Постанова

від 11.11.2020 по справі 752/11729/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/11729/19 Головуючий 1 інстанція -Шевченко Т.М.

Провадження № 22-ц/824/10562/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 листопада 2020 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Сержанюка А.С., Гуля В.В.,

за участю секретаря: Ковтун М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом про стягненя заборгованості за договором позики.

Разом з позовом звернувся із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на земельну ділянку, загальною площею 10 га, кадастровий номер 32212808800:11:005:0249, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Богданівськасільська рада, Броварського району,Київської області, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору про поділ нерухомого майна, посвідченого 05.01.2018 р. приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської област Гамзатовою А.А.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заявуОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики-задоволено .

Накладено арешт на земельну ділянку, загальною площею 10 га, кадастровий номер 32212808800:11:005:0249, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою:Богданівськасільська рада, Броварського району, Київської області, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору про поділ нерухомого майна, посвідченого 05.01.2018 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської област Гамзатовою А.А.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, апелянт відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановлену з порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції постановити нову, якою відмовити у її задоволені.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено ні доказів, ні обставин, з якими суд першої інстанції пов`язував необхідність вжиття заходів забезпечення позову та відповідні посилання чи обґрунтовані припущення про те, що вжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що є реальні загрози не виконання чи утруднення невиконання рішення суду в майбутньому.

Згідно зі ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. У відповідності до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно.

Відповідно до ст. 149 ч. 2 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Зі змісту п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, що між сторонами існує спір про стягнення заборгованості за договором позики від 05.06.2018 року у розмірі 150 000 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 3 900 000 грн.

Таким чином, враховуючи, що відповідач з метою уникнення можливої відповідальності за невиконання своїх цивільних обов`язків намагатиметься продати належне йому майно, що може утруднити чи зробити неможливим взагалі виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки предметом позову є значне стягнення коштів.

Колегія суддів вважає, що при розгляді вказаної заяви суд першої інстанції дійшов вірного висновку про забезпечення заяви, так, як обраний спосіб забезпечення позову відповідає позовним вимогам та є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду й вирішення цивільної справи з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.

Крім того, колегією суддів достовірно було встановлено, що між сторонами виник майновий спір, ціна позову складає 150 000 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 3 900 000 грн. і потреба в застосуванні заходів забезпечення позову у даній справі не відпала, її розгляд по суті не закінчився.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є спів мірними з обраними заходами забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги, апелянта не наводять жодних аргументів та не дають жодного доказу на підтвердження того, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а також того, що накладення арешту на весь масив майна відповідача будь-яким чином порушує його права.

Крім того, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ЕТБ N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постановлену ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування постановленої ухвали суду.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції .

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді: А.С. Сержанюк

В.В. Гуль