Постанова

від 07.12.2020 по справі 200/6634/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року справа № 200/6634/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (повний текст складено 21 вересня 2020 року в м. Слов`янськ Донецької області) у справі № 200/6634/20-а (суддя в 1 інстанції - Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Благодійної організації Я-ВОЛНОВАХА про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Благодійної організації Я-ВОЛНОВАХА (далі - відповідач, БО Я-Волноваха ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на інформаційний запит та зобов`язати відповідача надати повну інформацію, що запитувалася у інформаційному запиті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16 червня 2020 року він звернувся із запитом до БО Я-Волноваха , у якому просив надати інформацію щодо надання допомоги переселенцям, постраждалим від бойових дій, одиноким батькам, багатодітнім та малозабезпеченим сім`ям, місцевим громадянам, медичним та освітнім закладам. Просив вказати конкретно надану допомогу, отримувача допомоги, суму допомоги, з дня заснування благодійної організації по теперішній час. На день подання позову відповідачем не надано відповіді на запит.

Позивач, посилаючись на приписи Закону України Про доступ до публічної інформації , вважає таку бездіяльність протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду із даним позовом за захистом свої прав.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 200/6634/20-а в задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи в суді першої інстанції.

Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України. Також, позивач є інвалідом другої групи і має право на відповідні пільги, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 (арк.справи. 5-7).

Відповідач - Благодійна організація Я-ВОЛНОВАХА є юридичною особою, яка зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом: 39588595, місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_1 . Засновником юридичної особи є ОСОБА_2 . Основним видом діяльності є надання іншої соціальної допомоги без забезпечення проживання (код КВЕД - 88.99). Вказана інформація відображена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

16 червня 2020 року позивач звернувся до БО Я-Волноваха із заявою про отримання публічної інформації в якій, посилаючись на приписи Закону України Про доступ до публічної інформації , просив повідомити інформацію щодо надання допомоги переселенцям, постраждалим від бойових дій, одиноким батькам, багатодітнім та малозабезпеченим сім`ям, місцевим громадянам, медичним та освітнім закладам. Просив вказати конкретно надану допомогу, отримувача допомоги, суму допомоги, з дня заснування благодійної організації по теперішній час (арк.справи 3). Вказана заява отримана відповідачем 01.07.20, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (арк.справи 4).

Згідно витягу з електронного журналу реєстрації вихідної кореспонденції 01.09.2020 року БО Я-Волноваха надано відповідь на звернення від 16.06.20. Згідно відповіді відповідач повідомляє, що не є розпорядником публічної інформації, а запитувана інформації не є публічною (арк.справи 51-52).

Однак, колегія суддів зазначає, станом на момент подання позову (11.07.2020 року) дана відповідь не була скерована позивачу.

Крім того, щодо витягу з електронного журналу реєстрації вихідної кореспонденції наданого відповідачем суду першої інстанції в паперовому виді, то колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 1 ст 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Частиною другою цієї статті передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис . Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Вищезазначена паперова копія витягу, надана до матеріалів справи, не відповідає вимогам ст.72-76, 99 КАС України, а тому не приймається колегією в якості належного доказу по справі.

Позивач оскаржує протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання запитуваної інформації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що БО Я-Волноваха у спірних правовідносинах не є розпорядником публічної інформації, а запитувана інформація не є публічною в розумінні Закону України Про доступ до публічної інформації .

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII Про інформацію право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

За приписами статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI Про доступ до публічної інформації (надалі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За змістом частин першої, другої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Суб`єкти, котрі є розпорядниками публічної інформації перелічені законодавцем у статті 13 Закону № 2939-VI.

Так, розпорядниками інформації для цілей Закону № 2939-VI визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків.

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

У відповідності до частини 2 статті 13 Закону № 2939-VI до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відповідно до статті 20 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Так, за приписами статті 3 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР Про звернення громадян (далі - Закон № 393/96-ВР) під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Своєю чергою, за приписами статті 2 Закону № 2939-VІ цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

З викладеного висновується, що Закон № 2939-VІ регламентує чітку послідовність дій розпорядника інформації у разі одержання запиту, який не відповідає вимогам закону.

Однак, зважаючи на наведене нормативне врегулювання, одержавши запит на інформацію, поданий згідно із Законом № 2939-VІ, який за своїм змістом є зверненням у розумінні Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п`ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VІ), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п`ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.

У разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VІ, за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VІ, то такий запит-звернення повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому розпорядник у п`ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом № 393/96-ВР.

Як уже зазначено, відповідач є юридичною особою, яка зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом: 39588595, місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_1 . Засновником юридичної особи є ОСОБА_2 . Основним видом діяльності є надання іншої соціальної допомоги без забезпечення проживання (код КВЕД - 88.99). Вказана інформація відображена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Своєю чергою, зважаючи на зміст запиту позивача, форма запиту та запитувана ним інформація за своєю природою не є публічною в розумінні приписів Закону № 2939-VІ.

Колегія суддів зазначає, що запит позивача від 16 червня 2020 року про надання публічної інформації фактично є зверненням (заявою, клопотанням) про надання інформації згідно із Законом № 393/96-ВР.

Однак, усупереч вимогам добросовісності і розсудливості, які в силу статті 2 КАС України є одними з критеріїв оцінки в порядку судового контролю адміністративним судом, відповідач не роз`яснив позивачу можливості розгляду його звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР і, відповідно, не розглянув його запит згідно з нормами цього Закону.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 813/3059/16.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на інформаційний запит позивача, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати повну інформацію, що запитувалася у інформаційному запиті, колегія суддів зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження , користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Разом з тим, належним способом захисту є повторний розгляд заяви (звернення) позивача про надання інформації, з урахуванням висновків суду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі № 348/2160/15-а.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково шляхом зобов`язання Благодійної організації Я-ВОЛНОВАХА повторно розглянути заяву (звернення) ОСОБА_1 від 16 червня 2020 року про отримання інформації, з урахуванням вимог Закону України № 393/96-ВР Про звернення громадян .

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 200/6634/20-а - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 200/6634/20-а - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Благодійної організації Я-ВОЛНОВАХА про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Благодійної організації Я-ВОЛНОВАХА щодо відмови у задоволенні інформаційного запиту ОСОБА_1 від 16 червня 2020 року.

Зобов`язати Благодійну організацію Я-ВОЛНОВАХА повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 червня 2020 року про отримання інформації, з урахуванням вимог Закону України № 393/96-ВР Про звернення громадян .

В решті позовних вимог - відмовити.

Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.В. Гайдар

Судді І.Д. Компанієць

Л.В. Ястребова