Постанова від 30.11.2020 по справі 902/1018/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року Справа № 902/1018/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В.

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ладижинської міської ради Вінницької області на ухвалу господарського суду Вінницької області про відмову в забезпеченні позову від 19.10.2020 р. у справі №902/1018/20 (суддя Яремчук Ю.О., повний текст ухвали складено 19.10.2020р.)

за заявою Ладижинської міської ради Вінницької області

до приватного підприємства "Екатерина."

про забезпечення позову

за участю представників:

Ладижинської міської ради - не з`явися,

приватного підприємства "Екатерина." - Олійник Р.О.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 19.10.2020 р. у справі №902/1018/20 у задоволенні заяви від 07.10.2020 р. Ладижинської міської ради Вінницької області про забезпечення позову відмовлено повністю.

В обґрунтування ухвали суд першої інстанції зазначив, зокрема, що заявником жодним чином не доведено, як саме невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача Ладижинської міської ради Вінницької області, за захистом яких він має намір звернутись до суду. Саме лише припущення (посилання) заявника на потенційне вчинення підготовчих дій, які направлені на накладення арешту на майно заявника, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову без надання при цьому належних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Ладижинська міська рада Вінницької області звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу господарського суду Вінницької області від 19.10.2020 р. у справі №902/1018/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту (тимчасового позбавлення права на відчуження майна) на об`єкт нерухомого майна, який належить на праві власності приватному підприємству "Екатерина.", а саме майновий комплекс будівель та споруд загальною площею 518,5 кв.м., який розташований за адресою: 24321, Вінницька область, місто Ладижин, вул. Наконечного, буд.170.

В обґрунтування апеляційної скарги Ладижинська міська рада зазначає, зокрема, що існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки сума спору в розмірі 101514,32 грн., на думку заявника, є значною, а накладення арешту на майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці є певною гарантією виконання виконання рішення суду та стягнення коштів в місцевий бюджет Ладижинської територіальної громади. Зазначає, що при винесенні ухвали від 19.10.2020 року судом неповно встановлено обставини, що мають значення для даної справи, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню

Приватне підприємство Екатерина. подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ґрунтується на засадах верховенства права, є законною, обґрунтованою та відповідає завданню господарського судочинства, а тому скасуванню не підлягає.

У судове засідання 30.11.2020 р. Ладижинська міська рада не забезпечила явку свого уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомила.

За змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, приписи ст. ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника Ладижинської міської ради.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Предметом судового розгляду є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення до пред`явлення позову.

Згідно зі статтею 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Отже, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення позову є інститутом попереднього судового захисту, метою запровадження якого є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за умови існування очевидної небезпеки шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у ст. 14 ГПК України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 78 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відтак, з урахуванням вимог, передбачених статтями 14, 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, вищенаведене свідчить, що в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (аналогічні правові позиції висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19).

Колегією суддів встановлено, що предметом позову, який Ладижинська міська рада мала намір подати до суду, визначено стягнення безпідставно збережених коштів в сумі орієнтовно 102000грн. При цьому, як вбачається з заяви про забезпечення позову заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (тимчасове позбавлення права відчуження майна) на об`єкт нерухомого майна, який належить на праві власності приватному підприємству Екатерина. , а саме майновий комплекс будівель та споруд загальною площею 518,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Ладижин, вул. Наконечна, 170.

Оцінюючи доводи апелянта про те, що вказаний об`єкт нерухомості є єдиним нерухомим майном, що належить на праві власності ПП Екатерина. , а також, що право власності на вказаний майновий комплекс неодноразово змінювалось впродовж 2012-2020 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів зауважує, що наведені аргументи заявника не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви та вважає за необхідне зхазначити наступне.

У разі подання позову майнового характеру заявник має доводити, що майно (грошові кошти) наявне у позивача, може зникнути, зменшитися в кількості або може погіршитися його стан/якість на момент виконання рішення в результаті будь-яких причин. Доказами таких обставин може бути вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на приховування або відчуження майна, перешкоджання законному стягненню, відсутність грошових коштів для виконання зобов`язання, незадовільний фінансовий стан тощо.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що Ладиженською міською радою не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про намір приватного підприємства Екатенрина. унеможливити виконання рішення суду. Зокрема, заявник не доводить та не посилається на обставину вчинення приватним підприємством дій спрямованих на реалізацію майна чи вчинення підготовчих дій до його реалізації, виведення своїх активів з рахунків, за умови наявності невиконаного спірного зобов`язання в майбутньому тощо.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що при поданні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на весь майновий комплекс підприємства площею 518,5 кв.м., з метою забезпечення виконання можливого рішення суду про стягнення 102 000 грн., заявником не враховано співрозмірність майбутніх позовних вимог та заявлених заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, заявником не подано жодного належного доказу та не наведено достатніх підстав які б свідчили, що невжиття обраного заявником заходу забезпечення майбутнього позову у вигляді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна ПП Екатерина. , ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або захист та поновлення порушених прав або інтересів Ладижинської міської ради, у разі задоволення позову.

У відповідності до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого господарського суду прийнята у відповідності до норм ст.ст. 136, 137, 234 ГПК України з всебічним, повним та об`єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Вінницької області про відмову в забезпеченні позову від 19.10.2020 р. у справі №902/1018/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Ладижинської міської ради Вінницької області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "04" грудня 2020 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.