Ухвала

від 19.11.2020 по справі 191/1690/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

19 листопада 20 20 року

м. Київ

справа № 191/1690/14-ц

провадження № 61- 16728 ск 20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в справі за позовом приватного підприємства Зевс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В с т а н о в и в:

У квітні 2014 року ПП Зевс звернулося до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики в сумі 90 000,00 грн та судових витрат.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року позов ПП Зевс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП Зевс заборгованість за договором позики в сумі 90 000,00 грн та судовий збір у розмірі 900,00 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року залишено без змін.

10 листопада 20 20 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року , і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, а ціна позову у справах, у яких заявлено кілька самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.

Як убачається з матеріалів касаційного провадження, ціна позову в даній справі становить 90 000,00 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102,00*100=210 200,00 грн).

Верховний Суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільствата дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Разом із цим, касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Наведені заявником аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно його суб`єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження у даній справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням указаного, оскільки ОСОБА_1 подавкасаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

У х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в справі за позовом приватного підприємства Зевс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов