Постанова

від 07.12.2020 по справі 179/2269/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 179/2269/17

провадження № 61-12675св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Магдалинівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Новопетрівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня

2019 року у складі судді Ковальчук Т. А.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів:

Городничої В.С., Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , треті особи: Магдалинівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Новопетрівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що 02 липня 2001 року між ним

та ОСОБА_3 укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 5,230 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміщеної на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, що належала їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія IV-ДП №111265 від 01 червня 2001 року. За продаж вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1

35 000,00 грн, про що власноручно написала розписку від 02 липня 2001 року. Однак не дивлячись на укладення договору купівлі-продажу та обов`язок продавця нотаріально посвідчити вказану угоду, ОСОБА_3 15 грудня

2004 року склала заповіт у якому зазначила, що заповідає вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Не знаючи про факт складання заповіту ОСОБА_1 звернувся до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання за ним права власності на земельну ділянку. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня

2014 року за позивачем визнано право власності на земельну ділянку площею 5,23 га, що належала ОСОБА_3 , яке скасоване рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року.

Позивач вважає, що ОСОБА_3 , підписавши договір купівлі-продажу, одержавши за це грошові кошти та здійснивши розпорядження нами на власний розсуд, взяла на себе зобов`язання щодо передачі вказаної земельної ділянки

у власність ОСОБА_1 , а тому права вільно розпоряджатися нею більше

не мала.

З огляду на наведене, позивач вважає, що заповіт ОСОБА_3 від 15 грудня 2004 року в частині розпорядження земельною ділянкою суперечить вимогам законодавства та є нікчемним.

Просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 15 грудня 2004 року, згідно

з яким відбулося розпорядження земельною ділянкою загальною площею

5,230 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, що належала їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія IV-ДП № 111265 від 01 червня 2001 року, та якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер 1222385000:02:001:0793.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 24 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем не доведено та судом не встановлено, що при складенні оспорюваного заповіту було порушено права позивача та не було вільного волевиявлення заповідача, що є обов`язковими обставинами його оспорювання.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 179/2269/17, витребувано її з Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що що оспорюваний заповіт складено

з порушенням вимог законодавства, чинного на момент його складення, зокрема пунктів 2, 5, 17, 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністерства юстиції № 22/5 від 25 серпня

1994 року , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26 жовтня

1994 року, а тому на підставі частини першої статті 1257 ЦК України такий заповіт є нікчемним. Проте судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилені та проігноровані доводи позивача про наявність підстав для визнання заповіту нікчемним. Суди не застосували норми закону на які посилався позивач - частину четверту статті 1236 та частину першу статті 1257 ЦК України,

а застосували частину другу статті 1257 ЦК України.

Крім того, суди не врахували висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 липня 2020 року у справі № 524/4284/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що у власності ОСОБА_3 перебувала земельна ділянка загальною площею 5,230 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміщеної на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області,

що належала їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія IV-ДП № 111265 від 01 червня 2001 року.

Відповідно до заповіту від 15 грудня 2004 року ОСОБА_3 все своє майно: житловий будинок з господарськими спорудами, земельну ділянку площею

5,23 га, що знаходиться на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, і належить їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія IV-ДП № 111265 від 01 червня 2001 року заповіла ОСОБА_2

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно зі свідоцтвом про смерть

серії НОМЕР_1 .

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 29 серпня 2014 року, яким за позивачем визнано право власності

на земельну ділянку площею 5,23 га, що належала ОСОБА_3 , скасоване рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 21 липня 2017 року, яке набрало законної сили 29 березня 2018 року,

за відповідачем визнано право власності в порядку спадкування за заповітом

на земельну ділянку загальною площею 5,230 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміщену на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія IV-ДП № 111265 від 01 червня 2001 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 , 1217 , 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від спадкодавця до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або

за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з вимогами статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації

у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений

з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено,

що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою

та шостою статі 203 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно дослідили обставини справи, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому, прийшли

до обґрунтованого висновку про відсутність передбачених статті 1257 ЦК України підстав для задоволення позову, оскільки на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав, отже , суди дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 жовтня

2019 року у справі № 524/4284/17, є безпідставними, оскільки у зазначеній справі розглядався спір про застосування наслідків правочину, визнаного недійсним , тобто правовідносини у цій справі та у справі, яка переглядається,

не є подібними.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали

їм належну оцінку, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою

до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 , 78 , 79 , 80 , 89 , 367 ЦПК України . Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне

по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи та вирішена справа із застосуванням норм матеріального

та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 , 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 24 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська