Рішення

від 14.12.2020 по справі 911/867/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/867/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720)

до

комунального підприємства Володарської селищної ради Володарка (09300, Київська обл., Володарський район, селище міського типу Володарка, провулок Перемоги, будинок 3, код 35450817)

про стягнення 266146,13 гривень

09.04.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі по тексту - НАК Нафтогаз /позивач) про стягнення з комунального підприємства Володарської селищної ради Володарка (далі по тексту - Підприємство/відповідач) 266146,13 гривень заборгованості, з яких: 155513,65 гривень пеня, 23880,39 гривень 3% річних, 86752,09 гривень інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 28.10.2016 № 1851/1617-БО-17, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 3564234,94 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач оплату за переданий газ здійснив несвоєчасно, з порушенням встановлених договором строків, що стало підставою для нарахування та вимог про стягнення 155513,65 гривень пені, 23880,39 гривень 3% річних та 86752,09гривень інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2020 позовну заяву НАК Нафтогаз прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/867/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

02.06.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач заперечує пред`явлені позовні вимоги та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заперечення відповідача мотивовані тим, що обов`язок по оплаті за отриманий газ здійснювався відповідачем з порушенням строків встановлених договором не з вини відповідача, а у зв`язку із частковою оплатою контрагентами послуг з теплопостачання за тарифами та у з в`язку із несвоєчасним отриманням відшкодування з бюджету різниці в тарифах, а також через відсутність можливості у підприємства вплинути на такий процес. Відповідач вказує на те, що оплата за спожитий природний газ залежала від оплати за теплову енергію підприємствами, організаціями та іншими споживачами. При цьому, за доводами відповідача, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов спірного договору, та відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, та те, що заборгованість відповідачем була погашена до звернення позивача з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 10.06.2020 у задоволенні клопотань відповідача про надсилання позовної заяви та доданих до неї документів та про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

На адресу суду 23.06.2020 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач посилається на те, що основним напрямком його діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населення та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, а тому стягнення штрафних санкцій є надмірним тягарем для відповідача та може вплинути на початок опалювального сезону, виплати заробітної плати, неможливістю виконувати поточні зобов`язання тощо. А тому відповідач просить суд зменшити розмір пені на 90%.

16.07.2020 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, обґрунтована тим, що часткова оплата за спожитий газ здійснювалась відповідачем на підставі спільних протокольних рішень у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 332, внаслідок чого позивач зменшує свої позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 149219,56 гривень пені, 22873,14 гривень 3% річних та 82924,92 гривень інфляційних втрат.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, у відповідності до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 (дата набрання чинності - 02.04.2020) розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4. Яким, зокрема, встановлено, що строки, визначені статтями 46, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог продовжуються на строк дії такого карантину.

З урахуванням наведеного вище, судом встановлено, що позивачем не пропущено процесуальний строк на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Дослідивши зміст поданої заяви НАК Нафтогаз про зменшення позовних вимог, судом встановлено позивач не змінюючи підстав позову, змінює його предмет. Вказана заява відповідає вимогам, що ставляться ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, відповідно, суд вважає за необхідне заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийняти до розгляду, у зв`язку з чим предметом розгляду у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 149219,56 гривень пені, 22873,14 гривень 3% річних та 82924,92 гривень інфляційних втрат.

На адресу суду 04.08.2020 від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач додатково зазначає, що був позбавлений можливості впливати на своєчасність розрахунків, адже державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків, що виключає можливість притягнення відповідача до відповідальності за неналежне виконання умов договору. Також відповідач не погоджується з наданим позивачем розрахунком, коли як, за твердженням відповідача, позивач здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму коштів, які були відшкодовані за рахунок держави. Також відповідач посилається на те, що позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставлений природний газ, оскільки державою запроваджено спеціальний механізм проведення розрахунків.

Крім того відповідач, додатково до заявленого клопотання про зменшення нарахованого розміру пені, просить також зменшити розмір нарахованих трьох процентів річних на 90%.

11.08.2020 на адресу суду від позивача надійшли заперечення проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені. Заперечуючи проти задоволення клопотання позивач вказує на те, що відповідно до ст. 627 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивач зазначає, що при укладенні договору сторонами було досягнуто згоди щодо покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору, а умовами договору не передбачено підстав звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання контрагентами своїх зобов`язань перед відповідачем.

Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.10.2016 НАК Нафтогаз (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено договір постачання природного газу № 1851/1617-БО-17, із подальшими змінами та доповненнями внесеними додатковими угодами від 28.10.2016 № 1, від 22.11.2016 № 2, від 30.12.2016 № 3, від 23.01.2017 № 4 (далі по тексту - договір), згідно умов якого:

- постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (пункти 1.1., 1.2.) ;

- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.4.) ;

- ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором з 01.10.2016 становить 5916,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%) - 1183,20 гривень. До сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ - 7099,20 гривень (пункт 5.2) ;

- загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункт 5.5.) ;

- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1.) ;

- у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 8.2.) .

Додатковими угодами від 28.10.2018 № 1, від 22.11.2016 № 2, від 30.12.2016 № 3 сторони вносили зміни у пункти 5.1. та 5.2. договору та остаточно сторонами погоджено викласти п. 5.2. договору в наступній редакції Ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором з 23.12.2016 становить 4942,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. До сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ - 5930,40 гривень .

У пункті 3 додаткової угоди від 30.12.2016 № 3 визначено, що така набирає чинності з дати її підписання і поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склалися з 23.12.2016.

Додатковою угодою від 23.01.2017 № 4 сторони погодили внести зміни до розділу І, пунктів 2.3., 2.4., 2.5., 3.3., 7.1., 7.4., 11.3. договору, виклавши такі пункти в редакції, зазначеній в додатковій угоді.

Так, на виконання умов договору позивач передав, а споживач прийняв природний газ на загальну суму 3564324,94 гривень, що підтверджується копіями підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі газу, а саме:

- від 31.10.2016 за жовтень на суму 169252,03 гривень;

- від 30.11.2016 за листопад на суму 728899,27 гривень;

- від 31.12.2016 за грудень на суму 892278,33 гривень;

- від 31.01.2017 за січень на суму 747040,63 гривень;

- від 28.02.2017 за лютий на суму 631273,28 гривень;

- від 31.03.2017 за березень на суму 395581,40 гривень.

Як стверджує позивач та підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками по рахунку позивача за період з 16.12.2016 по 08.12.2017 та довідкою по операціях по підприємству Володарка КП ВСР за період з жовтня 2016 року по листопад 2019 року, оплата за отриманий газ здійснювалась відповідачем з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманого газу, стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом та, відповідно, застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору, за порушення зобов`язань за договором.

З огляду на що позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 149219,56 гривень пені та 22873,14 гривень 3% річних, розрахованих за загальний період прострочення з 26.11.2016 по 07.12.2017 та 82924,92 гривень інфляційних втрат, розрахованих за період з березня 2017 року по листопад 2017 року по кожному акту окремо.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Приписами статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що у відповідності до умов п. 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

А тому, за отриманий природний відповідач мав розрахуватися наступним чином:

- за актом від 31.10.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.11.2016 включно, а прострочення настає з 26.11.2016;

- згідно акта від 30.11.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.12.2016 включно, з урахуванням того, що 25.12.2016 припадає на вихідний день, то останнім днем виконання зобов`язання є 26.12.2016, а прострочення настає з 27.12.2016;

- згідно акта від 31.12.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.01.2017 включно, а прострочення настає з 26.01.2017;

- згідно акта від 31.01.2017 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.02.2017 включно, з урахуванням того, що 25.02.2017 припадає на вихідний день, то останнім днем виконання зобов`язання є 27.02.2017, а прострочення настає з 28.02.2017.

- згідно акта від 28.02.2017 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.03.2017 включно, з урахуванням того, що 25.03.2017 припадає на вихідний день, то останнім днем виконання зобов`язання є 27.03.2017, а прострочення настає з 28.03.2017;

- згідно акта від 31.03.2017 2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.04.2017 включно, а прострочення настає з 26.04.2017.

Згідно наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахунку позивача розрахунок за спожитий природний газ відповідач здійснював наступним чином: 16.12.2016 сплачено 100000,00 гривень; 27.12.2016 сплачено 69252,03 гривень; 29.12.2016 сплачено 728899,27 гривень; 04.01.2017 сплачено 300000,00 гривень; 14.02.2017 сплачено 300000,00 гривень; 15.02.2017 сплачено 292278,33 гривень; 16.03.2017 сплачено 200000,00 гривень; 27.04.2017 сплачено 200000,00 гривень; 20.07.2017 сплачено 250000,00 гривень; 12.09.2017 сплачено 300000,00 гривень; 02.10.2017 сплачено 195000,00 гривень; 03.10.2017 сплачено 105000,00 гривень; 24.10.2017 сплачено 50000,00 гривень; 06.11.2017 сплачено 150000,00 гривень; 17.11.2017 сплачено 59780,00 гривень; 06.12.2017 сплачено 164000,00 гривень; 08.12.2017 сплачено 100109,38 гривень.

Суд зазначає, що оплата за спожитий природний газ в сумі 59780,00 гривень здійснена відповідачем шляхом перерахування 17.11.2017 на рахунок позивача грошових коштів з призначенням платежу Погашення заборгованості за спож. прир. газ. зг. ст. 31 ЗУ Про Держбюджет на 2017 рік дог. від 08.11.2017 № 124/332-в, до дог. від 28.10.2016 № 1851/1617-БО-17 .

Листом від 12.10.2017 № 335 відповідач просив позивача грошові кошти в розмірі 36,48 гривень, що перераховані згідно платіжного доручення від 11.10.2017 № 1059, в сумі 30,55 гривень зарахувати в рахунок оплати за природний газ згідно договору від 26.09.2016 № 1616/1617-ТЕ-17, а в сумі 5,93 гривень в рахунок оплати за природний газ згідно договору від 28.10.2016 № 1851/1617-БО-17.

Таким чином, як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами відповідач за отриманий природний газ у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року розрахувався несвоєчасно чим допустив прострочення. А, отже, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений п. 6.1 договору, відповідач допустив порушення зобов`язання.

Вказані вище обставини в перебігу розгляду справи відповідачем не спростовані та не заперечувались.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останні здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 149219,56 гривень пені, 22873,14 гривень 3% річних та 82924,92 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими.

Суд перевірив доводи відповідача стосовно того, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат позивачем здійснено на суму 59780 гривень, яка була відшкодована за рахунок коштів державного бюджету та відхиляє їх, адже з наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем враховано приписи законодавства в цій частині та, відповідно, нарахування позивачем пені та додаткових нарахувань на заборгованість за зобов`язаннями березня 2017 року здійснювалось останнім без врахування відшкодованої за рахунок держави суми.

Крім того, відповідач контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені та додаткових нарахувань не надав, доводи позивача не спростував.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов`язань за договором та по суті відповідачем не спростований.

Водночас, суд позбавлений можливості дослідити зміст та умови угод за якими часткове погашення заборгованості здійснено за рахунок коштів державного бюджету, оскільки ані позивачем, ані відповідачем в перебігу розгляду справи такі угоди до матеріалів справи долучені не були. Разом із тим, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України), відтак, обставини, які визнаються сторонами, не підлягають доведенню.

Заперечення відповідача стосовно того, що прострочення оплати за спожитий газ перед АТ Нафтогаз виникло через неналежне виконання контрагентами відповідача своїх зобов`язань в частині своєчасних розрахунків, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, судом відхиляються. Адже, зобов`язання відповідача перед позивачем щодо своєчасного здійснення розрахунку за поставлений спожитий газ не ставиться у залежність від неналежного виконання зобов`язань контрагентами відповідача щодо вчасного перерахунку відповідачу, як постачальнику послуг з теплопостачання, коштів за надані послуги.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та трьох процентів річних до 90 % від заявленої позивачем до стягнення, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 26.03.2019 у справі № 913/284/18,від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 № 902/417/18 звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідач у своїх заявах посилається на те, що основним напрямком діяльності відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населення та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, тому стягнення штрафних санкцій є тягарем для відповідача та може вплинути на початок опалювального сезону, виплати заробітної плати, неможливістю виконувати поточні зобов`язання.

Дослідивши доводи відповідача та обставини справи, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги те, що відповідач заборгованість перед позивачем за спожитий газ погасив у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах доказами, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими особами через несвоєчасність оплати відповідачем вартості поставленого природного газу або погіршення матеріального стану товариства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені та 3% річних на 70%, що становить 44765,87 гривень та 6861,94 гривень відповідно.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з комунального підприємства Володарської селищної ради Володарка на користь акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 44765,87 гривень пені, 6861,94 гривень 3% річних та 82924,92 гривень інфляційних втрат.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ). В тій же мірі такий підхід має застосовуватися і у разі зменшення судом розміру 3% річних.

Тож, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3825,26 гривень, суд у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відносить на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства Володарської селищної ради Володарка (09300, Київська обл., Володарський район, селище міського типу Володарка, провулок Перемоги, будинок 3, код 35450817) на користь акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 44765,87 гривень пені, 6861,94 гривень 3% річних, 82924,92 гривень інфляційних втрат та 3825,26 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020.

Суддя Р.М. Колесник