Постанова

від 01.12.2020 по справі 916/957/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 рокум. ОдесаСправа № 916/957/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Бєляновського В.В., Лавриненко Л.В.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Військовий прокурор - Колєсніченко А.О.

від Міністерства оборони України - Дубчак Д.В.

від Військової частини НОМЕР_1 - Черненко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми Лебідь у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2019

у справі №916/957/19

за позовом військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України

2. Військової частини НОМЕР_1

до Фірми Лебідь у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 1 948 596,34 грн.

ВСТАНОВИВ

У квітні 2019 Військовий прокурор Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Одеської області віз позовом до Фірми Лебідь у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Фірми Лебідь у вигляді ТОВ) в якому просив стягнути з відповідача на користь Міністерства оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 заборгованість у загальному розмірі 1 948 596,34 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.08.2019 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 заборгованість з орендної плати в розмірі 1 833 479 грн 92 коп, пеню в розмірі 32 126 грн 95 коп, борг з компенсації плати за землю в розмірі 35482 грн 24 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, з посиланням на умови укладеного між сторонами договору оренди, встановив неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов`язків за договором, а саме несплату орендної плати з лютого 2016 по лютий 2019. Між тим, місцевим господарським судом встановлено, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає вимогам Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, а тому судом здійснено власний розрахунок та встановлено, що розмір заборгованості за заявлений прокурором період становить 1876655,61 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, місцевий господарський суд із посиланням на приписи ст.ст. 256, 257, 261, 264 ЦК України зазначив, що Указом Президента України „Про введення воєнного стану в Україні, який затверджено із застереженнями законом України від 26.11.2018р. N 2630-VIII, введено в Україні воєнний стан із 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року. Таким чином, виходячи із строків виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати не пізніше 12 числа кожного місяця, подання до суду позову 02.04.2019 та переривання на 30 днів перебігу строку позовної давності, суд першої інстанції, дійшов висновку про пропуск строку позовної даності в частині стягнення з відповідача боргу за лютий 2016р. в розмірі 43175,69 грн. Тому, із врахуванням заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 1833479,92 грн.

Судом першої інстанції також визнано обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу з компенсації частини податку за землю, оскільки такий обов`язок відповідача встановлено умовами укладеного між сторонами договору оренди. Також місцевим господарським судом здійснено власний розрахунок розміру пені та задоволено позовні вимоги в цій частині частково.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулася Фірма Лебідь у вигляді ТОВ з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2019 повністю та прийнятне рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, недоведеності обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, через щодо судом зроблено невірний висновок про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, якій не відповідає обставинам справи з огляду на таке.

Апелянт вважає, що прокурор в позовній заяві не обґрунтував наявність виключного випадку, коли він може здійснювати представництво інтересів держави в суді, якщо є порушення або загроза порушення інтересів держави. Так, прокурором не зазначені причини неможливості здійснення позивачами, які є самостійними юридичними особами з відповідною юридичною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів, не надано доказів нездійснення позивачами своїх повноважень щодо захисту матеріальних прав, а також не надано доказів порушення економічних інтересів держави.

На думку апелянта, наявні у матеріалах справи претензії щодо сплати заборгованості з орендної плати, свідчать про здійснення військовою частиною НОМЕР_1 повноважень з захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також спростовують доводи прокурора про те, що ця військова частина не приймає заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави та стягнення дебіторської заборгованості з боржника.

Скаржник вважає, що посилання прокурора в позовній заяві щодо не вчинення Міністерством оборони України та Військовою частиною НОМЕР_1 заходів на захист інтересів держави не є належним обґрунтуванням прокурором обставин, доведення допустимими доказами неналежного здійснення позивачами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а відповідно до чого і правомірності звернення до суду із даним позовом.

За твердженням апелянта, з дозволу військової частини відповідачем були розпочаті будівельні роботи щодо будівництва адміністративної будівлі за його рахунок. Проте, будь-якої компенсації витрат фірми «Лебідь» у вигляді ТОВ на будівельні роботи цього адміністративного корпусу, в розмірі 1 832 584, 80 грн., з боку держави в особі позивачів не було. Однак, прокурором цю обставину не враховано та за його вимогами відповідач повинен сплачувати орендну плату за користування адміністративним корпусом, який побудований за його кошти, що свідчить про те, що прокурором не доведено порушення економічних інтересів держави, а навпаки вказані обставини свідчать про порушення економічних інтересів відповідача,.

Апелянт стверджує, що в порушення вимог ст.164 ГПК України прокурором не додані до позовної заяви рахунки - фактури військової частини НОМЕР_1 на адресу відповідача за договором оренди державного майна, які зазначені в розрахунках заборгованості та пені орендної плати, а також заборгованості з компенсації плати за землю ТОВ «Лебідь» за період з 01.02.2016 по 31.01.2019.

На думку апелянта, наявна у матеріалах справи претензія щодо сплати заборгованості від 05.06.2018 не відповідала вимогам, передбаченим ст.222 ГК України, так як в ній не були зазначені: обставини, на підставі яких пред`явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; розрахунок суми претензії, так як вона підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії, про що було зазначено у відповіді відповідача на цю претензію від 10.07.2018. Щодо претензії від 18.07.2018, апелянт вказує, що прокурором не надано доказів направлення або отримання даної претензії відповідачем.

За твердженням апелянта, до відкриття провадження у справі прокурор може запитувати у державного органа певну інформацію чи документи лише у випадку бажання цього органу щоб прокурор представляв його інтереси в суді. Однак прокурором не надано до суду доказів на підтвердження бажання Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 , щоб прокурор представляв їх інтереси у суді.

Як стверджує апелянт, у наявних матеріалах справи наявні пояснень командира військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до яких підставою для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах військової частини є недостатнє фінансування з боку Держави військової частини НОМЕР_1 , що унеможливлює сплату нею судового збору за подання позовної заяви. Однак, як вважає апелянт, відсутність коштів на сплату судового збору, не є підставою для представництва прокурором інтересів військової частини в суді та суперечить положенням ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У даному випадку, як вважає скаржник, якщо у військової частини НОМЕР_1 не було достатніх коштів для судового збору за подання позовної заяви, вона мала право звернутися до Міністерства оборони України з цього питання, а останнє мало право профінансувати військову частину або звернутися до Кабінету Міністрів України з питанням про необхідне фінансування військових частин для належного здійснення ними функцій захисту своїх інтересів у судах.

Посилаючись на умови укладеного між сторонами договору оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України та додаткових угод до нього, апелянт зазначає, що за погодженням з позивачем - військовою частиною НОМЕР_1 між фірмою «Лебідь» у вигляді ТОВ та ПП «Инвестстрой» був укладений договір підряду на реконструкцію адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 на загальну суму 1 832 584,80 грн. Такі роботи були виконанні 31.10.2011. Незважаючи на те, що ця новозбудована адміністративна будівля не була введена в експлуатацію в передбаченому законом порядку, однак з урахуванням її будівництва за власні кошти фірми «Лебідь» у вигляді ТОВ за погодженням орендодавця, на підставі пункту 10.5 договору оренди, апелянт вважає, що у нього виникли правові підстави для визнання права власності на цю будівлю.

За твердженням апелянта, 09.06.2012 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 був складений акт приймання на бухгалтерський облік цієї військової частини адміністративної будівлі вартістю 1 832 584,80 грн. Однак, за твердженням апелянта, даний акт є нікчемним, оскільки на час його складання правовстановлюючі документи на право власності у відповідача на дану будівлю були відсутні, будівля не була введена в експлуатацію та не приймалась на баланс Фірми, а тому були відсутні правові підстави для її передачі позивачеві. До того ж, як стверджує апелянт, підпис від імені представника відповідача виконаний невідомою особою.

Скаржник зазначає, що вподальшому, між військовою частиною НОМЕР_1 та фірмою «Лебідь» у вигляді ТОВ укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди від 07.07.1999, якою внесено зміни до складу орендованого майна, зокрема включення до його складу адміністративного корпусу площею 187,2 кв.м. Однак, з огляду на відсутність у Військової частини НОМЕР_1 правовстановлюючих документів на новозбудовану адміністративну будівлю, скаржник вважає, що остання не мала правових підстав для передачі даного майна в оренду, а тому скаржник вважає, що п.1.2. Додаткової угоди від 20.06.2012 про внесення змін до договору оренди в частині складу орендованого майна (адміністративного корпусу) є недійсним.

Апелянт також зазначає, що 01.01.2014 між Військовою частиною НОМЕР_1 та Фірмою Лебідь у вигляді ТОВ укладено додаткову угоду до договору оренди, якою визначено новий розмір орендної плати. Однак, як стверджує апелянт, означена додаткова угода була фактично підписана від імені Фірми Лебідь у вигляді ТОВ не директором цього товариства ОСОБА_1 , а його засновником ОСОБА_2 , який згідно Статуту не мав повноважень на підписання таких угод, а тому скаржник вважає, що на підставі приписів ст.ст. 203, 207, 215 ЦК України існують підстави для визнання судом цієї додаткової угоди недійсною.

Окрім того скаржник не погоджується із рішенням суду в частині не застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача компенсації частини податку на землю, оскільки прокурор пропустив трирічний строк позовної давності для стягнення вказаної заборгованості за січень-березень 2016 у розмірі 2843,14 грн. Більш того, як стверджує апелянт, позивач не надав доказів про сплату ним податку на землю у період з січня 2016 по грудень 2018, а тому у відповідача взагалі не виникло обов`язку щодо компенсації плати за землю.

Не погоджується скаржник й з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача пені, оскільки позивачем здійснено розрахунок пені за період, що перевищує шестимісячний період нарахування пені (від дня виникнення прострочення). До того ж, позивачем був пропущений трирічний строк позовної давності для стягнення заборгованості з орендної плати за лютий-березень 2016. Оскільки штрафні санкції є похідними від основного зобов`язання, тому і можлива вимога про стягнення штрафних санкцій за цей період часу теж буде рахуватися як заявлена с пропуском строку позовної давності.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №916/957/19 за апеляційною скаргою Фірми Лебідь у вигляді ТОВ на рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2019

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 призначено справу до розгляду на 21.11.2019.

04.11.2019 судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від Військової частини НОМЕР_1 в якому остання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що військовий прокурор Одеського гарнізону при подані відповідного позову обґрунтував своє право на звернення до суду, а також вичерпно довів його у ході судового розгляду даної справи.

Посилання апелянта на проведення ним певних будівельних робіт як на обставину, яка виключає порушення економічних інтересів держави, на думку позивача, законно залишено Господарським судом Одеської області поза увагою, зважаючи на те, що дані обставини не належать до предмету доказування у цій справі, а також умови дДоговору та преюдиційний характер рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2018 у справі № 916/574/16. При цьому військова частина НОМЕР_1 відзначає, що відповідні роботи проводилися без її дозволу, а Відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження відповідних обставин.

Отже, у даному випадку, як вважає позивач, має місце порушення інтересів держави, що пов`язано з неотриманням належних коштів від відповідача, які повинні були встановленим порядком бути витрачені на національну оборону.

Щодо інших аргументів апелянта про неможливість участі прокурора у даній справі, позивач зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/21265/17, вжиття уповноваженим суб`єктом лише заходів досудового врегулювання господарського спору обумовлює законність та необхідність звернення прокурора до суду з позовом про захист інтересів держави, що свідчить про безпідставність посилання відповідача на факти пред`явлення військовою частиною НОМЕР_1 претензій Фірмі «Лебідь» як на обставини, що виключають можливість участі прокурора у даній справі. Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначив, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та відповідно захищав би інтереси держави, є підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави. При цьому, Верховний Суд дійшов до висновку, що повернення судом без розгляду позовної заяви уповноваженого суб`єкта, у зв`язку з несплатою останнім судового збору, не впливає на право прокурора звернутися з позовом до суду.

Щодо позиції апелянта у частині законності позовних вимог, позивач зазначає, що незважаючи на умови укладеного між сторонами договору оренди та вимоги чинного законодавства, відповідач протягом тривалого часу орендну плату у розмірі, визначеному договором, не сплачував, внаслідок чого за період з лютого 2016 року до січня 2019 року (включно) утворилася заборгованість у розмірі, вказаному у позовній заяві.

Посилання відповідача на пропуск позовної давності щодо позовних вимог про стягнення орендної плати за січень-березень 2016 року є також, на думку позивача, безпідставними з огляду на те, що позовні вимоги про стягнення орендної плати за січень 2016 року у цій справі не заявлялися, а вимога про стягнення орендної плати за березень 2016 року подана у межах строку позовної давності, що випливає зі змісту договору та приписів ст.ст. 257, 263 ЦК України.

Військова частина НОМЕР_1 також відзначає, що договір або додаткові угоди до нього у судовому порядку недійсними не визнавалися, що, зважаючи на приписи частини 1 статті 204 ЦК України, свідчить про безпідставність посилання відповідача на недійсність договору та законність позиції Господарського суду Одеської області з цього приводу.

05.11.2020 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від Міністерства оборони України в якому останнє просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень МОУ посилаючись на приписи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. ст. 2, 10 Закону України «Про оборону України» зазначає, що як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та здійснює керівництво структурними формуваннями, до числа яких відноситься військова частина НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що згідно ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до державного бюджету України та використовуються виключно па національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України. Невиконання або неналежне виконання суб`єктами підприємницької діяльності умов договорів, укладених з військовими частинами, установами Міністерства оборони України, завдає шкоди економічним інтересам держави. Так, в порушення вимог ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 629 ЦК України, відповідач оплату за договором не вносив, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість за договором оренди у розмірі 1 880 531,73 гри., в період із лютого 2016 року по січень 2019 року (включно), заборгованість зі сплати податку на землю, а також нарахована пеня. При цьому, як стверджує позивач, дійсність договору оренди було підтверджено судовими рішеннями у справах №916/3527/15 та №916/574/16.

Посилання апелянта на пропуск позовної давності щодо позовних вимог про стягнення орендної плати за січень-березень 2016 року є, на думку позивача,безпідставними з огляду на те, що позовні вимоги про стягнення орендної плати за січень 2016 року у цій справі не заявлялися, а вимога про стягнення орендної плати за березень 2016 року подана у межах строку позовної давності, що випливає зі строків оплати орендної плати, встановлених Договором, та приписів ст.ст. 257, 263 ЦК України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 зупинено провадження у справі №916/957/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2020 поновлено апеляційне провадження у справі №916/957/19 за апеляційною скаргою Фірми Лебідь у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2019 та розгляд справи призначено на 14.09.2020.

Судове засідання призначене на 14.09.2020 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Бєляновського В.В. у відпустці.

Головуючий суддя Аленін О.Ю. з 05.10.2020 по 28.10.2020 був тимчасово непрацездатним. Суддя Лавриненко Л.В. з 26.10.2020 по 30.10.2020 та з 03.11.2020 по 06.11.2020 перебувала у відпустці. Суддя Бєляновський В.В. перебував у відпустці з 02.11.2020 по 06.11.2020.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 розгляд справи призначено на 02.12.2020.

Під час судового засідання від 02.12.2020 представники Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 та військовий прокурор надали пояснення відповідно до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник апелянта у судове засідання не з`явився, по причини нез`явлення суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи.

Статтею 120 частиною 3, 6, 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено наступне: Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Так, єдиною відомою суду апеляційної інстанції адресою скаржника є місто Одеса, вул. Малиновського, будинок 3-А, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та зазначена скаржником в апеляційній скарзі.

Жодних заява про зміну місцезнаходження від Фірми Лебідь у вигляді ТОВ до суду апеляційної інстанції не надходило.

Саме за вказаною адресою судом апеляційної інстанцій здійснено направлення рекомендованим листом ухвали про призначення розгляду справи на 02.12.2020.

Колегія суддів також відзначає, що судом також направлено ухвалу про призначення справи до розгляду на 02.12.2020 за відомою суду адресою останнього представника Фірми Лебідь у вигляді ТОВ адвоката Веселова А.В., яку він отримав 19.11.2020.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020, про призначення справи № 923/331/16 до розгляду на 24.11.2020 о 16:00 год., була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 09.10.2020. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України».)

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 02.12.2020, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу, до суду не повідомлялося.

Таким чином, на думку колегії суддів в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги по суті, не дивлячись на відсутність представника апелянта, якого слід вважати повідомленим про судове засідання належним чином. Відсутність представника апелянта у справі у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 07.07.1999 між Військовою частиною НОМЕР_2 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лебідь, укладений договір оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства Оборони України № 133/1999/Головку, згідно з яким Орендодавець здав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 922,23 кв.м. розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маловського,3, що знаходилось на балансі Військової частини НОМЕР_2 , вартість якого визначена відповідно до експертного висновку про оцінку майна та становить 84292,25 грн.

Згідно з п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і складає 5188,92 грн. за рік.

Орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок не пізніше 10 числа кожного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції (п.3.2. договору).

У п. 3.3 Договору встановлено, що розмір орендної плати може бути переглянутий на вимогу однієї з сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Пунктом 3.4 Договору передбачено стягнення пені у разі несвоєчасного або неповного перерахування орендної плати.

Згідно з п.5.11 Договору понад орендну плату за нерухоме майно Орендар повинен сплачувати щомісячно фактичні комунальні та загальноексплуатаційні витрати на його утримання.

Пунктом 5.12 Договору встановлено, що Орендар зобов`язаний щомісячно компенсувати Орендодавцю частину податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (крім бюджетних організацій).

У відповідності до п.6.2 Договору Орендар за погодженням з Орендодавцем за рахунок власних коштів має право проводити реконструкцію, поліпшення орендованого майна. Даний вид робіт повинен оформлюватись окремо Угодою між Орендодавцем та Орендарем.

Відповідно до п.6.4 Договору Орендар має право продовжувати свою діяльність в рамках цього Договору в разі зміни прав власності Орендодавця на орендоване майно до кінця строку Договору.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що за невиконання обов`язків за Договором оренд, у тому числі за зміни або розірвання Договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, що визначена законодавчими актами України та цим Договором.

Відповідно до умов п.10.1. договору даний договір діє з 12.05.1999 по 01.07.2004 строком на 5 років.

У п.10.3 Договору зазначено, що зміна або розірвання Договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами протягом одного місяця. Одностороння відмова від виконання Договору та внесених змін до нього не допускаються.

Пунктом 10.7 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору оренди, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

01.07.2003 між 10 відділеннями морської інженерної служби ВМС ЗС України, як правонаступником фондів Військової частини НОМЕР_2 , що розташовані у АДРЕСА_1 та ТОВ фірма Лебідь укладена Додаткова угода до Договору № 133/1999/ГоловКЕУ, якою внесено зміни до складу орендованого майна та п.3.1., 3.2. договору викладені у наступній редакції:

Пункт 3.1 Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів і складає 24683,52грн. на рік (без ПДВ та індексів інфляції).

3.2 Орендна плата за базовий місяць оренди (липень 2003 року) розраховується згідно Методики розрахунку орендної плати і складає 2571,20 грн. з урахуванням ПДВ. Орендна плата перераховується у 100% розмірі Орендарем до Державного бюджету України на бюджетний розрахунковий рахунок 10ВМІС:****55071, р/р 35228009000222. УДК у одеській області, МФО 828011, код 22998743. Плата перераховується не пізніше 12 числа кожного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції та ПДВ.

Також Додатковою угодою договір доповнено п.4.2., п.6.5. та внесено зміни у п.11.1. договору.

01.10.2003 між 10 відділеннями морської інженерної служби ВМС ЗС України та ТОВ Лебідь укладено Додаткову угоду №2 до договору № 1333/19999/Головку, якою також внесено зміни до складу орендованих приміщень та розміру орендної плати.

01.01.2007 між Військовою частиною НОМЕР_1 (Орендодавець) і ТОВ Лебідь (Орендар) укладено Додаткову угоду №2д/2007/ Військова частина НОМЕР_1 до договору оренди ТОВ Лебідь №133/1999/Голов. КЕУ від 07.07.1999р., згідно з якою у зв`язку із набуттям В\Ч НОМЕР_1 права виступати Орендодавцем нерухомого майна як суб`єкта господарської діяльності у ЗСУ, приведення умов договору у відповідність до типового договору оренди впровадженого у Міністерстві оборони України, продовження дії договору сторонами внесені зміни у договір та відповідні додаткові угоди до договору.

01.01.2014 між В\Ч НОМЕР_1 та ТОВ Лебідь укладено додаткову угоду до договору № 133/1999/ГоловКЕУ від 07.07.1999р., якою внесено зміни до п.1.2. договору щодо складу орендованого майна: адміністративний корпус №21 площею 326 кв.м., виробничі приміщення загальною площею 127,7 кв.м. (майстерні №1 площею 119,3 кв.м., пилорами №17 площею 8,3 кв.м., сховище №16 площею 0,1 кв.м.) майданчик з твердим покриттям №Б\Н площею 600 кв.м., майданчик з твердим покриттям №Б\Н площею 50 кв.м. У п.2 цієї додаткової угоди встановлено, що на підставі проведеної незалежної оцінки ринкової вартості об`єкту оренди, орендна плата за січень 2014р. складає 24055,50 грн. (з ПДВ).

Всі інші умови договору оренди не порушені дійсною додатковою угодою залишаються незмінними.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що у порушення вимог ст.ст. 526, 530, 629 ЦК України та умов укладеного між сторонами договору, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснює оплату за надані послуги оренди, у зв`язку із чим станом на 31.01.2019 за ним рахується заборгованість за договором оренди у розмірі 1 880 531,73 грн, за період з лютого 2016 по січень 2019. Також, у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню, а також компенсацію плати за землю за договором оренди.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову, здійснивши власний розрахунок основного боргу та пені.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 759 ЦК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи із змісту вищенаведених норм права та умов укладеного між сторонами договору, на відповідача покладено обов`язок щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Між тим, як свідчать наявні матеріали справи, відповідач з лютого 2016 по січень 2019 не виконував взятих на себе договірних зобов`язань та не сплачував на користь позивача орендні платежі, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість, розмір якої згідно з розрахунком позивача становить 1880 531,73 грн.

Між тим, перевіривши розрахунок заборгованості з орендної плати наданий позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський судом вірно встановлено невідповідність такого розрахунку Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, яка затверджена постановою КМУ від 04.10.1995р. №786, та п.13 договору, згідно з яким розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Так, з врахуванням вимог Методики та встановлено, що розмір заборгованості відповідача з лютого 2016 по лютий 2019 становить 1876655,61 грн., в т.ч. за 2016 в розмірі 500964,98 грн., за 2017 р. в розмірі 622985,67 грн., за 2018р. в розмірі 691805,96 грн. та за січень 2019р. в розмірі 60899 грн. Розмір орендної плати за січень 2016р. становить 43349,09 грн. (24055,50 грн. х1.802 /сукупний індекс інфляції з 01.02.2014р. по 01.02.2016р./). Розмір орендної плати за лютий 2016р. становить 43175,69 грн. та визначається наступним чином (43349,09 грн. /орендна плата за січень 2016р./ х 99,6 /індекс інфляції за лютий 2016р. Розмір орендної плати за березень 2016р. становить 43607,45 грн. та визначається наступним чином (43175,69 грн. /орендна плата за лютий 2016р./х 101,0/індекс інфляції за березень 2016р. Розмір орендної плати за квітень 2016р. становить 45133,71 грн. та визначається наступним чином (43607,45 грн. /орендна плата за березень 2016р./х 103,5/індекс інфляції за квітень 2016р. Розмір орендної плати за травень 2016р. становить 45178,84 грн. та визначається наступним чином (43133,71 грн. /орендна плата за квітень 2016р./х 100.1/індекс інфляції за травень 2016р. Розмір орендної плати за червень 2016р. становить 45088,48 грн. та визначається наступним чином (45178,84 грн. /орендна плата за травень 2016р./х 99,8 /індекс інфляції за червень 2016р. Розмір орендної плати за липень 2016р. становить 45043,39 грн. та визначається наступним чином (45088,48 грн. /орендна плата за червень 2016р./х 99,9 /індекс інфляції за липень 2016р. Розмір орендної плати за серпень 2016р. становить 44908,27 грн. та визначається наступним чином (45043,39 грн. /орендна плата за липень 2016р./х 99,7 /індекс інфляції за серпень 2016р. Розмір орендної плати за вересень 2016р. становить 45716, 62 грн. та визначається наступним чином (44908,27 грн. /орендна плата за серпень 2016р./х 101,8 /індекс інфляції за вересень 2016р. Розмір орендної плати за жовтень 2016р. становить 46996,69 грн. та визначається наступним чином (45716,62 грн. /орендна плата за вересень 2016р./х 102,8 /індекс інфляції за жовтень 2016р. Розмір орендної плати за листопад 2016р. становить 47842,63 грн. та визначається наступним чином (46996,69 /орендна плата за жовтень 2016р./х 101,8 /індекс інфляції за листопад 2016р. Розмір орендної плати за грудень 2016р. становить 48273,21 грн. та визначається наступним чином (47842,63 грн. /орендна плата за листопад 2016р./х 100,9 /індекс інфляції за грудень 2016р.

За аналогічним методом судом здійснено розрахунок орендної плати за 2017-2018 та січень 2019.

У відповідності до вищевказаного розрахунку, розмір заборгованості відповідача з орендної плати складає 1876655,61 грн.

Між тим, під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно щ ч.1 ст.256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюються тривалістю у три роки.

Згідно з ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної даності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності зупиняється якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (п.4 ч.1 ст.263 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної даності, до нового строку не зараховується.

Указом Президента України „Про введення воєнного стану в Україні, який затверджено із застереженнями законом України від 26.11.2018р. N 2630-VIII, введено в Україні воєнний стан із 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року.

Таким чином, виходячи із строків виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати не пізніше 12 числа кожного місяця, подання до суду позову 02.04.2019 та переривання на 30 днів перебігу строку позовної давності, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про пропуск строку позовної даності в частині стягнення з відповідача боргу за лютий 2016 в розмірі 43175,69 грн. Відтак, з урахуванням заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати підлягають задоволенню частково в розмірі 1833479,92 грн.

З приводу заявленої до стягнення пені, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

У ч.6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Умовами п.3.4. договору оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України №133/1999/ГоловКЕУ від 07.07.1999, із врахуванням змін, внесених до договору додатковою угодою, встановлено, що відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації.

Перевіривши розрахунок пені, який здійснений позивачем, колегією суддів встановлено невідповідність цього розрахунку вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами договору. А тому, судом апеляційної інстанції самостійно здійснено розрахунок пені.

За розрахунком суду розмір пені становить 32126,95 грн. Розрахунок пені за серпень 2018 на суму боргу 56923,97 грн.: розмір пені 9488,37 грн. Розрахунок пені за вересень 2018 на суму боргу 58005,53 грн.: розмір пені 7952,32 грн. Розрахунок пені на жовтень 2018 на суму боргу 58991,62 грн.: розмір пені 6283,82 грн. Розрахунок пені на листопад 2018 на суму боргу 59817,50 грн.: розмір пені 4601,85 грн. Розрахунок пені за грудень 2018 на суму боргу 60296,04 грн.: розмір пені 2839,55 грн. Розрахунок пені за січень 2019р. на суму боргу 60899 грн.: розмір пені 961,04 грн.

З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягають задоволенню частково у розмірі 32126,95 грн.

Також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу з компенсації частини податку за землю за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р. в розмірі 35482,24 грн., оскільки такий обов`язок відповідача встановлено умовами п.5.12. договору оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України №133/1999/ГоловКЕУ від 07.07.1999р.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта з приводу необґрунтованості прокурором наявності виключного випадку, коли він може здійснювати представництво інтересів держави в суді, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі №п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, листом від 01.04.2019 за №1929 Військова прокуратура Одеського гарнізону Південного регіону України повідомила Міністерство оборони України про наявну заборгованість Фірми Лебідь у вигляді ТОВ перед Військовою частиною НОМЕР_1 у розмірі 1 880 531,73 грн за період з лютого 2016 по січень 2019. Водночас, ані Міністерство оборони, ані Військова частина А2238заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави та стягнення дебіторської заборгованості з Фірми Лебідь у вигляді ТОВ не здійснює. У зв`язку з чим, військовою прокуратурою повідомлено, що відповідно до вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру нею буде пред`явлено до суду відповідний позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 до Фірми Лебідь у вигляді ТОВ про стягнення заборгованості (т.1, а.с. 183-185).

Судова колегія відзначає, що після отримання відповідного повідомлення, компетентні органи, зокрема Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження їх бездіяльності та підставою для представництва прокурором інтересів держави. В зв`язку з чим посилання відповідача на відсутність у прокурора підстав для звернення з даним позовом є безпідставними.

Слід також відзначити, що існуюча заборгованість за договором оренди рахується за відповідачем за період з лютого 2016 по січень 2019. Проте, за вказаний проміжок часу, який складає майже три роки, Міністерством оборони України та Військовою частиною НОМЕР_1 не вживалося жодних належних заходів реагування, зокрема шляхом звернення із відповідним позовом до суду задля стягнення такої заборгованості. Натомість, позивач Військова частина НОМЕР_1 обмежилась лише направленням у 2018 році відповідачеві претензії з приводу наявності заборгованості та необхідності її погашення, на яку було отримано відповідь, в якій відповідач зазначив, що вважає вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Будь-яких інших заходів направлених на стягнення заборгованості з Фірми Лебідь у вигляді ТОВ, зокрема шляхом звернення із позовом про стягнення існуючої заборгованості з відповідача, позивачами не вживалося.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу послалась на приписи ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за приписами якої кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до державного бюджету України та використовуються виключно па національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України. Невиконання або неналежне виконання суб`єктами підприємницької діяльності умов договорів, укладених з військовими частинами, установами Міністерства оборони України, завдає шкоди економічним інтересам держави.

З урахуванням вищевказаного судова колегія вважає, що позивачами не вживалось належних заходів щодо стягнення заборгованості з Фірми Лебідь у вигляді ТОВ, а тому звернення прокурора із даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 є цілком виправданим та обґрунтованим.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу того, що з дозволу військової частини відповідачем були розпочаті будівельні роботи щодо будівництва адміністративної будівлі за його рахунок, проте, будь-якої компенсації витрат на будівельні роботи цього адміністративного корпусу, в розмірі 1 832 584, 80 грн., з боку держави в особі позивачів не було, з огляду на таке.

Так, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, яка виникла у зв`язку із неналежним виконанням Фірмою Лебідь у вигляді ТОВ взятих на себе зобов`язань за договором оренди державного майна. Відтак, обставини щодо будівництва адміністративної будівлі, витрат понесених відповідачем на таке будівництво, необхідності компенсації відповідачу будь-яких витрат, визнання за відповідачем права власності та будівлю, не входять до предмету доказування у даній справі та має вирішуватися в межах окремого позовного провадження.

Відхиляються колегією суддів й твердження апелянта з приводу недійсності додаткових угод до договору оренди державного майна, зокрема від 20.06.2012 та 01.01.2014, з огляду на таке.

Приписами ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 міститься висновок, що встановлена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (наведену правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12).

Судова колегія звертає увагу на те, що як на час розгляду справи у суді першої інстанції, так й під час апеляційного перегляду, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження звернення останнього до суду щодо спростування таких правочинів (визнання недійсними), та відповідно прийняття рішення про визнання додаткових угод до договору оренди державного майна недійсними.

Відхиляються колегією суддів й твердження апелянта з приводу ненадання прокурором рахунків - фактур військової частини НОМЕР_1 на адресу відповідача за договором оренди державного майна, які зазначені в розрахунках заборгованості та пені орендної плати, а також заборгованості з компенсації плати за землю, оскільки у наявних матеріалах справи містяться відповідні рахунки-фактури (т.2, а.с. 57-68).

З приводу тверджень апелянта про не застосування строків позовної давності до вимог про стягнення з відповідача компенсації частини податку на землю, колегія суддів зазначає, що виходячи з того, що умовами п.5.12. відповідач зобов`язаний щомісячно компенсувати позивачу частини податку за землю, тобто без встановлення дати та конкретного місяця (поточного чи наступного), у суду відсутні підстави для застосування до позовних вимог в цій частині наслідків спливу позовної давності.

Спростовуються наявними матеріалами справи й твердження апелянта з приводу здійснення позивачем розрахунку пені за період, що перевищує шестимісячний період, оскільки як у розрахунку пені наведеному позивачем, так й розрахунку здійсненому судом першої інстанції враховано обмеження встановлені ч.6 ст. 232 ГК України.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2019.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2019 у справі №916/957/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.12.2020.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Бєляновський В.В.

Суддя Лавриненко Л.В.