ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2021 року Справа № 903/639/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянсько-фермерського господарства "Руслана" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.12.2020 р. у справі № 903/639/20 (суддя Слободян О.Г., повний текст рішення складено 09.12.2020 р.)
за позовом Селянсько-фермерського господарства "Руслана"
до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
про визнання права постійного користування земельними ділянками
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2;
відповідача - не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
Селянсько-фермерське господарство "Руслана" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, в якому просить визнати за ним право постійного користування земельними ділянками площею 40 га, які перебувають у постійному користуванні згідно Державного акту про право постійного користування земельними ділянками серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р.
Позовні вимоги з посиланнями на положення ст. ст. 7, 23, 27, 51 ЗК України (у редакції Закону від 13.03.1992 р.), норми ст. 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", ст. ст. 92, 116, 141 ЗК України, який набрав чинності в 2002 році, обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , як засновник СФГ "Руслана" отримав у постійне користування земельні ділянки 40 га на підставі рішень Ковельської районної ради народних депутатів Ковельського району Волинської області від 25.11.1994 р. № 2/5 та від 23.03.1994 р. № 15/5, № 3/8 від 24.05.1995 р. та № 8/8 від 19.09.1996 р. Наявність у позивача вже багато років, згідно вказаних рішень, в користуванні саме 40 га землі підтверджується відповідними доказами у справі. В свою чергу, відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Позивач вважає таку відмову протиправною, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.12.2020 р. у справі № 903/639/20 позов задоволено частково.
Визнано за Селянсько-фермерським господарством "Руслана", засновником якого є ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 13 га, яка перебуває у постійному користуванні Селянсько-фермерського господарства "Руслана" згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ВЛ 0060, виданого громадянину України ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 15.12.1994 р. за № 1. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2102 грн витрат по сплаті судового збору.
Відмовлено в позові в частині визнання за Селянсько-фермерським господарством "Руслана", засновником якого є ОСОБА_2 права постійного користування земельними ділянками: площею 12 га, наданою для розширення селянського (фермерського) господарства згідно рішення Ковельської районної ради Волинської області від 24.05.1995 р. № 3/8 та площею 15 га, наданою для розширення селянського (фермерського) господарства згідно рішення Ковельської районної ради від 19.09.1996 р. № 8/8.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем підтверджено право постійного користування земельною ділянкою площею 13 га, що надана останньому у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарство згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ВЛ 0060, який зареєстровано 15.12.1994 р. в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №1. Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено наявності у нього права постійного користування земельними ділянками на площі 12 та 15 га; позивачем в установленому порядку не було оформлено право постійного користування на земельні ділянки у даному розмірі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Селянсько-фермерське господарство "Руслана" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в позові, прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати за позивачем право постійного користування земельними ділянками загальною площею 40 га, які перебувають у постійному користуванні позивача.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що рішеннями Ковельської районної ради від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8 було виділено для розширення СФГ "Руслана" землі площею 12 га 15 га на території Любитівської сільської ради. Після винесених даних рішень скаржником було розроблено технічну документацію та відведено земельні ділянки в натурі на місцевості. На підставі цих рішень видано Державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ 0060 від 15.12.1994 р. площею 40 га на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право постійного користування за № 1 від 15.12.1994 р. Усі площі земельних ділянок зазначені в державному акті на право постійного користування виділені для ведення селянського фермерського господарства.
Апелянт вказує, що висновок суду про те, що будь-які зміни в державному акті в частині змін площ землекористування, які надані в постійне користування СФГ не були внесені в Державний акт серії ВЛ 0060 від 15.12.1994 р. є безпідставним.
Про те що, СФГ "Руслана" в установленому порядку було надано в постійне користування земельні ділянки площею 12 та 15 га стверджується тим, що після винесених рішень Ковельською райдержадміністрацією про надання СФГ "Руслана" земельних ділянок площею 12 та 15 га було розроблено технічну документацію та відведено земельні ділянки в натурі на місцевості, про що свідчать акт про встановлення границь ділянки внатурі, журнал польових вимірів, план зовнішніх меж, журнал вимірювання кутів і напрямків.
Скаржник посилається на те, що після надання СФГ "Руслана" у постійне користування 12 та 15 га землі, Ковельським відділом земельних ресурсів було встановлено межі землекористування земельними ділянками на місцевості та в державний акт, а саме, на сторінку 3 (План зовнішніх меж землекористування внесено площі чотирьох земельних ділянок площею 40 га). Ковельською районною радою 10.02.1997 р. було прийнято розпорядження № 3-Р "Про затвердження земельного звіту за 1996 рік" і у відомості Звіту форми 6-зем про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах та власниках землі та угіддях, станом на 01.01.1997 р. у відомості по Любитівській сільській раді значиться, що у ОСОБА_1 знаходилося у постійному користуванні земельна ділянка загальною площею 41 га. Названу земельну ділянку слід вважати, що вона знаходиться в користуванні і виділена СФГ "Руслана" вже після винесених рішень Ковельською районною радою 24.05.1995 р. та 19.09.1996 р.
Апелянт вказує, що дані про те, що СФГ "Руслана" постійно користується земельною ділянкою площею 41 га були внесені у Звіт тодішнім відділом земельних ресурсів в Ковельському районі з даних другого примірника Державного акту серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. Відтак другий примірник державного акту знаходився в відділі земельних ресурсів, в якому була заповнена його 4 сторінка про внесення змін виділення додатково для СФГ "Руслана" 12 та 15 га.
В свою чергу, скаржник посилається на наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 р. № 28, яким було затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею в тому числі і на умовах оренди. Дана Інструкція діяла з 23.04.1993 р. по 04.05.1999 р. тобто в період коли були СФГ "Руслана" надані в постійне користування земельні ділянки площею 12 та 15 га. Згідпо п. 4.2. другий примірник державного акту, а також книга їх реєстрації повинна була зберігатися у органах, що здійснювали їх видачу та реєстрацію.
Тобто обов`язок зберігати другий примірник державного акту та книгу записів реєстрації державних актів в даному випадку покладено на Ковельську райдержадміністрацію, а саме, на її відділ земельних ресурсів у Ковельському районі. В судовому засіданні представник відповідача суду пояснила, що у них не збереглись документи в тому числі і другий примірник державного акту хоч такий обов`язок покладено на відповідача. Скаржник вказує, що він не повинен нести відповідальність за те, що державні органи і їх посадові особи належним чином не виконують свої посадові обов`язки по зберіганню цих документів.
Окрім того, скаржник звертає увагу суду на те, що в довідках, які видані Управлінням "Держгеокадастру" у Ковельському районі від 27.01.2009 р. № 444 від 10.02.2014 р. № 352, від 29.01.2015 р. № 307/46 зазначено, що у СФГ "Руслана" знаходяться у постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 41 га.
Згідно звітів, поданих в Ковельську ОДПІ, розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку за 2007 р. та 2011 р., вбачається, що у СФГ "Руслана" в постійному користуванні знаходиться земельна ділянка площею 41 га на підставі акту серії ВЛ № 0060 від 23.11.1994 р. Дані про те, що в користуванні СФГ "Руслана" знаходиться земельна ділянка загальною площею 41 га подавались в Ковельську ОДПІ управлінням "Держгеокадастру" у Ковельському районі.
Скаржник долучає до апеляційної скарги: оригінали податкового розрахунку фінансового сільськогосподарського податку за 2007 р. та 2011 р. СФГ "Руслана"; розпорядження Ковельської районної ради від 10.02.1997 р. № 3-Р "Про затвердження земельного звіту за 1996 рік" та відомості Звіту форми 6-зем про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах та власниках землі та угіддях, станом на 01.01.1997 р.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.12.2020 р. (враховуючи ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 р. про виправлення описки) було відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 10.02.2021 р. об 16:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 р. розгляд скарги було відкладено на 02.03.2021 р. об 14:00 год.
Головне управління Держгеокадастру у Волинській області надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач зазначає, що за Державним актом серії ВЛ 0060 від 15.12.1994 р. ОСОБА_1 надавалася у постійне користування земельна ділянка площею 13,00 га. Така ж сама площа зазначена в графі Кількісна характеристика земель, наданих у постійне користування. Будь-які зміни до площі земельної ділянки у вказаному державному акті, а саме в графі Зміни в землекористуванні та Кількісна характеристика земель, наданих у постійне користування, не відображені, що є порушенням пункту 3.5 Інструкції "Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право постійного користування землею, договорів на право власності на землею (в тому числі на умовах оренди)", затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 28 від 15.04.1993 р.
Відповідач звертає увагу суду на те, що в державному фонді документації із землеустрою відсутній архівний примірник Державного акта серії ВЛ 0060 від 15.12.1994 р. із внесеними змінами. Апелянтом не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування земельними ділянками на площі 12 та 15 га, а прийняття Ковельською районною радою рішень від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8, згідно яких були надані земельні ділянки площею 12 га та 15 га із земель запасу Любитівської сільської ради для розширення СФГ та надані позивачем довідки Управління Держгеокадастру у Ковельському районі від 27.01.2009 р. № 444 , від 10.02.2014 р. № 352 та від 29.01.2015 р. № 307/46, якими апелянт нібито підтверджує право постійного користування земельними ділянками на дані площі, не є правовстановлюючими документами права постійного користування та не підтверджують права СФГ "Руслана" постійного користування земельними ділянками площами 12 та 15 га.
Відповідач вказує, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. На думку відповідача апелянт не позбавлений права звернутися із заявою про надання спірних земельних ділянок, які використовувалися для ведення фермерського господарства, в оренду для ведення фермерського господарства.
Селянсько-фермерське господарство "Руслана" надіслало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що Держгеокадастр своїм наказом від 09.12.2019 р. фактично припинив право постійного користування земельними ділянками СФГ "Руслана" загальною площею 27 га, хоча таким правом наділені органи місцевого самоврядування. Позивач зазначає, що обов`язок зберігати другий примірник державного акту та книги записів реєстрації державних актів покладено на Відділ земельних ресурсів у Ковельському районі Ковельської райдержадміністрації. На думку позивача неправомірним є висновок суду, що будь-які зміни в державному акті в частині змін площ землекористування, які надані в постійне користування СФГ не були внесені в Державний акт серії ВЛ № 0060 від 23.11.1994 р. Про те, що СФГ "Руслана" в установленому порядку було надано в постійне користування земельні ділянки площею 12 та 15 га стверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
Позивач посилається на ч. 4 ст. 75 ГПК України та вважає, що в ухвалі Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2020 р. у справі № 140/591/20 встановлені обставини, які не підлягають доказуванню у даній справі щодо створення і реєстрацію СФГ "Руслана", перераховано рішення Ковельської районної ради, якими було надано у постійне користування СФГ "Руслана" земельні ділянки площею 40 га. Розроблено технічну документацію із землеустрою та видано Державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ № 0060 від 23.11.1994 р.
Селянське-фермерське господарство "Руслана" надіслало до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що оригінали податкового розрахунку фінансового сільськогосподарського податку за 2007 р. та 2011 р. СФГ "Руслана", в якому значиться, що на праві приватної власності знаходиться земельна ділянка на праві постійного користування загальною площею 41 га не були подані до суду першої інстанції, оскільки знаходились на зберіганні колишнього бухгалтера господарства ОСОБА_3 , яка вже тривалий період не працює на господарстві. Вона пояснила, що дані документи вже були знищені за тривалістю строків зберігання. Однак, лише після проведення підготовчого засідання вона повідомила, що було знайдено вказані податкові розрахунки по сплаті податку за 2007 та 2011 роки.
Позивач вказує, що в підготовчому засіданні представник відповідача пояснив, що в Управлінні Держгеокадастру Ковельського району відсутні будь-які документи, які б свідчили про те, що в СФГ "Руслана" в постійному користуванні знаходяться земельні ділянки загальною площею 40 га, а також оригінал другого екземпляру Державного акту серії ВЛ № 0060 від 23.11.1994 р., тому суд першої інстанції відмовив у витребуванні цих документів, а позивач особисто не звертався із заявою в Держгеокадастр про їх надання. В подальшому із усних пояснень посадових осіб Управління Держгеокадастру в Ковельському районі позивач дізнався, що в управлінні зберігаються оригінали розпорядження Ковельської районної ради від 10.02.1997 р. та ксерокопія Звіту форми 6-ЗЕМ в Любитівській сільській раді станом на 10.02.1997 р. Про відсутність будь-яких письмових доказів неодноразово зазначала і представник Держгеокадастру у відзиві на позов та в інших письмових документах. У зв`язку з наведеними обставинами, позивачем з поважних причин не надані дані докази в розпорядження Господарського суду Волинської області в підготовчому засіданні, а також позивач не ставив питання перед судом про їх витребування.
Розглянувши в судовому засіданні 02.03.2021 р. клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, норми процесуального закону регламентують принцип диспозитивності судового процесу, згідно з яким особа самостійно здійснює свої процесуальні права та обов`язки без втручання суду.
Згідно ч.ч. 1, 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд, надаючи оцінку причинам неподання скаржником податкового розрахунку фінансового сільськогосподарського податку за 2007 р. та 2011 р. СФГ "Руслана", розпорядження Ковельської районної ради від 10.02.1997 р. № 3-Р "Про затвердження земельного звіту за 1996 рік" та відомостей Звіту форми 6-зем про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах та власниках землі та угіддях, станом на 01.01.1997 р. до суду першої інстанції, приходить до висновку, що скаржник обґрунтував неможливість подання такого доказу до суду першої інстанції, з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду даної справи суд приймає вказані документи на стадії перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
Представник позивача в судовому засіданні 02.03.2021 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду в частині відмови в позові, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.
Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 02.03.2021 р.; представник відповідача Хитрик Н.В. не була допущена судом в якості повноважного представника через відсутність належно оформлених повноважень.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як встановлено апеляційним господарським судом, на підставі рішення зборів уповноважених членів агрофірми "Полісся", згідно протоколу № 2 від 20.11.1993 р. було виділено належні земельні частки у розмірі по 2,31 га ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Рішенням Ковельської районної ради від 23.03.1994 р. № 15/5 було надано згоду на виготовлено проекту відведення земельних ділянок ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність 4,86 га с/г угідь у межах середніх земельних часток, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та 3 га пасович із земель запасу Любитівської сільської ради.
Рішенням Ковельської районної ради від 25.11.1994 р. № 2/5 для ведення і розширення фермерського господарства ОСОБА_1 було виділено 10 га сільськогосподарських угідь із земель запасу Любитівської сільської ради.
На підставі вказаних рішень Ковельської районної ради від 23.03.1994 р. № 15/5 та 25.11.1994 р. № 2/5, ОСОБА_1 для ведення селянсько (фермерського) господарства було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ 0060 площею 13 га. 15.12.1994 р., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1.
Згідно розпорядження Ковельської районної ради № 68-рв від 15.12.1994 р. було зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Руслана", що підтверджується свідоцтвом № 20139527 від 16.12.1994 р.
Пізніше для розширення СФГ "Руслана" за заявою його засновника - ОСОБА_1 , рішеннями Ковельської районної ради від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8 було додатково виділено СФГ земельні ділянки площею 12 га та 15 га із земель запасу Любитівської сільської ради.
Позивач зазначає, що після винесених рішень розроблено технічну документацію та відведено земельні ділянки в натурі на місцевості, про що свідчать акт про встановлення границь ділянки в натурі, журнал польових вимірів, план зовнішніх меж, журнал вимірювання кутів і напрямків.
Розпорядженням Ковельської районної ради від 10.02.1997 р. № 3-Р було затверджено земельний Звіт за 1996 рік і у відомості Звіту форми 6-зем про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах та власниках землі та угіддях, станом на 01.01.1997 р. по Любитівській сільській раді значиться, що у ОСОБА_1 знаходиться у постійному користуванні земельна ділянка загальною площею 41 га.
12.12.2001 р. згідно заяви ОСОБА_1 до Ковельської районної державної адміністрації, повноваження засновника СФГ "Руслана" перейшли до його сина - ОСОБА_2
27.02.2002 р. Ковельська РДА внесла зміни в статут СФГ "Руслана", де зазначається засновником ОСОБА_2 .
У 2004 р. з числа членів СФГ "Руслана" були виключені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зв`язку із смертю останніх. Засновником СФГ "Руслана" визначено ОСОБА_2 , про що були внесені зміни до статуту господарства, який зареєстрований Ковельської РДА 04.03.2004 р.
Згідно довідки № 539 та довідки серії АБ №677541 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій СФГ "Руслана" його керівником значиться ОСОБА_2 .
09.11.2019 р. голова СФГ "Руслана" ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 40 га.
09.12.2019 р. ГУ Держгеокадастру у Волинській області видано наказ N 3-3169/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено голові СФГ "Руслана" ОСОБА_2 , у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 13 га, яка перебуває в користуванні згідно Державного акту на право постійного користування землею, серія BЛ 0060, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 15.12.94 за № 1, розташовану за межами населених пунктів Любитівської сільської ради Ковельського району, для ведення селянського (фермерського) господарства, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки.
Згідно звітів, поданих в Ковельську ОДПІ, розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку за 2007 р. та 2011 р., вбачається, що у СФГ "Руслана" в постійному користуванні знаходиться земельна ділянка площею 41 га на підставі акту серії ВЛ № 0060 від 23.11.1994 р. Дані про те, що в користуванні СФГ "Руслана" знаходиться земельна ділянка загальною площею 41 га подавались в Ковельську ОДПІ управлінням "Держгеокадастру" у Ковельському районі.
В довідках, які видані Управлінням "Держгеокадастру" у Ковельському районі від 27.01.2009 р. № 444 від 10.02.2014 р. № 352, від 29.01.2015 р. № 307/46 зазначено, що у СФГ "Руслана" знаходяться у постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 41,1 га.
Відповідно до довідки, виданої Любитівською сільською радою від 25.01.2019 р. № 209 у СФГ "Руслана" знаходяться у постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 42,27 га.
Предметом позову у даній справі є визнання за СФГ "Руслана" права постійного користування земельною ділянкою площею 40 га, розташованою на території Любитівської сільської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акту про право постійного користування серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. на підставі рішень Ковельської районної ради народних депутатів Ковельського району Волинської області від 25.11.1994 р. № 2/5, від 23.03.1994 р. № 15/5, № 3/8 від 24.05.1995 р. та № 8/8 від 19.09.1996 р.
Предметом же апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками площею 12 га та 15 га, наданих для розширення селянського (фермерського) господарства згідно рішень Ковельської районної ради Волинської області від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8, в іншій частині судове рішення не оскаржувається.
Відтак, апеляційний суд, враховуючи визначений позивачем предмет оскарження судового рішення, приймаючи до уваги межі розгляду справи апеляційним судом, визначені у ст. 269 ГПК України, зазначає, що обумовлений скаржником в апеляційному суді предмет оскарження унеможливлює апеляційний перегляд судового рішення в частині задоволення позову про визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками площею 13 га.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992 р., на момент створення СФГ "Руслана") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992 р., на момент створення СФГ "Руслана") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992 р., на момент створення СФГ "Руслана") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 р. № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції Закону від 23.07.1993 р. № 3312-XII, на момент створення СФГ "Руслана"; втратив чинність 29.07.2003 р. - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 р. № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ "Руслана", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
Як вже зазначалось,19.06.2003 р. було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 р. у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Апеляційний господарський суд, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003 р., та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003 р., вважає, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується судом (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 р. у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 р. у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 р. у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 р. у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 р. у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 р. у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 р. у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 р. у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 р. у справі № 628/776/18).
Згідно із ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001 р.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).
З наведеного вбачається, що на момент виходу (виключення з числа членів СФГ) ОСОБА_2 із СФГ "Руслана" право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001 р., на момент виходу ОСОБА_2 із СФГ "Руслана"), який діяв з 01.01.2002 р. (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005 р., було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002 р., але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 р. переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 р. визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 р. отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Апеляційний господарський суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.032019 р. у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 р. у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001 р., на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992 р.), яка діяла до 01.01.2002 р., право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). Правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Відтак суд апеляційної інстанції зазначає, у разі виходу зі складу фермерського господарства громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Як встановлено апеляційним судом, рішенням Ковельської районної ради від 23.03.1994 р. № 15/5 було надано згоду на виготовлено проекту відведення земельних ділянок ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність 4,86 га с/г угідь у межах середніх земельних часток, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та 3 га пасовищ із земель запасу Любитівської сільської ради.
