Постанова

від 25.11.2020 по справі 1.380.2019.006976

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006976 пров. № А/857/9831/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Макарика В.Я., Улицького В.З.,

при секретарі судового засідання: Герман О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №1.380.2019.006976 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаторгсвіт до Виконавчого комітету Львівської міської ради третя особа Шевченківська районна адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення (головуючий суддя першої інстанції - Ланкевич А.З., час ухвалення - 10.45 год., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 27.07.2020),-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мегаторгсвіт звернулося з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2019 року №1111 в частині п.1, а саме: Шевченківській районній адміністрації: 1.1. Демонтувати тимчасову споруду на АДРЕСА_1. Термін: невідкладно. 1.2. Виконати протиаварійні роботи з відновлення комунікаційних мереж на АДРЕСА_1. Термін: невідкладно; визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради відповідача від 10.03.2020 року №207 Про демонтаж самочинно спорудженого об`єкта (споруди) на АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є власником нежитлової будівлі магазину літ: Д-1 площею 122,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, пр.Чорновола, 57. При цьому, наголосив, що вказана будівля є об`єктом нерухомості, а не тимчасовою спорудою, як це вважає відповідач. Вказане підтверджується правовстановлюючими документами та актами, складеними за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності №641-пп від 20.11.2019 року №705-пп від 03.12.2019 року, приписами про зупинення підготовчих та будівельних робіт. Як наслідок, порядок демонтажу такого об`єкта чітко врегульовано нормами чинного законодавства, зокрема, ст.38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та ст.376 Цивільного кодексу України. Крім того, звернув увагу, що навіть якщо і вважати, що спірний об`єкт є тимчасовою спорудою, то відповідачем все одно не дотримано процедури демонтажу, визначеної Порядком розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року. Вказане у сукупності свідчить про неправомірність прийнятих відповідачем рішень. Вважаючи у зв`язку із цим свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою їх захисту.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2019 року №1111 в частині п.1, а саме: Шевченківській районній адміністрації: 1.1. Демонтувати тимчасову споруду на АДРЕСА_1. Термін: невідкладно. 1.2. Виконати протиаварійні роботи з відновлення комунікаційних мереж на АДРЕСА_1. Термін: невідкладно.

Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.03.2020 року №207 Про демонтаж самочинно спорудженого об`єкта (споруди) на АДРЕСА_1 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаторгсвіт судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 4023 гривні 00 копійок.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вважає, що між позивачем і виконавчим комітетом Львівської міської ради немає публічно-правового спору (у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України) щодо рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, яке оскаржується; відповідач стосовно позивача не здійснює публічно-владні управлінські функції, а тому, звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин непорушено.

Також апелянт вважає, що позивачем при зверненні до суду не обґрунтовано, у чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів у зв`язку із прийняттям виконавчим комітетом рішення про проведення невідкладних протиаварійних робіт на просп. Чорновола,5, оскільки відповідно до ухвали Львівської міської ради №1568 від 02.03.2017 ТзОВ Західуніверсал плюс а не ТзОВ Мегаторгсвіт було надано право на здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді (заг. площею 56 кв.м.) на АДРЕСА_1 та включено дану тимчасову споруду до Комплексної схеми. Однак, станом на 10.03.2020- дату прийняття рішення №207 від 10.03.2020 за адресою: АДРЕСА_1 фізично відсутній об`єкт нерухомого майна площею 122,8 кв. м чи споруда площею 56 кв. м.

Крім цього, Позивачем жодним чином не доведено, що об`єкт на який визнано право власності за ТзОВ Мегаторгсвіт будівля магазину літ. Д-1 на АДРЕСА_1 та самочинно споруджений об`єкт (споруда) на АДРЕСА_1 , який було демонтовано відповідно до рішення виконавчого комітету ЛМР №207 є тим же об`єктом, а отже, оскаржувані рішення виконавчого комітету Львівської міської ради не породжують для позивача права на захист.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою, оскільки така ґрунтується виключно на припущеннях. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених у скарзі, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ТОВ Мегаторгсвіт є власником об`єкта нерухомого майна - іншої нежитлової будівлі магазину літ: Д-1 площею 122,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 23.02.2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №34001138 від 23.02.2015 року.

Згідно договору оренди будівлі від 01.08.2019 року, даний об`єкт нерухомого майна використовується на умовах оренди фізичною особою ОСОБА_1

09.12.2019 року орендар повідомила керівника ТОВ Мегаторгсвіт про те, що до належного товариству об`єкта нерухомого майна прибув, серед інших, відповідач та повідомив про примусове знесення цього майна. На обґрунтування своїх дій відповідачем представлено рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2019 року №1111 Про проведення невідкладних протиаварійних робіт на АДРЕСА_1 .

Згідно п.1 цього рішення, Виконавчий комітет вирішив: 1. Шевченківській районній адміністрації: 1.1. Демонтувати тимчасову споруду на АДРЕСА_1. Термін: невідкладно. 1.2. Виконати протиаварійні роботи з відновлення комунікаційних мереж на АДРЕСА_1. Термін: невідкладно; 1.2. Виконати протиаварійні роботи з відновлення комунікаційних мереж на АДРЕСА_1. Термін: невідкладно. Відповідальний: голова Шевченківської районної адміністрації .

06.03.2020 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду у справі №1.380.2019.006976 забезпечено позов шляхом зупинення дії рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2019 року №1111 Про проведення невідкладних протиаварійних робіт на АДРЕСА_1 в частині п.1.

10.03.2020 року відповідачем прийнято рішення №207 Про демонтаж самочинного спорудженого об`єкта (споруди) на АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим демонтовано належний позивачеві об`єкт нерухомого майна.

Не погоджуючись з вищеописаними рішеннями Виконавчого комітету Львівської міської ради, вважаючи, що держава протиправно втрутилася у право мирного володіння майном, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що районна адміністрація, а не Виконавчий комітет Львівської міської ради, наділена повноваженнями приймати рішення щодо демонтажу тимчасових споруд, в т.ч. надавати відповідні доручення щодо таких об`єктів.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Статтею 5 Закону України від 06.09.2005 №2807-IV Про благоустрій населених пунктів (далі - Закон №2807-IV) визначено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.34 цього ж Закону, правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.

Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.

Правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

На виконання названих вище вимог Закону №2807-IV ухвалою Львівської міської ради №4526 було затверджено Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові (далі - Положення).

Відповідно до положень розділу 1 Положення, тимчасова споруда - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з врахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без влаштування фундаменту.

Водночас, за визначенням ч.2 статті 28 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон №3038-VI), тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

У розділі 7 Положення визначено порядок демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, відповідно до якого: 7.1. Демонтажу підлягають тимчасові споруди:

7.1.1. Для встановлення яких закінчився термін дії договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою або термін дії договору оренди земельної ділянки і суб`єкту господарювання відмовлено у його продовженні. 7.1.2. Самовільно встановлені. 7.1.3. Зовнішній вигляд яких не відповідає виданому паспорту прив`язки або погодженому проекту та суб`єкту господарювання мотивовано відмовлено у внесенні змін до паспорту прив`язки чи проекту. 7.1.4. Розміщені з порушенням вимог пунктів 2.5 та 2.6 цих Правил.

7.2. Інформація про ТС, у яких закінчився термін дії договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою або термін дії договору оренди земельної ділянки або встановлені з порушенням вимог цих Правил надається також у контролюючі органи для вжиття відповідних заходів.

7.3. При виявленні ТС, зазначених у пунктах 7.1.1-7.1.4, складається акт довільної форми та районна адміністрація, на території якої розташована ТС, приймає рішення про її демонтаж у 10-денний термін.

7.4. Акт обстеження підписують представники районної адміністрації, комунального підприємства Адміністративно-технічне управління та власник ТС.

7.5. У разі, якщо власник відмовляється від підписання або від участі в обстеженні копія акта скеровується йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

7.6. Розпорядження районної адміністрації про демонтаж ТС надсилається суб`єкту господарювання протягом 2 днів з дати набрання ним чинності з наданням терміну для добровільного виконання демонтажу ТС у термін до 1 місяця.

7.7. Відключення ТС від інженерних мереж проводять експлуатуючі організації цих мереж протягом 10 робочих днів з моменту отримання рішення відповідної районної адміністрації про демонтаж ТС після розірвання угод з вилученням приладів обліку.

7.8. У разі невиконання власником ТС вимог пункту 7.6 районна адміністрація звертається до відповідного суду з позовом про примусовий демонтаж ТС, встановленої з порушенням цих Правил .

Отже, з урахуванням наведених вище положень, суд першої інстанції вірно вказав, що саме районна адміністрація, а не Виконавчий комітет Львівської міської ради, наділена повноваженнями приймати рішення щодо демонтажу тимчасових споруд, в т.ч. надавати відповідні доручення щодо таких об`єктів.

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.10 Закону №2807-IV, до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові у справі №705/6569/16-а від 07.10.2019 року.

Крім цього суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст.181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Наведені положення Основного Закону України кореспондуються із приписами ст. ст. 319, 328 ЦК України, за змістом яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.182 цього ж Кодексу, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

В свою чергу, за визначенням п.1 ч.1 ст.2 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, частиною 2 ст.331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Об`єктами ж будівництва, у розумінні абз.5 ч.1 ст.4 Закону №3038-VI, є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Отже, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та їх системного аналізу слід дійти висновку, що нерухоме майно, в тому числі новостворений об`єкт будівництва, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.

Як слідує з матеріалів справи, споруда, щодо якої йдеться у спірних рішеннях про її демонтаж, є нерухомим майном щодо якого за позивачем здійснена реєстрація права приватної власності у встановленому законом порядку.

При цьому, така державна реєстрація права власності на нерухоме майно не скасована та й у матеріалах справи відсутні відомості про те, що незаконність набуття права власності позивачем на вказаний об`єкт нерухомості встановлена судом.

Окрім цього, судом першої інстанції вірно зазначено, що позивач не звертався з жодними заявами до відповідних органів стосовно отримання дозволу на розміщення вищезгаданої споруди як елемента благоустрою (малої архітектурної форми, майданчика для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності тощо).

Також відповідно до приписів ч.ч.1, 8 ст.39 Закону №3038-VI, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Статтею 39-1 Закону №3038-VI передбачено, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Водночас, відповідно до частин першої та другої статті 38 вищезгаданого Закону, у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Відтак, закінчений будівництвом об`єкт, прийнятий в експлуатацію на підставі зареєстрованої органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об`єкта до експлуатації, поданої замовником, може бути примусово знесений в порядку, встановленому Законом №3038-VI згідно судового рішення, ухваленого за позовом визначеного цим Законом суб`єкта владних повноважень, однак, не підлягає демонтажу відповідно до Закону №2807-IV і розробленого на його виконання Положення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №826/27173/15 від 04.12.2019 року та у справі №826/7710/16 від 23.12.2019 року.

Що стосується доводів апелянта про те, що позивачем не обґрунтовано у чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів у зв`язку із прийняттям Виконавчим комітетом Львівської міської ради спірних рішень, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до п.3.1 рішення Конституційного Суду України №17-рп/2010 у справі 1- 25/2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Таким чином, втручання у права повинно бути передбачуваним для особи, інакше воно не може бути законним та суперечитиме принципу верховенства права.

Також, Європейський суд з прав людини в рішенні від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06) висловив правову позицію, відповідно до якої перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Втім, відповідач, не дотримавшись встановленої Законом процедури, втрутився у мирне володіння позивачем належного йому майна, чим і порушив його права та законні інтереси.

Крім цього, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що стосується доводів апелянта про те, що суд не враховував посилання відповідача на те, що ухвалою Львівської міської ради ТОВ Західуніверсал плюс , а не ТОВ Мегаторгсвіт , була надано право на здійснення підприємницької діяльності, то апеляційний суд вважає такі необґрунтованими, оскільки паспорт прив`язки, на який покликається апелянт, не є обставиною, яка підтверджує факт знаходження за вказаною адресою ( пр. В. Чоровола, 57) тимчасової споруди ТОВ Західуніверсал плюс , а лише підставою на надання товариству права для розміщення тимчасової споруди за вказаною адресою. При цьому таке розміщення є правом, а не обов`язком.

Також слід звернути увагу на наступне. Належне позивачу нежитлове приміщення за адресою пр. Чорновола, 57 у м. Львові, у оскаржуваних рішення відповідач вказує як тимчасову споруду та самочинне будівництво.

Відповідно до вимог ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа посадова особа органу державного архітектурно - будівельного контролю, видає особі, яка здійснює таке будівництво припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У раз якщо особа в установлений строк добровільно не виконала у вимоги, встановлені у приписі, такий орган подає позов до судку про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Наведені норми також кореспондуються із вимогами ст. 376 ЦК України.

Отже наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що демонтаж об`єкта нерухомого майна на пр. В.Чорновола, 57, у випадку його самочинного будівництва може бути здійснений лише згідно із рішенням суду, ухваленого за позовом органу державної архітектурно - будівельної інспекції.

Таким чином, відповідач виконавчий комітет Львівської міської ради, вказуючи об`єкт нерухомого майна за названою вище адресою і як самочинне будівництво, і як тимчасову споруду, не мав повноважень на прийняття рішень як щодо його знесення, так і щодо демонтажу та надання відповідних доручень щодо такого об`єкту.

Крім цього, вказуючи у спірному рішення №1111 від 09.12.2019 р. про необхідність виконання протиаварійних робіт з відновлення комунікаційних мереж міста, відповідач не вказав та не надав доказів того, що під об`єктом нерухомого майна, яке належить позивачу наявні будь - які міські мережі чи комунікації.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши оскаржені позивачем рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2019 року №1111 Про проведення невідкладних протиаварійних робіт на АДРЕСА_1 в частині п.1 та від 10.03.2020 року №207 Про демонтаж самочинно спорудженого об`єкта (споруди) на АДРЕСА_1 , апеляційний суд вважає, що такі не відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що рішення відповідача є протиправними, прийняті необґрунтовано, без дотриманням вимог чинного законодавства України, що є підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №1.380.2019.006976 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді В. Я. Макарик В. З. Улицький Повне судове рішення складено 07.12.2020р.