Рішення

від 07.12.2020 по справі 600/1574/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1574/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 19 червня 2020 року №7/6 36 сесії VII скликання Припрутської сільської ради про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Припрутську сільську раду села Припруття Новоселицького району Чернівецькій області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність з подальшою передачею у власність ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровим номером 7323085700:02:001:0081 площею 0,25 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд та 7323085700:02:001:0106 площею 0,1714 га для ведення особистого селянського господарства в межах села Припруття, Новоселицького району Чернівецької області.

В обґрунтування позову зазначено про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного рішення. Зокрема, позивач вважає, що у випадку погодження експертом проекту землеустрою як такого, що відповідає вимогами законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, то на етапі його затвердження відповідний орган місцевого самоврядування позбавлений права відмови у затвердженні проекту землеустрою. Вказував, що ним виконано всі передбачені законодавством вимоги та пройдено усі етапи, які передували затвердженню документації.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу суду від 08 жовтня 2020 року отримано Припрутською сільською радою 12 жовтня 2020 року, що підтверджується відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Однак правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку про розгляд цієї справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів у межах строку, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Припрутської сільської ради від 25 березня 2019 року №2/8 надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою (з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою) щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею - 0,43 га, у тому числі: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ; 0,18 га ведення особистого господарства в с. Боянівка Припрутської сільської ради Новоселицької сільської ради Чернівецької області.

На підставі вказаного рішення позивачем виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Згідно з висновками від 20 лютого 2020 року №2545/82-20 та від 25 лютого 2020 року №1990/82-20 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджено позивачу проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення з подальшою передачею їх у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для ведення особистого селянського господарства.

Зі змісту вказаних висновків також убачається, що проекти землеустрою відповідають земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Зауваження та пропозиції до проектів землеустрою відсутні.

Крім цього, сектором містобудування та архітектури Новоселицької районної державної адміністрації Чернівецької області також погоджено позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та рекомендовано передати йому у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Припрутської сільської ради 36 сесії VII скликання від 19 червня 2020 року за №7/6 відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства.

Не погоджуючись із указаним рішенням суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

За змістом статті 25 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 118 ЗК України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Зокрема, відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною восьмою статті 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до положень частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно частини сьомої статті 186-1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини восьмої статті 186-1 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Згідно частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною десятою статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства. Так, зокрема, після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданого уповноваженим органом за заявою особи, яка зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою, розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Указаний проект потребує погодження з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Після цього у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування, який передає земельну ділянку державної власності у власність, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. У разі ж відмови органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність, що фактично полягає у відмові затвердити проект землеустрою, така може бути оскаржена до суду. При цьому законодавцем не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Водночас підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина шоста статті 186-1 ЗК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України та наведені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зазначає, що відмова уповноваженого органу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність повинна ґрунтуватися на законі та бути обґрунтованою, тобто такою, що прийнята з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні правові акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Однак оскаржуване у цій справі рішення не містить жодних обґрунтувань його прийняття.

Відповідачем не наведено конкретних та чітко визначених підстав відмови позивачу у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею - 0,43 га, у тому числі: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1; 0,18 га ведення особистого господарства в с. Боянівка Припрутської сільської ради Новоселицької сільської ради Чернівецької області.

Невиконання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

З огляду на викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.

Отже, рішення Припрутської сільської ради від 19 червня 2020 року за №7/6 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої, другої, четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення (окрім іншого) про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі встановлених судом обставин вбачається, що позивачем дотримано всіх критеріїв, визначених Земельним кодексом України, для реалізації свого права на отримання земельної ділянки. При цьому у спірних правовідносинах не вбачається жодних підстав, мотивів або ж аргументів, які б давали можливість суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційно).

При вирішенні вказаного спору судом не перебираються властиві суб`єкту владних повноважень функції, а лише дається правова оцінка спірним правовідносинам і визначається належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, який сприятиме повному захисту порушеного права та інтересу позивача.

З огляду на наведене суд вважає, що позовна вимога зобов`язального характеру підлягає задоволенню, оскільки сприятиме ефективному захисту порушеного права позивача.

На переконання суду, заявлені у позові вимоги узгоджуються із положеннями статті 5 (право на звернення до суду та способи судового захисту) та статті 245 (повноваження суду при вирішенні справи) Кодексу адміністративного судочинства України. Захист порушених прав позивача в адміністративній справі має бути реальним, ефективним та таким, що не призводитиме до виникнення нових спірних відносин.

Додатково варто також зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

З огляду на викладене та зважаючи на відсутність в оскаржуваному рішенні жодних підстав його прийняття, то належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача затвердити проект із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого господарства.

Крім цього, суд зауважує, що згідно пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному судочинстві обов`язок доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб`єкта владних повноважень, тобто у даному випадку на відповідача - Припрутську сільську раду.

Однак у ході розгляду даної справи відповідачем не виконано указаного обов`язку та жодним чином не спростовано доводів позивача, викладених в обґрунтування позову.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

В даному випадку відповідачем - суб`єктом владних повноважень не було подано відзив на позов без зазначення причин його неподання.

Указане кваліфікується судом як визнання позову, що, в свою чергу, також дає підстави для прийняття рішення про його задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути на його користь судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання стягнення понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, суд звертає увагу і на те, що у додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії (заява 58442/00) вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зважаючи на викладене, проаналізувавши надані на підтвердження вимог про стягнення витрат на оплату послуг адвоката докази, суд вважає, що такі не підтверджують надання правової допомоги саме у цій адміністративній справі.

Суд критично оцінює додані до позову Договір про надання професійної правничої допомоги №0Ц201 від 23 серпня 2017 року та Додатковий договір про надання професійної правничої допомоги, представництво №0Ц201-1 від 23 серпня 2017 року, оскільки такі видані задовго до виникнення спірних відносин між сторонами цієї адміністративної справи та звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Крім цього, на підтвердження сплати коштів безпідставно надано копію квитанції до прибуткового касового ордера №2 від 22 вересня 2020 року, а не її оригінал. До того ж, указана не свідчить про сплату позивачем адвокату витрат за надання правової допомоги саме у цій адміністративній справі.

Також суд звертає увагу і на те, що розмір витрат у сумі 16000,00 грн, про що зазначено у квитанції до прибуткового касового ордера №2 від 22 вересня 2020 року, не відповідає сумі, визначеній у розрахунку судових витрат - 15360,00 грн, доданого до цього позову.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із складністю справи (дана справа в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є нескладною) та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд приходить до висновку як про необґрунтованість вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, так і про те, що заявлений розмір таких витрат не є пропорційним до предмета цього спору. Тому суд відмовляє у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, оскільки позов підлягає задоволенню повністю, а згідно з наявним у справі оригіналом квитанції від 22 вересня 2020 року за його подання до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 841,00 грн, то такий підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 19 червня 2020 року №7/6 36 сесії VII скликання Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Припрутську сільську раду Новоселицького району Чернівецької області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 за кадастровими номерами 7323085700:02:001:0081 площею 0,25 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд та 7323085700:02:001:0106 площею 0,1714 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с. Боянівка Новоселицького району Чернівецької області.

Cтягнути за рахунок бюджетних асигнувань Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 841 грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 (с. Бояни, Новоселицький район, Чернівецька область, 60321, РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Припрутська сільська рада Новоселицького району Чернівецької області (вул. Буковинська, 2, с. Припруття, Новоселицький район, Чернівецька область).

Суддя О.П. Лелюк