Постанова

від 08.12.2020 по справі 367/5485/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/5485/2020 Головуючий у І інстанції - Саранюк Л.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/13246/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю Стандарт Білдінг про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав та витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановив:

В провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває на розгляді справа за вказаним вище позовом.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 вересня 2020 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме:

Нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1993801532109), яке належить ОСОБА_4 ;

Нежитлове приміщення АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1993771032109), яке належить ОСОБА_4 ;

Нежитлове приміщення АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1998307432109), яке належить ОСОБА_5 ;

Нежитлове приміщення АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1998277232109), яке належить ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 вересня 2020 року, мотивуючи свої вимоги тим, що з 2016 року ОСОБА_2 виступав замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 .

07 червня 2017 між ОСОБА_7 та ТОВ СТАНДАРТ БІЛДІНГ було укладено договір про спільну діяльність у будівництві багатоквартирних житлових будинків №б/н, зокрема, щодо будівництва вищезазначеного будинку.

За вказаним договором функції замовника будівництва було покладено на ТОВ СТАНДАРТ БІЛДІНГ (уповноважена особа спільної діяльності).

Відповідно до п.2.2.2. Договору про спільну діяльність (з урахуванням змін, викладених в Додатковій угоді від 08 червня 2017 року до цього договору), вкладом ОСОБА_2 у Спільну діяльність є:

- право користування земельною ділянкою, загальною площею 0,3022 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3210900000:01:047:0208, що належить Стороні-2 на підставі Договору суборенди земельної ділянки №45, укладеного 17 серпня 2015 року між Комунальним підприємством ІРПІНЬЖИТЛОІНВЕСТБУД та ОСОБА_2 , та ДУ №1 від 11 березня 2016 року до нього;

- право користування об`єктом незавершеного будівництва, який збудований та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 22 січня 2016 року, Декларації про початок виконання будівельних робіт від 05 липня 2016 року, технічного паспорту від 05 червня 2017 року.

Згідно п.5.5.1. Договору, нежитлові приміщення, які входять до складу об`єкту незавершеного будівництва, право користування яким передано ОСОБА_2 , згідно п.2.2.2. Договору, не є об`єктом поділу, а повертаються ОСОБА_2 в такому ж стані та з такою самою площею, що існували на момент передачі права користування, згідно акту приймання-передачі та є підставою для подальшої реєстрації права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_2 .

Зважаючи на те, що в ході будівництва та продажу цього будинку, ОСОБА_2 систематично відчужував та розпоряджався майном, яке є спільною власністю подружжя, 22 січня 2016 року ОСОБА_1 надала свою заяву-згоду на вчинення її чоловіком - ОСОБА_2 таких дій, яка була нотаріально засвідчена, у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Так, на підставі цієї заяви-згоди, ОСОБА_2 підписував договори про відступлення права вимоги грошових коштів у спільній діяльності та договори купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно у будинку по АДРЕСА_1 .

Окрім того, на підставі цієї заяви-згоди, ОСОБА_2 також і розпоряджався і іншим спільним майном подружжя.

З аналізу цієї заяви-згоди вбачається, що ОСОБА_1 надала своєму чоловіку - ОСОБА_2 згоду на розпоряджання (відчуження) всього належного їм, на праві спільної сумісної власності подружжя, майна, в тому числі нерухомого і рухомого, та підписання будь-яких необхідних для цього договорів.

У своїй заяві-згоді ОСОБА_1 зазначила наступне: При цьому я заявляю про свою згоду на те, щоб умови всіх правочинів, які будуть укладатися моїм чоловіком, визначалися ним самостійно без додаткового погодження питань зі мною, та вважаю, то будь-які його дії спрямовані на розпорядження будь-яким, майном/грошовими коштами, що є нашою спільною сумісною власністю, відповідають інтересам нашої сім 7, і укладання таких правочинів відповідає нашому спільному волевиявленню і не суперечить правам малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних осіб .

А тому твердження ОСОБА_1 про те, що вона нібито колись усно повідомляла ОСОБА_2 , що вона була проти продажу саме конкретно цих нежитлових приміщень і саме сім`ї ОСОБА_6 є просто її домислами, з метою введення суду в оману, та не підтверджується жодними належними та допустимими доказами по справі.

Крім того, заявник стверджує, що в заяві Діброви А.І. про забезпечення позову, яка стала підставою для накладення арешту на нерухоме майно, адвокат Діброва А.І. зазначає: ...Відповідачі, як власники спірних об`єктів нерухомого майна... - зважаючи на те, що провадження по справі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову не відкрито, а сама заява розглядається в окремому провадженні, стає не зрозумілим яких осіб адвокат Діброва А.І. вважає Відповідачами , адже ідентифікації таких осіб в його заяві про забезпечення позову взагалі немає:

предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

неможливо взагалі встановити необхідність забезпечення позову, так як в заяві про забезпечення позову взагалі не міститься інформації щодо суті спору чи взагалі його існування;

захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

адвокат Діброва А.І. у своїй заяві про забезпечення позову просить суд накласти арешт на нерухоме майно Відповідачів, при цьому зовсім не обґрунтовуючи необхідності накладення арешту, а пояснює його лише тим, що: Позивачка вважає, що невжиття заходів забезпечення позову в даному спорі може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі. Вказана необхідність обумовлена тим, що Відповідачі, як власники спірних об`єктів нерухомого майна, мають можливість в будь-який момент до розгляду справи по суті, відчужити спірну нерухомість на користь третіх осіб, що ускладнить виконання рішення суду, у разі задоволення позову.

Адвокат Діброва А.І. не надав в обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову (яка розглядалася до відкриття провадження по справі) жодного доказу, лише висловив особисте, нічим не підтверджене, суб`єктивне та надумане припущення ОСОБА_1 .

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2020 року заяву представника ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову - задоволено.

Скасовано заходи забезпечення позову вжиті на підставі ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 01 вересня 2020 року у справі №367/5485/20, згідно якої накладено арешт на нерухоме майно, а саме:

Нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1993801532109), яке належить ОСОБА_4 ;

Нежитлове приміщення АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1993771032109), яке належить ОСОБА_4 ;

Нежитлове приміщення АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1998307432109), яке належить ОСОБА_5 ;

Нежитлове приміщення АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1998277232109), яке належить ОСОБА_5 .

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 24 листопада 1989 року зареєстрували шлюб і з цього часу проживають однією сім`єю.

В 2017-2019 роках відповідач-1 за рахунок спільних коштів сім`ї інвестував в будівництво нерухомості.

07 червня 2017 року відповідач-1 уклав з ТОВ Стандарт Білдінг договір про спільну діяльність з метою будівництва житлового комплексу Київський за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов цього договору відповідач-1 мав отримати у власність зокрема нежитлові приміщення у вищевказаному в житловому комплексі.

27 листопада 2019 року між ТОВ Стандарт Білдінг та відповідачем-1 було підписано акт приймання-передачі збудованих нежитлових приміщень та передача технічних паспортів на них для подальшої державної реєстрації права власності.

Однак, відповідач-1 не зареєстрував право власності на вищевказані чотири спірні нежитлові приміщення, а натомість, діючи всупереч інтересам сім`ї, протиправно відчужив їх на користь ОСОБА_3

02 грудня 2019 року відповідач-1, намагаючись приховати відчуження спільного майна від позивачки, уклав договір купівлі-продажу майнових прав на спірні приміщення з ОСОБА_3

16 грудня 2019 року на підставі вищевказаних документів державним реєстратором Озерської сільської ради Бородянського району Огребчуком Р.В. було відкрито в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділи на чотири нові об`єкти нерухомого майна та зареєстровано право власності на них на ім`я ОСОБА_3 .

Апелянт вважає, що всі договори купівлі-продажу майнових прав, які 02 грудня 2019 року були укладені між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 є недійсними, а відчуження спільного майна протиправним оскільки:

Дані договори є удаваними правочинами, які були укладені з метою приховати справжній правочин про передачу ОСОБА_9 спірних приміщень у власність ОСОБА_3 , уникнути при цьому необхідності нотаріального посвідчення відповідних договорів, для чого б обов`язково була потрібна письмова згода ОСОБА_1 та отримання висновку про незалежну оцінку вартості спірних приміщень.

Умови цих договорів суперечать цивільному законодавству України, оскільки купівля-продаж майнових прав здійснювалася вже на готову річ, а саме готовий об`єкт нерухомості через майже 3 місяці з моменту здачі будинку в експлуатацію.

Зазначає, що наявність заяви-згоди апелянта від 22 січня 2016 року не є обставиною, яка впливає на обґрунтованість скасування заходів забезпечення позову.

Апелянт ніколи не заперечувала факт видачі нею подібної заяви, однак ця заява складена в січні 2016 року і ніколи не мала ніякого відношення до спірних правочинів, вчинених в грудні 2019 року.

На відчуження спірних приміщень апелянт своєї згоди ніколи не надавала і фізично не могла надати в 2016 році.

Скасування арешту зі спірних приміщень, порушує принцип змагальності сторін, та позбавляє Апелянта можливості ефективно захистити свої права.

Просила ухвалу Ірпінського міського суду Київської області про скасування заходів забезпечення позову у справі № 367/5485/20 від 08 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_5 повністю.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 було подано позовну заяву до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ТОВ Стандарт Білдінг про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно прохальної частини даного позову встановлено, що між сторонами виник спір щодо нежитлових приміщень АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5 .

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 вересня 2020 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - Діброва А.І. про забезпечення позову задоволено у повному обсязі.

Накладено арешт на нерухоме майно, а саме: 1) Нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 ; 2) Нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_4 ; 3) Нежитлове приміщення АДРЕСА_4 , яке належить ОСОБА_5 ; 4) Нежитлове приміщення АДРЕСА_5 , яке належить ОСОБА_5 .

22 січня 2016 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області було посвідчено Заяву ОСОБА_1 , за змістом якої вона, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 , дає згоду на відчуження будь-якого нерухомого майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, на укладання будь-яких правочинів, пов`язаних з відчуженням, на умовах за його розсудом, а також на придбання, відчуження, заставу, іпотеку будь-яким із способів, передбачених чинним законодавством України, будь-якого майна та/або грошових коштів, зокрема - купівлі, міни, продажу, застави (передачі в іпотеку), нерухомого майна (квартир, житлових та/або нежитлових будинків та/або приміщень, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, їх частин тощо) та рухомого майна (в тому числі - автомототранснортних засобів, грошових коштів тощо), незалежно від того, де таке майно / грошові кошти знаходяться, на отримання та надання кредитів (відкриття кредитних ліній, позики тощо) від / для будь-яких кредитних (фінансових, банківських) установ та фізичних осіб та визначення способів забезпечення виконання кредитних зобов`язань.

При цьому, вона заявляє свою згоду на те, щоб умови всіх правочинів, які будуть укладатися моїм чоловіком, визначалися ним самостійно без додаткового погодження цих питань зі мною, та вважаю, що будь-які його дії спрямовані на розпорядження будь-яким майном / грошовими коштами, що є нашою спільною сумісною власністю, відповідають інтересам нашої сім`ї, і укладання таких договорів відповідає нашому спільному волевиявленню і не суперечить правам малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних осіб.

Скасовуючи заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява про скасування таких заходів є вмотивованою, а отже у відповідності до ч.1 ст.158 ЦПК України заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч.2 ст.4 ЦПК України, особа може звернутися до суду в інтересах інших осіб тільки у випадках, встановлених законом.

ОСОБА_5 звертаючись до суду першої інстанції із заявою про скасування заходів забезпечення позову всупереч вимог ст.4 ЦПК України, звернулися за захистом прав іншого учасника справи - ОСОБА_4 , на майно якої було накладено арешт ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 вересня 2020 року.

Таким чином, суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою в частині скасування арешту, накладеного на майно відповідача ОСОБА_4 , вирішив питання про права особи, яка не зверталася до суду за захистом своїх прав, щодо арешту її майна.

Крім цього, згідно з вимогами ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Предметом спору у цій справі є витребування нерухомого майна із незаконного володіння відповідачів.

У разі, якщо протягом розгляду справи по суті відповідачі позбудуться спірного нерухомого майна, то виконати можливе рішення суду в частині витребування у відповідачів майна, буде неможливо.

Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову у цій справі у вигляді накладення арешту на спірне майно може унеможливити виконання рішення суду.

З огляду на предмет спору у даній справі, застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно відповідає вимогам ст.ст.149,150 ЦПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю.

Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання ухваленого на її користь судового рішення та ефективний захист її прав.

Відповідно до приписів ст.158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, а клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що скасування заходів забезпечення позову можливе у випадку, якщо потреба у забезпеченні позову з тих чи інших підстав відпаде або зміняться обставини, які зумовили їх застосування.

При цьому скасування таких заходів за положеннями ст.158 ЦПК України ніяким чином не пов`язується із правильністю чи неправильністю їх вжиття, оскільки законність застосування цих заходів перевіряється у випадку оскарження відповідної ухвали в апеляційному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що на час розгляду клопотання відповідача ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову справа за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав та витребування майна з чужого незаконного володіння не була розглянута і спір не було вирішено, а відтак підстави для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

Посилання суду в ухвалі як на підставу скасування заходів забезпечення позову на те, що ОСОБА_1 відповідно до заяви від 22 січня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області дала свою згоду на відчуження будь-якого нерухомого май на, яке належить їй та ОСОБА_2 є безпідставним, оскільки дана обставина повинна враховуватися при розгляді справи по суті, а не під час вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову.

Суд вказаних обставин не врахував і постановив помилкову ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

З викладених вище підстав оскаржувана ухвала суду підлягає до скасування.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вирішуючи клопотання відповідача, апеляційний суд вважає, що клопотання не підлягає до задоволення, оскільки на час його подання і постановлення оскаржуваної ухвали відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову з огляду на не вирішення спору.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 11 грудня 2020 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба