Ухвала

від 09.12.2020 по справі 910/18558/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/18558/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2020 року (головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді: Поляк О.І., Дідиченко М.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 29 липня 2020 року (суддя Чебикіна С.О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Автотранспортник"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про визнання протиправним рішення,

(за участю представників: Позивача - Манжай С.Б., Відповідача - Собка О.В., Цівінської Н.М.)

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування", відповідач) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 липня 2020 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) .

Ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відмічає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Автотранспортник" (далі - ТОВ "ВК "Автотранспортник", позивач) звернулося до суду з позовом до АТ "Укргазвидобування" про визнання недійсним рішення тендерного комітету АТ "Укргазвидобування" від 30.10.2018 № 1813 про включення до Реєстру недобросовісних учасників ТОВ "ВК "Автотранспортник".

Позивач зазначав про безпідставне, без наявності відповідних доказів, включення його відповідачем до Реєстру недобросовісних учасників.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2020 року, позов задоволений повністю. Визнано рішення тендерного комітету АТ "Укргазвидобування" від 30.10.2018 № 1813 про включення ТОВ "ВК "Автотранспортник" до Реєстру недобросовісних учасників (далі - Реєстр) недійсним.

В ході розгляду цієї справи судами встановлені такі обставини:

- за результатами проведеного відповідачем аукціону (редукціону в системі Prozzoro) протоколом від 23.08.2018 позивача визнано переможцем допорогової закупівлі № 18Т-363 за лотом № 2 (напівпричіп-цистерна для перевезення природнього газу) з ціною 97 200 000 грн;

- 18.09.2018 тендерний комітет відповідача прийняв рішення про відміну процедури закупівлі, зокрема за лотом № 2, відповідно до пункту 10.1 Порядку закупівель товарів, робіт та послуг ПАТ "Укргазвидобування", затвердженого наказом відповідача від 01.08.2017 № 497 (далі - Порядок) - у зв`язку із встановленням істотних порушень процедури закупівлі;

- за рішенням тендерного комітету AT "Укргазвидобування", оформленого протоколом № 1813 від 30.10.2018 (далі - спірне рішення), зокрема позивача включено до Реєстру відповідно до пункту 8.2 Порядку - за вчинення несхвальних та антиконкурентних узгоджених дій.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідач, оголосивши проведення конкурсу, взяв на себе зобов`язання щодо дотримання процедури, передбаченої власним Порядком, на підставі якого такий конкурс проводився. У той же час відповідачем не надано жодних доказів вчинення позивачем несхвальних та антиконкурентних узгоджених дій в розумінні норм Закону України "Про захист економічної конкуренції", а у спірному рішенні не було навіть вказано у чому такі дії полягали. При цьому можливість самостійного визначення вимог до кваліфікації учасників не надає відповідачу права на безпідставне включення учасника до Реєстру.

Крім того, судом апеляційної інстанції констатовано, що відповідач відповідає критеріям замовника в розумінні положень статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки єдиним засновником відповідача є НАК "Нафтогаз України", яка у свою чергу має 100% власності держави в особі Кабінету Міністрів України.

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- висновки судів попередніх інстанцій про те, що АТ "Укргазвидобування" є замовником у розумінні Закону України "Про публічні закупівлі" не відповідають висновкам Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справі № 910/28480/15 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, де суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків про нерозповсюдження на відповідача положень названого Закону;

- при встановленні обставин неправомірного включення позивача до Реєстру суди застосували приписи статей 76, 77, 79 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо стандарту доказування та реалізації принципу змагальності у справах №№ 910/18036/17, 917/1307/18, 902/761/18, 917/2101/17, Великої Палати Верховного Суду у справі № 129/1033/13-ц. Так, суди не звернули увагу на доказ відповідача (витяг з протоколу конфліктної комісії від 05.09.2018 № 90), а врахували лише не доведені твердження позивача по безпідставне включення його до Реєстру.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки вважає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження не знаходить підтвердження під час касаційного провадження, позаяк висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

Так, згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої вказаною нормою, може мати місце за наявності таких складових:

неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального (процесуального) права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах;

ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду;

спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Так, у справі № 910/28480/15 учасником торгів оскаржувались результати проведеної ПАТ "Укргазвидобування" у жовтні 2015 року процедури відкритих торгів. У вказаній справі Верховним Судом, серед іншого розглядалось питання відповідності ПАТ "Укргазвидобування" визначенню замовника у розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197-VІІ і Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" від 24.05.2012 № 4851-VІ.

У той же час у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції при визначенні статусу АТ "Укргазвидобування" застосовувались норми зовсім іншого Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII, який на момент розгляду справи № 910/28480/15 ще не був чинним.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 розглядався позов учасника торгів про скасування ряду рішень тендерного комітету АТ "Укргазвидобування" (про відхилення пропозиції учасника допорогової закупівлі, про вибір переможців допорогової закупівлі); зобов`язання тендерний комітет вчинити певні дії. Проте у цій справі судом касаційної інстанції взагалі не розглядалось питання відповідності АТ "Укргазвидобування" критеріям замовника у розумінні Закону України "Про публічні закупівлі" і правові висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, ця постанова не містить.

Посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, всупереч висновкам Верховного Суду у справах №№ 910/18036/17, 917/1307/18, 902/761/18, 917/2101/17, 129/1033/13-ц, скаржник не врахував, що всі ці постанови касаційного суду прийняті за різних встановлених фактичних обставин, з різними предметами спору та у різних правовідносинах.

Так, (1) у справі № 910/18036/17 предметом спору було зобов`язання відповідача (банківську установу) звільнити з під арешту та закрити рахунки, визнання припиненим договору банківського рахунку; (2) у справі № 917/1307/18 спір стосувався поставки товару та стягнення неустойки за договором поставки; (3) у справі № 902/761/18 предметом спору було стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів; (4) у справі № 917/2101/17 розглядався спір про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за банком та витребування майна з чужого незаконного володіння; (5) у справі № 129/1033/13-ц колишнім керівником відповідача оспорювались, зокрема рішення загальних зборів співвласників підприємства (спір щодо правомірності зміни складу керівництва відповідача).

Зацитовані скаржником в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду щодо стандарту доказування та принципу змагальності є загальними вимогами процесуального законодавства та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці процесуальні норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

Верховний Суд відзначає, що скаржник не наводить мотивів, яким чином неврахування згаданих висновків касаційного суду призвело до прийняття незаконних судових рішень у даній справі. По суті доводів касаційної скарги у частині застосування норм процесуального права АТ "Укргазвидобування" ставить перед Верховним Судом питання щодо переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі статтею 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на зміст зазначених постанов Верховного Суду правовідносини у цих справах не є подібними до справи, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та сферу правового регулювання, а тому застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у цих постановах, до правовідносин у справі, що розглядається, є некоректним, а зазначені висновки не є релевантними.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 29 липня 2020 року у справі № 910/18558/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.