставі вищевказаного рішення було здійснено державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відчужено її на підставі договору дарування від 09.12.2015 №1133 на користь ОСОБА_2 , яка на даний час є її власником.

Спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі водного об`єкту - ставу в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області. Відповідно до Генерального плану с. Крюківщина, розробленого ДП НДПІ Містобудування та.. затвердженого рішенням від 18.07.2013 №5 Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області прибережна захисна смуга ставу, щодо якого порушено питання, становить 50 м. Державним підприємствм Укрводсервіс розроблено Водогосподарсткий паспорт водойми площею 7,5 га в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області відповідно до якого прибережна захисна смуга для даного ставу становить 50 м.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 22.06.2018 року за №21789/17-41, земельна ділянка площею 0,0463 га, з кадастровим номером3222484001:01:023:5050 розташована на відстані від 12 до 44 метрів від урізу води (берегова лінія), розташована у межах с. Крюківщина, Києво-Святошинського району Київської області.

Відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 відбувалось з порушенням ст. 1 Водного кодексу України, ст.ст. 61, 83, 118, 122 Земельного кодексу України, що також підтверджується інформацією Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24.06.2016 року за №02-1-1-09/1645.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, та поновити його, захистивши право, визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №5/8 від 23.09.2014 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,0463 га, з кадастровим номером 3222484001:01:023:5050, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області та витребувати на користь держави в особі територіальної громади села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0463 га, з кадастровим номером 3222484001:01:023:5050, а також стягнути з відповідачів судовий збір.

У судовому засіданні прокурор позов підтримав повністю та просив його задовольнити.

Представник відповідача Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в судове засідання не з`явився. Направив до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог та просив застосувати строк позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала та заперечувала проти його задоволення. Суду пояснила, що в 2014 році було виготовлено Детальний план території житлової забудови з об`єктами громадського обслуговування на земельних ділянках, загальною площею 4.6 га, з урахуванням зменшення прибережної смуги від ставу до 25 м. в межах села Крюківщина. Після чого, рішенням Крюківщинської сільської ради від 23.09.2014 року №5/8 ОСОБА_3 було виділено спірну земельну ділянку у власність, виділення відбувалось за відкритою процедурою голосування депутатами та після вивчення поданого на затвердження проекту землеустрою. Відповідно до експертного висновку на який посилається позивач, спірна земельна ділянка розташована на відстані від 35 до 40 метрів від узрізу води (берегової лінії) ставка.09.12.2015 рокуміж ОСОБА_3 та відповідачкою було укладено договір дарування земельної ділянки. Відповідно до Конституції України право власності є непорушним. Також, представник відповідача зазначала, що прокурор позбавлений права на звернення з відповідним позовом до суду, оскільки згідно ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. А також, представник відповідача ОСОБА_2 подала заяву про застосування строку позовної давності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі. Клопотання про відкладення розгляду справи не надходило.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31.01.2014 за №23/43 зменшено прибережну смугу ставу до 25 м.

В 2014 році на замовлення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ДП Науково-дослідний проектний інститут містобудування Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України було виготовлено Детальний план території житлової забудови з об`єктами громадського обслуговування на земельних ділянках, загальною площею 4.6 га, з урахуванням зменшення прибережної смуги від ставу до 25 м. в межах села Крюківщина. було затверджено вказаний детальний план території.

Рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №5/8 від 23.09.2014 року Про затвердження проекту землеустрою передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_3 , було затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0463 га, з кадастровим номером3222484001:01:023:5050, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 22.06.2018 року за №21789/17-41 (ст.19 висновку) земельна ділянка площею 0,0463 га, з кадастровим номером3222484001:01:023:5050 розташована на відстані від 35 до 40 метрів від урізу води (берегова лінія), розташована у межах с. Крюківщина, Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №5/8 від 23.09.2014 рокубуло здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності, зокрема, на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

09.12.2015 року на підставі договору дарування за №1133 ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку площею 0,0463 га, з кадастровим номером 3222484001:01:023:5050 на користь ОСОБА_2 , яка на даний час і є її власником вказаної земельної ділянки.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності.

Предметом домовленості за договором дарування виступала земельна ділянка, яка була вільна від будь-яких обтяжень чи інших прав третіх осіб та перевірялась приватним нотаріусом при посвідченні договору дарування в силу ст. 657 Цивільного кодексу України.

Згідно із вимогами Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного Кодексу України). Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна.

При цьому, позивачем не надано до матеріалів справи будь-яких доказів, які б свідчили про те, що на момент укладення договору дарування власник не права відчужувати спірну земельну ділянку, а набувачеві було відомо про наявність такого факту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 12.09.2012 року у справі № 6-71-12зазначив, що якщо на підставі розпорядження органу державної влади в особи виникло право власності на земельну ділянку, позбавити її цього права цей орган може лише з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 Земельного Кодексу України, а не шляхом подальшого скасування розпорядження про передачу земельної ділянки у власність особи, нехай навіть і вищестоящим органом державної влади.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено.

За таких обставин правова позиція Верховного Суду України, котра викладена у постанові від 12.09.2012 року у справі № 6-71-12 щодо відсутності підстав для припинення права власності в разі скасування рішення органу місцевого самоврядування виключає задоволення позовних вимог позивача про витребування земельної ділянки, оскільки право власності у відповідача у встановленому законом порядку у даному випадку не припинялося.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №6-472цс15, згідно ст. 173 Земельного кодексу України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до п. б ч.1 ст. 12 Земельного України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 116 Земельного України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 Земельного України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У відповідності до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17.07.1997 р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами та наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про захист своїх порушених прав.

20 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/1237/17 (ЄДРСРУ № 76609979) досліджував виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді в рамках ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27). ...Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави... .

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято 23.09.2014 року, а позовна заява прокурором подана до суду лише 07.05.2019 року, тобто рішення оскаржено з пропуском процесуального строку на звернення до суду понад два роки, а поважність пропуску зазначена лише з причини завантаженості органу прокуратури.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі за № 6-68цс15.

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-152 від 29 жовтня 2014 року, № 6-17 цс 17 від 22 лютого 2017 року.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 № 907/238/15).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Відповідно до вимог до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15).

Крім цього, основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Слід зазначити, що момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом.

При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

За правилами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Відповідно до вимог ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно вимог ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у заявлених позовних вимогах.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст.6,14,19 Конституції України, ст.ст.140,141 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 16, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 116, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Крюківщина, Києво-Святошинського району Київської області до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 про визнання незаконними рішень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя