Постанова

від 01.12.2020 по справі 916/1001/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1001/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2020

у справі №916/1001/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос Тім"

до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"

про стягнення 268 735,18 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрос Тім" (далі - ТОВ "Агрос Тім") звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі - ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу") в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 268 735,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Агрос Тім" посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.08.2020 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у сумі 170 701 грн 83 коп., 3% річних у сумі 11 613 грн 30 коп., інфляційні втрати у сумі 22 925 грн 14 коп., судовий збір у сумі 3 078 грн 61 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначено, що позивач свої зобов`язання за договором про надання послуг виконав належним чином, надавши відповідачу в липні, жовтні та листопаді 2017 послуги, обумовлені договором. Однак, у порушення умов укладеного між сторонами договору, відповідачем надані послуги оплачені лише частково, послуги на суму 170 701,83 грн оплачені не були. Враховуючи наведене, суд першої інстанції визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню. Щодо заявлених вимог про стягнення пені, місцевий господарський суд пославшись на приписи ст.ст. 547, 549, 610, 611 ЦК України зазначив, що укладений між сторонами договір не містить положень щодо відповідальності за порушення строків оплати послуг, а отже не містить доказів вчинення у належній формі правочину щодо забезпечення зобов`язання у вигляді неустойки (пені), а тому, у суду відсутні підстави для задоволення вказаних вимог позивача, та, як наслідок, застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені, про який заявлено відповідачем. Перевіривши розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх обґрунтованості та можливості задоволенні у розмірі заявленому позивачем.

Не погодившись із даним рішенням до суду апеляційної інстанції звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2020 по справі №916/1001/20 та повністю відмовити позивачеві у стягненні з відповідача коштів у сумі 268 735,18 грн, з них: заборгованість за договором у сумі 170 701,83 грн, пені у сумі 63 494,91 грн, інфляційних втрат у сумі 22 925,14 грн, 3% річних у сумі 11 613,30 грн, а також судового збору у сумі 4 031,03 грн.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є протизаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, апелянт посилаючись на приписи ст.ст. 4, 20, 24, 27, 45 ГПК України зазначає, що позовна заява ТОВ "АГРОС ТІМ" не підсудна Господарському суду Одеської області, оскільки місцезнаходженням юридичної особи відповідача є м. Київ. Як вбачається з спірного рішення, предметом позову є стягнення коштів за договором з перевезення, який був укладений між ТОВ "АГРОС ТІМ" і Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", в особі директора Одеської філії ДП "ЦСЕНСМ". Проте, як вважає апелянт, підписання директором Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" договору не є підставою для визначення територіальної підсудності цього спору. Крім того, як стверджує апелянт, позивач не надав суду копію довіреності на директора Одеської філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" та копію Положення про Одеську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Посилаючись на приписи ст. 29 ГПК України апелянт зазначає, що укладений між сторонами договір перевезення не містить вказівки на місце сплати винагороди за надані послуги. На думку скаржника, оскільки вимоги у цій справі заявлені зв`язку з порушенням зобов`язання сплатити кошти, то із договірних відносин сторін вбачається, що зобов`язання з сплати коштів за договором не є такими, що належить виконувати лише в певному місці, тому, підстави для можливості вибору суду за умовами ч. 5 ст. 29 ГПК України, відсутні, і до спірних правовідносин слід застосовувати загальні правила визначення підсудності.

Відтак, на думку апелянта, в цьому випадку, положення ч. 5 ст. 29 ГПК України не можна застосувати для визначення територіальної підсудності цього спору, з огляду на що він має бути розглянутим лише за місцем знаходження відповідача, яким згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місто Київ. Таким чином, як вважає апелянт, цей спір не відноситься до територіальної та виключної юрисдикції Господарського суду Одеської області.

Скаржник також наголошує, що у нього відсутні оригінали документів, на які посилається господарський суд Одеської області у своєму спірному рішенні, також Одеській філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не надавався дозвіл на укладання згаданої вище спірної угоди та відсутні повноваження директора Одеської філії на її підписання. У зв`язку з чим, Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" було призначено аудиторську перевірку стосовно господарської діяльності Одеської філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

За твердженням апелянта, Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" заявляло клопотання до місцевого суду про витребування оригіналів документів доданих до позовної заяви, але місцевий суд залишив таке клопотання без розгляду та задоволення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1001/20 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2020 та призначено справу до розгляду на 04.11.2020.

Судове засідання призначене на 04.11.2020 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді-учасника справи Лавриненко Л.В. у відпустці.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 розгляд справи призначено на 01.12.2020.

Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ "Перехідні положення" ГПК України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016 року, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/1001/20 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Мишкіної М.А. з 30.11.2020.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2020 для розгляду апеляційної Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2020 по справі №916/1001/20, визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Таран С.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2020 по справі №916/1001/20 прийнято до провадження колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Таран С.В.

01.12.2020 судом апеляційної інстанції отримано заперечення на апеляційну скаргу від позивача в яких останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що станом на 2017 рік директор Одеської філії відповідача мав достатній обсяг повноважень для укладання договору про надання послуг. Крім цього, враховуючи права та обмеження в діяльності філії, які зазначені у Положенні про Одеську філію відповідача, філія має право від імені підприємства приймати участь в судовому засіданні в якості позивача, відповідача або третьої особи, тому на думку позивача дана справа підсудна господарському суду Одеської області.

У судове засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 представники сторін не з`явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями від 16.11.2020, яке вручено позивачеві - 19.11.2020, а відповідачеві -24.11.2020.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Відповідно до ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, аАпеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 05.07.2017 між Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі директора Одеської філії (замовник) та ТОВ "Агрос Тім" (виконавець) укладено договір про надання послуг №480-14/2017-ПС за умовами п.п.1.1., 1.2. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги перевезення сільськогосподарської продукції та іншого вантажу для потреб замовника, а замовник зобов`язується вчасно сплатити за послуги виконавця встановлену плату, відповідно до умов договору та на підставі наданих виконавцем рахунків за перевезення.

Пунктом 2.1. договору визначено, що виконавець надає послуги в повному обсязі до 31.12.2017.

Загальна ціна цього договору визначається загальною вартістю наданих послуг протягом строку дії договору відповідно до додатків до договору, укладених згідно з вимогами п.1.2. договору, та видаткових накладних, та не може перевищувати 400 000 грн з ПДВ (п.3.4. договору).

Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця. Розрахунки можуть також здійснюватись будь-яким іншим способом, який не суперечить чинному законодавству, що оформлюється додатковою угодою до договору (п.3.5. договору).

Пунктом 3.6. договору встановлено, що надання послуг в обов`язковому порядку підтверджується актами здачі-приймання послуг, які підписуються обома сторонами.

Відповідно до п. 5.1. договору датою виконання зобов`язань по договору є дата підписання замовником акта здачі-приймання наданих послуг.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2017, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач надав відповідачеві в липні, жовтні та листопаді 2017 послуги, обумовлені договором, на загальну суму 186 138,57 грн, про підтверджується наявними у матеріалах справи актами надання послуг (а.с.48-51).

Надані послуги перевезення відповідачем були оплачені лише частково на суму 15 436,74 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка по рахунку (а.с.100). Послуги на суму 170 701,83 грн відповідачем оплачені не були.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що відповідачем у порушення взятих на себе договірних зобов`язань не було у повному обсязі оплачені надані позивачем послуги, у зв`язку із чим за останнім рахується заборгованість на яку позивачем також нараховано пеню, індекс інфляції та три проценти річних.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат на трьох процентів річних, проте відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.

Згідно з ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, наявними матеріалами справи, а саме Актами надання послуг №17073101 від 31.07.2017, №17100201 від 02.10.2017, №17110105 від 01.11.2017, №17113001 від 30.11.2017 підтверджується, що позивач на виконання взятих на себе договірних зобов`язань надав відповідачем послуги перевезення на загальну суму 186 138,57 грн.

Проте, відповідач у порушення умов договору, надані послуги перевезення оплатив лише частково на суму 15 436,74 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка по рахунку. Доказів, підтверджуючих зворотне, матеріали справи не містять, жодних заперечень щодо факту надання послуг чи суми вартості наданих послуг відповідач не висловив.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків за період 05.07.2017 по 31.12.2019 за договором №480-14/2017-ПС, складений та підписаний уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплено печатками, з якого вбачається, що станом на 31.12.2019 заборгованість відповідача перед позивачем складає 170 701,83 (а.с. 57).

При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду з приводу обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу за договором про надання послуг №480-14/2017-ПС.

З приводу заявлених позивачем вимог про стягнення пені, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення зобов`язання вчиняється у письмовій формі, недотримання якої тягне нікчемність правочину.

Враховуючи, що укладений між сторонами договір не містить положень щодо відповідальності за порушення строків оплати послуг, а отже не містить доказів вчинення у належній формі правочину щодо забезпечення зобов`язання у вигляді неустойки (пені), підстави для задоволення вказаних вимог позивача відсутні,.

З приводу заявлених до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевірила правильність розрахунку позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі "Законодавство" та дійшла до висновку, що розрахунок позивача трьох процентів річних зроблено арифметично і методологічно вірно.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат, судом було встановлено, що загальна сума інфляційних витрат за наведений позивачем період складає 24089,87 грн. Водночас, приймаючи до уваги положення чинного господарського процесуального законодавства щодо меж позовних вимог, задоволенню підлягають вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у визначеній позивачем сумі 22 925,14 грн.

Доводи апелянта в частині того, що вказаний спір не відноситься до територіальної та виключної юрисдикції Господарського суду Одеської області судовою колегією відхиляються, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

В силу приписів ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ч.4 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Згідно з ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже відповідно до чинного законодавства юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

З матеріалів справи вбачається що договорів про надання послуг, був укладений позивачем з Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії, а відповідно до ч. 3 ст. 20 ГПК України позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням. Також, судова колегія враховує, що поставка за вищевказаними договорами здійснювалась в Одеській області. Отже, позовна заява підсудна Господарському суду Одеської області.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта, що не надавало Одеській філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" дозвіл на укладання договорів та у директора Одеської філії відсутні повноваження на підписання договорів поставки зерна майбутнього врожаю, враховуючи наступне.

Так, права та обмеження в діяльності філії викладені у Положенні "про Одеську філію ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Пунктом 2.1 Положення передбачено, що філія є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи і діє від імені підприємства в межах, визначених цим положенням. Філія має рахунки в банківських установах України, печатку зі своїм найменуванням, інші печатки, штампи, бланки зі своєю емблемою та інші необхідні реквізити.

Відповідно до п.4.1.1 філія має право самостійно від імені підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу.

Пунктом 4.1.5. Положення передбачено, що філія має право від імені підприємства приймати участь в судовому процесі в якості позивача, відповідача або третьої особи.

У відповідності до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Одеської філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" є: 67666, Одеська обл., Біляївський район, село Великий Дальник, вул.Кірова, 1.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, договір про надання послуг був укладений між позивачем та ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі директора Одеської філії Парлікокошко М.С., який діяв на підставі положення про філію та довіреності №362/07-17 від 05.07.2017.

Судова колегія також відзначає, що за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи доказів визнання договору про надання послуг №480-14/2017-ПС недійсним надано не було.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу відсутності у нього оригіналів документів на які посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішення та залишення судом першої інстанції без розгляду та задоволення клопотання відповідача про витребування оригіналів таких документів.

За приписами ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Так, в наявних матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії усіх документів, що надавались позивачем. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення відповідача із клопотанням до суду першої інстанції про витребування оригіналів наявних у матеріалах справи документів.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2020.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2020 у справі №916/1001/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.12.2020.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Таран С.В.