Рішення

від 06.12.2020 по справі 540/1778/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1778/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-2) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а саме невиплати всіх належних звільненому працівникові сум, в день його виключення зі списків особового складу військової частини;

- стягнути з відповідача на користь позивача, грошові кошти у розмірі 52184 грн., що являють середній заробіток за час затримки у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 18.02.2020 р. по 08.05.2020 р.

Ухвалою від 13.07.2020р. вказаний позов залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. Ухвала виконана, недоліки позову усунуті.

Ухвалою від 24.07.2020р. провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано 20.08.2020р. відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позовні вимоги звернуті до неналежного відповідача. За його твердженням, позивач лише перебував на речовому забезпеченні в Херсонському прикордонному загоні, а проходив службу та був звільнений з посади у Азово-Чорноморському регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, яке є іншою та окремою юридичною особою. З цього Херсонський прикордонний загін робить висновок, що саме Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України повинно відповідати за позовом, оскільки виключно воно має нести передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність як власник (уповноважена ним особа).

Представником позивача подано 27.08.2020р. відповідь на відзив, в якому заперечуються доводи Херсонського прикордонного загону про те, що він не є належним відповідачем.

З метою вирішення питання про належність відповідача суд ухвалою від 08.09.2020р. витребував докази.

Відповідачем-1 подано 16.09.2020р. заперечення на відповідь, за змістом якого він доводить, що з боку саме Херсонського прикордонного загону не вчинено жодних дій, які б порушували права, свободи та інтереси позивача.

Ухвалою від 30.09.2020р. розгляд даної справи призначений у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Судове засідання призначене на 09:30 год. 12.10.2020р.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному з 07.10.2020р. по 12.10.2020р., судове засідання відкладено на 28.10.2020р. о 13:30 год.

Ухвалою від 28.10.2020р. задоволено клопотання представника позивача та відкладено розгляд справи на 10:00 год. 13.11.2020р.

Ухвалою від 13.11.2020р. залучено до участі у справі як другого відповідача - Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України (далі відповідач-2, АЧРУ ДПСУ), розгляд справи розпочато спочатку, призначено судове засідання на 04.12.2020р.

Другим відповідачем подано 26.11.2020р. відзив на позов. Відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що дія загальних норм трудового законодавства і в тому числі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, не поширюється на військовослужбовців, які проходять службу в Державній прикордонній службі України. Зазначає також, що нормами спеціального законодавства не передбачено відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, як і не установлено строку, протягом якого має бути виплачена грошова компенсація за речове майно, натомість визначено, що вона не є складовою грошового забезпечення і право на її отримання виникає лише після факту звільнення.

Ухвалою від 04.12.2020р. за клопотаннями сторін вирішено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши доводи сторін у взаємозв`язку з наявними доказами, суд приходить до такого.

Як видно з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Азово-Чорноморському регіональному управлінні Державної прикордонної служби України на посаді начальника інформаційно-аналітичного відділу штабу, маючи звання полковника.

Наказом голови Державної прикордонної служби України від 06.02.2020р. №120-ос полковника ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі.

Наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17.02.2020р. №37-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по Азово-Чорноморському регіональному управлінню Державної прикордонної служби України з 18.02.2020р..

Перед звільненням позивач перебував у розпорядженні начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України.

При цьому судом встановлено, що на підставі пункту 37 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24.12.2019р. №737-АГ наказано здійснювати речове забезпечення військовослужбовців Азово-Чорноморського регіонального управління через Херсонський прикордонний загін.

Херсонським прикордонним загоном видано 17.02.2020р. атестат №38-20 на предмети речового майна, видані полковнику ОСОБА_2 .

Також судом встановлено, що позивачу 08.05.2020р. виплачена грошова компенсація за речове майно в сумі 30 725,47 грн. шляхом перерахунку коштів на безготівковий рахунок.

Ці обставини сторонами не спростовані.

Уважаючи, що відповідачем-1 протиправно допущено затримку розрахунку при звільненні, а саме виключено його зі списків особового складу 18.02.2020р., в той час як остаточний розрахунок проведено 08.05.2020р. шляхом виплати грошової компенсації за речове майно, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішення даного спору суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок №178).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

звільнення з військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016р. №1132, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.11.2016р. за №1536/29666, затверджено Інструкцію про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція).

Пунктами 3, 4, 10 цієї Інструкції визначено, що метою речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців, ліцеїстів та працівників Держприкордонслужби у військовій та спеціальній формі одягу, теплих та постільних речах, захисному спорядженні, предметах індивідуального захисту, тканинах, знаках розрізнення військовослужбовців, санітарно-господарському, культурно-просвітницькому майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні.

Військовослужбовці та ліцеїсти отримують речове майно, їм проводиться пошиття форменого одягу та надаються лазне-пральні послуги за рахунок кошторисних призначень, передбачених Держприкордонслужбі.

Речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається в їхню власність. За неотримане згідно із встановленими нормами речового забезпечення речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

За бажанням військовослужбовця йому видаються предмети форменого одягу на суму грошової компенсації.

Відповідно до пунктів 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009р. № 1115/2009, наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Як установлено судом, позивача виключено із списків особового складу військової частини 18.02.2020р., а грошову компенсацію за неотримане речове майно виплачено йому 08.05.2020р., тобто із затримкою на 54 робочі дні (79 календарних дня).

Суд зазначає, що ні Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, ані Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009р. № 1115/2009, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зі змісту положень Інструкції висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, то таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Суд наголошує, що такі самі правові висновки у тотожних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Указані висновки також корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Учасниками справи не спростовано тих обставин, що грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачена, і виплачена вона із затримкою, тобто не у день виключення зі списків особового складу, що є рівнозначним дню звільнення. Сторони також не навели жодних доводів щодо розміру належних позивачу при звільненні сум, отже спір про їх розмір фактично відсутній.

За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 Кодексу законів про працю України. Відтак, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно із довідками про доходи, про нараховане і виплачене грошове забезпечення, архівною відомістю, які надані сторонами до суду, розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням, а це грудень 2019 року та січень 2020 року, становить разом 38893,06 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 627,30 грн. (38893,06 грн. / 62 дні).

Період затримки розрахунку становить з 19.02.2020р. по 08.05.2020р., тобто 79 календарних днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 49 556,70 грн. (627,30 грн. х 79 днів), який необхідно стягнути з відповідача-2.

При цьому суд враховує, що позивач помилково обраховує період затримки розрахунку, визначивши його тривалість у 80 днів, наслідком чого стало заявлення вимоги про стягнення більшого розміру середнього заробітку (52184,00 грн.).

За таких обставин і враховуючи викладене вище нормативно-правове обґрунтування спірних правовідносин, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України та стягнення з цього відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у сумі 49 556,70 грн.

У задоволенні позовних вимог, звернутих до Херсонського прикордонного загону, слід відмовити.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Херсонського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 23311274) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в день його виключення зі списків особового складу військової частини.

Стягнути з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 23311274) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.02.2020р. по 08.05.2020р. в сумі 49 556 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) грн.70 (сімдесят) коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відмовити у задоволенні звернутих до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 106030000