Рішенням Ковельської районної ради від 25.11.1994 р. № 2/5 для ведення і розширення фермерського господарства ОСОБА_1 було виділено 10 га сільськогосподарських угідь із земель запасу Любитівської сільської ради.
На підставі вказаних рішень Ковельської районної ради від 23.03.1994 р. № 15/5 та 25.11.1994 р. № 2/5, ОСОБА_1 для ведення селянсько (фермерського) господарства було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ 0060 площею 13 га. 15.12.1994 р., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1.
Після отримання громадянином ОСОБА_1 - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ "Руслана", яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача. Зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельні ділянки були надані на праві постійного користування, таке право не є таким, що припинилось.
Колегія суддів апеляційного суду, при вирішенні даного спору в частині апеляційного оскарження, зазначає про те, що рішеннями Ковельської районної ради від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8 для розширення фермерського господарства було виділено ОСОБА_1 земельні ділянки площею 12 га та 15 га із земель запасу Любитівської сільської ради.
Тобто матеріалами справи підтверджується, що за рішеннями Ковельської районної ради народних депутатів Ковельського району Волинської області від 25.11.1994 р. № 2/5, від 23.03.1994 р. № 15/5, № 3/8 від 24.05.1995 р. та № 8/8 від 19.09.1996 р. ОСОБА_1 було надано в користування земельні ділянки на території Любитівської сільської ради в загальному розмірі 40 га.
Разом з тим, в Державному акті про право постійного користування земельними ділянками серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. зазначено, що ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства була надана у постійне користування земельна ділянка площею лише 13 га на підставі рішень Ковельської районної ради народних депутатів Ковельського району Волинської області від 25.11.1994 р. № 2/5, від 23.03.1994 р. № 15/5. Дана площа також зазначена в графі Кількісна характеристика земель, наданих у постійне користування.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, вказує, що відповідно до п. 1.4. Інструкції "Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею в тому числі і на умовах оренди", яка затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 р. № 28 (в редакції чинній на момент вказаних правовідносин) передбачено, що власникам землі або землекористувачам, яким передано (надано) декілька черезсмужних земельних ділянок, розташованих на території Ради народних депутатів, видається один державний акт з відображенням на плані меж всіх переданих (наданих) земельних ділянок.
Складається план земельної ділянки з визначенням на ньому її меж і розмірів, описом меж суміжних власників землі і землекористувачів. На плані показуються: межі всіх черезсмужних ділянок, що передаються (надаються) у власність або користування в межах відповідної Ради народних депутатів; лінійні проміри по межі земельної ділянки; всі поворотні точки меж земельної ділянки; всі точки, закріплені в натурі (на місцевості) довгостроковими межовими знаками; всі лінії, які є суходольними межами. Ці межі викреслюються суцільною лінією чорною тушшю; річки, озера, канали, шляхи, лісосмуги, інші урочища, що співпадають з межами (п. 2.3 вказаної Інструкції).
План зовнішніх меж земельної ділянки у бланках державних актів складається у масштабі, що забезпечує їх чітке зображення. На плані показуються всі елементи, вказані у пункті 2.3 Інструкції.
Як встановлено апеляційним судом, в План зовнішніх меж землекористування Державного акту серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. внесено чотири земельних ділянки, загальна площа яких становить більше 40 га.
Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що відповідно до ст. 81 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_5 (який на час видачі Державного акту серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. працював у Ковельському відділі земельних ресурсів Ковельської міської ради та яким підписано План зовнішніх меж землекористування до державного акту), в якій він зазначає, що в даний План обов`язково заносились земельні ділянки, які надавалися в користування ФГ. План земельних ділянок, їх розміщення виготовлялося землевпорядною організацією, та на підставі розробленої технічної документації заносилися в державний акт. Підписуючи План зовнішніх меж землекористування до Державного акту серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. він перевіряв і засвідчував фактичне виділення земельних ділянок в натурі.
В Державному акті серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. в графі Кількісна характеристика земель наданих постійне користування та зміни в землекористуванні не було внесено усі дані про земельні ділянки, які фактично були виділені в постійне користування СФГ "Руслана", оскільки в цьому не було необхідності, так як, основним документом про надання такої землі було рішення районної ради на виготовлення технічної документації із землеустрою про знаходження цієї земельної ділянки в натурі на місцевості, а також внесення даних до акту про місцезнаходження цієї ділянки.
Тобто із пояснень посадової особи, органу який здійснював видачу Державного акту серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. вбачається, що до вказаного державного акту, зокрема і в графу Кількісна характеристика земель наданих постійне користування та зміни в землекористуванні не було внесено усі дані про земельні ділянки, які фактично були виділені в постійне користування СФГ "Руслана".
Апеляційним господарським судом ухвалою від 10.02.2021 р. було викликано в судове засідання 02.03.2021 в якості свідка громадянина ОСОБА_5 та попереджено його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
В судовому засіданні 02.03.2021 р. ОСОБА_5 , який знову був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показаннята за відмову від даі показань та роз"яснено положення ст. 63 Конституції України .Надав суду пояснення щодо обставин оформлення Державного акту серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р., зазначивши про те, що в План зовнішніх меж землекористування Державного акту серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р. внесено площі чотирьох земельних ділянок, які надавалися позивачу на підставі рішень Ковельської районної ради народних депутатів Ковельського району Волинської області від 25.11.1994 р. № 2/5, від 23.03.1994 р. № 15/5, № 3/8 від 24.05.1995 р. та № 8/8 від 19.09.1996 р. в розмірі близько 40 га.
Свідок ОСОБА_5 вказав про те, що не відображення в Державному акті серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р., зокрема і в Кількісній характеристиці земель, наданих у постійне користування, площі земельної ділянки в розмірі саме 40 га сталося помилково. Фактично в Плані зовнішніх меж землекористування державного акту відображено площу земельних ділянок, які відповідають розмірам, які надавалися позивачу на підставі вказаних рішень ради.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 71 рішення Європейського суду з прав людини "Рисовський проти України" вказано, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
В контексті спірних правовідносин варто зауважити, що принцип "належного урядування" дає можливість державним органам виправити допущені помилки, однак таке виправлення минулої помилки не повинно призводити до непропорційного втручання в набуте особою право, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Таким чином, з врахуванням викладене, колегія суддів вказує, що не внесення належним чином посадовими особами уповноваженого органу держави даних щодо розміру земельних ділянок, які фактично були виділені в постійне користування ОСОБА_1 в Державний акт серії ВЛ № 0060 від 15.12.1994 р., зокрема і в графу Кількісні характеристики земель, наданих у постійне користування, та як наслідок в майбутньому лише з цих підстав позбавлення позивача права користування земельними ділянка площею 12 га та 15 га, які надані згідно рішень Ковельської районної ради від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8 буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Колегія суддів приймає до уваги те, що ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Також судом апеляційної інстанції вказується, що державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права, а існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього державного акта.
Апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до ст. 89 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Таким чином, звертаючись з даним позовом у справі СФГ "Руслана" первісно мало вказати факти порушення його власних майнових прав та інтересів та надати на підтвердження таких тверджень відповідні докази.
Досліджуючи матеріали даної справи та докази у ній, судом приймається до уваги, що позивач на підтвердження перебування у його постійному користуванні також земельних ділянок площею 12 га та 15 га, наданих згідно рішень Ковельської районної ради Волинської області від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8, подав до суду розпорядження Ковельської районної ради від 10.02.1997 р. № 3-Р, яким було затверджено земельний Звіт за 1996 рік і у відомості Звіту форми 6-зем про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах та власниках землі та угіддях, станом на 01.01.1997 р. по Любитівській сільській раді значиться, що у ОСОБА_1 знаходилася у постійному користуванні земельна ділянка загальною площею 41 га.
При цьому, згідно звітів, поданих в Ковельську ОДПІ, розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку за 2007 р. та 2011 р., вбачається, що у СФГ "Руслана" в постійному користуванні знаходиться земельна ділянка площею 41 га на підставі акту серії ВЛ № 0060 від 23.11.1994 р. Дані про те, що в користуванні СФГ "Руслана" знаходиться земельна ділянка загальною площею 41 га подавались в Ковельську ОДПІ управлінням "Держгеокадастру" у Ковельському районі.
Також колегія суддів приймає до уваги те, що в довідках, які видані Управлінням "Держгеокадастру" у Ковельському районі від 27.01.2009 р. № 444 від 10.02.2014 р. № 352, від 29.01.2015 р. № 307/46 зазначено, що у СФГ "Руслана" знаходяться у постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 41,1 га.
Окрім того, відповідно до довідки, виданої Любитівською сільською радою від 25.01.2019 р. № 209 у СФГ "Руслана" знаходяться у постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 42,27 га.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що із наданих до справи доказів вбачається, що фактично у постійному користуванні СФГ "Руслана" знаходилися земельні ділянки загальною площею більше 40 га. Тобто, колегія суддів констатує, що докази, надані позивачем в підтвердження перебування у його постійному користуванні земельних ділянок, в тому числі, площею 12 га та 15 га, наданих згідно рішень Ковельської районної ради Волинської області від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8 є більш вірогідними в розумінні ст. 79 ГПК України.
Отже, враховуючи те, що обставини у справі та докази у ній свідчать про те, що ОСОБА_1 , як засновнику СФГ "Руслана" фактично були надані в постійне користування земельні ділянки площею 12 га та 15 га, розташовані на території Любитівської сільської ради та призначені для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішень Ковельської районної ради від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8, позивач даними земельними ділянками у встановленому порядку користувався тривалий час, а існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього державного акта, тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками площею 12 га та 15 га, а відтак позов в цій частині підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
При цьому, суд приймає до уваги те, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 р. у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
Колегією суддів апеляційного суду не встановлено як підстав, передбачених ч. 1 ст. 27 ЗК України (в редакції Закону від 13.03.1992 р.), яка діяла до 01.01.2002 р. так і підстав, визначених ст. 141 ЗК України (в редакції Закону від 25.10.2001 р.) для припинення у СФГ "Руслана" права постійного користування земельними ділянками 12 га та 15 га, розташованих на території Любитівської сільської ради, призначених для ведення селянського (фермерського) господарства, які надані на підставі рішень Ковельської районної ради від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене, за результатом перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Селянсько-фермерського господарства "Руслана" підлягає до задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 04.12.2020 р. у справі № 903/639/20 скасуванню в частині відмови в позові про визнання за Селянсько-фермерським господарством "Руслана" права постійного користування земельними ділянками площею 12 га та 15 га, наданих для розширення селянського (фермерського) господарства згідно рішень Ковельської районної ради Волинської області від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8 з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Селянсько-фермерського господарства "Руслана" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.12.2020 р. у справі № 903/639/20 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 04.12.2020 р. у справі № 903/639/20 скасувати в частині відмови в позові про визнання за Селянсько-фермерським господарством "Руслана", засновником якого є ОСОБА_2 права постійного користування земельними ділянками площею 12 га та 15 га, наданих для розширення селянського (фермерського) господарства згідно рішень Ковельської районної ради Волинської області від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.
Визнати за Селянсько-фермерським господарством "Руслана", засновником якого є ОСОБА_2 права постійного користування земельними ділянками площею 12 га та 15 га, наданих для розширення селянського (фермерського) господарства згідно рішень Ковельської районної ради Волинської області від 24.05.1995 р. № 3/8 та від 19.09.1996 р. № 8/8.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Селянсько-фермерського господарства "Руслана" (45063, Волинська обл., Ковельський район, с. Воля-Любитівська, код ЄДРПОУ 20139527) 3 153 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу судових наказів доручити Господарському суду Волинської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений 09 березня 2021 р.
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Гудак А.В.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 02.03.2021 |
Оприлюднено | 09.03.2021 |
Номер документу | 95372124 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Волинської області
Слободян Оксана Геннадіївна
Господарське
Господарський суд Волинської області
Слободян Оксана Геннадіївна
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Олексюк Г.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні