Постанова

від 09.12.2020 по справі 635/3813/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 грудня 2020 року

м. Харків

справа № 635/3813/20

провадження № 22-ц/818/4458/20

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Кравченко О.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю УКРАРМПЛАСТ , Акціонерне товариство ОТП БАНК ,

представник - Молчанова Юлія Юріївна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_2 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 16 липня 2020 року в складі судді Шинкарчука Я.А.,

у с т а н о в и в:

В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю УКРАРМПЛАСТ (далі - ТОВ УКРАРМПЛАСТ ), Акціонерне товариство ОТП БАНК та просила здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме - визнати за нею та за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 20,8 м. кв., розташованого в Гаражному кооперативі Ріон (далі - ГК Ріон ) в смт. Кулиничі Харківського району Харківської області, за кожним; право власності на 17/80 частин нежитлової будівлі виробничо-складського приміщення з підвалом та магазином-кафе літ. А-1 загальною площею 848,20 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за кожним; право власності на 17/80 частин земельної ділянки, кадастровий номер 6325158502:00:003:0015, загальною площею 0,3267 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за кожним; право власності на 1/4 частин нежитлової будівлі оздоровчо-розважального комплексу, загальною площею 875,70 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , за кожним.

Крім того, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову суму в розмірі 873 075,00 грн, як компенсацію за половину від вартості 1/2 частки нежитлової будівлі літ. А-1, гаражу, об`єкту нерухомості, загальною площею 1646,4 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 як внесок до статутного капіталу ТОВ УКРАРМПЛАСТ , зробленого ОСОБА_2 за рахунок майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

В заяві про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 просила заборонити відчуження вказаного спірного майна.

Заява мотивована тим, що відповідач на власний розсуд розпорядився спільним майном подружжя, отже в разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 липня 2020 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження на майно ОСОБА_2 , а саме: гаражу № НОМЕР_1 загальною площею 20,8 м. кв., розташованого в ГК Ріон у смт. Кулиничі Харківського району, Харківської області; 85/200 частин нежитлової будівлі виробничо-складського приміщення з підвалом та магазину-кафе літ. А-1 , загальною площею 848,20 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 85/200 частин земельної ділянки, (кадастровий номер 6325158502:00:003:0015) загальною площею 0,3267 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/4 частини нежитлової будівлі оздоровчо-розважального комплексу загальною площею 875,70 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заходи забезпечення позову співмірні з заявленими позовними вимогами. Невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, а відтак заява позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню.

29 липня 2020 року ОСОБА_5 - представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка може претендувати лише на 42/600 частин, а не на 17/80 частин нежитлової будівлі виробничо-складського приміщення з підвалом та магазином-кафе літ. А-1 , загальною площею 848,20 кв. м. Тому, вивішуючи питання щодо забезпечення позову, суд першої інстанції мав дотримуватися принципу співмірності та накласти обмеження лише на частину, яка може бути визнана за ОСОБА_1 , а не на все майно, що належить відповідачу. Позивачкою не зазначено в заяві , а судом першої інстанції не досліджено, чим порушуються права ОСОБА_1 . Крім того, не взято інтереси третіх осіб, права яких порушуються у зв`язку з забезпеченням позову.

28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відзиви мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права; застосований судом першої інстанції вид забезпечення позову є співмірний із заявленими позовними вимогами. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до можливої перереєстрації права власності на спірну квартиру та, як наслідок, непоновлення порушених прав позивача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ухвалу суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що 30 квітня 1999 року між сторонами укладено шлюб, який посвідчено міським відділом реєстрації актів громадського стану по м. Харкову, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 210, серія НОМЕР_2 .

Під час спільного проживання подружжям придбано майно, а саме: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20,8 м. кв., розташований у ГК Ріон в смт. Кулиничі Харківському районі, Харківській області; 85/200 частин нежитлової будівлі виробничо-складського приміщення з підвалом та магазину-кафе літ. А-1 , загальною площею 848,20 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 85/200 частин земельної ділянки, (кадастровий номер 6325158502:00:003:0015), загальною площею 0,3267 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/4 частину нежитлової будівлі оздоровчо-розважального комплексу загальною площею 875,70 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачці реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивачки, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У відповідності до частини другої статті 149 ЦПК забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 1, 2, 10 частини першої статті 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2016 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У пункті 6 цієї постанови роз`яснено, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляються необґрунтованими.

Оскільки спірне майно придбано у шлюбі, ОСОБА_2 має об`єктивну можливість вчинення дій щодо його відчуження, що ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

При цьому судова колегія виходить із того, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову встановлювати обставини, які мають значення для справи. Задоволення заяв про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті, і не порушує прав особи щодо користування та володіння належним їй майном, а лише обмежує у здійсненні прав на його відчуження на певний період.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову, та вважає обраний вид забезпечення співмірним із заявленими позивачем вимогами, таким, що не порушує право власника на користування майном, а лише обмежує право відчуження на час розгляду справи задля збереження майна у власності відповідача.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що накладення заборони відчуження вказаного майна порушує інтереси третіх осіб, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки заходи забезпечення позову накладено тільки на майно, що є предметом позову та є спільною сумісною власністю подружжя.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Ухвала суду першої інстанції є законною, постановленою з дотриманням норм процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 149 - 150, 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 16 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 11 грудня 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В.Бурлака

О.М.Хорошевський