Постанова

від 25.11.2020 по справі 463/5955/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/5955/18 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.

Провадження № 22-ц/811/1130/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М.,

суддів: Мельничук О.Я., Шандри М.М.

секретаря: Матяш С.І.

з участю: представника апелянта - Яцишина О.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будєвростиль , третьої особи ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будєвростиль , третьої особи ОСОБА_3 про стягнення боргу. Просив ухвалити рішення про стягнення суми боргу внаслідок боргового зобов`язання по борговим розпискам від 27.03.2005р., 25.01.2007р., 12.07.2012р. в розмірі 875 411,55 грн., що складається з: 357 500,00 грн. - основного боргу, 362 563,79 грн. - пені, 122232,76 грн. - інфляційних втрат, 33115,00 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що відповідач отримав на підставі розписок від 27.03.2005р. та 25.01.2007р. грошові кошти в розмірі 7500 грн. та 350000 грн. відповідно, для розрахунку за проведення ремонту, приєднання і перереєстрацію нежитлових приміщень площею 26 кв.м. по АДРЕСА_1 . 25.05.2012р. позивачем було вручено директору Товариства з обмеженою відповідальністю Будєвростиль вимогу про повернення позичених коштів, на загальну суму 357500,00 грн. 12.07.2012 року директор товариства власноручно написав розписку про те, що дійсно згідний з розпискою від 27.03.2005р. написаною директором ОСОБА_5 про отримання коштів в розмірі 7500 грн., та його розпискою від 25.01.2007р. про отримання коштів в розмірі 350000,00 грн., які від імені товариства зобов`язався повернути до 01.10.2015 року. У випадку неповернення зобов`язався сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, втрати від інфляції та 3% річних за весь час прострочення зобов`язання, що передбачено п. 6 договору позики від 12.07.2012р. До відповідача було пред`явлено письмову вимогу про повернення коштів, однак такий на вимогу не відреагував.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року позов - задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Будєвростиль на користь ОСОБА_1 суму боргу за період з жовтня 2015 року по вересень 2018 року в розмірі 875 411,55 грн. (вісімсот сімдесят п`ять тисяч чотириста одинадцять грн. п`ятдесят п`ять коп.), що складається з: 357 500,00 грн. - основного боргу, 362 563,79 грн. - пені, 122232,76 грн. - інфляційних втрат, 33115,00 грн. - 3% річних.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Будєвростиль (місце знаходження: 79035, м. Львів, вул. Зелена, 253, ЄДРПОУ 30583457) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 8754,12 грн. сплаченого судового збору.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним прийнятим з порушенням норми матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що при ухваленні рішення судом не враховано вказівок Верховного суду України (постанова ВСУ від 12 квітня 2017 року у справі № 442/8157/15-ц), зокрема, щодо дослідження первинних бухгалтерських документів ТзОВ Будєвростиль . Також, судом не надано належної правової оцінки бухгалтерської документації ТзОВ Будєвростиль . Зокрема, не надано правової оцінки факту, що кошти отримані за розписками фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не надходили Товариству та не використовувались ними на власні потреби. Зазначає, також, що судом першої інстанції не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами факт, начебто, уповноваження ОСОБА_5 і ОСОБА_6 діяти від імені Товариства. Не з`ясувавши наведених вище обставин, суд безпідставно визнав встановленим ту обставину, що саме відповідач був стороною правочину. Також суд не взяв до уваги заперечення та пояснення третьої особи. Окрім того звертає увагу, на те, що суд першої інстанції не врахував того, що розписки від 27 березня 2005 року та 25 січня 2007 року за своєю правовою природою не можуть вважтись борговими документами. Оскільки ТзОВ Будєвростиль не отримувало від позивача жодних коштів, що підтверджується наявними бухгалтерськими документами, то позовні вимоги до Товариства є безпідставними та необґрунтованими. Відтак вважає, що суд фактично позбавив відповідача права на об`єктивний, неупереджений та всебічний розгляд справи, оскільки порушив вищенаведені принципи цивільного судочинства. Враховуючи вищенаведене просить суд скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року у справі № 463/5955/18 та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ Будєвростиль , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики - відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представник апелянта ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, представника ТзОВ Будєвростиль на заперечення апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1 , на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з того, що ТзОВ Будєвростиль отримали у борг грошові кошти та не виконали взятих на себе зобов`язань щодо повернення таких , що на думку суду є підставою для задоволення позовних вимог та стягнення боргу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У відповідності до ч.2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом та матеріалами справи встановлено, що ТзОВ Будєвростиль отримав, на підставі розписок від 27.03.2005р. та 25.01.2007р., грошові кошти в розмірі 7500 грн. та 350000 грн. відповідно, для розрахунку за проведення ремонту, приєднання і перереєстрацію нежитлових приміщень площею 26 кв.м. по АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 р. позивачем було вручено директору Товариства з обмеженою відповідальністю Будєвростиль вимогу про повернення позичених коштів, на загальну суму 357500,00 грн. (а.с. 0)

12 липня 2012 року директор товариства ОСОБА_6 власноручно написав розписку про те, що дійсно згідний з розпискою від 27.03.2005р. написаною директором ОСОБА_5 про отримання коштів в розмірі 7500 грн., та його розпискою від 25.01.2007р. про отримання коштів в розмірі 350000,00 грн., які від імені товариства зобов`язався повернути до 01.10.2015 року. У випадку неповернення зобов`язався сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, втрати від інфляції та 3% річних за весь час прострочення зобов`язання, що передбачено п. 6 договору позики від 12.07.2012р. (а.с. 10, 11)

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики в строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не встановив справжньої правової природи боргової розписки, не з`ясував, та не дослідив первинних бухгалтерських документів ТзОВ Будєвростиль , зокрема, не з`ясував, чи надходили отримані за розпискою кошти товариству та чи використані ним на власні потреби.

Дослідження й оцінка зазначених доказів мають значення для встановлення позичальника за договорами позики та для правильного вирішення справи.

Як вбачається з тексту розписки від 27 березня 2005 року, ОСОБА_5 будучи на посаді директора ТзОВ Будєвростиль отримав від позивача по справі грошові кошти для розрахунку за певне нежитлове приміщення, проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про те, чи дійсно було приєднане нежитлове приміщення та відсутні дані про таке приміщення в цілому.

Згідно договору купівлі - продажу приміщення від 15.01.2002 року ПП База продало, а ТзОВ Будєвростиль купило нежитлове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Даний договір було укладено за три роки до написання розписки від 27.03.2005 року, а відтак не може бути доказом того, що кошти отримані за вказаною розпискою, було витрачено на купівлю цього приміщення.

Також в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про проведення ТзОВ Будєвростиль реконструкції чи ремонтні роботи впродовж 2007 року чи пізніше, як вбачається із тексту розписки від 25 січня 2007 року. З фінансових звітів за період 2005 - 2018 роки не вбачається, що за вказаний період ТзОВ Будєвростиль проводило будь яку реконструкцію, ремонтні роботи.

Враховуючи те, що розписки від 27 березня 2005 року та розписка від 25 січня 2007 року не містили жодних зобов`язань щодо повернення грошових коштів, то і всі інші документи, які були видані в подальшому з посиланням на вказані розписки, а саме розписка від 12.07.2012 року договір позики від 12.07.2012 року, не можуть прийматися як документи, що надають право позивачу на звернення з вимогою до відповідача про повернення коштів.

У даній справі, зі змісту розписок не вбачається отримання Відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 357 500 грн. як у позику та не встановлено обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу .

Зазначене кореспондується з висновками Верховного суду, що викладені в Постанові Верховного суду від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц, відповідно до якого з метою правильного застосування статей 1046 , 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Оскільки, ТзОВ Будєвростиль не було учасником правочину (Розписки від 27 березня 2005 року та від 25 січня 2007 року) та не отримувало від ОСОБА_1 жодних коштів (що не підтверджено жодними бухгалтерськими документами), то позовні вимоги до Товариства є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ч. 1 ст. 98 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відомості щодо отримання вказаних коштів саме Товариством у вказаній розписці відсутні.

Таким чином, договір позики було укладено із фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а не з ТзОВ "Будєвростиль". Жодних доказів належних і допустимих доказів на підтвердження того, що отримані за розпискою кошти передані товариству та використані ним на власні потреби матеріали справи не містять.

Крім того, наявність печатки товариства на розписках не свідчить про те, що спірні кошти отримано товариством для своїх потреб.

Колегія суддів вважає, що у порушення вимог ст.89 ЦПК України, районний суд, оцінюючи зібрані по справі докази, не дотримався встановленого даною нормою права принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної оцінки, внаслідок чого висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 3 і 4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задоволити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будєвростиль , третьої особи ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07.12.2020 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Мельничук О.Я.

Шандра М.М.