Постанова

від 16.06.2021 по справі 463/5955/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 463/5955/18

провадження № 61-1913св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Будєвростиль , третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Мельничук О. Я., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будєвростиль (далі - ТОВ Будєвростиль ), третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ Будєвростиль отримав від нього на підставі розписок від 27 березня 2005 року та 25 січня 2007 року грошові кошти в розмірі 7 500 грн та 350 000 грн, відповідно, для розрахунку за проведення ремонту, приєднання і перереєстрацію нежитлових приміщень площею 26 кв. м на АДРЕСА_1 .

Зазначав, що 25 травня 2012 року він вручив директору ТОВ Будєвростиль вимогу про повернення позичених коштів на загальну суму 357 500,00 грн. 12 липня 2012 року директор товариства власноручно написав розписку про те, що дійсно згідний з розпискою від 27 березня 2005 року, написаною директором ОСОБА_3 , про отримання коштів в розмірі 7 500 грн, та його розпискою від 25 січня 2007 року про отримання коштів в розмірі 350 000,00 грн, які від імені товариства зобов`язався повернути до 01 жовтня 2015 року. При цьому у випадку неповернення директор товариства зобов`язався сплатити пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), втрати від інфляції та 3% річних за весь час прострочення зобов`язання, що передбачено пунктом 6 договору позики від 12 липня 2012 року.

Звертав увагу, що ним було пред`явлено до відповідача письмову вимогу про повернення коштів, однак такий на вимогу не відреагував.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ Будєвростиль на його користь суми боргу в розмірі 875 411,55 грн, що складається з: 357 500,00 грн - основний борг, 362 563,79 грн - пеня, 122 232,76 грн - інфляційні втрати, 33 115,00 грн - 3% річних.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ Будєвростиль на користь ОСОБА_1 суму боргу за період часу з жовтня 2015 року до вересня 2018 року у розмірі 875 411,55 грн, яка складається з: 357 500 грн - основний борг; 362 563,79 грн - пеня; 122 232,76 грн - інфляційні втрати; 33 115 грн - 3% річних.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки позикодавець має право вимагати повернення боргу, а боржник зобов`язаний повернути позику. При цьому районний суд взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підтвердили отримання позики в ОСОБА_1 а також те, що на даний час таку не повернуто у зв`язку із відсутністю грошей на підприємстві.

Районний суд вважав обґрунтованими вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України.

Районний суд відмовив ОСОБА_2 у задоволенні її заяви про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення суми боргу і штрафних санкцій, оскільки на підставі частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а оскільки ОСОБА_2 не є стороною у даному спорі, така вимога не підлягає задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не встановив справжньої правової природи боргової розписки, не з`ясував, та не дослідив первинних бухгалтерських документів ТОВ Будєвростиль , зокрема, не з`ясував, чи надходили отримані за розпискою кошти товариству та чи використані ним на власні потреби.

Апеляційний суд зазначив, що зі змісту розписок не можна встановити обставину отримання відповідачем від позивача у позику грошових коштів у сумі 357 500 грн. Крім того, у розписках не встановлено обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ Будєвростиль не було учасником правочину (розписки від 27 березня 2005 року та від 25 січня 2007 року) та не отримувало від ОСОБА_1 жодних коштів (що не підтверджено бухгалтерськими документами), отже, позовні вимоги до товариства є безпідставними та необґрунтованими. Наявність печатки товариства на розписках не свідчить про те, що спірні кошти отримано товариством для своїх потреб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно піддав сумніву факт передачі ним відповідачеві коштів у сумі 357 500 грн, оскільки ця обставина підтверджується розписками від 27 березня 2005 року, від 25 січня 2007 року, від 12 липня 2012 року, договором позики від 12 липня 2012 року, протоколом зборів учасників ТОВ Будєвростиль від 20 вересня 2018 року, квитанцією від 19 квітня 2005 року, розпорядженням Галицької районної адміністрації № 489 від 28 квітня 2005 року, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 984 від 20 листопада 2009 року.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою визнання позову відповідачем.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги фінансові звіти ТОВ Будєвростиль , оскільки вони не відносяться до первинних документів. При цьому розписка, складена посадовою особою відповідача, скріплена його підписом та печаткою, є первинним документом та підтверджує факт отримання відповідачем коштів.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року у справі № 540/224/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У розписці від 27 березня 2005 року зазначено: Я. ОСОБА_3 , директор ТОВ Будєвростиль , проживаю за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Галицьким РВ УМВС України у Львівській області 14 квітня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7 500 грн (сім тисяч п`ятсот грн) для розрахунку за приєднання нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 26 кв. м, в чому розписуюсь (а. с. 7).

У розписці від 25 січня 2007 року зазначено: Я, ОСОБА_4 , директор ТОВ Будєвростиль , проживаю за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Сколівським РВ УМВС України у Львівській області 21 квітня 2000 року, ідентифікаційний код НОМЕР_4 , телефон НОМЕР_5 , отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 350 000 грн (триста п`ятдесят тисяч гривень) для розрахунку за реконструкцію, ремонт, приєднання і перереєстрацію нежитлового приміщення кафе в будинку АДРЕСА_1 , в чому розписуюсь (а. с. 8).

Пунктом 8.1 статуту ТОВ Будєвростиль регламентовано, що виконавчим органом товариства є директор. Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Згідно з пунктом 8.3. статуту директор діє від імені товариства в межах, встановлених діючим законодавством та установчими документами.

25 травня 2012 року позивачем було вручено директору ТОВ Будєвростиль вимогу про повернення позичених коштів, на загальну суму 357 500 грн (а. с. 9).

12 липня 2012 року директор товариства ОСОБА_4 написав розписку про те, що згідний з розпискою від 27 березня 2005 року, написаною директором ОСОБА_3 , про отримання коштів в розмірі 7 500 грн та його розпискою від 25 січня 2007 року про отримання коштів в розмірі 350 000 грн, які від імені товариства зобов`язався повернути до 01 жовтня 2015 року. У випадку неповернення зобов`язався сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, втрати від інфляції та 3% річних за весь час прострочення зобов`язання, що передбачено пунктом 6 договору позики від 12 липня 2012 року (а. с. 10).

12 липня 2012 року ТОВ Будєвростиль в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір позики, у пункті 1 якого зазначено, що позичальник ТОВ Будєвростиль визнає та підтверджує, що згідно з розпискою від 27 березня 2005 року, написаною ОСОБА_3 - директором ТОВ Будєвростиль про те, що він отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 7 500 грн та його - ОСОБА_4 - директора ТОВ Будєвростиль розпискою про те, що він отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 350 000 грн, всього на суму 357 500 грн, які були використані позичальником для розрахунку за приєднання, реконструкцію та перереєстрацію нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та котрі позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві у строк до 01 жовтня 2015 року (а. с. 11-12)

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Встановлено, що на підтвердження нявності договірних зобов`язань позивачем надано суду копії розписок від 27 березня 2005 року та 25 січня 2007 року, відповідно до яких директори ТОВ Будєвростиль ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7 500 грн та 350000 грн, відповідно, для розрахунку за реконструкцію, ремонт, приєднання і перереєстрацію нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 .

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позову, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про те, чи дійсно було приєднане нежитлове приміщення та відсутні дані про таке приміщення в цілому. При цьому апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано суду доказів про проведення ТОВ Будєвростиль реконструкції чи ремонтних робіт, а у фінансових звітах товариства за період 2005-2018 роки не має інформації, що за вказаний період ТОВ Будєвростиль проводило будь яку реконструкцію чи ремонтні роботи.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність договірних відносин між сторонами, про відсутність обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу.

Посилання ОСОБА_1 на наявність між сторонами боргових зобов`язань не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Доводи заявника про те, що між ним і відповідачем укладено договори позики, оформлені розписками, і на підставі цих договорів у ТОВ Будєвростиль виник обов`язок повернути йому отримані у борг кошти, касаційний суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст розписок, дійшов висновку про те, що вони не підтверджують передачу позивачем коштів у борг саме ТОВ Будєвростиль і обов`язок їх повернути.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем, на підтвердження боргових зобов`язань, розписки не містять відомостей щодо отримання саме ТОВ Будєвростиль від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто не підтверджують факт передачі коштів позивачем саме відповідачеві, і як наслідок, наявність договірних відносин між сторонами.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики.

Твердження заявника про безпідставне залишення апеляційним судом поза увагою факту визнання позову відповідачем, колегія суддів відхиляє, оскільки визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, на суд покладено обов`язок перевірити, чи не буде таке визнання позову суперечити закону чи порушувати інтереси інших осіб.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року у справі № 540/224/16-ц (провадження № 61-16651св19) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини, зокрема, укладення договору позики між фізичними особами.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк