Ухвала

від 08.07.2021 по справі 369/5792/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

08 липня 2021 року

м. Київ

справа № 369/5792/19

провадження № 61-10687ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зубицької Любові Миколаївни на постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в справі за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними рішень та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23 вересня 2014 року № 5/8 Про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 , яким затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області; витребувати на користь держави в особі територіальної громади села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050.

Позов мотивовано тим, що рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23 вересня 2014 року № 5/8 Про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 було затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За договором дарування від 09 грудня 2015 року № 1133 ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . Спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі водного об`єкта - ставу в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області. Згідно з генеральним планом села Крюківщина, розробленим Державним підприємством Науково-дослідний і проектний інститут містобудування та затвердженим рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 липня 2013 № 5, прибережна захисна смуга ставу становить 50 м. Державним підприємством Укрводсервіс розроблено Водогосподарський паспорт водойми площею 7,5 га в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області , за яким прибережна захисна смуга ставу становить 50 м. Згідно з висновком експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 22 червня 2018 року № 21789/17-41 земельна ділянка площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050, розташована на відстані від 12 до 44 метрів від урізу води (берегова лінія) в межах села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області. Відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулося з порушенням статті 1 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 61, 83, 118, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31 січня 2014 № 23/43 зменшено прибережну смугу ставу до 25 м. У 2014 році на замовлення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Державне підприємство Науково-дослідний проектний інститут містобудування виготовило детальний план території житлової забудови з об`єктами громадського обслуговування на земельних ділянках загальною площею 4,6 га, з урахуванням зменшення прибережної смуги від ставу до 25 м в межах села Крюківщина, який було затверджено Крюківщинською сільською радою. Тому прокурором не доведено наявності підстав для припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Крім того, позов пред`явлено після спливу позовної давності. Оскаржуване рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області прийнято 23 вересня 2014 року, а позовна заява подана прокурором до суду лише 07 травня 2019 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23 вересня 2014 року № 5/8 Про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 , яким затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області. Витребувано на користь держави в особі територіальної громади села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду і задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зменшення нормативно визначеної ширини прибережної захисної смуги в межах населеного пункту може бути здійснене лише на підставі проєкту землеустрою щодо встановлення такої смуги, з урахуванням містобудівної документації. Детальний план території не є проєктом землеустрою. Крім того, на день прийняття оскаржуваного рішення Крюківщинської сільської ради був чинний Генеральний план села Крюківщина, затверджений рішенням Крюківщинської сільської ради від 18 липня 2013 № 5, яким не було передбачено зменшення нормативної ширини прибережної захисної смуги до 25 м. Незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим. Особи, які набувають у власність земельні ділянки водного фонду в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, що ставить їх добросовісність під обґрунтований сумнів. Також помилковими є висновки місцевого суду про пропуск прокурором позовної давності, так як зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням норм земельного та водного законодавства слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про повернення земельної ділянки можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

24 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зубицька Л. М. подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, в якій, посилаюсь на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, про те, що стаття 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.Також апеляційний суд не застосував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справах №№ 368/1158/16-ц, 359/2012/15-ц, щодо необхідності встановлення судом початку перебігу позовної давності, тобто моменту з якого позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права. В цій справі прокурор пред`явив позов 28 вересня 2016 року, тоді як особа, в інтересах якої він звернувся до суду набула повноважень щодо розпорядження землями державної власності з 01 січня 2013 року на підставі статті 122 ЗК України. Також апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-14цс14 та дійшов помилкових висновків про існування захисних смуг незалежно від факту їх встановлення та нібито вторинність технічної документації, на яку посилалася ОСОБА_1 .

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судами встановлено, що рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23 вересня 2014 року №5/8 Про затвердження проєкту землеустрою передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 було затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі вказаного рішення Крюківщинської сільської ради здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

09 грудня 2015 року на підставі договору дарування № 1133 ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050, на користь ОСОБА_1 .

Спірна земельна ділянка розташована поблизу става у селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно з висновком експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 22 червня 2018 року № 21789/17-41, складеним експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, станом на 31 січня 2018 року кут схилу берега става у місці розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:023:5050 становить від 22,5 до 23,7 градусів. Земельна ділянка площею 0,0463 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5050, розташована на відстані від 35 до 40 метрів від урізу води (берегова лінія) в межах села Крюківщина, Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до статті 2 Закону України Про охорону земель об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Згідно з частинами першою, другою, пунктом ґ частини четвертої статті 83 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення місцевого суду і задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), про те, що землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання. Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Наведений висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2). Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Врахувавши наведені правові висновки, суд апеляційної інстанції в цій справі обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про пропуск прокурором позовної давності при зверненні до суду з позовом. При цьому посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 та на постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справах №№ 368/1158/16-ц, 359/2012/15-ц щодо необхідності встановлення судом початку перебігу позовної давності, не заслуговує на увагу, оскільки викладені у вказаних постановах правові висновки є нерелевантними до спірних правовідносин, в яких, з огляду на вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду, позовна давність не застосовується.

Крім того, висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-14цс14, на яку посилається заявник.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-14цс14 вказано, що за змістом частини четвертої статті 88 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Відповідно до пункту 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (пункт 10 зазначеного Порядку).

Як встановив апеляційний суд, проект землеустрою щодо зменшення прибережної захисної смуги не розроблявся та не затверджувався.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів .

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Зубицької Л. М. про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року та про зупинення виконання вказаної постанови.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Зубицької Любові Миколаївни на постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в справі за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними рішень та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко