Постанова

від 01.12.2020 по справі 487/10119/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 487/10119/14-ц

провадження № 61-469св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., РусинчукаМ.М.,

учасники справи:

позивач Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави,

відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: БазовкіноїТ.М., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави (далі прокурор) звернувся з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції, про визнання незаконними і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки до комунальної власності.

Позов мотивований тим, що рішеннями Миколаївської міської ради від 19 червня 2009року № 35/51 та № 36/61 від 04 вересня 2009 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000кв. м. по АДРЕСА_1 , грошовою оцінкою в 206797,82грн з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140154. В подальшому, за договором купівлі-продажу від 01червня 2012 року передана ОСОБА_1 у власність земельна ділянка була нею відчужена ОСОБА_2 (1/5 частка) та ОСОБА_3 (4/5 часток). Дана земельна ділянка згідно із генеральним планом міста Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року розташована у земельній зоні загального користування, відноситься до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальномісцевого значення, відноситься, а також розташована у прибережній захисній смузі Бузького лиману, тобто відноситься до земель водного фонду, тому не може передаватись у власність громадянам.

Посилаючись на те, що передача спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, то незаконним є і подальше відчуження нею земельної ділянки.

24 жовтня 2016 року прокурор надав до суду заяву про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та про повернення земельної ділянки площею 1000 кв. м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136300:12:001:0026) грошовою оцінкою 206797,82 грн до комунальної власності.

Ухвалою суду від 22 лютого 2017 року позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та повернення земельної ділянки до комунальної власності залишені без розгляду.

13 червня 2017 року позивач уточнив позовні вимоги до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив:

визнати незаконними і скасувати пункти 54, 54.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04вересня 2009 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв. м. за рахунок земель ТОВ«Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 ,

визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 140154 від 23 жовтня 2009 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29 жовтня 2009 року за № 010949702103.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2015 року позов прокуратури Миколаївської області задоволено. Рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року, в частині надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 1000 кв. м. по АДРЕСА_1 визнано незаконним та скасування. Договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 4810136300:12:001:0026) від 01червня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнано недійсним. Держаний акт серії ЯИ № 140154 про право власності ОСОБА_2 (1/5 частка) та ОСОБА_3 (4/5 частки) на земельну ділянку визнано недійсним, скасувавши його державну реєстрацію. Земельну ділянку площею 1000 кв. м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136300:12:001:0026), грошовою оцінкою 206797,82 грн, повернуто до комунальної власності. Стягнуто з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави по 689,32 грн судового збору з кожного.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 листопада 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2015 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора Миколаївської області в цій частині позовних вимог відмовлено. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2015 року в частині визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 140154, виданого 23 жовтня 2009 року, змінено, викладено абзац четвертий резолютивної частини рішення в новій редакції, а саме визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 140154, виданий 23жовтня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1000 кв. м., розташовану по АДРЕСА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 у розмірі 1/5 частки та до ОСОБА_3 у розмірі 4/5 часток. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2015 року, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що судами не перевірено питання дотримання строку позовної давності та з урахуванням відповідного клопотання відповідача наявність підстав для застосування наслідків пропуску такого строку.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів Державної інспекції сільського господарства України та не надав доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2019 року скасовано, постановлено нове рішення.

Позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законіву природоохоронній сфері задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункти 54, 54.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 1000 кв. м. по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 140154 від 23 жовтня 2009 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29 жовтня 2009 року за № 010949702103.

Стягнуто з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір по 243,60 грн з кожного.

Стягнуто з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 на користь Прокуратури Миколаївської області по 365,40 грн. з кожного судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з акту обстеження державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції від 14 березня 2013 року, схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки, ситуаційного плану з експлікацією земельних угідь за формою 6-зем колегія суддів вважає доведеним належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Бузького лиману та її розташування за 9 м від урізу води, а висновок суду про передчасність такого висновку помилковим.Ппередання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України. Колегія суддів вважає встановленим на підставі Генерального плану м. Миколаєва факту належності земельних ділянок по пров. Авіаційному (куди віднесена і спірна земельна ділянка) до території спеціального призначення - території зелених насаджень загального користування, а також факту віднесення спірної земельної ділянки до ландшафтно-рекреаційної зони м. Миколаєва, де заборонене будівництво, що спростовує висновок суду першої інстанції про передчасність аргументів прокурора про порушення Миколаївською міською радою при прийняття оскаржуваного рішення містобудівного законодавства. Встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд (як земельної ділянки, одночасно віднесеної до прибережної захисної смуги Бузького лиману, території зелених насаджень загального користування та до ландшафтно-рекреаційної зони м. Миколаєва) колегія суддів дійшла висновку про незаконність пунктів 54, 54.1 оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради. Оскільки державний акт серії ЯИ№140154 від 23 жовтня 2009 року був виданий на підставі незаконного рішення міської ради, позовні вимоги про його недійсність є також обґрунтованими. Прокуратура встановила порушення законодавства України переданням у приватну власність спірної земельної ділянки водного фонду під час проведеної у березні 2013 року перевірки після розгляду повідомлень ЗМІ та звернення командира військової частини НОМЕР_1 про проведення підготовчих будівельних робіт і масове знесення зелених насаджень у зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману. Доказів того, що прокуратура або Державна інспекція сільського господарства України до цього знала або могла знати про передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 суду не надано. Крім того, факт присутності працівника прокуратури на сесії Миколаївської міської ради під час прийняття оскарженого рішення на перебіг позовної давності у цій справі не впливає, оскільки безпосередньо в оскарженому рішенні немає відомостей про порушення законодавства, що підтверджується змістом цього рішення і стенограмою засідання сесії. Такі порушення органи прокуратури встановили лише під час перевірки у березні 2013 року. За такого, звернувшись з позовом у жовтні 2014 року прокурором строк позовної давності не пропущений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2019 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурором не доведено перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захистної смуги. Судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги, що матеріали справи не містять доказів, щодо встановлення у м. Миколаєві прибережних захистних смуг, їх розмірів та розташування спірної земельної ділянки щодо вказаних прибережних захисних смуг. ОСОБА_1 не має права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011, ділянки з кадастровим номером не існує. Державний акт серії ЯИ № 140154 від 23 жовтня 2009року виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011 не може підтверджувати право власності ОСОБА_1 , якого вона не має. Не можна було визнавати постановою суду недійсним державний акт на неіснуючу земельну ділянку, який вже багато років як втратив свою дію з втратою ОСОБА_1 права власності на відповідну земельну ділянку.

Крім того, судом порушено норми процесуального права, оскільки згідно з статтею 53 ЦПК України, про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. У справі відповідної ухвали немає. Відповідачі, що вказані прокуратурою на теперішній час, є номінальними та байдужими до результату розгляду справи. Судом апеляційної інстанції на ОСОБА_2 як на добросовісного власника земельної ділянки покладено непропорційний тягар. Земельна ділянка, що належить ОСОБА_2 на праві власності, була утворена з частини спірної ділянки з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011 та частини іншої ділянки. Відповідно з цільовим призначенням на ній було зведено та в грудні 2013 року прийнято в експлуатацію житловий будинок, в якому ОСОБА_2 зареєстрована та проживає.

Висновки суду про незастосування позовної давності при зверненні з негаторним позовом не ґрунтуються на нормах ЦК України та інших нормах цивільного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2020 року заступник прокурора Миколаївської області Божило С. направив відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року без змін.

Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, правильно застосував приписи ЗК України і ВК України щодо цільового призначення спірної земельної ділянки, як наслідок визнав незаконним та скасував рішення Миколаївської міської ради про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність. Необґрунтованими є доводи ОСОБА_2 про те, що прокурором було безпідставно змінено предмет позову, а саме з земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:12:001:0026 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011. Звертаючись з позовом у 2014 році прокурор просив в тому числі визнати незаконним та скасувати п. п. 54, 54.1 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м. по АДРЕСА_1 , визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 140154 від 23 жовтня 2009 року, виданий на підставі вказаного рішення. Вказані вимоги залишились незмінними. Зазначення прокурором невірного кадастрового номеру спірної земельної ділянки є виключно технічною помилкою та не свідчить про зміну предмету позову. Крім того, твердження щодо пропуску позовної давності на звернення до суду з позовом суперечить нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року матеріали цивільної справи № 487/10119/14-ц надійшли до Верховного Суду та 17 лютого 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Миколаївської міської ради «Про відведення (вилучення) земельних ділянок підприємствам, організаціям, громадянам та затвердження матеріалів інвентаризації земель м. Миколаєва» № 18/14 від 20 жовтня 1993 року КЕЧ Миколаївського району та військовій частині № НОМЕР_2 було надано у постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 559 400 кв. м., для розташування військового містечка № НОМЕР_3 .

Рішенням Миколаївської міської ради «Про розподіл території військового містечка № НОМЕР_3 у м. Миколаєві на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва» №43/50 від 24 лютого 2006 року затверджено схему розподілу земель на території військового містечка № НОМЕР_3 по АДРЕСА_3 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

Рішенням Миколаївської міської ради №35/51 від 19 червня 2009 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22156 кв. м, у тому числі 55 кв. м під капітальною забудовою, 99 кв. м під спорудами, 1766 кв. м під проходами, проїздами та площадками, 20236 кв. м під зеленими насадженнями за рахунок земель міста не наданих у власність або користування, з віднесенням їх до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_3 та передано вказану земельну ділянку площею 22156 кв. м Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект» (далі ТОВ «Миколаївбудпроект») в оренду строком на десять років.

Відповідно до заяви від 10 серпня 2009 року, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С. А. та зареєстрованої в реєстрі № 2542, ТОВ «Миколаївбудпроект» надало згоду на вилучення земельних ділянок орієнтованою площею до 1000 кв. м. для будівництва індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_1 .

Рішенням Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 000 кв. м за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1 . В тому числі відповідачу ОСОБА_1 (пункти 54, 54.1). На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4810136300:12:001:0011 серії ЯИ № 140154 від 23 жовтня 2009 року з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

01 червня 2012 року між ОСОБА_1 (продавцем) і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (покупцями) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,1000 га, згідно якого у спільну часткову власність покупців перейшла земельна ділянка з часткою 4/5 ОСОБА_3 і 1/5 у ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_3 на підставі договору від 01 червня 2012 року придбав у ОСОБА_4 Ѕ частку земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 499 кв. м., після чого об`єднав вищевказані земельні ділянки в одну нову земельну ділянку площею 1299 кв. м, якій рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1115 від 26 жовтня 2012 року була надана нова адреса: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4810136300:12:001:0023 площею 1299 кв. м. по АДРЕСА_1 серії ЯО№ 304103.

ОСОБА_2 на підставі договору від 01 червня 2012 року придбала ще 4/5 частини земельної ділянки АДРЕСА_4 площею 798 кв. м., після чого об`єднала придбані нею частки в одну нову земельну ділянку та об`єднаній земельній ділянці площею АДРЕСА_5 рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1115 від 26 жовтня 2012 року була надана нова адреса: АДРЕСА_4 .Згідно акту державного інспектора з ОНПС Держекоінспекції від 14 березня 2013 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 12424 кв. м знаходиться на відстані дев`яти метрів від урізу води Бузького лиману.

Звертаючись до суду із позовом Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері просив визнати незаконними і скасувати пункти 54, 54.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04вересня 2009 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв. м. за рахунок земель ТОВ«Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 140154 від 23 жовтня 2009 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29 жовтня 2009 року за № 010949702103.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги обґрунтовані, оскільки надання Миколаївською міською радою спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд суперечило вимогам статей 59, 60 ЗК України, статті 88 ВК України та статті 48 Закону України «Про охорону земель».

Колегія суддів не може повністю погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України (далі ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статті 4 Водного кодексу України (далі ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 6062 ЗК України та статтями 1, 8890 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. Прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Отже доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належить до прибережної захисної смуги Бузького лиману та розташована за 9 м від урізу води, томудійшов обґрунтованого висновку, що передання її у приватну власність без зміни цільового призначення суперечило приписам ЗК України, що є підставою для визнання незаконними та скасуванняпунктів 54, 54.1 оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позовної давності є необгрунтованими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що «кінцевий набувач скаржиться на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин приписи статей 257 і 261 ЦК України: оскільки перебіг позовної давності щодо оскарження рішення № 10 Коблівської сільради почався через один місяць з дня прийняття цього рішення, така давність спливла 27 січня 2016 року. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52)). Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Крім того, доводи кінцевого набувача, спрямовані на переоцінку фактів, встановлених судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними».

В той же час не можна погодитись з висновками суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним державного акту.

Згідно з абзацом першим частини першої статті116 ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті116 ЗКУкраїни).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина перша статті 125 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України (у редакції, чинній на час видання державного акту ), право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що «підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Враховуючи вказане, а також те, що зміна власника земельної ділянки водного фонду можлива лише у випадку, визначеному у частині другій статті59 ЗКУкраїни і який незастосовний у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акту не є необхідним (див. постанову від 11вересня 2019року у справі №487/10132/14-ц (пункт99)). Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду. А тому в її задоволенні суди попередніх інстанцій мали відмовити».

Отже, позовні вимоги щодо визнання недійсним державного акту не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України, в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині визнання недійсним державного акту скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині оскаржене судове рішення слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування судового рішення, відповідно підлягає зміні розподіл судових витрат, а саме, з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 слід стягнути в дохід держави судовий збір по 121,80 грн та на користь прокуратури Миколаївської області по 182,70 грн з кожного.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 974,40 грн.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним державного акту та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог, з прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового в сумі 487,20 грн.

Керуючись статтями 400, 412, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в частині позовних вимогМиколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного актускасувати та змінити в частині судового збору.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2019 року в частині позовних вимог Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір по 121,80 грн з кожного.

Стягнути з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 на користь Прокуратури Миколаївської області витрати по оплаті судового збору по 182,70 грн з кожного.

В іншій частині постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_2 витрати, по оплаті судового збору в сумі 487,20 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, єостаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук