Постанова

від 23.11.2020 по справі 466/1317/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/1317/19 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О.Ф.

Провадження № 22-ц/811/2455/20 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:66

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М.

секретаря: Симець В.І.

з участю: представника Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області - Вовчак Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 липня 2020 року,-

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2019 року Другий Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області звернувся з позовом до ОСОБА_1 про визнання втративши право користування службовою квартирою за зняття з реєстрації місця проживання в квартирі.

В обґрунтування позовних вимог, покликається на те, що ОСОБА_3 було видано службовий ордер на проживання в службовій однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 та розташована в надбудові до адмінбудинку 32 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області. Балансоутримувачем усіх квартир, які знаходяться за вищезазначеною адресою є Другий Державний пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області. Зазначає, що особливість користування службовим житлом на підставі ордеру полягає в тому, що володільцем такого житла залишається його власник, а особа, яка користується службовим житлом зобов`язана звільнити надане житлове приміщення після припинення трудових правовідносин з роботодавцем. Вказує, що з метою перевірки належного використання службових квартир створено комісію для проведення огляду службової квартири ОСОБА_1 , яка встановила, що в період з 13 липня 2018 року по 06 лютого 2019 року в даній квартирі він не проживав, про що складено акти від 13 вересня 2018 року, від 28 грудня 2018 року та від 06 лютого 2019 року.

З наведених підстав, просить визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування службовою квартирою за адресою: АДРЕСА_2 та зняти його з реєстрації місця проживання зі службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09 липня 2020 року позов Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області задоволено.

Визнано ОСОБА_1 втратившим право користування службовою квартирою за адресою: АДРЕСА_2 та знято з реєстрації місця проживання.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконне та необґрунтоване, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для розгляду справи. Апелянт стверджує, що першим днем проходження служби цивільного захисту вважається день прийняття громадянина на службу цивільного захисту, зарахування його в кадри ДСНС, в тому числі і зарахування в заклади освіти цивільного захисту, наукові установи та інші підрозділи, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту. Таким чином вислуга років на службі ОСОБА_1 на день звільнення становить 10 років, 10 місяців 28 днів, відтак не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що відповідач розпочав роботу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 09 жовтня 2013 року. Зазначає, що оскільки відповідач більше 10 років проходив службу в органах МНС України, тому відповідно до ч. 1 ст. 125 ЖК України він не може бути виселений із спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення. Вказує, що в судовому засіданні не було досліджено актів, на підставі яких зроблено висновок про непроживання ОСОБА_1 в зазначеній квартирі, не з`ясовано належності підписів тим особам, якими вони підписані, чи взагалі такі особи існують і яким чином ними було встановлено не проживання відповідача в квартирі. Звертає увагу, що суд безпідставно не взяв до уваги квитанції про сплату комунальних платежів за період, в який, як стверджує позивач, ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі. Наявність житлового приміщення у відповідача в м. Рівному ніяким чином не позбавляє його права на службову квартиру, передбаченого ст. 125 Житлового кодексу. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача , заперечення представника Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області Вовчак Л.Б. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 припинив трудові відносини з Другим Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, у якій працював на посаді, яка давала йому право на проживання у службовій квартирі, пропрацював менше десяти років, що є підставою для його виселення, а відтак він втратив право на користування цією службовою квартирою.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради №606 від 27 листопада 2012 року Про погодження переобладнання службових приміщень в службові житлові квартири і надання їм статусу службового житла по АДРЕСА_3 , погоджено переобладнання службових приміщень в службові житлові квартири, які розташовані в адмінбудівлі 32 ДПРЧ 2 ДПРЗ ГТУ МНС України у Львівській області, та надано їм статус службового житла.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №84224676 від 04.04.2017 року встановлено, що власником нерухомого майна, в тому числі і службової однокімнатної квартири АДРЕСА_4 є 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області ЄДРПОУ -38326277.

Витягом з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області ДСНС генерал - майора служби цивільного захисту №221 від 07.10.2013 року (з особового складу) ОСОБА_1 направлений для подальшого проходження служби до Головного управління ДСНС України у Львівській області.

Згідно наказу №185о/с Про призначення та звільнення осіб начальницького складу розпочав роботу (службу) в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 09.10.2013 року ОСОБА_1 старшого лейтенанта служби цивільного захисту, який прибув з Головного управління ДСНС України у Рівненській області призначено на посаду в ЛПРГ ПРЧ ЗТС ГУ ДСНС України у Львівській області

13.05.2014 року протоколом апаратної наради ГУ ДСНС України у Львівській області від 13.05.2014 року №58-3142 прийнято рішення про надання службового житла для проживання на час служби в ГУ ДСНС України у Львівській області - старшому лейтенанту служби цивільного захисту ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради №960 від 12 червня 2014 року Про закріплення службової квартири АДРЕСА_4 та видачу службового ордера , закріплено за ОСОБА_1 службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а 04.07.2014 року виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради видано ордер на жиле приміщення №0002096 на службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , на склад сім`ї з однієї особи - основного квартиронаймача ОСОБА_1 .

Довідкою з місця проживання про склад сім`ї і реєстрацію №169 від 12.02.2019 року, виданою виконавчим комітетом смт. Брюховичі підтверджується, що відповідач зареєстрований у службовій квартирі АДРЕСА_4 .

Згідно з наказом начальника Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області №247 о/с від 06.07.2018 року ОСОБА_1 з 11 липня 2018 року виключено з кадрів ДСНС України.

Другий Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській областіпозовні вимоги обґрунтовував тим, що з припиненням трудових відносин з позивачем, який є власником службового житла, для відповідача перестали існувати правові підстави користування ним, що робить подальше користування незаконним і призводить до виникнення в позивача, який надав службову квартиру для проживання, права на звернення до суду з позовом про виселення в будь-який час, поки триває це правопорушення, і оскільки відповідач в добровільному порядку не бажає повернути і звільнити службову квартиру, позивач звернувся з вказаним позовом.

Тобто, позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування службовою квартирою та зняття з реєстрації місця проживання відповідача у вказаній квартирі, позивач обґрунтовує тим, що припинення трудових відносин з Другим Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській областіза відсутності трудового стажу більше десяти років є підставою для його виселення у відповідності до ст. 124,125 ЖК України, п. п. 15, 34 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР.

Тобто, обгрунтовуючи правові підстави позовних вимог позивач посилається на норми матеріального права, які регулюють підстави для виселення зі службового житлового приміщення, а не для визнання особи втратившою право на користування житловим приміщенням.

В позовній заяві позивач не зазначає правових підстав та не обґрунтовує правових підстав для визнання відповідача втратившим право на службову квартиру, не посилається на норми права, якими врегульовано визнання особи втратившою право на користування житлом, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Обставини відсутності ОСОБА_1 в спірній квартирі судом першої інстанції не досліджувалися, суд в мотивувальній частині оскаржуваного рішення лише зазначив, що позивачем складалися акти обстеження на предмет проживання громадянина ОСОБА_1 в службовій квартирі АДРЕСА_4 , від 28 грудня 2018 року, 13 вересня 2018 року та 06 лютого 2019 року, яким підтверджується відсутність та безперервність непроживання відповідача у спірній квартирі.

Аналізуючи зміст позовної заяви, підстави пред`явленого позову, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не обґрунтовував позовні вимоги тривалістю відсутності відповідача, його тривалим непроживанням у спірній квартирі.

Під час розгляду справи суд першої інстанції не з`ясовував та не перевіряв тверджень позивача щодо відсутності відповідача, його непроживання у службовій квартирі з 18 липня 2018 року, не з`ясовував причини такої відсутності, чи відсутність відповідача у спірній квартирі була викликана поважними чи неповажними причинами.

Заперечуючи щодо позову відповідач ствердив, що проживає у спірній квартирі, там зберігаються його речі, представник позивача в суді апеляційної інстанції підтвердив те, що дійсно у спірній квартирі зберігаються речі ОСОБА_1 , що перешкоджає вселенню у спірну квартиру іншого працівника Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області.

Враховуючи обґрунтування позовних вимог позивачем, ОСОБА_1 , заперечуючи щодо позову, посилався на те, що пропрацював на службі більше десяти років, а відтак він не може бути виселений зі службової квартири без надання іншого житла.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції свої висновки щодо задоволення позовних вимог Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, мотивував ст. ст. 124, 125 ЖК України, п.34 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, якими врегульовано питання щодо виселення зі службового житлового приміщення, а не щодо визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.

Вірними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, який враховуючи положення Кодексу цивільного захисту населення України, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України №593 від 11.07.2013 року, беручи до уваги відомості, зазначені у послужному списку ОСОБА_1 встановив, що в період з 14.08.2007 року по 02.06.2012 року він навчався за контрактом та перебував у званні рядового служби цивільного захисту у вищому навчальному закладі - в Національному університеті цивільного захисту України в місті Харкові, що навчання курсантам у закладах освіти цивільного захисту зараховується до стажу (вислуги років) для виплати відсоткової надбавки за вислугу років (яка в свою чергу є обов`язковою складовою) при нарахуванні щомісячного грошового забезпечення (зарплати), однак навчання не зараховується до трудового стажу, який дає право на проживання у службовому житлі після припинення трудових відносин з роботодавцем, і не надає право бути виселеним з наданням іншого житлового приміщення.

А відтак, безпідставними та необґрунтованими є доводи апелянта про те, що період навчання, який становив - 04 роки 09 місяців 18 днів, повинен бути зарахований позивачем до загального трудового стажу, і такими, що дають йому право не бути виселеним без надання іншого жилого приміщення.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в трудовий стаж відповідача слід включити період з 03.06.2012 року по 07.10.2013 року - період служби (роботи) в ГУ ДСНС України у Рівненській області (ідентифікаційний код - 38610634), з 09.10.2013 року по 11.07.2018 року - період служби (роботи) в ГУ ДСНС України у Львівській області (ідентифікаційний код - 38627339), і саме цей стаж роботи підлягає зарахуванню при вирішенні питання його виселення з наданням чи без надання іншого жилого приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що в період часу з 13.09.2018 року по 06.02.2019 року позивачем комісійно проводились перевірки раціонального використання службових квартир, зокрема, службової квартири АДРЕСА_4 та складено відповідні Акти, у присутності мешканців сусідніх службових квартир встановлено факт відсутності відповідача, та як наслідок, не проживання його у службовій квартирі.

З наданих позивачем Актів обстеження на предмет проживання громадянина ОСОБА_1 в службовій квартирі АДРЕСА_4 , від 28 грудня 2018 року, 13 вересня 2018 року та 06 лютого 2019 року, вбачається факт відсутності та безперервного непроживання у ній відповідача.

Разом з тим, представник позивача в суді апеляційної ствердила, що в спірній квартирі зберігаються речі відповідача, що позбавляє позивача можливості вселити в спірну квартиру інших працівників Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, які мають право на отримання службового житла.

Наявність у спірній квартирі речей відповідача спростовує твердження позивача про те, що ОСОБА_1 з липня 2018 року не проживає у спірній квартирі.

Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Це ж положення закріплено в ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом.

Стаття 118 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної міської, районної в м. місті Ради народних депутатів.

Згідно з ч.1 ст. 122 Житлового кодексу Української РСР, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до ст. 123 Житлового кодексу Української РСР порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

Відповідно ст. 124 Житлового кодексу України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

У ст. 125 Житлового кодексу Української РСР міститься вичерпний перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідач не входять до зазначеного переліку осіб, яких не може бути виселено без надання іншого житла, оскільки він не пропрацював на посадах в ДСНС України у Львівській області більше десяти років, та не отримав за час служби в його підпорядкованих підрозділах будь-яких пільг, про які зазначено вище.

Отже, з моменту припинення трудових відносин із позивачем, який є власником службового житла, для відповідача перестають існувати правові підстави користування ним, що, по суті, робить подальше користування незаконним і призводить до виникнення в позивача, який надав службове житлове приміщення для проживання, права на звернення до суду з позовом про виселення в будь-який час, поки триває це правопорушення.

Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

В основу тимчасовості проживання в службовому житловому приміщенні покладено право власності на нього як на нерухоме майно, що належить державі в особі уповноважених підприємства чи установи або громадській чи кооперативній організації. Відповідно до положень ст. 124 ЖК, робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення. Тим самим єдиною підставою для виселення зі службового житла законодавство України визначає припинення трудових (службових) відносин наймача з власником службового житлового приміщення.

Попри те що в Україні виселення зі службового житла закон чітко пов`язує з припиненням трудових або службових відносин наймача з власником цього житла, ст. 8 Конвенції визнає правомірним втручання органів державної влади у право особи на повагу до свого приватного й сімейного життя та свого житла, якщо воно не лише здійснюється у зв`язку із законом, але є необхідним в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Аналізуючи легітимну (у розумінні ст. 8 Конвенції) мету виселення особи зі службового житла, після припинення її трудових відносин із роботодавцем, який надав це житло, вона повинна повернути службове приміщення, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Звідси мета виселення полягає саме в забезпеченні прав інших громадян і прав державних і громадських організацій, які є власниками службових житлових приміщень або за якими останні закріплені на праві оперативного управління.

Разом із тим наявність конкретних працівників, характер трудових чи службових відносин із роботодавцем яких потребує проживання в зазначеному службовому приміщенні, та їх важливість і необхідність для інтересів підприємства, установи, організації, яким належить службове житло, є вагомим аргументом на підтвердження вказаної суспільної потреби.

Вирішуючи спір суд першої інстанції посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 у якій, Верховний Суд вказав, що службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Суд зазначив, що незаконне утримання відповідачем вказаної службової квартири позбавляє можливості державу забезпечити житловою площею інших працівників (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту) Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, які потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода їх законним інтересам та правам, а також інтересам держави в частині можливості забезпечення останніх службовими житловими приміщеннями.

Колегія суддів, аналізуючи зміст позовної заяви, її правове обґрунтування, зміст позовних вимог, з якими Другий Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області звернувся до суду, аналізуючи зазначені позивачем підстави позову, дійшла висновку, що вимога про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування службовою квартирою АДРЕСА_4 фактично обґрунтована ст. ст. 9, 124, 125 ЖК України, п. 34 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, тобто, позивачем фактично обґрунтована вимога про виселення відповідача без надання іншого житла.

Такими ж нормами матеріального права обґрунтовано судом і оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Свої заперечення щодо задоволення позову ОСОБА_1 також обгрунтовує неможливістю його виселення без надання іншого житла.

Разом з тим, з позовною вимогою про виселення ОСОБА_1 зі службової квартири АДРЕСА_4 , саме з таким способом захисту порушеного права, позивач до суду не звертався.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, яка передбачає принцип диспозитивності цивільного процесу, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. (ч.3 ст. 13 ЦПК України).

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, суд не вправі вийти за межі заявлених позивачем вимог і ухвалити судове рішення у справі про виселення ОСОБА_1 зі службової квартири.

Задовольняючи позову вимогу про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою в квартирі АДРЕСА_4 , суд першої інстанції не врахував, що орган, наділений повноваженнями зняття з реєстрації місця проживання особи, до участі у справі, як відповідач, позивачем не залучався.

Крім того, задовольняючи позов в цій частині вимог, суд першої інстанції не переконався у наявності спору про право цивільне, чи звертався позивач до органу, уповноваженого на зняття з реєстрації місця проживання особи, чи була відмова цього органу при розгляді та вирішенні цього питання.

Враховуючи положення п. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , який передбачає підстави для зняття реєстрації місця проживання особи, відповідно до якого рішення суду про визнання особи втратившою право на користування житлом, виселення особи, є підставою для зняття реєстрації особи з місця проживання, колегія суддів вважає передчасним звернення позивача до суду з позовною вимогою про вирішення в судовому порядку питання про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_4 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права .

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 липня 2020 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07.12.2020 року.

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Крайник Н.П.

Ванівський О.М.