Постанова

від 07.12.2020 по справі 372/3057/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/13072/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020року місто Київ

справа № 372/3057/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Кравченка М.В., у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга Сабріна Еглерівна про визнання договору іпотеки недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ним за договором про надання позики від 19 березня 2013 року звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 липня 2019 року, укладеного між нимта ОСОБА_3 , а саме на:

житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позначений на плані літерою А , загальною площею 939,1 кв.м, житловою площею 94,8 кв.м, з банею позначеною на плані літерою Б площею 143 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,9804 га, кадастровий номер 3223155400:03:022:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 70691332231,

земельну ділянку площею 0,9804 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:022:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 356902832231;

квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 163,3 кв.м, житловою площею 103,8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 17886680000, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною визначеною відповідно до законодавства України.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 19 березня 2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір про надання позики, згідно якого він 19 березня 2013 року надав відповідачу ОСОБА_3 у власність грошові кошти у розмірі еквівалентному 5 000 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату надання позики було еквівалентно 39 965 000 грн., строком до 19 липня 2019 року.

Вказував, що з метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_3 за договором позики 11 липня 2019 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки на нерухоме майно.

Зазначав, що відповідач ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти у строк визначений договором не повернув.

Посилався на те, що відповідно до п.5.2 договору іпотеки та ч.1 ст.35 Закону України Про іпотеку він 24 липня 2019 року направив на адресу відповідача ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень щодо виконання зобов`язань за договором позики.

Вказував, що 21 серпня 2019 року ОСОБА_3 у відповідь на вищевказану вимогу повідомив, що 15 липня 2019 року його дружина ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, а тому вирішення питання про повернення боргу за договором позики або звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним до вирішення питання щодо поділу майна між ним та ОСОБА_1 .

У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 , в якому просив:

визнати недійсним договір про надання позики від 19 березня 2013 року, укладений між ним та ОСОБА_5 ;

визнати недійсним договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. та зареєстровано в реєстрі за №754, укладений між ним та ОСОБА_5 .

Обгрунтовуючи свої вимоги посилався на те, що з 24 квітня 2010 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Вказував на те, що 19 березня 2013 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір про надання позики, згідно якого відповідач надав йому у власність грошові кошти у розмірі еквівалентному 5 000 000 доларів США 00 центів.

З метою забезпечення виконання його зобов`язань перед відповідачем за договором позики, 11 липня 2019 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. та зареєстровано в реєстрі за №754.

ОСОБА_3 зазначав, що у розуміння ч.ч.1, 2 ст.60 та ч.1 ст.63 СК України отримана за договором позики позика та передані, у якості забезпечення за договором іпотеки предмет іпотеки, є майном, що було набуте подружжям (ним та ОСОБА_1 ) за час перебування у шлюбі.

Посилався на те, що при вчиненні правочину одним із подружжя щодо отримання майна у спільну сумісну власність подружжя або щодо розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, необхідним є обов`язкове отримання згоди другого з подружжя, яка повинна бути викладена окремо у письмовій формі із зазначенням конкретних дій.

Вказував, що вчинення даних правочинів без отримання згоди другого з подружжя є підставою для визнання таких правочинів недійсними згідно з ст.ст.203, 215 ЦК України.

Зазначав, що згода його дружини ОСОБА_1 на момент укладання та підписання договору позики та договору іпотеки була відсутня, що суперечить вимогам ч.1 ст.355, ч.ч.1, 2 ст.369, ст.78 ЦК України, ч.ч.1, 2 ст.60, ч.1 ст.63 СК України та ч.2 ст.6 Закону України Про іпотеку , а отже, у розумінні ст.ст.203, 215 ЦК України відповідні договори є недійсними.

Вказував, що ОСОБА_5 вже довгий час знайомий із ним, його дружиною та їх дітьми, а наданням позики ОСОБА_5 мав намір допомогти подружжю, зокрема їхнім малолітнім дітям, з витратами на лікування, освіту та розвиток дітей, повсякденними витратами (продукти, одяг, тощо), відпочинком, а також, з придбанням нерухомого майна, зокрема у вигляді житлового будинку та/або квартири, як у місті Києві, так і за кордоном.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 11 липня 2019 року, №754, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. з моменту його укладення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 24 квітня 2010 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого подружжям набуто у власність нерухоме майно, а саме:

земельну ділянку з кадастровим номером: 3223155400:03:022:0061, площею 0,9804 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок, загальною площею 939,1 кв.м, житловою площею 94,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

квартиру АДРЕСА_2 .

Вказувала, що воназвернулася до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в тому числі - наведених вище об`єктів нерухомого майна.

Зазначала, що їй стало відомо, що набуте у шлюбі сіпрне нерухоме майно передане ОСОБА_3 в іпотеку ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки від 11 липня 2019 року.

Посилалася на те, що вона участі в укладенні договору іпотеки не приймала , а про сам факт укладення цього договору дізналася із Єдиного державного реєстру судових рішень, з відомостей якого вбачається, що 23 серпня 2019 року до Обухівського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідачами у цій справі зазначено її та ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договір іпотеки від 11 липня 2019 року є недійсним з моменту його укладення, оскільки вона згоди на передачу ОСОБА_3 нерухомого майна, яке є спільним майном подружжя в іпотеку відповідачу ОСОБА_5 шляхом укладення відповідного договору не надавала.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 серпня 2020 року позов ОСОБА_5 задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 за договором про надання позики від 19 березня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а саме на:

житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позначений на плані літерою А , загальною площею 939,1 кв.м, житловою площею 94,8 кв.м, з банею позначеною на плані літерою Б , площею 143 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,9804 га, кадастровий номер 3223155400:03:022:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 70691332231,

земельну ділянку площею 0,9804 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:022:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 356902832231,

квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 163,3 кв.м, житловою площею 103,8 кв.м, яка має три кімнати, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 17886680000, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною визначеною відповідно до законодавства України.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі по4802, 50 грн. з кожного.

У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов залишити без задоволення, а зустрічні позови задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 надала згоду на передачу її чоловіком ОСОБА_6 об`єктів нерухомого майна, які належать до спільної сумісної власності подружжя, в іпотеку іншій особі ОСОБА_7 .

Вказував, що ОСОБА_8 за отриманням згоди на укладення спірного договору іпотеки від ОСОБА_1 не звертався, оскільки достеменно знав, що його дружина такої б згоди не надала, оскільки:

договір позики від 14 березня 2013 року на забезпечення якого укладено спірний договір іпотеки, в дійсності не укладався, є фіктивним, про визнання договору позики фіктивним вона звернулася до суду із відповідним позовом;

укладення б такого договору прямо суперечило б не тільки її інтересам як співвласника майна, а також інтересам народжених у шлюбі із ОСОБА_3 двох малолітніх дітей;

укладення спірного договору іпотеки мало на меті виключно створення перешкод у здійсненні поділу майна подружжя, з позовом про який ОСОБА_1 звернулася до суду, про що інші учасники справи достеменно знали, або взагалі унеможливлення здійснення такого поділу майна через звернення стягнення на це майно ОСОБА_9 .

Зазначав, що судом першої інстанції проігноровано очевидний факт, що текст заяви ОСОБА_1 від 29 лютого 2016 року не містить її згоди саме на передачу нерухомого майна, яке входить до складу спільного сумісного майна подружжя, в іпотеку будь-якій іншій особі.

Зауважував, що судом першої інстанції проігноровано і той факт, що текст вказаної заяви не містить визначення конкретного нерухомого майна, яке може виступити за згодою співвласника цього нерухомого майна предметом іпотеки.

Посилався на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано статті 202, 215, 216, 368, 369, 578 ЦК України, стаття 65 СК України, стаття 6 Закону України Про іпотеку , відповідно до яких набуте у шлюбі майно є спільною сумісною власністю подружжя, а розпорядження таким майном, в тому числі - передача в іпотеку, має здійснюватися за згодою всіх співвласників, а за відсутності такої згоди такий правочин має бути визнаний недійсним.

Вказував, що всупереч статті 193 ЦПК України суд першої інстанції протиправно допустив до спільного розгляду разом із первісним позовом зустрічний позов в частині визнання недійсним договору позики, що не відповідає передбаченому у цій статті принципу виникнення спору з одних правовідносин .

Зазначав, що судом першої інстанції було розглянуто зустрічний позов ОСОБА_3 без залучення в якості співвідповідача його дружини ОСОБА_1 , чим неправомірно обмежено її процесуальні права.

Зауважував, що посилання в тексті договору позики на нібито наданою ОСОБА_1 згоду на його укладення не відповідає фактичним обставинам.

Посилався на те, що письмова заява від 14 березня 2013 року, нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосевим В.В., була надана ОСОБА_1 не для укладення договору позики, а для укладення ОСОБА_10 за її згодою інших правочинів щодо придбання саме спірного нерухомого майна.

Вказував, що суд першої інстанції не врахував положення статті 251 ЦПК України та провадження у справі не зупинив до розгляду справи №752/1748/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики фіктивним згідно із статтею 234 ЦП України, яка перебуває у Голосіївському районному суді міста Києва.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність підстав звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 липня 2019 року, оскільки ОСОБА_1 звернулася до Обухівського районного суду Київської області з позовом про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказував, що ОСОБА_3 стверджує, що на момент укладання та підписання договору позики та договору іпотеки існували лише дві нотаріально посвідчені згоди його дружини , які взагалі не стосувалися саме отримання ним позики шляхом укладення та підписання договору позики та на розпорядження майном подружжя .

Зауважував, що згода ОСОБА_1 на момент укладання та підписання договору позики та договору іпотеки, була відсутня, що суперечить вимогам ч.1 ст. 355, ч.1 та ч.2 ст.369, ст.578 ЦК України, ч.1 та ч.2 ст.60, ч.1 ст.63 СК України та ст.6 Закону України Про іпотеку , а отже, у розумінні ст.ст.203, 215 ЦК України відповідні договори є недійсними.

05 листопада 2020 року від представника позивача ОСОБА_5 до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2. , в якому зазначено, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Просив рішення суду залишити без змін.

10 листопада 2020 року представник позивача ОСОБА_5 подав до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_11 доводи апеляційних скарг відповідачів підтримав та просив їх задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційних скарг відповідачів підтримав та просив їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_12 в судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив залишити їх без задоволення.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена. Направила на адресу апеляційного суду заяву, в якій просила розглядати справу у її відсутність.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ОСОБА_13 не було виконано договірних зобов`язань передбачених договором позики щодо повернення ОСОБА_5 суми позики у визначений договором строк, що є підставою для задоволення його кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з такими висновкамисуду першої інстанції , виходячи з наступного .

Як вбачається з матеріалів справи, 24 квітня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб.

Судом першої інстанції встановлено, що представники відповідачів вказували на те, що на даний час шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано на підставі рішення суду, однак належним чином завіреної копії судового рішення, яке б набрало законної сили, суду надано не було.

19 березня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір про надання позики, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі еквівалентному 5 000 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату надання позики складало 39 965 000,00 грн., а позичальник отримав та зобов`язався повернути позику в готівковій формі у повному розмірі у строк до 19 липня 2019 року.

За час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбу подружжям було набуто у власність наступне нерухоме майно:

житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позначений на плані літерою А , загальною площею 939,1 кв.м, житловою площею 94,8 кв.м, з банею позначеною на плані літерою Б площею 143 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,9804 га, кадастровий номер 3223155400:03:022:0061;

земельну ділянку площею 0,9804 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:022:0061;

квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 163,3 кв.м, житловою площею 103,8 кв.м.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання позики, 11 липня 2019 року з між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. та зареєстровано в реєстрі за №754.

Згідно з п.1.1 договору іпотеки, іпотека, що встановлюється згідно з цим договором забезпечує виконання іпотекодавцем зобов`язань, що випливають з укладеного 19 березня 2013 року між ним та іпотекодержателем договору про надання позики, включаючи всі дійсні та/або можливі зміни та/або доповнення, внесені та/або такі, що можуть бути внесені в майбутньому, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю суму грошових коштів в гривні, що в еквіваленті до долару США за офіційним курсом НБУ на день отримання позики, дорівнювало 5 000 000,00 доларів США, що в гривні в еквіваленті до долару США за офіційним курсом НБУ на день укладення договору іпотеки становило 128 502 370 грн.

Відповідно до п.1.2. договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме:

житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позначений на плані літерою А , загальною площею 939,1 кв.м, житловою площею 94,8 кв.м, з банеюпозначеною на плані літерою Б площею 143 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,9804 га, кадастровий номер 3223155400:03:022:0061.Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:70691332231. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, посвідчений Чеботар С.І., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу, 03 червня 2013 року за реєстровим №1011;

земельна ділянка, площею 0,9804 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:022:0061. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 356902832231. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 21464130, видане Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, 12 травня 2014року , право власності на яку зареєстрованедержавним реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської областіКоваль Ю.Л. 06 травня 2014 року;

квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 163,3 кв.м, житловою площею 103,8 кв.м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17886680000. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Шевченком А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18 квітня 2013 року за реєстровим №2446.

Згідно зп.1.3 договору іпотеки загальна вартість разом предметів іпотеки становить - 128 516 160,00 грн.

Факт передачі вказаного нерухомого майна в іпотеку підтверджується також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 вказував на те, що відповідач ОСОБА_3 не виконав договірних зобов`язань передбачених договором позики щодо повернення суми позики не пізніше 19 липня 2019 року, що є підставою для задоволення його кредиторських вимог шляхом зверненняи стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними договору про надання позики та іпотечного договору. Обгрунтовуючи вказаний позов, останній посилався на відсутність згоди його дружини ОСОБА_1 на момент укладання та підписання договору позики та договору іпотеки, що суперечить вимогам ч.1 ст.355, ч.ч.1, 2 ст.369, ст.78 ЦК України, ч.ч.1, 2 ст.60, ч.1 ст.63 СК України та ч.2 ст.6 Закону України Про іпотеку , а отже, у розумінні ст.ст.203, 215 ЦК України відповідні договори є недійсними. Вказував, що на момент укладення та підписання договорів існували лише дві нотаріально посвідчені згоди його дружини, які взагалі не стосуються саме отримання ним позики шляхом укладення та підписання договору позики та на розпорядження майном подружжя шляхом укладення та підписання договору іпотеки.

Відповідач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання договору іпотеки недійсним, вказувала на відсутність її згоди на передачу її чоловіком ОСОБА_3 нерухомого майна, яке являє собою спільне майно подружжя, в іпотеку ОСОБА_5 шляхом укладення відповідного договору.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України Про іпотеку (в редакції, чинній на час укладання спірного договору іпотеки) передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, викладеною у справі №372/504/17, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч.4 ст.369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

При цьому, згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочинку є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути укладений окремо, у письмовій формі, із зазначенням конкретних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 березня 2013 року ОСОБА_1 нотаріально посвідченою заявою надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на розпорядження (купівлю та/або продаж) будь-яким рухомим та нерухомим майном на території України та/або за її межами (в тому числі, але не виключно будь-яких земельних ділянок, нежитлових приміщень та квартир, які розташовані на території України та/або за її межами) та на підписання відповідних договорів купівлі-продажу за ціну та на умовах на його розсуд.

Також цією заявою ОСОБА_1 надала згоду на укладення та підписання будь-яких цивільно-правових договорів, які не суперечать чинному законодавству України , в тому числі попередніх договорів купівлі-продажу будь-якого рухомого та нерухомого майна, змін та доповнень до них.

У вказаній заяві зазначено, що розпорядження (купівля та/або продаж) зазначеного майна буде здійснюватися в інтересах їх сім`ї, без погроз, примусу чи насильства, як фізичного та і морального, на умовах які відповідають їх дійсному та вільному волевиявленню та в інтересах їх сім`ї (т.2 а.с.98).

У п.1.3 договору про надання позики від 19 березня 2013 року зазначено, що позичальник запевняє, а позикодавець усвідомлює, що позика отримується позичальником за згодою його дружини, що підтверджується відповідною письмовою заявою від 14 березня 2013 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В.

Таким чином, підписання ОСОБА_3 з ОСОБА_5 договору про надання позики не виходить за межі нотаріально посвідченої згоди його дружини ОСОБА_1 на укладення та підписання ним будь-яких цивільно-правових договорів, які не суперечать чинному законодавству України , оскільки, цивільно-правова угода - це угода між фізичною особою (фізичними особами) і іншою фізичною особою (фізичними особами) або юридичною особою (юридичними особами), або між юридичною особою (юридичними особами) і іншою юридичною особою (юридичними особами) направлена на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. При цьому, цивільно-правовою угодою є будь-який договір, укладений відповідно до Цивільного кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 29 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогозою О.П. було посвідчено заяву ОСОБА_1 , відповідно до якої остання надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на укладення договорів позики, договорів іпотеки, договорів про розірвання, припинення та зміну умов договорів, визнаючи істотні умови цих договорів на свій власний розсуд.

При цьому, у вказаній заяві ОСОБА_1 заявила, що вона погоджуєтьсяз тим, щоб інші умови договору визначалися її чоловіком самостійно та підтвердила, що правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та їхньому спільному волевиявленню.

Зі змісту зазначеної заяви вбачається, що під час її складання та підписання ОСОБА_1 була дієздатна, перебувала у здоровому розумі і ясній пам`яті, діяла добровільно та усвідомлювала значення і правові наслідки своїх дій, згідно із ч.3 ст.65 СК України (т.1 а.с.125).

Факт підписання вказаної нотаріально посвідченої заяви від 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 не оспорюється.

У п.п.2.1.4 п.2.1 договору іпотеки зазначено, що згода дружини іпотекодавця ОСОБА_1 на укладення та підписання цього договору викладена в заяві, справжність підпису на якій засвідчена Рогоза О.П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 29 лютого 2016 року за реєстровим №265.

Суд апеляційної інстанції враховує, що на момент складання та підписання ОСОБА_1 заяви-згоди від 29 лютого 2016 року нерухоме майно, що є об`єктами права спільної сумісної власності та було передано в іпотеку за договором іпотеки, було у спільній власності подружжя з 2013 року, тобто підписуючи вказану згоду остання розуміла перспективи та наслідки можливого укладання її чоловіком ОСОБА_1 договорів забезпечення щодо такого майна у майбутньому.

Зі змісту заяви від 29 лютого 2016 року вбачається, що вона не містила жодного строку або терміну її дії, не була відкликана. Заява-згода також не має обмежень щодо кола осіб та видів правочинів.

Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що на час укладення оспорюваних договорів існували дві нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_1 , в яких остання надавала згоду її чоловіку ОСОБА_3 на укладання та підписання: будь-яких цивільно-правових договорів, які не суперечать чинному законодавству України (заява від 14 березня 2013 року); договорів позики, договорів іпотеки, договорів про розірвання, припинення та зміну умов договорів, визнаючи істотні умови цих договорів на свій власний розсуд (заява від 29 лютого 2016 року).

Оскільки п.1.3 договору про надання позики та п.п.2.1.4 договору іпотеки містять відомості про наявність заяви ОСОБА_1 щодо надання згоди на укладення договорів, які нотаріально посвідчені, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними у зв`язку з недотриманням правил статті 65 СК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що: текст заяви від 29 лютого 2016 року не містить її згоди саме на передачу нерухомого майна, яке входить до складу спільного сумісного майна подружжя в іпотеку будь-якій іншій особі; судом першої інстанції проігноровано факт того, що текст вказаної заяви не містить визначення конкретного нерухомого майна, яке може виступити за згодою співвласника цього нерухомого майна предметом іпотеки колегія суддів відхиляє, оскільки заява ОСОБА_1 від 29 лютого 2016 року не містила будь-яких обмежень щодо укладення договорів іпотеки, які б стосувалися майна, яке входить до складу спільного сумісного майна подружжя. Отже, суд першої інстанції надав вірну оцінку заяві ОСОБА_1 від 29 лютого 2016 року.

Посилання відповідача ОСОБА_3 як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі на те, що на момент укладення та підписання договорів існували лише дві нотаріально посвідчені згоди його дружини, які взагалі не стосуються саме отримання ним позики шляхом укладення та підписання договору позики та на розпорядження майном подружжя шляхом укладення та підписання договору іпотеки та у заявах ОСОБА_1 не зазначено конкретної дії на отримання ОСОБА_3 позики (у відповідному розмірі) шляхом укладення та підписання договору позики та на розпорядження майном подружжя шляхом укладення та підписання договору іпотеки спростовуються змістом самих заяв ОСОБА_1 , яка надала згоду на укладення: будь-яких цивільно-правових договорів, які не суперечать чинному законодавству України (заява від 14 березня 2013 року) та договорів позики, договорів іпотеки, договорів про розірвання, припинення та зміну умов договорів, визнаючи істотні умови цих договорів на свій власний розсуд (заява від 29 лютого 2016 року).

Щодо позову ОСОБА_5 колегія суддів зазначає наступне.

У п.8.5. договору позики від 19 березня 2013 року сторони погодили, що у разі невиконання позичальником зобов'язань щодо повернення позики за цим договором, позикодавець може отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами позичальника.

Згідно з п.п.3.4.1 п.3.4. договору іпотеки, іпотекодержатель у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за основним договором та/або будь-якого з обов`язків за цим договором має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в один із способів, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 5.1. договору іпотеки передбачено, що зобов`язання, забезпечене предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо іпотекодавцем здійснено сплату коштів, відповідно до п.п.1.1. цього договору.

Відповідно до п.5.2. договору іпотеки у разі порушення основного договору або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менше ніж в тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати стягнення на предмет іпотеки.

У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики в повному обсязі, не поверненням взятих у борг коштів у визначений строк, 24 липня 2019 року ОСОБА_5 була направлена вимога ОСОБА_3 про усунення порушень щодо виконання зобов`язань за договором про надання позики від 19 березня 2013 року, у якій позивач вимагав виконання зобов`язання за договором позики шляхом сплати у строк до 20серпня 2019 року повної суми заборгованості, яка станом на 18 год. 00 хв. 19 липня 2019 року становила 5 000 000,00 доларів США, що в гривні в еквіваленті до долару США за офіційним курсом НБУ станом на 19 липня 2019 становила 130 150 000 грн., а також зазначив, що у разі не погашення суми заборгованості у повному обсязі у зазначений термін він розпочне процедуру примусового стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 11 липня 2019 року.

Листом від 21 серпня 2019 року ОСОБА_3 на вимогу від 29 липня 2019 року повідомив ОСОБА_5 про те, що 15 липня 2019 року його дружина ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом щодо поділу майна подружжя, що є об`єктом права спільної сумісної власності. Вказував на те, що об`єктами права спільної сумісної власності можуть бути визнані грошові кошти, які необхідно повернути за договором позики, а також предмети іпотеки за договором іпотеки від 11 липня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №754. Зазначав, що вирішення питання повернення боргу за договором позики або звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки є передчасним.

Відповідач ОСОБА_3 не заперечував, що зобов`язання за договором позики не виконані.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Частиною 1 ст.526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 1, 3 , 5 ст.33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов 'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов 'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об 'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов`язання або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Вцьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов 'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Положення частини першої не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_3 не виконав свої зобов`язання за договором позики в повному обсязі, не повернув взяті у борг кошти у визначений строк, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Щодо доводів апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_14 про те, що всупереч статті 193 ЦПК України суд першої інстанції протиправно допустив до спільного розгляду разом із первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_3 в частині визнання недійсним договору позики, що не відповідає передбаченому у цій статті принципу виникнення спору з одних правовідносин колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.193 ЦПКУкраїни зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 посилався на порушення при укладанні договору про надання позики ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України, що передбачає необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності.

Виходячи зі змісту та суті договору іпотеки, він єпохідним від договору про надання позики, отже судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права в частині прийняття зустрічного позову ОСОБА_3 до спільного розгляду з первісним позовом, оскільки обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним.

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_14 на те, що судом першої інстанції було розглянуто зустрічний позов ОСОБА_3 без залучення в якості співвідповідача його дружини ОСОБА_1 , чим неправомірно обмежено її процесуальні права колегія суддів відхиляє, оскільки сторонами правочину є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Відповідно до ч.1 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. ОСОБА_1 була залучена до участі у справі за позовом ОСОБА_3 як третя особа, що не позбавляло останню права користуватися процесуальними правами передбаченими нормами ЦПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про розгляд справи без витребуваних у приватного нотаріуса Сибіги С.Е. документів, колегія суддів зазначає неступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги С.Е. належним чином завірені копії:

договору іпотеки №754 від 11 липня 2019 року щодо земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

договору позики від 19 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ;

письмової заяви ОСОБА_1 від 29 лютого 2016 року за №265 про надання згоди на укладення договору позики;

довіреності, виданої від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_15 від 09 липня 2019 року.

Вказані документи приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е. до суду надано не було.

Як пояснили в судовому засіданні апеляційного суду представники відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір позики, договір іпотеки та заяви від імені ОСОБА_1 наявні в матеріалах даної справи. Проте, як зазначив представник відповідача ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутня довіреність видана від імені ОСОБА_3 на ім`я його брата ОСОБА_15 від 09 липня 2019 року, на підставі якої був укладений від імені ОСОБА_3 договір іпотеки. Зазначив, що вказана довіреність йому була необхідна для огляду, щоб можливо вподальшому змінити підстави позову.

Разом з тим, у судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_11 надав суду для огляду копії документів, які надавались при посвідченні договору іпотеки та які були надані приватним нотаріусом Сибігою С.Е. при розгляді іншої справи про поділ майна подружжя, сторонами якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які були також оглянуті учасниками справи.

А відтак, колегія суддів відхиляє вказані доводи, оскільки копії: договору позики, договору іпотеки, заяви від імені ОСОБА_1 , які були подані для укладення договору іпотеки наявні в матеріалах справи, а ненадання приватним нотаріусом Сибігою С.Е. витребуваних документів, в тому числі довіреності, не призвело до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 -залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2020 року.

Головуючий:

Судді: