Постанова

від 21.06.2021 по справі 540/1778/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 р. Категорія 106030000м.ОдесаСправа № 540/1778/20Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.

час і місце ухвалення: спрощене провадження,

м. Херсон

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 та до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи його тим, що відповідачами протиправно допущено затримку розрахунку при звільненні, а саме виключено його зі списків особового складу 18.02.2020р., в той час як остаточний розрахунок проведено 08.05.2020р. шляхом виплати грошової компенсації за речове майно.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в день його виключення зі списків особового складу військової частини. Стягнуто з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.02.2020р. по 08.05.2020р. в сумі 49 556,70 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував той факт, що позивачем був пропущений строк звернення до суду. Крім того, зазначає, що позивач не підіймав питання про поновлення строку звернення до суду у суді першої інстанції.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року проведено заміну відповідача - Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України по справі № 540/1778/20 на належного відповідача - Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Азово-Чорноморському регіональному управлінні Державної прикордонної служби України на посаді начальника інформаційно-аналітичного відділу штабу, маючи звання полковника.

06.02.2020 року наказом голови Державної прикордонної служби України №120-ос полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі.

17.02.2020 року наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України №37-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по Азово-Чорноморському регіональному управлінню Державної прикордонної служби України з 18.02.2020р.

Перед звільненням позивач перебував у розпорядженні начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України.

При цьому, на підставі пункту 37 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24.12.2019р. №737-АГ наказано здійснювати речове забезпечення військовослужбовців Азово-Чорноморського регіонального управління через Херсонський прикордонний загін.

Херсонським прикордонним загоном видано 17.02.2020р. атестат №38-20 на предмети речового майна, видані полковнику ОСОБА_1

08.05.2020 року позивачу виплачена грошова компенсація за речове майно в сумі 30725,47 грн. шляхом перерахунку коштів на безготівковий рахунок.

Уважаючи, що відповідачами протиправно допущено затримку розрахунку при звільненні, а саме виключено його зі списків особового складу 18.02.2020р., в той час як остаточний розрахунок проведено 08.05.2020р. шляхом виплати грошової компенсації за речове майно, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України та стягнення з цього відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у сумі 49 556,70 грн.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду не погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

У відповідності до статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошового забезпечення, а саме грошової компенсації за речове майно з 19.02.2020р. по 08.05.2020р.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Нормами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Про необхідність застосування місячного строку позовної давності для звернення особи до суду із заявою про вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні із публічної служби, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнена особа дізналася або повинна була дізнатися про те, що роботодавець, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, вказано у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20.

За вимогами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 07 липня 2020 року, тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку (08 травня 2020 року), не порушуючи питання про поновлення строку звернення до суду.

Таким чином, позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом та не заявлено відповідного клопотання про поновлення строку звернення до суду, не надано доказів поважності причин його пропуску, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

При цьому, на думку колегії суддів, будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не могли позбавити позивача можливості звернутися до суду після зарахування коштів на його картковий рахунок (у травні 2020 року) в межах строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

За правилами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Абзацом 1 частини першої статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, позивачем не заявлено про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, а судом не встановлено підстав для визнання причин пропуску строку поважними, суд скасовує рішення суду першої інстанції та залишає позов без розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), - задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року по справі № 540/1778/20, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

суддя-доповідач Семенюк Г.В.судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.