Окрема думка

від 03.11.2020 по справі 916/3146/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Єленіної Ж. М, Кібенко О. Р., Пророка В. В. до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17 , провадження № 12-15гс 20

Історія справи

1. 18 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство Імексбанк (далі - ПАТ Імексбанк , АТ Імексбанк , позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Україна (далі - ТОВ Україна , відповідач) про:

- застосування наслідків недійсності договору про зміни № 3, укладеного 24 грудня 2014 року між ПАТ Імексбанк і ТОВ Україна (далі - договір про зміни), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ Україна ;

- застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 25 грудня 2014 року між ПАТ Імексбанк та ТОВ Україна (далі - договір про розірвання), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ Україна .

2. Позов обґрунтовано тим, що ці правочини виявлено за наслідками перевірки на предмет нікчемності, проведеної відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в АТ Імексбанк від 02 березня 2015 року № 66-в. Підставою їх нікчемності визначено пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , зокрема вказано, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором іпотеки, у той час як загальна заборгованість позичальника за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, складала 145 017 751,43 грн. З огляду на те, що недійсність (нікчемність) подібних правочинів встановлена законом, позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про зміни та договору про розірвання.

3. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції виходив з того, що: 1) відбулась заміна забезпечення з предмета іпотеки 1 на предмет іпотеки 2, а не відмова позивача від майнової вимоги; 2) позивач 16 травня 2017 року звернув стягнення на замінений предмет забезпечення у позасудовому порядку, визнавши за собою право власності на нього; 3) за результатом звернення стягнення на предмет іпотеки 2 зобов`язання за кредитним договором припинились в силу частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , а тому ПАТ Імексбанк звернулося до господарського суду за фактом відсутності його порушених прав, адже на момент звернення з позовними вимогами статусом кредитора останній вже не володів.

5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, незважаючи на нікчемність договору про зміни та договору про розірвання, наслідки їх нікчемності не можуть бути застосовані через відсутність зобов`язань, які забезпечувалися зазначеними договорами. Враховуючи, що у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся із цим позовом, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

6. 17 грудня 2019 року ПАТ Імексбанк звернулося із касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Обгрунтувало тим, що суди не застосували до цих правовідносин пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у сукупності із частиною другою статті 215, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 236 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про те, що, здійснивши у 2017 році позасудове звернення стягнення на будівлі ЦС Чорноморець , ПАТ Імексбанк втратив право на звернення до суду з цим позовом, хоча підстави цих позовних вимог виникли раніше - у 2014 році. У цих правовідносинах мала місце саме відмова ПАТ Імексбанк від своїх майнових вимог, а не заміна предмета забезпечення. Заміна предмета іпотеки має оформлюватися відповідним договором про внесення змін до іпотечного договору, натомість відбулося розірвання одного іпотечного договору та укладення іншого, з іншим іпотекодавцем та іншим предметом іпотеки, який був окремим забезпеченням грошових вимог ТОВ Галіот . Суди неправильно застосували приписи частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку (у редакції від 19 жовтня 2016 року), оскільки задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку на підставі цієї норми не передбачає автоматичного припинення основного зобов`язання, а лише вказує на недійсність вимог щодо його виконання в тій частині, яку погашено за рахунок предмета іпотеки. Тобто метою такого правового регулювання є захист інтересів іпотекодавця шляхом унеможливлення подвійного стягнення з нього заборгованості після позасудового врегулювання. ПАТ Імексбанк звертає увагу на те, що іпотечний договір 2 забезпечував виконання 41 кредитного договору, укладених з різними боржниками. Внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку погашено заборгованість лише 4 позичальників, до числа яких ТОВ Галіот не входить. Ці обставини встановлені постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 і повторному доказуванню не підлягають. Крім того, частиною п`ятою статті 37 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Однак апеляційним судом безпідставно залишено поза увагою звіт про оцінку майна, виготовлений незалежним суб`єктом оціночної діяльності, з якого вбачається, що вартість предмета іпотеки 2 складає лише 1 139 895 000 грн. Натомість ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, якою задоволено заяву ТОВ Галіот про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням його зобов`язань за кредитним договором, та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у цій справі, якою вказану ухвалу залишено без змін, не є рішеннями суду, ухваленими за результатом розгляду справи по суті, а тому не можуть встановлювати преюдиційних фактів, які би звільняли сторони від доказування в інших судових справах.

7. Ухвалою від 25 лютого 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Ухвала обґрунтована необхідністю відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16?ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, щодо припинення зобов`язання боржника за кредитним договором у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в силу приписів частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку (у редакції від 19 жовтня 2016 року).

8. У цих постановах сформовано висновок про те, що частина четверта статті 36 Закону України Про іпотеку передбачає спеціальні підстави припинення основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором. Отже, після завершення звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання основне зобов`язання припиняється (незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам), оскільки усі наступні вимоги щодо його виконання є недійсними.

9. Водночас згідно з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки або застави шляхом визнання за кредитором права власності на нього кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов`язання за рахунок іншого виду забезпечення. Недійсними в розумінні частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишились невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов`язання цим боржником (постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18, від 19 червня 2019 року у справі № 904/9795/16, від 14 серпня 2019 року у справі № 904/4356/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17, від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17).

10. У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, якщо вартості набутого позикодавцем у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення боргу у повному обсязі, кредитор за приписами статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України Про іпотеку , має право на стягнення (з боржника) суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.

11. У постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 643/12799/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив висновок, що частиною четвертою статті 36 Закону України Про іпотеку передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, однак ця норма не передбачає припинення такого зобов`язання за вказаних обставин.

12. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду повинна була вирішити питання щодо правильного застосування частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку .

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

13. Велика Палата Верховного Суду постановою від 03 листопада 2020 року задовольнила частково касаційну скаргу ПАТ Імексбанк в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ Імексбанк ; змінила рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ці судові рішення залишила без змін. Виходила з таких міркувань.

14. Суди попередніх інстанцій послались на відсутність порушення прав позивача, який на момент звернення з позовними вимогами вже не мав статусу кредитора за кредитним договором. Зокрема, зазначили, що є преюдиційними обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, стосовно погашення основного зобов`язання за кредитним договором внаслідок звернення стягнення позивачем на нежитлові будівлі ЦС Чорноморець у позасудовому порядку, оскільки наведені обставини встановлені у спорі між тими ж сторонами та з того ж предмету, що розглядається у межах цієї справи.

15. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів про те, що на момент звернення до суду з позовом права позивача не порушені. При цьому, указала на помилковість мотивування цього висновку у частині надання обставинам, встановленим ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи.

16. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г, яке набрало законної сили 06 листопада 2015 року, задоволено позов ПАТ Імексбанк до ТОВ Галіот про стягнення заборгованості у сумі 140 580 000 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пені у сумі 3 118 206, 43 грн за кредитним договором, для забезпечення виконання якого, на момент ухвалення рішення суду та набрання ним чинності, був укладений договір іпотеки 2. На виконання цього рішення видано наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року.

17. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, цей наказ визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ПАТ Імексбанк застосував позасудове врегулювання за договором іпотеки 2 шляхом звернення у свою власність предмета іпотеки 2, внаслідок чого зобов`язання ТОВ Галіот за вказаним кредитним договором припинились.

18. Отже, цими судовими рішеннями вирішено по суті спір між банком і позичальником. Тобто спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому заборгованість відсутня і стягненню не підлягає. Таким чином, заявлені ПАТ Імексбанк у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г. При цьому враховано, що спір між ПАТ Імексбанк і ТОВ Галіот щодо стягнення заборгованості за кредитним договором остаточно вирішений ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року. Ці судові рішення не можуть бути переглянуті в даній справі.

19. Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду з цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.

20. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ Імексбанк про застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації припинення іпотеки майна ТОВ Україна , однак змінила мотивувальні частини цих рішень.

21. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила про неможливість розглядати у цій справі питання про відступлення від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо припинення основного зобов`язання на підставі частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , оскільки такий розгляд буде виходити за межі цієї справи.

Суть окремої думки

22. Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Вважаємо за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у цій справі.

Щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку (тут і далі - у редакції від 19 жовтня 2016 року)

23. Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій указали на відсутність порушень прав позивача, оскільки він звернув стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку шляхом набуття на нього права власності, тому відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку зобов`язання боржника за кредитним договором, на забезпечення виконання якого з відповідачем було укладено іпотечний договір 1, припинились.

24. Скаржник заперечив проти цього, мотивуючи тим, що частина четверта статті 36 Закону України Про іпотеку не передбачає автоматичного припинення зобов`язання за кредитним договором у разі звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а вказує на недійсність вимог стосовно основного зобов`язання в тій частині, в якій останнє було погашено за рахунок предмета іпотеки.

25. Відповідно до частин першої - третьої статті 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

26. Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України Про іпотеку після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Ця норма передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, отже має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитись розширено.

27. Відповідно дочастини першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

28. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Нормами глави 50 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання внаслідок: належного виконання, передання відступного, зарахування, домовленості сторін, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, неможливості виконання, ліквідації юридичної особи.

29. Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

30. Викладена у частині четвертій статті 36 Закону України Про іпотеку норма права вказує на недійсність вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов 'язання, проте не передбачає припинення цього основного зобов 'язання.

31. Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

32. Відповідно до частин першої, третьої статті 575 цього ж Кодексу іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

33. Основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника: іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням (стаття 1 Закону України Про іпотеку ).

34. Статтею 11 Закону України Про іпотеку визначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

35. Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

36. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов`язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

37. З цих норм вбачається, що за договором іпотеки майновий поручитель приймає на себе обов`язок виконати за боржника його основне зобов?язання (у випадку його невиконання останнім) за рахунок належного майновому поручителю нерухомого майна. Такий обов`язок майнового поручителя є додатковим, і кредитор (іпотекодержатель) у разі порушення боржником основного зобов?язання має право на свій вибір вимагати як виконання боржником свого основного обов`язку, так і виконання майновим поручителем свого додаткового обов`язку. У разі виконання майновим поручителем свого додаткового обов`язку за договором іпотеки основний обов`язок боржника продовжує існувати у первинному обсязі, але право отримати виконання цього обов`язку (право кредитора) переходить до майнового поручителя.

38. Отже, ці положення закону розрізняють основне зобов`язання боржника та додаткове зобов`язання майнового поручителя. Відповідно, розрізняються вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання та вимоги іпотекодержателя щодо виконання майновим поручителем додаткового зобов`язання.

39. У свою чергу частина четверта статті 36 Закону України Про іпотеку встановлює недійсність вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання, та не передбачає недійсність вимог іпотекодержателя щодо виконання майновим поручителем додаткового зобов`язання.

40. Таким чином, у разі укладення кредитором (іпотекодержателем) декількох договорів іпотеки з різними майновими поручителями, кожний з них буде мати додаткове зобов`язання виконати за боржника його основне зобов`язання за рахунок іпотечного майна. У випадку звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за одним договором іпотеки (виконання додаткового обов`язку одним майновим поручителем) та у разі недостатності вартості цього предмета іпотеки для виконання основного обов`язку повністю, іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки за іншим договором іпотеки (вимагати виконання додаткового обов`язку іншим майновим поручителем).

41. У зв?язку з цим Велика Палата Верховного Суду мала підстави для відступу від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16 ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 щодо припинення основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою, на підставі частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

42. Відповідно висновки судів попередніх інстанції у цій справі про те, що права позивача не порушені, оскільки зобов`язання боржника за кредитним договором припинилися в силу частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , є помилковими.

Щодо застосування статті 579 Цивільного кодексу України

43. Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що позивач не відмовлявся від власних майнових вимог, оскільки предмет забезпечення (предмет іпотеки 1, належний ТОВ Україна ) відповідно до статті 579 ЦК України за згодою позивача як іпотекодержателя був замінений на інший (предмет іпотеки 2, належний ПрАТ ФК Чорноморець ). Тоді як скаржник заперечив проти цього, мотивуючи тим, що стаття 579 ЦК України передбачає заміну предмету застави у певному договорі, а в даному випадку мало місце розірвання одного договору та укладення іншого.

44. Згідно з частиною першою статті 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина перша статті 576 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 цього ж Кодексу).

45. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України Про іпотеку предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна. Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити, з-поміж інших, такі істотні умови: опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер (частина перша статті 18 цього Закону).

46. Частиною першою статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

47. З цих норм вбачається, що за договором іпотеки іпотекодержатель набуває право у разі невиконання боржником основного зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок майна, переданого в іпотеку. У іпотекодержателя, відповідно, виникає обов`язок (додаткове зобов`язання) виконати за боржника його основне зобов`язання. При цьому майно, передане в іпотеку за договором іпотеки, є предметом іпотеки.

48. Згідно зі статтею 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

49. Відповідно до частини першої статті 651 цього ж Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 цього Кодексу).

50. Стаття 579 ЦК України передбачає можливість заміни саме предмета іпотеки, тобто майна, переданого в іпотеку за певним договором іпотеки. Вона не регулює відносини заміни одного забезпечення виконання зобов`язання на інше забезпечення, тому застосування місцевим судом до спірних відносин цієї статті вважаємо неправильним.

Щодо суті спору

51. Відповідно до частин другої, третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

52. Позивач погодився укласти з відповідачем правочини (договору про зміни та договору про розірвання), за якими його право на іпотечне майно (предмет іпотеки 1) та відповідно його майнова вимога щодо реалізації цього права, припинились.

53. Внаслідок укладення позивачем з ПрАТ ФК Чорноморець іпотечного договору 2, між цими сторонами виникли нові відносини забезпечення виконання основного зобов`язання боржника, а не зміна (заміна) існуючих відносин забезпечення між позивачем та відповідачем.

54. У зв?язку з цим вважаємо обгрунтованими доводи позивача щодо нікчемності договору про зміни та договору про розірвання на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

55. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

56. Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

57. Наслідком укладення сторонами зазначених нікчемних правочинів стало проведення державної реєстрації припинення іпотеки майна, переданого відповідачем в іпотеку за іпотечним договором 1.

58. Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

59. За змістом статей 4, 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції від 11 серпня 2013 року, яка була чинною на час укладення іпотечного договору 1) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, іпотека. Державна реєстрація обтяжень здійснюється, у тому числі, на підставі, договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

60. Відповідно до пунктів 37, 71 постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (в редакції від 19 серпня 2014 року, яка була чинною на час укладення договору про зміни та договору про розірвання) документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат. Державна реєстрація припинення обтяження нерухомого майна іпотекою проводиться нотаріусом одночасно із зняттям ним заборони, накладеної під час посвідчення договору іпотеки.

61. Вважаємо, що позовні вимоги позивача спрямовані на відновлення становища, яке існувало до укладення нікчемних правочинів, а саме відновлення державної реєстрації іпотеки нерухомого майна за іпотечним договором 1 шляхом скасування державної реєстрації припинення цієї іпотеки.

62. Ураховуючи вищенаведене, Велика Палата Верховного Суду мала підстави для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 щодо припинення основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою, на підставі частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

63. Відповідно висновки судів попередніх інстанції у цій справі про те, що права позивача не порушені, оскільки зобов`язання боржника за кредитним договором припинились в силу положень частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , є помилковими.

64. Тому Велика Палата Верховного Суду мала підстави задовольнити касаційну скаргу ПАТ Імексбанк в особі уповноваженої особи Фонду АТ Імексбанк , скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Судді Н. О. Антонюк

Ж. М. Єленіна

О. Р. Кібенко

В. В. Пророк