Постанова

від 01.12.2020 по справі 420/4017/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4017/20 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д..

суддів: Шевчук О.А., Федусика А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

апелянта - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та нечинним наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

13.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в якому просив суд:

- визнати протиправним та нечинним наказ відповідача № 15-6630/13-20-СГ від 07.04.2020 року про відмову у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 2,0 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів);

- зобов`язати відповідача видати наказ за заявою позивача від 02.03.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 2,0 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 02 березня 2020 року, поштою, направив клопотання про передачу безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Вигодянської сільської ради Одеської області, але більше ніж через місяць, відповідач видав наказ 15-6630/13-20-СГ від 07.04.2020 р., яким протиправно відмовив в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосовно бажаної земельної ділянки. Протиправність оскаржуваного наказу, на думку позивача, полягає в тому, що позивач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, які не передбачені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Оскаржуваний наказ, на думку позивача, не містить обґрунтування, мотивів його прийняття. Позивач зазначав, що віднесення бажаної земельної ділянки для ведення фермерського господарства до земель лісового фонду спростовується тим, що в зону лісів також потрапила і земельна ділянка з кадастровим номером 5121081700:01:001:0627, яка має цільове призначення 01.03 - Для ведення особистого селянського господарства .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на безпідставне відхилення клопотання про витребування доказів. Також апелянт послався на необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем факту віднесення бажаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення.

Зазначив апелянт і про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у залучені до участі у справі у якості третьої особи Державне підприємство Одеське лісове господарство .

Вважає апелянт також порушенням норм процесуального права і те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у відкритті процедури врегулювання спору за участю судді.

Не відповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи апелянт вважає те, що матеріалами справи підтверджений факт надіслання до відповідача заяви саме 02.03.2020 року, але суд першої інстанції безпідставно зазначив, що надані позивачем докази не свідчать беззаперечно, що 02.03.2020 року до відповідача була направлена саме заява позивача від 02.03.2020 року, що у свою чергу призвело до помилкового встановлення дати з якої починається відлік строку розгляду відповідачем заяви апелянта від 02.03.2020 року.

Послався апелянт і на те, що надані відповідачем копії документів підписані особами по яких в матеріалах справи відсутні докази того, що вони є представниками відповідача, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Не зважаючи на такий факт, суд першої інстанції прийняв надані відповідачем докази як належні та допустимі, та врахував їх при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, посилаючись на правомірність рішення суду першої інстанції просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області заяву від 02.03.2020 року про передачу безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів) (а.с. 10, 23).

Заява ОСОБА_1 від 02.03.2020 року, зареєстрована в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області 18.03.2020 року за № М-5386/0/36-20 (а.с. 62).

До вказаної заяви ОСОБА_1 додав графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування земельної ділянки, копії паспорту та ідентифікаційного коду, копію санітарно-ветеринарного паспорту, витяг з ЄДР.

07.04.2020 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області прийняло наказ № 15-6630/13-20-СГ, яким відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства з тих підстав, що згідно із наявними матеріалами бажана до відведення земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності (а.с. 66).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що за наявною у відповідача інформацією бажана позивачем земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України,встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Апеляційний суд зазначає, що бажана на отримання апелянтом земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, що підтверджено матеріалами справи, а саме - відомостями з Державного земельного кадастру 07.04.2020 року № НВ-5114147382020 щодо запитуваної апелянтом земельної ділянки (викопіюванням з кадастрової карти (плану), інформацією щодо бажаної земельної ділянки) (а.с. 149-152).

При цьому апеляційний суд відхиляє, як помилкове, посилання апелянта на листи Одеського обласного лісового та мисливського господарства (а.с. 47, 48), оскільки в цих листах наявна інформація про те, що, відповідно до наданих апелянтом разом із запитами графічних матеріалів та згідно наданої інформації державного підприємства Одеське лісове господарство , в зоні виробничої діяльності якого знаходиться Біляївський район, бажана апелянтом до відведення земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні державного підприємства Одеське лісове господарство .

Тобто вказані листи не свідчать про цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки, а містять лише інформацію проте, що бажана апелянтом до відведення земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні державного підприємства Одеське лісове господарство .

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, на яку позивач просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення фермерського господарства, відноситься до земель лісогосподарського призначення (а.с. 17, 63, 67, 151 - 153), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою суперечить вимогам ст. 22 та 122 ЗК України.

Цільове призначення земельної ділянки, яку апелянт бажає отримати у власність, було предметом дослідження судом першої інстанції в цій справі, та доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, та оскаржуване рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є обґрунтованим.

Відхиляє апеляційний суд посилання апелянта на наявність земельної ділянки сільськогосподарського призначення у межах земель лісогосподарського призначення, оскільки предметом спору в цій справі не є перевірка правомірності встановлення цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5121081700:01:001:0627.

Розгляд відповідачем заяви апелянта від 02.03.2020 року протягом одного місяця з дня реєстрації цієї заяви в Головному управлінню Держгеокадастру в Одеській області з 18.03.2020 року, відповідає приписам абзаців 1 та 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України, в частині розгляду клопотання в місячний строк з дня реєстрації відповідного клопотання та прийняття в цей строк певного рішення. За таких обставин, апеляційний суд відхиляє, як помилкові, доводи апелянта щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи стосовно початку відліку строку розгляду відповідачем заяви апелянта від 02.03.2020 року. При цьому апеляційний суд зазначає, що заява апелянта від 02.03.2020 року зареєстрована у відповідача 18.03.2020 року, а оскаржуваний наказ прийнятий 07.04.2020 року, тобто в межах місячного строку.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права зокрема щодо відхилення клопотання про витребування доказів, оскільки заявлене апелянтом клопотання, як в суді першої інстанції так і при поданні апеляційної скарги, про витребування доказів не відповідають вимогам ч. 2 ст. 80 КАС України.

Помилковими також є доводи апелянта про безпідставну відмову судом першої інстанції у відкритті процедури врегулювання спору за участю судді, оскільки, за приписами ч. 1 ст. 184 КАС України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті, проте як матеріали справи не містять згоду відповідача на врегулювання спору за участю судді.

Також апеляційний суд погоджується з тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи ДП Одеське лісове господарство , оскільки за приписами ст. 49 КАС України визначальними ознаками для залучення до участі у справі у якості третьої особи, є те, що рішення в справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки такої особи. Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, зазначає, що рішення суду першої інстанції в цій справі не впливає на права, свободи, інтереси та обов`язки ДП Одеське лісове господарство .

Доводи апелянта про те, що надані відповідачем копії документів підписані особами по яких в матеріалах справи відсутні докази того, що вони є представниками відповідача, на що суд першої інстанції не звернув уваги, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до матеріалів справи, 06.07.2020 року до суду першої інстанції надійшов відзив на позов за підписом особи яка виконувала обов`язки керівника відповідача, із наданням копій документів які також були додані позивачем до позову (а.с. 58-67). Копія оскаржуваного наказу оформлена та засвідчена посадовою особою відповідача (а.с. 66). Копія частини схеми землеустрою на якій відображена земельна ділянка, яка бажана до відведення не викликає сумнівів, оскільки візуально співпадає із графічним зображенням бажаної земельної ділянки який був наданий позивачем (а.с. 63-67).

Стосовно інших посилань апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, апеляційним судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 2-12, 72-78, 257, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі № 420/4017/20 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 08.12.2020 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Шевчук О.А. Федусик А.Г.