Постанова

від 08.12.2020 по справі 420/3318/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2020 р. Категорія: 109010000м.ОдесаСправа № 420/3318/20 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: ТОВ "Консул-Плаза"Золотоверх М.С. (адвокат, ордер)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Консул-Плаза на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Консул-Плаза до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Другий Приморський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Другий Приморський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо зазначення в постанові №070/19/536 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 29.11.2019 датою набрання законної сили 16.12.2019; визнання протиправними дій Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо подання заяви про примусове виконання постанови №070/19/536 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 29.11.2019; зобов`язання Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради подати вимогу про повернення виконавчого документа в порядку п.10 ч.1 ст.39 ЗУ Про виконавче провадження , мотивуючи його тим, що оскарження постанови про накладення штрафу у встановлений строк зупиняє її виконання до набрання законної сили відповідним рішенням суду, протиправно подав заяву про примусове виконання вказаної постанови. Позивач зазначав, що оскільки він оскаржив постанову про накладення штрафу до суду, вона не набрала законної сили. Відтак не могла бути подана до виконання. Адже постанова набирає законної сили після спливу строку на її оскарження. Однак відповідач протиправно вказав у тексті постанови дату набрання нею законної сили - 16.12.2019. Такі протиправні дії відповідача призвели до того, що державний виконавець вніс відомості щодо позивача до Єдиного реєстру боржників, що є підставою відповідно до ЗУ Про виконавче провадження для здійснення заходів примусового виконання рішення відносно позивача.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції не врахував, що до позивача були застосовані заходи примусового виконання, матеріали справи місять такі дані, та відповідно висновки суду першої інстанції про те, що права позивача не порушені не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 06.11.2019 року відповідач видав наказ № 01-13/436 ДАБК про проведення позапланової перевірки на об`єкті: "Будівництво виставочно-офісного центру з підземним паркінгом зі знесенням існуючої будівлі виставкового комплексу з офісом та благоустроєм прилеглої території за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Велика" Арнаутська, 41".

За результатами позапланової перевірки відповідач склав Протокол та Припис.

За результатами розгляду справи про правопорушення відповідач виніс постанову від 29.11.2019 року № 070/19/536 вих. про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, в якій постановив визнати ТОВ "КОНСУЛ-ПЛАЗА" винним вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 2 п. 4 ч. З ст. 2 ЗУ "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" та наклав штраф у сумі: 60 210 (шістдесят тисяч двісті десять) 00 грн.

З огляду на постанову про накладення штрафу від 29.11.2019 р. № 070/19/536, суд першої інстанції встановив, що в ній вказано, що вона набирає законної сили 16 грудня 2019 року. Строк пред`явлення до виконання - два роки з дня її винесення (а.с.60).

11.12.2019 року позивач в п`ятнадцятиденний термін, який передбачений законодавством України, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови № 070/19/536 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 29.11.2019 року, а також повідомив відповідача про оскарження вищезазначеної постанови листом від 11.12.2019 року. Дані обставини підтверджується копією повідомлення про судове оскарження з відміткою про отримання Управлінням ДАБК (а.с.8), а також копією ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року про відкриття провадження у справі № 420/7499/19 щодо визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 29.11.2019 № 070/19/536 (а.с.14).

04.03.2020 року до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від відповідача надійшла заява про примусове виконання разом із постановою № 070/19/536 від 29.11.2019 року про стягнення штрафу у розмірі 60 210 грн. з ТОВ Консул-Плаза .

05.03.2020 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та направив її сторонам (а.с.7).

Не погоджуючись із вищевказаним, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що з набранням судовим рішенням законної сили, спірна постанова про накладення штрафних санкцій також на даний час набрала законної сили, є чинною, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

П`ятий апеляційний адміністративний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Згідно ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , органами державного архітектурно-будівельного контролю здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Частиною 2 цієї статті визначено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про адміністративні правопорушення та справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Постанови органів державного архітектурно-будівельного контролю можуть бути оскаржені до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або до суду (ч. 7 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ).

Статтею 4 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачено, що порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанови про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, винесені посадовими особами, визначеними у частині другій статті 3 цього Закону, є виконавчими документами і підлягають виконанню в установленому законом порядку.

Згідно ст. 5 цього Закону, штраф підлягає сплаті у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення або надіслання постанови.

У разі несплати штрафу в зазначений строк другий примірник постанови надсилається органу державної виконавчої служби для виконання постанови в примусовому порядку.

Процедуру накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, що передбачені Законом України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" визначає постанова Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1995 р. № 244 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (далі - Порядок № 244).

Пунктом 22 вказаного Порядку встановлено, що за результатами розгляду справи посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю, до повноважень якої належить розгляд справ, приймає одну з таких постанов:1) постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - постанова про накладення штрафу); 2) постанову про закриття справи щодо накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - постанова про закриття справи).

Пунктом 23 Порядку № 244 визначено обов`язкові відомості, які підлягають зазначенню у постанові про накладення штрафу.

Згідно п. 26 Порядку № 244, постанова про накладення штрафу та постанова про закриття справи набирають законної сили після закінчення строку їх оскарження.

При цьому, п. 28 Порядку визначено, що постанову про накладення штрафу та постанову про закриття справи відповідно до статті 5 Закону може бути оскаржено суб`єктом містобудування, щодо якого її винесено, до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження поштою або через електронний кабінет у той самий строк органу державного архітектурно-будівельного контролю, який виніс відповідну постанову.

Оскарження постанови про накладення штрафу в установлений строк зупиняє її виконання до набрання законної сили відповідним рішенням суду (п. 29 Порядку № 244).

Згідно пунктів 30-31 Порядку № 244, суб`єкт містобудування, щодо якого прийнята постанова про накладення штрафу, сплачує штраф у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення або надіслання такої постанови.

У разі несплати штрафу в установлений строк уповноважена посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю надсилає другий примірник постанови про накладення штрафу до органу державної виконавчої служби для примусового виконання за адресою місцезнаходження (місця проживання, місця реєстрації), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у встановленому законом порядку.

Постанова про накладення штрафу є виконавчим документом і підлягає виконанню в установленому законом порядку з дня набрання нею законної сили.

У разі оскарження постанови про накладення штрафу та належного повідомлення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про її оскарження така постанова направляється до органу державної виконавчої служби для примусового виконання після набрання законної сили відповідним рішенням суду, крім випадків скасування її судом.

Відповідно до п. 32 Порядку № 244, постанова про накладення штрафу звертається до виконання органом державного архітектурно-будівельного контролю, який виніс таку постанову.

В свою чергу, п. 34 Порядку № 244 визначено, що не підлягає виконанню постанова про накладення штрафу, яку не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Однак, цією ж нормою передбачено, що у разі зупинення виконання постанови відповідно до пункту 29 цього Порядку перебіг строку давності її виконання, визначеного статтею 4 Закону, зупиняється до набрання законної сили відповідним рішенням суду.

При цьому, вказано, що строк, протягом якого виконання постанови про накладення штрафу було зупинено, до загального строку давності виконання такої постанови не зараховується.

Згідно ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

З аналізу вказаних норм чинного законодавства судом першої інстанції вірно встановлено, що постанова про накладення штрафу, прийнята на підставі Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", є виконавчим документом, який підлягає пред`явленню його до виконання протягом трьох місяців. Однак при цьому, згідно положень Порядку № 244, пред`явлення постанови до виконання може бути здійснено лише у випадку набрання останньою законної сили, в іншому випадку її пред`явлення до виконання до органів державної виконавчої служби є незаконним.

З матеріалів справи встановлено, що постанова Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 070/19/536вих. від 29.11.2019 року була оскаржена позивачем протягом встановленого законодавством строку, а саме, протягом 15 днів з моменту її прийняття до суду та про таке оскарження позивач повідомив Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради належним чином.

При цьому, встановлено, що пред`явлений товариством позов про визнання протиправною та скасування постанови № 070/19/536вих. від 29.11.2019 року був прийнятий до розгляду Одеським окружним адміністративним судом.

Вказане свідчить про те, що на момент пред`явлення відповідачем вказаної постанови до виконання до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, зокрема, станом на 16.12.2019 року, така постанова не набрала законної сили, однак, незважаючи на зазначене була направлена Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до виконання.

Вказані дії відповідача не можуть вважатись правомірними, оскільки не відповідають положенням Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1995 р. № 244 та суперечать нормам Закону України «Про виконавче провадження» .

Посилання відповідача на те, що підставою для направлення спірної постанови для примусового виконання слугували положення чинного законодавства, відповідно до яких виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання лише протягом 3-х місяців та у разі пропуску вказаного строку Управління було б позбавлене можливості пред`явити постанову до примусового виконання, колегія суддів вважає необґрунтованими та не приймає до уваги, з огляду на те, що нормами Порядку № 244 чітко визначено, що у разі оскарження постанови про накладення штрафу та належного повідомлення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про її оскарження така постанова направляється до органу державної виконавчої служби для примусового виконання лише після набрання законної сили відповідним рішенням суду, крім випадків скасування її судом.

З огляду на те, що постанова про накладення штрафу, у разі її своєчасного оскарження, набирає законної сили тільки після набрання законної сили рішенням суду, і у такому разі перебіг строку для пред`явлення її до виконання розпочинається лише після закінчення процедури її оскарження, відповідач не був би позбавлений можливості пред`явити таку постанову до виконання саме після закінчення процедури оскарження спірної постанови (у разі, якщо за наслідками такого оскарження постанова б не була скасована).

В даному випадку, у порушення зазначених вище норм чинного законодавства, незважаючи на не набрання постановою № 070/19/536вих. від 29.11.2019 року законної сили, відповідач направив її для виконання до органів державної виконавчої служби, чим порушив, на думку суду апеляційної інстанції, права та інтереси позивача.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно того, що оскільки постанова Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 070/19/536вих від 29.11.2019 року не скасована в судовому порядку, то відсутні і підстави для визнання протиправними дій Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо подання заяви про примусове виконання постанови № 070/19/536вих. про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності від 29.11.2019 року.

На думку колегії суддів, надання в даному випадку оцінки діям відповідача не може ставитись у залежність від скасування постанови про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а повинно здійснюватися окремо. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи товариства стосовно того, що незаконні дії Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради призвели до винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження та в подальшому - постанови про арешт коштів ТОВ "Консул-Плаза".

Таким чином, внаслідок незаконних дій відповідача, позивач зазнав порушення своїх прав, що призвело до негативних для товариства наслідків, а тому, в силу положень ст. 2 КАС України, позивач має право на захист порушеного права, в тому числі шляхом визнання протиправними таких дій відповідача.

При цьому, суд повинен надати оцінку діям відповідача на відповідність їх вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме, перевірити, чи вчинені вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржувані позивачем дії не відповідають критеріям, які закріплені у ст. 2 КАС України, а тому підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині колегія суддів не вбачає, однак вважає за необхідне задовольнити їх саме шляхом визнання протиправними дій Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради по зверненню до примусового виконання постанови № 070/19/536вих. про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності від 29.11.2019 року згідно поданої до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяви про примусове виконання від 16.12.2019 року.

В той же час, колегія суддів зазначає, що постанова № 070/19/536вих. від 29.11.2019 року про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності не скасовано, а тому не можуть бути задоволені вимоги позивача про визнання протиправними дій Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо зазначення у згаданій вище постанові дати набрання нею законної сили 16.12.2019 року, оскільки такі вимоги стосуються, на думку колегії суддів, порядку оформлення такої постанови та дотримання вимог щодо змісту такого роду постанов.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради подати вимогу про повернення виконавчого документа в порядку п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 10 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

При цьому, згідно ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» , виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема, стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Таким чином, саме стягувач наділений правом вирішувати подавати відповідну заяву про повернення виконавчого документи чи ні, та не може бути примушений до цього судом.

З огляду на вказані вище положення чинного законодавства, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним, а тому вимоги позивача про зобов`язання Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради подати вимогу про повернення виконавчого документа в порядку п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", задоволенню не підлягають.

З матеріалів справи встановлено, що 04.05.2020 року позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 11 561 грн.

Вирішуючи в апеляційному порядку питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частинами 3-5 зазначеної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані належні докази. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

У підтвердження понесення витрат на правничу допомогу саме у заявленій сумі позивачем були надані договір про надання правової (правничої) допомоги № 19 від 11.11.2019 року та акт приймання-передачі наданих послуг від 29.04.2020 року.

В акті приймання-передачі наданих послуг визначено перелік юридичних послуг, кількість витрачених годин, вартість за одну годину та, безпосередньо, вартість виконаної роботи, зокрема, вказано, що адвокатом надано наступні послуги:

- складання та направлення листа на адресу начальника Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області - 1 год., вартість однієї години - 1051 грн.

- складання позовної заяви (аналіз норм діючого законодавства, аналіз матеріалів справи, формування пакету документів, виготовлення копій пояснень по справі) - 10 год., вартість 1 години - 1051 грн., загалом 10 510 грн.

Дослідивши подані представником позивача докази у підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг.

У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Колегія суддів зазначає, що дана відноситься до справ незначної складності, має немайновий характер позову.

На думку колегії суддів, витрати на ведення справи повинні бути не лише підтверджені, а й співмірні із складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим адвокатом часом на надання таких послуг, з урахуванням саме складності справи, з урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що стягненню підлягає частина витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір за три вимоги немайнового характеру у розмірі 6306 грн., що підтверджується квитанцією № 67 від 16.04.2020 року.

В свою чергу, звертаючись до суду апеляційної інстанції позивач сплатив судовий збір у розмірі 6306 грн., що підтверджується квитанцією № СВ03989058/1 від 06.10.2020 року.

Враховуючи висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради підлягає сума сплаченого судового збору, у розмірі 4204 грн.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або матеріального права.

З огляду на те, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, на підставі ст.317 КАС України, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

З урахуванням того, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Консул-Плаза , - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року по справі № 420/3318/20, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю Консул-Плаза - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо подання заяви про примусове виконання Постанови № 070/19/536вих про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності від 29.11.2019 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (вул. Черняховського, 6, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 40199728) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Консул-Плаза (вул. Осипова, буд. 25, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 33663351) судовий збір у сумі 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст Постанови складено - 09 грудня 2020 року.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.