Рішення

від 04.12.2020 по справі 903/639/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 грудня 2020 року Справа № 903/639/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,

представників позивача: Себистияновича Р.М., Александрука А.Ф.,

представника відповідача: Ковальчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Селянсько-фермерського господарства "Руслана"

до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

про визнання права постійного користування земельними ділянками,

встановив: СФГ "Руслана" звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, в якому просить визнати право постійного користування земельними ділянками загальною площею 40 га, які перебувають у постійному користуванні згідно Державного акту про право постійного користування земельними ділянками серії ВЛ №0060, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування №1 за селянсько-фермерським господарством «Руслана» , засновником якого є ОСОБА_1 . Також просить стягнути з відповідача судові витрати.

В позовній заяві та заявах по суті справи: відповіді на відзив (вх.№01-57/6228/20 від 01.10.2020), запереченні (вх.№01-57/6713/20 від 23.10.2020) позивач обгрунтовує свої вимоги тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 09.12.2019 N 3-3169/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 13,00 га, яка перебуває в користуванні господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею, серія ВЛ 0060, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 15.12.94 за N 1, розташовану за межами населених пунктів Любитівської сільської ради Ковельського району, для ведення селянського (фермерського) господарства, з таких підстав: у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона суперечить вимогам статті 123 Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 40 га, яка перебуває в користуванні.

Також зазначає, що відповідач ігнорує той факт, що земельні ділянки надавались СФГ "Руслана" на підставі рішень Ковельської районної ради народних депутатів Ковельського району Волинської області від 25.11.94 N 2/5 та від 23.03.94 N 15/5 для ведення селянського (фермерського) господарства площею 10 га і 3 га (пасовищ) із земель Любитівської сільської ради. Також, в подальшому за відповідними заявами СФГ було надано для розширення власного селянського фермерського господарства згідно Рішень N 3/8 від 24.05.95 та N 8/8 від 19.09.96 земельні ділянки із числа земель запасу Любитівської сільської ради площею - 12 га та 15 га відповідно. Наявність у господарства вже багато років згідно вказаних рішень в обробітку саме 40 га замовчується відповідачем.

Користування земельними ділянками загальною площею 40 га позивач підтверджує відповідними довідками, доданими до позовної заяви.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на правову позицію Верховного Суду.

Ухвалою суду від 07.09.2020р. постановлено відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позов (вх.№01-57/6126/20 від 28.09.2020) відповідач заперечує проти позову та зазначає, що позивачем не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Державний акт, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою серії ВЛ № 0060, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 1 від 15.12.1994 року, втратив свою чинність після смерті гр. ОСОБА_2 . Підстави спадкування права постійного користування земельною ділянкою ст. 1225 ЦК України не містить. Оскільки державний акт видано саме на право постійного користування землею, то доводи позивача щодо права довічного успадкованого володіння не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. При цьому відповідач також посилається на правову позицію Верховного Суду.

Щодо площі земельної ділянки, що зазначена в наказі, відповідач вказує, що як вбачається з копії Державного акту на право постійного користування землею ОСОБА_2 надається у постійне користування земельна ділянка площею 13 га. Така ж сама площа зазначена в графі Кількісна характеристика земель, наданих у постійне користування. Будь-які зміни до площі земельної ділянки у вказаному державному акті, а саме в графі Зміни в землекористуванні та Кількісна характеристика земель, наданих у постійне користування, не відображені, що є порушенням пункту 3.5 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право постійного користування землею, договорів на право власності на землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 28 від 15.04.1993 року. Також, в державному фонді документації із землеустрою відсутній архівний примірник державного акта на право постійного користування виданого на ім`я ОСОБА_2 із внесеними змінами. Таким чином, дії головного управління відповідають вимогам законодавства, а відтак правомірні та обґрунтовані. Просить відмовити в позові.

Ухвалою суду від 28.10.2020р. продовжено строк підготовчого провадження до 04.12.2020р. та призначено підготовче засідання на "24" листопада 2020 р.

Ухвалою суду від 24.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2020.

В судовому засіданні 04.12.2020 представники позивача підтримали позовні вимоги, просили задоволити позов повністю.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у позові.

В судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про виклик в судове засідання як свідка ОСОБА_3 для дачі пояснень по справі.

Відповідно до ч.1 ст.89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Як вбачається із заяви ОСОБА_3 від 22.06.2020, доданої позивачем до позову, така заява містить розгорнуте пояснення свідка та посвідчена нотаріусом в належному порядку.

Обставини та зміст викладені в даній заяві не викликають у суду будь-яких сумнівів, а тому суд не вбачає неохідності викликати ОСОБА_3 як свідка в судове засідання для допиту і приходить до висновку про відмову в клопотанні позивача щодо виклику свідка.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

На підставі рішення зборів уповноважених членів агрофірми "Полісся", згідно протоколу №2 від 20.11.1993 року було виділено належні земельні частки у розмірі по 2,31 га ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Для організації селянсько-фермерського господарства рішенням Ковельської районної ради від 23.03.1994 року № 15/5 було надано згоду на виготовлено проекту відведення земельних ділянок ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність 4,86га с/г угідь у межах середніх земельних часток , що на лежать ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та 3га пасович із земель запасу Любитівської сільської ради.

На земельну ділянку 4,86 га ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було видано державний акт на право приватної власності на землю.

Рішенням Ковельської районної ради від 25.11.1994 № 2/5 для ведення і розширення фермерського господарства ОСОБА_2 було виділено 10 га сільськогосподарських угідь із земель запасу Любитівської сільської ради.

На підставі вказаних рішень від 23.03.1994 року №15/5 та 25.11.1994 року №2/5 ОСОБА_2 для ведення селянсько (фермерського) господарства було видано державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ 0060 площею 13 га. 15.12.1994 акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1.

Згідно розпорядження Ковельської районної ради N 68-рв від 15.12.94 було зареєстровано селянське (фермерське) господарство "Руслана", що підтверджується Свідоцтвом N 20139527 від 16.12.94.

Пізніше для розширення СФГ за заявою його засновника - ОСОБА_2 , рішеннями Ковельської районної ради від 24.05.1995 року №3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8 було додатково виділено земельні ділянки площею 12 га та 15 га із земель запасу Любитівської сільської ради .

Позивач зазначає, що після винесених рішень розроблено технічну документацію та відведено земельні ділянки в натурі на місцевості, про що свідчать акт про встановлення границь ділянки в натурі, журнал польових вимирів, план зовнішніх меж, журнал вимірювання кутів і напрямків.

12.12.2001 згідно заяви ОСОБА_2 до Ковельської районної державної адміністрації, повноваження засновника СФГ "Руслана" перейшли до його сина - ОСОБА_1

27.02.2002 Ковельська РДА внесла зміни в Статут СФГ "Руслана", де зазначається засновником ОСОБА_1 .

У 2004 році з числа членів СФГ "Руслана" були виключені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зв`язку із смертю останніх. Засновником СФГ "Руслана" визначено ОСОБА_1 , про що були внесені зміни до статуту господарства, який зареєстрований Ковельської РДА 04.03.2004.

Згідно довідки №539 та довідки серії АБ №677541 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій СФГ Руслана , його керівником значиться ОСОБА_1 .

09.11.2019 голова СФГ "Руслана" ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 40 га.

09.12.2019 ГУ Держгеокадастру у Волинській області видано наказ N 3-3169/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено голові СФГ "Руслана" ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 13 га, яка перебуває в користуванні згідно Державного акту на право постійного користування землею, серія BЛ 0060, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 15.12.94 за N 1, розташовану за межами населених пунктів Любитівської сільської ради Ковельського району, для ведення селянського (фермерського) господарства, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою позивач звернувся до суду з позовом про визнання права постійного користування земельними ділянками на загальну площу 40га.

Розглянувши матеріали справи та враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, згідно якої Верховний Суд відступив від попередніх правових висновків, суд зазначає таке.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Руслана") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Руслана") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Руслана") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, на момент надання земельних ділянок ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року N 3312-XII, на момент створення СФГ "Руслана"; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Тобто законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України N 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон N 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" N 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону N 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону N 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону N 937-IV).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону N 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент виходу ОСОБА_2 із СФГ "Руслана" право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі N 615/2197/15-ц (провадження N 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі N 906/392/18 (провадження N 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Отже, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ "Руслана", так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня. Правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

А тому, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, після отримання громадянином - засновником Себистияновичем М.П. Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 13 га та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ "Руслана", яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача. Зі смертю ОСОБА_2 , якому спірна земельна ділянка площею 13 га була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від серії ВЛ 0060, таке право не є таким, що припинилось.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

На даний час СФГ "Руслана" як юридична особа не припинена.

Єдиним належним і допустимим доказом належності земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Позивач просить визнати право постійного користування земельними ділянками загальною площею 40га згідно Державного акту про право постійно користування землею серії ВЛ 0060.

Як вбачається з копії Державного акту на право постійного користування землею, ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства надана у постійне користування земельна ділянка площею 13 га . Така ж сама площа зазначена в графі Кількісна характеристика земель, наданих у постійне користування. Будь-які зміни до площі земельної ділянки у вказаному державному акті, а саме в графі Зміни в землекористуванні та Кількісна характеристика земель, наданих у постійне користування, не відображені.

Також, як зазначає відповідач, в державному фонді документації із землеустрою, відсутній архівний примірник державного акта на право постійного користування виданого на ім`я ОСОБА_2 із внесеними змінами.

Отже, позивачем не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування земельними ділянками на площі 12 та 15 га.

Прийняття Ковельською районною радою рішень від 24.05.1995 року №3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8, згідно яких були надані земельні ділянки площею 12 га та 15 га із земель запасу Любитівської сільської ради для розширення СФГ та надані позивачем довідки управління Держгеокадастру у Ковельському районі від 27.01.2009 року №444 , від 10.02.2014 року №352 та від 29.01.2015 року №307/46, якими позивач підтверджує право постійного користування земельними ділянками на дані площі, не є правовстановлюючими документами права постійного користування та не підтверджують права СФГ "Руслана" постійного користування земельними ділянками площами 12 та 15 га.

Посилання позивача на те, що після винесених рішень від 24.05.1995 та 19.09.1996 позивачем розроблено технічну документацію та відведено земельні ділянки в натурі на місцевості, не відповідає дійсності, оскільки доданий до позовної заяви проект відведення земельних ділянок у постійне користування та приватну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виготовлено на 17,86 га (4,86 га у приватну власність та 13 га у постійне користування).

Тобто позивачем в установленому порядку не було оформлено право постійного користування на земельні ділянки у розмірі 12 га та 15 га.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено право постійного користування земельною ділянкою площею 13га, що надана останньому у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарство згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ВЛ 0060, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 - 15.12.1994.

Доводи відповідача щодо припинення права постійного користування СФГ "Руслана" земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, у зв`язку зі смертю особи - засновника господарства, не заслуговують на увагу суду, оскільки грунтуються на правовій позиції Верховного Суду та Верховного Суду України (постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 922/2103/17 та у постанови Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі N 657/731/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі N 6-3113цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі N 6-2329цс16), від якої постановою від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити та зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

З огляду на зазначене, позов підлягає до задоволення в частині визнання визнання за СФГ «Руслана» права постійного користування земельною ділянкою площею 13 га. В позові в частині визнання права постійного користування земельними ділянками площами 12 та 15 га необхідно відмовити.

Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 231, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2 . Визнати за Селянсько-фермерським господарством «Руслана» (код ЄДРПОУ 20139527), засновником якого є ОСОБА_1 , право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 13 га, яка перебуває у постійному користуванні Селянсько-фермерського господарства «Руслана» згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ВЛ 0060, виданого громадянину України ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 15.12.1994 за №1.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43000, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Селянсько-фермерського господарства "Руслана" (45063, Волинська обл., Ковельський район, с.Воля-Любитівська, код ЄДРПОУ 20139527) 2102грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Відмовити в позові в частині визнання за Селянсько-фермерським господарством «Руслана» (код ЄДРПОУ 20139527), засновником якого є ОСОБА_1 , права постійного користування земельними ділянками: площею 12 га, наданою для розширення селянського (фермерського) господарства згідно рішення Ковельської районної ради Волинської області від 24.05.1995 №3/8 та площею 15 га, наданою для розширення селянського (фермерського) господарства згідно рішення Ковельської районної ради від 19.09.1996 №8/8.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено та підписано 09.12.2020.

Суддя О. Г. Слободян